Ѡлдрих
Œldrix
Словник староукраїнської мови XIV — XV ст.: У 2 т.(Т.2, ст. 83)
ОЛЪДРИХЪ (один твар)
Сей запис дає мало опір про ціїну першого склада. Легко могло би письмо ‹Ол›(тяжче ‹Олъ›) стояти за пук [ɔu̯], але й майже також легко за звяжмена [wyɫ]. Пряме жерело того ймене є також не вїдоме, ино через той запис(радше, відти, є думати о спосудї з нїм. близько 13 ст., ниж чїській).
Обаче, на щастя, то мя є згадане дуже ранїше, а правї в Повїсти Веремїнних Лїт и Гал.Вол. лїтописи.
Галицько-Волинська лїтопись: Лїто 6738(1230 л. Хс.)
”по Волъдрисѣ“
Повїсть Веремїнних Лїт: Лїто 6504(996 л. Хс.)
”и бѣ жива съ кнѧзи ѡколними миромь . съ Болеславомь Лѧдьскъıмь . и съ Стефаномь Оугрьскъıмь . и съ Андрихомь Чешьскъıмь .”
Речений там час є справди милою, а турена особа є Вілдрих, Воєвода Чїх(1012–1034), поряд из Болеславом ІІ Праведним(967–999). Писаний є несутий твар ‹Андрихъ›. Тяжно, саме письмо не дає підстав думати о котрій хибї, або кварї письмя. Робив бим чїт припущень: 1) то може бути мїшання стороннего, незвичайного йимене з пак знанїшим–(суч.) Андрїй, Андрїян, и несвобідне підложеня того першого склада на мїсто ⁺Ол(ь/ъ)-; 2) є льга вож мало силу тут и надпоправне писання. Про вияв останнего, пор. запис Малъɵрида, мїсть чеканого Малъфрида (давн.сїв. Malmfríðr). Вїдї, в дїї бути могли оба. Проте, я не виджу причини первоти– ⁺Олъдрихъ, бути незнаною. Запис 1230 й памятки стар.рус. могли би пак відбивати негублений твар из Повїсти.
То ж:
рус. Ѡлдрих < стар.рус. Олъдрихъ < давн.рус. Андрихъ, Волъдрих, ⁺Олъдрихъ ← давн.чїс. Oldřich ← стар.верх.нїм. Oulrich < Oudalrich.
Ѡлдрих
Œldrix
Словник староукраїнської мови XIV — XV ст.: У 2 т.(Т.2, ст. 83)
ОЛЪДРИХЪ (один твар)
Сей запис дає мало опір про ціїну першого склада. Легко могло би письмо ‹Ол›(тяжче ‹Олъ›) стояти за пук [ɔu̯], але й майже також легко за звяжмена [wyɫ]. Пряме жерело того ймене є також не вїдоме, ино через той запис(радше, відти, є думати о спосудї з нїм. близько 13 ст., ниж чїській).
Обаче, на щастя, то мя є згадане дуже ранїше, а правї в Повїсти Веремїнних Лїт и Гал.Вол. лїтописи.
Галицько-Волинська лїтопись: Лїто 6738(1230 л. Хс.)
”по Волъдрисѣ“
Повїсть Веремїнних Лїт: Лїто 6504(996 л. Хс.)
”и бѣ жива съ кнѧзи ѡколними миромь . съ Болеславомь Лѧдьскъıмь . и съ Стефаномь Оугрьскъıмь . и съ Андрихомь Чешьскъıмь .”
Речений там час є справди милою, а турена особа є Вілдрих, Воєвода Чїх(1012–1034), поряд из Болеславом ІІ Праведним(967–999). Писаний є несутий твар ‹Андрихъ›. Тяжно, саме письмо не дає підстав думати о котрій хибї, або кварї письмя. Робив бим чїт припущень: 1) то може бути мїшання стороннего, незвичайного йимене з пак знанїшим–(суч.) Андрїй, Андрїян, и несвобідне підложеня того першого склада на мїсто ⁺Ол(ь/ъ)-; 2) є льга вож мало силу тут и надпоправне писання. Про вияв останнего, пор. запис Малъɵрида, мїсть чеканого Малъфрида (давн.сїв. Malmfríðr). Вїдї, в дїї бути могли оба. Проте, я не виджу причини первоти– ⁺Олъдрихъ, бути незнаною. Запис 1230 й памятки стар.рус. могли би пак відбивати негублений твар из Повїсти.
То ж:
рус. Ѡлдрих < стар.рус. Олъдрихъ < давн.рус. Андрихъ, Волъдрих, ⁺Олъдрихъ ← давн.чїс. Oldřich ← стар.верх.нїм. Oulrich < Oudalrich.
Друс. Олъдрихъ дало би Вівдрих.
То є тілько письмо, по нїм однім не речи що би дало. Та певно вно би не дало ⁺Вівдрих.
Овтентичних записів давньоруської мови ніхто не зробив, тож ідемо від того, що маємо.
»Та певно вно би не дало ⁺Вівдрих.«
@Данило Ганич
Ba, ‹œutair› e tacui œd ‹œlutary›.
Чи може бути 'к' на кінці замість 'х'?
Пак, єм сам довго думав. Але, в найстарших пам'ятках я рїм(стрїчаю) самї -х, що ж є словїсне переданя стар.верх.нїм. -h–/х/. Словїнська, й значно, лядська, мають богато ймен нїм. з -k на кінцї, порівняйте ляд. Henryk, слвн. Henrik(ту же може бути ототожненя з морфемою -ik), упротив чїс. Jindřich, Hynek, а ще йні нїм. мови мають луна пранїм. *ks–k(от туд.(Dutch) Hendrik). Тож, не вїм певно через що котрі слов. мови переймають ті ймена з -k, але руській віддавна є знайомо -х.
»може бути 'к' на кінці замість 'х'?«
Ne œd niem. *Ulrich. Ke bui œd eaghel. zvõcotvara imene Ul(l)rich, ci dœnscoho ta sviedscoho ‹Ulrik›, tó moglo bui.