Вживається задля увиразнення художнього мовлення. Особливого значення епіфора набуває у поєднанні з анафорою:
— У тебе задовгі руки, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
— У тебе задовгі ноги, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
— У тебе задовгі вуха, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
— У тебе задовгий язик, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
Тут епіфора - "Відрубаємо - і ти будеш щасливий".
Друс. поречєньіє "повторення того самого слова, тягу слів"; тут по- в значенні "після, слідом за", речь є субстантивація з парадигматичним *-ь від дієслова рєчи "казати, мовити, говорити, ректи".
Вимова: поречь {пóріч}; у непрямих відмінках: чого?/чому?/чім? – {пóречи}, чим? – {пóріччю}.
Чому пишете "пореч", якщо вимова "пóріч"?