Адже назва Японії перекладається приблизно як "місце, де сходить сонце", а ще її називають "країною сходу сонця" ("країною, де сходить сонце"), а ще на майві ("сонячний стяг") цієї держави зображене сонце, на білому тлі.
Уже давно перекладаємо.
Маразм схопив хиба тих, хто цього доси не помітив.
Роздвоєння особистості, пане?
То ви казали, що слово зле, ба не можете його вилучити, та зараз говорите, що такий "переклад" нормальний, може існувати? Чи ви притомні?
Ви вважаєте, що це не захаращення Словотвору? Тоді що це?
Мабути, глядьба питомих відповідників чужим назвищам? Не думали про це?
Я зрозумів, у вас там ціла купа вадимів як карлів та йосифів 😂
Гірше, якщо всі вони сидять в одній голові
За самоназвою + закінчення -ь
Звучить доволі лаконічно. Не сильно змінює первотвір але адаптує під нашу вимову
Щоби не було дурні, треба додати не дурню, а не множити дурню... а ви лише гірше чините своїм множенням сміття! а до того ж виставляєте себе не в добрім світлі.
Японець — зійдисонець; японка — зійдисонка; японський — зійдисонський. Її записували трьома ієрогліфами — «Країна, де сходить сонце».
"Читав Грушевського, там він згадував, як Турція захопила Буковину. Здивувався зі слова Турція, бо ж всі знають, що правильно Туреччина. Зацікавився, почав рити. Виявляється, що дорадянська українська мова мала два слова для позначення кожної країни. Турція означало державу, країну. Туреччина означало місцину, територію Турції. І так ще з багатьма країнами.
Це як в москалів "в" і "на" стосовно країни. "В" застосовується до держав, "на" є символом, що державність не визнають і ставляться, як до території.
Для багатьох країн сучасна українська мова не забороняє ці дві словоформи. Ми можемо казати Британія і британщина, Румунія і румунщина.
Але також є ТРИ країни, до яких Радянський Союз змінами в мову закріпив ставлення, як до території. Словаччина, Туреччина і Німеччина. Ну, принаймні я знайшов три. Ось як москалі кажуть "на Україні", так ми кажемо Словаччина, Туреччина і Німеччина. І нам пощастило, що словаки, турки і німці цього не розуміють."
https://www.reddit.com/r/Ukraine_UA/comments/14xj4zv/турція_та_туреччина_германія_та_німеччина/
Краще таке більше не пишіть, це хибна думка. Закінчення -ія з латини, тому нічого дивного нема. "В" і "на" дійсно вказують на державу та території. Але наше закінчення це -щина. І подібність з територією не має лякати, бо в англійській мові, наприклад, є Finland (країна) і Northumberland (область в Англії). В США взагалі місто та штат називають однаково Вашингтон. Назва територій, країв, вже рідко вживається, тому достатньо буде їхнього розрізнення вказівками "на" та "в".
Японець — сходисонець; японка — сходисонка; японський — сходисонський. Її записували трьома ієрогліфами — «Країна, де сходить сонце».
Від слова "сонце". Ось похідні від сонця без суфікса -це:
відсо́ння «сонячний бік»
навсо́нні «на сонячному боці»
осо́внь
осо́вня «сонячний бік»
осо́ння «тс.; добре освітлюване сонцем місце»
осо́нь «тс.»
підсо́ння «тс.»
по́солонь «за сонцем (ідучи)»
при́соннє «круг навколо сонця»
Самі японці називають свою країну "ніпон" або "ніхон". Префікс -чин -щин використовується для позначення певної території (за звичай). Наприклад, Німеччина, Болгарщина, Гетьманщина, Львівщина, Донеччина, Угорщина тощо.
Ніхон
+
—
Невелика поправка:
у слові Ніппон або Ніппонщина має бути два п
<Невелика поправка:
у слові Ніппон або Ніппонщина має бути два п>
То чень о вятській мовї мовите. Руська мова не знає ‹пп, мм, вв›. Не вигадуйте.
Ніппон. Подвоєння в іншомовних словах визначається системою транслітерації з мови-продуцента в українську, а за правописом зберігається в іменах і власних назвах. В похідних словах - ніпонський - подвоєння не зберігається.
У руській мові довгі гуки мають морфологічний привід. Поза тим вони невиправдані.
Ваша правда, Єлисію.
Якщо все ж таки називати їх так, то Нігонщина*. Латинська літера «h» ніколи не передавала гострий звук кириличної літери «х». Навпаки, цей звук або був наближений до української літери «г» або повністю передавав звук «г». До того ж навіть у перекладачі, якщо послухати, як японською мовою вимовляється назва їхньої країни, то можна почути «Нігон». Я знаю, що кажу та не плутаю літеру «г» та «ґ», головне, аби ви не плутали. Саме росіяни не розрізняють звуки «г» та «ґ». Так росіяни просто не мають літери для окремого позначення звуку «h». Українська мова ж має таку властивість. Навіть запозичені слова, як «гумор», «гармонія» ім'я мітичного персонажа «Геркулес». То ж давайте не плутати літери «г», «х» та «ґ», а використовуватимемо транслітерацію грамотно.
Я не поділяю погляд про втотожнення вкраїнсього /г/ латинському /h/. З погляду історичного розвитку ( *g > /г/ ) та говіркової мінливості ( повсюдно [ɣ] ) тим паче. Латинське /h/ могло бути схоже на вкраїнське /г/ хіба між голосними, коли воно одзвінчувалося (ставало дзвінким). Українське /г/ 1) дзвінке; стає глухим лише через уподібнення (асиміляцію) за глухістю, чи через кінцеве оглушення; глухий алофон — [x], не [h]; 2) має кілька алофонів у залежності від звукового оточення; у мене: [ɣ̞ʲ] (напружено як [ ʝ̠̠~ɣʲ ] ) перед /i/, /й/; [ɣ̞] ( напружено як [ɣ] ) перед /и/, /е/, /у/, перед приголосними; [ʕ~ʕ̞~ɦ] (чи навіть [ɦˤ~ʕ̤~ʕʱ] ?) перед /o/, /а/.
<гострий звук кириличної літери «х»>
Який є то "гострий" «х»?
[ʕ~ʕ̞~ɦ] (чи навіть [ɦˤ~ʕ̤~ʕʱ]
Tacoho roussca ne znaieity.
日本 не має в собі латинської h. Запис українською визначається японсько-українською системою транслітерації (в усіх наявних системах буде "хо").
По-друге, як читати h визначає мова-продуцент (тут японська). Польське h - це українське х. В різних системах транслітерації української h передає і х, і г.
Антоне, Ваші "тим паче" й "у залежності" – чиста московщина. По-нашому буде "поготів" та "як до". До "оточення" вже не сікатимусь, бо Ви галичанин, як не помиляюсь. Я б сказав "як до сусідніх гуків".
"Tacoho roussca ne znaieity."
Чого саме не знає? Фарингального артикулювання? Так пише Ніна Тоцька, зокрема.
<Фарингального артикулювання ([ʕ~ʕ̞~ɦ] (чи навіть [ɦˤ~ʕ̤~ʕʱ])? Так пише Ніна Тоцька, зокрема.>
Doumal eimy i nuiné ròzouméiõ, ceomou'ho e yacostyeno he glotcen prigòlôsen. Berõ.
"Читав Грушевського, там він згадував, як Турція захопила Буковину. Здивувався зі слова Турція, бо ж всі знають, що правильно Туреччина. Зацікавився, почав рити. Виявляється, що дорадянська українська мова мала два слова для позначення кожної країни. Турція означало державу, країну. Туреччина означало місцину, територію Турції. І так ще з багатьма країнами.
Це як в москалів "в" і "на" стосовно країни. "В" застосовується до держав, "на" є символом, що державність не визнають і ставляться, як до території.
Для багатьох країн сучасна українська мова не забороняє ці дві словоформи. Ми можемо казати Британія і британщина, Румунія і румунщина.
Але також є ТРИ країни, до яких Радянський Союз змінами в мову закріпив ставлення, як до території. Словаччина, Туреччина і Німеччина. Ну, принаймні я знайшов три. Ось як москалі кажуть "на Україні", так ми кажемо Словаччина, Туреччина і Німеччина. І нам пощастило, що словаки, турки і німці цього не розуміють."
https://www.reddit.com/r/Ukraine_UA/comments/14xj4zv/турція_та_туреччина_германія_та_німеччина/
Той самий випадок, коли трохи змінив свою думку, але слово вже не видалити(
Гадаю -щина тут зайве. Ніппон/Ніпон є куди більш коректними відповідниками.
Переклад вилучити можна
Наче коли набирається певна кілткість голосів, то прибпати його вже не можна (принаймні я вже не можу)