«ближче = близ + ше, не близ + че»
То є від *bliz•je– ближє(:ближии, ближша), з вимовою /bliʑɛ/>/blə̟ɕːɛ/>/blə̟ɕt͡ɕɛ/.
Писання «близче» є "псевдоморфологичне" Желехівською правописсю, раза слів як «счастє, счет».
«Тому "Степан" і "Стефан" (писати вкремо "Стехван" не виджу смислу).»
То суть двї різнії звяжменї, и різнї в вїцї йнозвяги. Пріч вище реченого, не маю більше що додати, бо більше змисла не може бути.
«То буде вже їнше письмо на поді кирилиці, а коли хто користає з сучасного письма, то хай уже зважає на головний його принцип: “як чуєш – так і пишеш”. »
Ви речете проти себе ж. Писати ‹ф› за два різних звяга є засада виджийська, истослівна, що стоїть на передавщинї. Саме ‹хв› ту близче значить вимову. А «Пиши як чуєш.» є головна засада звяжного, фонетичного письма. Як би хто не мїнив добїшне письмо, неміжно є писати суто звяжно, не зміг би нихто так писати. Тому й наша правопись є геть негідна про руську.
«То буде вже їнше письмо на поді кирилиці,...»
Бою ся ви хибите.
«Наприклад, ми не можемо "скло" читати ге "шкло", бо тоді й "школа" читати можна було би не "скола", а "сказ" читати ге "шказ". Тому тут пишемо різно.»
Це є радше так, знов таки, в чинним письмї. А я вірю ми можемо писати словїнськими письменами ладнїше. Тому, ‹стькло› би могло мати вимову "шкло"(як и ‹сказ›–"шкас"), але ‹школа›, не може мовити ся "скола", бо в руській, либонь, геть нема падежїв /ʃ/>/s/, аффективно. Здаєть ся, makes sense.
«Але 'ф' хтось може читати лише ге [ɸ̞], а хтось лише ге 'хв'.»
Тодї би довело ся писати кожде словїнське "хв" як "ф": фіст, фоя т.д..