>ѵ - Олисѣієвє ‹eu›
👍
Я пишу на тім мїстї, за гублене е, ‹ε›, та то є древня відмїна ‹є› з грецького вуницияльного письма, тому Вам либонь, не згодить.
Вашому бажаню простоти та відтвореню вимови я тоже розумїю. Учора сам їм рїшив не писати ‹ь› після губних на кінци слів та між приголосними крім ‹ı›(го́родὀм, але, сѣмьıа́).
Ще водне, що є 'ѵ' у Вас? Ранїше, здаєть ся, єсте писали то письмено за звяжмена [w~u̯~ʊ̯], у Волисїйивци ‹u› у ня ‹у›.
Є досить ясно вож одна з мет истослівного письма є 'леґитимизация' говірних вимов на різних земах тим же снованям(being based upon ) на йистослівї, що приносить їднаня йих на самім же розумїньи(conception) водної мови. Возьмемо на примїр изоґлосу ствердїлого *с, що проходить по всїм Полїсьи й більшій части Південно-Західних говорів; у Південно-Східнім нарїчи, на мїстї того [t͡s] є [t͡sʲ], відки й писаня 'ць', перша вимова є нехтована, й єдиним розвязаням того питаня є крімне написаня 'ц'(нинї, 'поза законом').
Сходже до того ваша реформована правопись дала б могу на воднім земи писати ‹є́, є̀, о́, о̀, ѝ, у̀› а на другім у той же час ‹є, о, и, у›, що хоч нї ще двойиням, ручно готовить для його персть. Таким чином уже блиско стояли б у вашім письмї писаня як ‹ѣ› на мїсто ‹ѡ›, ‹іа› намїсть ‹я› та сходжі. Сим я рупїю.
>Ро̀зумѣієтє, ўсє ўпѝраіється ў то, шчо будє забагато диакритикѝ.
Се є зрозумїло. Хоч от, снїжної письмо(исляндске) має досить розлучників, а все же є глибоко-єтимольоґичне. А проте, чи не розвязав би ту сутугу богатий инвентар кириличних письмен, що не користають из розлучників?