Порушеве подання.
/...fadu't͡skɔ/~/fadu't͡sʲkɔ/~/fadut͡sko/~/fadut͡sku/~/fadut͡ɕkɔ/~/fadut͡sʲkɐ/~/ɸadut͡skɔ/
Кнѧжство Хвaдоуцско
Cneagystuo Fаdouçsco
Спочатку, гадав'їм щодо приладжїня тої йномовної назви на вузрї питомих коренів(*luč-, *stěn-–Лєуꙉѧстѣн/Лоучѧстѣн) але головно чому то є незміжно, то сама зява оної як землеписного ймена(саме, вісмнадацято столїтє), таким робом не можемо мїнити(assume) жадних міждержавних звязків чи вїстий до того часу.
Проте, як мїна до позначїня держави єї рочистою назвою стойить позначїнє назвою єї городжанського восердя, того з котрим ранїше могу бути становлени найперви звязки. Так и беру ся кликати Ліхтенштайн назвою ґрафства що бї запорукою його постаня.
Ґрафські володїня Вадуца суть виникли, ще на кінці 14 ст., я проте йду тропити ймено їще від 12 ст. з огляду на найперви свїдчїня про його. Звучальна колїйка відти йшла би так: Хвaдо'уц←+Фадуць~Фадуц←+Фадуць(~15-13 ст.)←+Фадоуць←Vaduz.
Гбанє(прізвиська):
наз. Хвадоуц
род. Хвадоуца
дав. Хвадоуцоу
знах. Хвадоуц
орѫд. Хвадоуцємь
мѣстц. Хвадоуци
окл. Хвадоучє
»того з котрим ранїше можу бути становлени найперви звязки« — ‹моГѫ›* (mogõ)
»Ґрафськи володїня Вадуца виникаю, ще на кінці 14 ст.« — ‘have been emerging’ abo ‘emerged’? Tout mogé bouti bõdy:
‹sõty vuinicla› — tomou cyto ‘isce cœnçemy 14ᵒʰᵒ stl.’, otge œdtocdui i agy po nuinie,
abo: ‹vuinicõ›, çi xotchemo uyauditi samõ dieyõ toho stauleigna;
cazati yac dóugo (‘виникаю’) e tou zayvo (i poprauno bui boulo: ‹vuinicaxõ / vuinicaxẽ› — ne ‹•aiõ›);
bõdy ‹ҐрафськА володїннꙖ›, abo ‹ҐрафськI володїннꙖ› (‘the ...’; tout scorieye drougoe), ta ne ‹ҐрафськИ володїннꙖ›
'Vuinicaiõ' tou takui malo bui bouti minõluimy prostuimy, niyak ne minõluimy truvaluimy, tó bui 'emerged'. To cyto doconan tout e slouxyniech ya'smy sgoden.
»Хва́дὁц←+Фадоць~Фадуц~Фадац←+Фадоць(~15-13 ст.)←+Фадъць←Vaduz.
Гбанє(прізвиська)(сприйнятє наростком <-єц(ь)>:
наз. Хвадὁц
род. Хвадца«
E tou cœilco zàmetœu:
— u rous. e ino ‹•eç : •ç•›, i het' neyma ‹•oç : •ç•›;
— prauda, ‹ъ› e *u (corótcoe), i u lat. ‹ductus› (gerélo ‹Vaduz›) e ‹u› corene corótco, ta tvar ‹Vaduz› (← riet. ‹auadutg›) e u pameatcax is 12ᵒʰᵒ stl.. Este pèuni oge togdie iesce na Rousi *u = ‘ъ’? Tre’a bui gleanõti po cerpagnax iz ‹u› u storónscax móuvax, ta ose, por.: *burg u ‘der Salzburger Bischof’ e u d.-rous. ‹piscoupu Jaloxypouryscuy (Hipat. L:p. 1252) — ne ‹•poryscuy› ouge.
Iesce, [ʊ] e /u/ ‘corótco’ u niem., a yac [ʊ] e meidj [u] i [o], to u alemanscœmy narieccie e yz [Faˈdʊt͡s] [Faˈdot͡s] (ta ne
[Faˈdɔt͡s]!), a inde i: [Faˈduːt͡s]). Viedjte, i nagolós e tam usiõdui na ‹u› u niem., ne na ‹a›. U rous. [ʊ] zastõpaié, yzocrema, o-peregolós ta *ON u lémcœuscœmy govorie, ci *ON u inchix pd.-zx. govoriex, ta za pèuno ne e pridrougeno’ho iz /ɔ/, pacye ne iz /ɔ : ∅/. Simy xotchõ recti oge xotcha [ʊ] i e meidj [o] ta [u], rousscomou ouxou e tacui blizjiy do [u], a tó tomou cyto roussca móuva ne znaié [o] pœd nagolósomy — golósmeiny /o/ e u rous. [ᵘɔ ~ ᵘɒ] pœd nagolósomy, a ino u beznagolósie: [oᵘ]. A pogotœu ne mogé bouti [ʊ] pridrougeno iz /ɔ : ∅/, ponevagy /ɔ/ e [ɔ ~ ɒ] u rous., a sèsy golós (‘phone’) legity dalieye ( = nizje) œd [ʊ] neigy [o] (por., œd nizjchix po vuisjchi: [ɒ - ɔ - ɔ̝ - o - o̝, ʊ - u]).
To ci ne viernieye bui tacui: /dut͡s(ʲ)/?
Ya pac ne mogjõ bouti peunuimy cytodo stanou ъ ou tou porõ. Viedie bezspecynieche boulo bui priiti do pœzdniecheoho vuixoplienïa, is zvuicynuimy ouge scoro /u/(ou/оу/у). Prote coneç 12 st. tomou i ne stavity crapcui nad tuim pauitanïemy, bo sam zanepad yerœu louciexe sea iz stolietïa 11°ʰ° ouclioucyno is izsõvómy nagolòsou sce ranieche; i xotj 1150 i grayety yac oumóluno citslo, ono lixiayety sea oumólunuimy, bo po pameatcax, teuc ideaxe i po tœmy citslie.
Spraudie, i o corenie eismy zaraz ne pevén taco ge. Ya doumax ci e perexœd iz ъ do ь mœgyliu, spiraiõtji-s' na iix dualism ou coròtcosti, pœzdniechi yacœstni izsõvi, ta morphemicynou blizkœsty do cepenia <•eç>. Dœb <•oç> ne znan ou rousscœi dopoustix sõto iz ogleadou na morphemicynou 'tieudjœsty', i (gadanõ) priineatnœsty(ci, scoriei, primireinïe) eoho.
Na toper' tocyno crasce dati sposõdõ is 'u' yac roussco 'ou'.
Spasibœ' Vam za pomœtj tout!
Вони розмножуються...
»pœzdniechi yacœstni izsõvi (*pœzdnieychi yacœstnui izsouvui)«
Çi mienite ‹u› → ‹e›, he, p. n., u ‹pèuen› ← *pywynu ← *puwynu (‹пъвьнъ›), ci d.-rous. ‹skyrby› ← ‹scurby› (‹скърбь, скьрбь›), ci ‹pèkeln•› ← *py[k]ylyn• ← *pykulyn• (‹пькъло, пькълъ; пьцьлъ, пьцьль›), t.c., t.b. *u → *y peréd *y, to tam e tó yn vidotvœren ci ocrém louciey œdstõpnoho prieidnaceigna meidj izcladoma xircha yaumene ladgeigna golósnœu, a u razie |ə|, he u, p. n.: ‹sester›, ‹vieter›, e tó *∅, ni *u ni *y tam nicda nie bie — tó e udieu (epenthesis), he œdpread peréròzcladou izcladodielou pro vuirœuneigne zvõcynosti. S.b., tam sõty svoyui vidotvœrnui vinui. U */dut͡s ~ dʊt͡s/ tacuix oumóuv neyma.
'Кнѧжство(<*КънИНгьство)'–вуз(група) приголосен 'жс' є противен за звінкістю та глухістю. У таких сполуках найчастіше шиплячий, уподобить ся до зубного, яким тут є 'с'. Також беручи в позір стан звучали 'т' яка є також глухою, 'з' є дуже неймовїрно.
Пор. також півд.-сх. діб слова Різдво, де воно є неправильно(irregularly) вподобено, 'з' можеть стояти, лише, 'звінкуючи' 'т' по переду. Півд.-зах. говори мають рівнобїжен діб: Руство, з глухістю як у ‹кнѧжство›. Пак, могли бисмо мати й 'княздво', тако вподобінє є дїєво в Надсянсьцїх говорїх.
Етімольоґично пишучи:рѡџство/rœdjstvo.
»Чому не "князтво"?«
Xeveliœu »Phonologia« §36.2, stor. 605-609.
___
»Півд.-зах. говори мають рівнобїжен діб: Руство, з глухістю як у 'кнѧжство'. Пак, могли бисмо мати й 'княздво', тако вподобінє є дїєво в Надсянсьцїх говорїх.«
Otomou e istoslœuna pravopisy gadcovanieycha.
Yaccyto mayete na gadçi, oge ona e slouxyna dlia rousscoï–tô ya na tœmy, bezoumòluno stoiõ is Vami.
Tó e preamo pitomo rousscœy móuvie.
Ba, coli cde po govoriex i e œdgolócheigne golóchén sõgolósen, to i tac e yea loucye perédati pisymenami cyto golóchenui sõgolósnui znaceaty, a móuveç móuvitime za pitimisttiõ svoyoho govorou, œdgolóchouiõtchi abo ni.
Yasnocamsyc
/ˌjasnoˈkamsʲk/
ci
Suétlocamsyc
/s(ʲ)ʋi͡etlokamsʲk/
___
Tuoryeno cerpanomy pèrecladomy imene Liechtenstein, œd ‹liecht(en)› "suétel, yasen" ta ‹Stein / stein› "cameiny".
😁🤦♂️
A ne malo buisty bouti cinou pricmietui u toho slova? Sebto, po ouzorou do kdekotruix repressouanuix nazóu miest: Lõganske, Donéçske/Лѫганскє, Донєцскє. Todie mali buixmo: Suietlocamesc/Свѣтлокамєск (←Suietlocamyscu) abo tacogy serèdnyeho rodou: Suietlocamsco(/ke)/Свѣтлокамско (←Suietlocamysco).
Bo, libon'eismy zaploutal sea troxa, ou morphemicie 😅
»Lõganske, Donéçske (Doneç*)/Лѫганскє, Донєцскє«
Tœi iména sõty mõjsca ne niyaca.
»Suietlocamesc«
Aino, daunieye i bie ‹Lõcescu› (œd daunieychoho ‹Lõcyscu›), ‹Polótescu› (daun. ‹Polótyscu›), ‹Smolynescu› ( ← daun. ‹Smolynyscu›). Ta seitnœi (modern) tvarui sõty œd rœunagna za cœsnuimi padui, otge: ‹Lõcesc ( ← Lõcescu ← Lõcyscu)› : ‹Lõcysca, Lõcyscie, Lõcyscomy, Lõcyscie› → ‹Lõcysc∅ = Lõçsc, Lõçsca, Lõçscie, Lõçscomy, Lõçscou›. Tóge e i iz ‹vœysco›: nuinie caziémo u mn. rod. ‹vœysc› — ne ‹voyesc› ci ‹vœysoc›.
Topervo yasno! Mieniõ za œtviet!
@Данило Ганич
-
Подано дві одміни разом. Слова закінчуються важковимовною сполукою "йн".
Ну, якось люди привикли:
Тайн, комбайн, кронштайн, мозельвайн, Райн, Шле́звіґ-Го́льшта́йн тощо
Коли вас битимуть щодня, ви теж звикнете кінець кінцем, а може, ще й сподобаєте.
Не знаю, хто вас там б'є. Пропоную написати свої думки десь у мовних спільнотах на ФБ, а не вигадувати відсебеньки. Не подобається Словотвірня, є инші спільноти. А не сидіти тут кожен у своїй бульбашці.
Я сам визначу, де я проводитиму час. Те, що ви називаєте "відсебеньки", називається милозвучність, і українська мова давно має способи її досягти. Ви ж замість набраться знання держитесь, як кухарка, що хоче править державою. Учіться, як ви на те здатні. А як ні, то нема за що говорить.
🥱