Від велѣти/велѣти "impero (*imparo) = велю". Точний переклад первотовку лат. imperium я тут волю бо: 1) є чимало різних тям сього кругу з малими різрицями, різнити же їх є ( = треба), тому товмачити тяму imperium вільно ту ті тями місить/плете; 2) товк "велити/веліти" тягне до тями "володіти, волода, держати = "правити"); держава" є й у мові руській. Творено чепенем *-ъін- (*-ūn-) значити місто, край, землю чи тяг ( = належність) до міста, землі, края) (крім инших товків), на пр.: пустъіни "пусте місто, пустий край"). Твар велъіни є древень з *-и (ги: берегъіни => берегъініа, господъіни => господъініа); поруч даю й новіший твар з -іа ("-я"), та міну ( = варіант) з -ь (ги: пол-ъін-ь, прост-ъі-нь, гол-ъі-нь "рівнина (*голе місто)", твьрд-ъін-ь "твердь (*тверде місто)". Себо велъіни/велъініа/велъінь є *"місто/край/земля під велінням".
Ниде'сьте такі твари й не могли чути, древні бо суть. У руській они перейду в имена з *-а (чинне письмо: <-я> в словах на <-иня, -еня>).
Приклади в д.-рус. (http://oldrusdict.ru/dict.html#):
богыни "богиня", волосыни "сузір'я Плеяди" (однина), глубыни (правильно: глѫбъіни) "глиб, глибина", гордыни/гърдъіни "гординя", господыни "господиня", грубыни (правильно: грѫбъіни) "грубість", добрыни, жидовыни (однина ж.р.), льгыни (ж.р. одн.) "користь; полегшення", кънѧгыни (ж.р. одн.), крьстияныни, християныни (ж.р. одн.), опыни "мавпа", робыни (одн.), свѧтыни (одн.) тощо.
Такі твари суть и нині в лядській: bogini (https://en.m.wiktionary.org/wiki/Reconstruction:Proto-Slavic/bogyni)
Уподоба. Дуже добра думка.
Особисто за "велиня" (ueluinya) та "велинь" (ueluiny). Але перше? Чув я таке закінчення в польській, але якшо воно природньо замінилося сучасним -я всюди (окрім, я так розумію, "пані", якшо воно не з польської), то нашо таке закінчення повертати? Воно наче може бути, бо "-я" та "-и" є різними суфіксами, але як на мене, то воно зайво й непотрібно, коли є змога використати інші сучасні. Навіть не в'являю (й думаю шо не один) як такі слова відмінювати.
Ше мило, як перегукується з коренем "вел", тобто великий. Доречно для імперії. До того ж, ті два слова наче споріднені ("велик" та "веліти/велити") разом з "воля" та "воліти/волити".
Ta yé i nésmi prisõdno za tuar zu -i, dauxi ge i tuarui zu -y ta -ya.
A cyto gbanïa imên na -i, to imemo <pani>. Gély, za cinnuimy stavilomy yoho ne gbaiemo. Suxuiliati ge taca imena e he imena na -ïa (sõdïa, peruésno sõdi) ci na -ya/-ia (volya) ci na -y (tény, sœuly):
У мене інше питання до слова "пані". З того шо ви пишете (загалом, на осідку), я так розумію, ви добре тямите в українській вимові. Чи чули ви коли-небудь у живій мові вимову того слова, шоби те "і" звучало як "и" (пани), тобто так само як алофон фонеми /и/ в такій позиції? Бо при вимові як "пані" (/'pani ~ 'panʲi ~ 'paɲi/; не вмію поки правильно записувати вимову тих голосних), в багатьох відмінках при відмінянні те слово звучить дуже-дуже схоже, якшо не однаково. Чув як у живій мові його відмінюють найчастіше при орудному відмінку (панею), або в множині, хоча не всі відмінюють те слово. Я до чого веду. Якшо те слово з польської (або підтримано впливом польської), то вимова як "пані" є свідченням того. А мені цікаво, чи є де місця, де те слово вимовляють дійсно по-українському.
Приєднуюсь до Андрія. Бачу у "правині" право. Якщо навіть до Ніколаса, то "правити" тяжіє до "чинити за правилом". Запитаюсь, що вагоміше для імперії: право, хоч би й правило, чи амбіція? Гадаю саме остання є коренем імперії, усі її правила чи права - від неї.
Надто розмито. Крім того прав-ин-а суто внутрішньо-семантично просто не може значити "державу, край, землю, якою хто править", що є явно передбачено в данім слові.
До часів СРСР українці називали "імператор" лишень словом "цісар", що свідчать словники:
r2u.org.ua: император Ідентично збереглося у сучасній літературній чеській (císař) та словацькій (cisár) мовах, схоже у польській (cesarz).
Від праслов'янського *cěsаrъ, cěsаrъ, яке зводиться до нар.-лат. caesárius (› лат. caesárеus) «цісарський», що походить від етимологічно нез’ясованого лат. Caesar, яке спочатку було власним ім’ям Ceasar.
goroh.pp.ua: цісар У XVIII-XIX ст. "Цісарщиною" ж звали єдину імперію, з якою активно взаємодіяли українці в ті часи – Австрійську Імперію.
Кого лякає, що слово пов'язане з ім'ям Цезаря, нагадую, що слов'янське слово "король" (псл. *korljь, чес. král, слв. kráľ, пол. król, сер. краља) походить власного імени володаря франків Карла Великого (Karl), який правив ще у 700-их роках нашої пори.
Його ім'я стало як кажуть у росії "нарікательним", що усі слов'яни стали називати усіх у світі королів словом, яке первісно було ім'ям однієї конкретної людини – короля Карла.
+
До часів СРСР українці називали "імператор" лишень словом "цісар", що свідчать словники:
r2u.org.ua: император Ідентично збереглося у сучасній літературній чеській (císař) та словацькій (cisár) мовах, схоже у польській (cesarz).
Від праслов'янського *cěsаrъ, cěsаrъ, яке зводиться до нар.-лат. caesárius (› лат. caesárеus) «цісарський», що походить від етимологічно нез’ясованого лат. Caesar, яке спочатку було власним ім’ям Ceasar.
goroh.pp.ua: цісар У XVIII-XIX ст. "Цісарщиною" ж звали єдину імперію, з якою активно взаємодіяли українці в ті часи – Австрійську Імперію.
Кого лякає, що слово пов'язане з ім'ям Цезаря, нагадую, що слов'янське слово "король" (псл. *korljь, чес. král, слв. kráľ, пол. król, сер. краља) походить власного імени володаря франків Карла Великого (Karl), який правив ще у 700-их роках нашої пори.
Його ім'я стало як кажуть у росії "нарікательним", що усі слов'яни стали називати усіх у світі королів словом, яке первісно було ім'ям однієї конкретної людини – короля Карла.
То є субйєктивно-оціночний підхід до передачі поняття. А також вибірковий, де вибрана одна (з числа) якість перетинається й з іншими подібними поняттями, яким також може бути приписано загарбницькі риси (хіба те саме не сказати про колонію, монархію, деспотизм, тоталітаризм тощо?).
Дієслово повелівати є вторе від веліти/велити. Й оскільки значить веліти/велити точно те же, що повелівати, то творити похідні тями від повел- є неекономно й зайво.
До часів СРСР українці називали "імператор" лишень словом "цісар", що свідчать словники:
r2u.org.ua: император Ідентично збереглося у сучасній літературній чеській (císař) та словацькій (cisár) мовах, схоже у польській (cesarz).
Від праслов'янського *cěsаrъ, cěsаrъ, яке зводиться до нар.-лат. caesárius (› лат. caesárеus) «цісарський», що походить від етимологічно нез’ясованого лат. Caesar, яке спочатку було власним ім’ям Ceasar.
goroh.pp.ua: цісар У XVIII-XIX ст. "Цісарщиною" ж звали єдину імперію, з якою активно взаємодіяли українці в ті часи – Австрійську Імперію.
Кого лякає, що слово пов'язане з ім'ям Цезаря, нагадую, що слов'янське слово "король" (псл. *korljь, чес. král, слв. kráľ, пол. król, сер. краља) походить власного імени володаря франків Карла Великого (Karl), який правив ще у 700-их роках нашої пори.
Його ім'я стало я
Імперія — історична форма державно-політичного утворення.
Аккадська імперія за часів Саргона Аккадського була однією з перших великих імперій.
лат. imperium − наказ, верховна влада, управління, держава
Перекладаємо слово імперія
ueluini, ueluinya, ueluiny
Вимова: {β̞ɛˈlɘnɪ ~ β̞eˈlɘnɪ ~ β̞ɛˈlɤnɪ ~ β̞eˈlɤnɪ ~ β̞ɛˈlɯnɪ ~ β̞eˈlɯnɪ}, {β̞ɛˈlɘɲɐ ~ β̞eˈlɘɲɐ ~ β̞ɛˈlɤɲɐ ~ β̞eˈlɤɲɐ ~ β̞ɛˈlɯɲɐ ~ β̞eˈlɯɲɐ}, {β̞ɛˈlɘnʲ ~ β̞eˈlɘnʲ ~ β̞ɛˈlɤnʲ ~ β̞eˈlɤnʲ ~ β̞ɛˈlɯnʲ ~ β̞eˈlɯnʲ}.
Від велѣти/велѣти "impero (*imparo) = велю". Точний переклад первотовку лат. imperium я тут волю бо: 1) є чимало різних тям сього кругу з малими різрицями, різнити же їх є ( = треба), тому товмачити тяму imperium вільно ту ті тями місить/плете; 2) товк "велити/веліти" тягне до тями "володіти, волода, держати = "правити"); держава" є й у мові руській. Творено чепенем *-ъін- (*-ūn-) значити місто, край, землю чи тяг ( = належність) до міста, землі, края) (крім инших товків), на пр.: пустъіни "пусте місто, пустий край"). Твар велъіни є древень з *-и (ги: берегъіни => берегъініа, господъіни => господъініа); поруч даю й новіший твар з -іа ("-я"), та міну ( = варіант) з -ь (ги: пол-ъін-ь, прост-ъі-нь, гол-ъі-нь "рівнина (*голе місто)", твьрд-ъін-ь "твердь (*тверде місто)". Себо велъіни/велъініа/велъінь є *"місто/край/земля під велінням".
Чим Вам побудова слів від кореня "цісар" не сподобалася?
Тим, що, коли є мога лучно творити від питомого корене, я волю такий корінь перед чуджим Caesar, хай він и є в давніх памятках.
Тоді Вам доведеться відмовитись від слів король та князь.
Не "доведеться". Просто слово imperium є мотивовано не апелативом від имене людини, а словом "ueléti", відти й слова: ueluini, ueluinya, ueluiny.
Слово "King" теж є не від ім'я людини, а від германського кореня. Але слов'яни користають словом "Король", що прийшло від ім'я людини, короля.
Nou, a imperium ne e wd imene leudinui.
Дам +.
А чому "ueluini"? Схоже на множину.
Під словом (словами, верстьми) є дано змінку, що, крім иншого, яснить и твар ueluini. Не читали'сте?
Не прочитав. Дякую.
Перший раз чую про такий твар, але рупо.
Ниде'сьте такі твари й не могли чути, древні бо суть. У руській они перейду в имена з *-а (чинне письмо: <-я> в словах на <-иня, -еня>).
Приклади в д.-рус. (http://oldrusdict.ru/dict.html#):
богыни "богиня", волосыни "сузір'я Плеяди" (однина), глубыни (правильно: глѫбъіни) "глиб, глибина", гордыни/гърдъіни "гординя", господыни "господиня", грубыни (правильно: грѫбъіни) "грубість", добрыни, жидовыни (однина ж.р.), льгыни (ж.р. одн.) "користь; полегшення", кънѧгыни (ж.р. одн.), крьстияныни, християныни (ж.р. одн.), опыни "мавпа", робыни (одн.), свѧтыни (одн.) тощо.
Такі твари суть и нині в лядській: bogini (https://en.m.wiktionary.org/wiki/Reconstruction:Proto-Slavic/bogyni)
Уподоба. Дуже добра думка.
Особисто за "велиня" (ueluinya) та "велинь" (ueluiny). Але перше? Чув я таке закінчення в польській, але якшо воно природньо замінилося сучасним -я всюди (окрім, я так розумію, "пані", якшо воно не з польської), то нашо таке закінчення повертати? Воно наче може бути, бо "-я" та "-и" є різними суфіксами, але як на мене, то воно зайво й непотрібно, коли є змога використати інші сучасні. Навіть не в'являю (й думаю шо не один) як такі слова відмінювати.
Ше мило, як перегукується з коренем "вел", тобто великий. Доречно для імперії. До того ж, ті два слова наче споріднені ("велик" та "веліти/велити") разом з "воля" та "воліти/волити".
Одним словом, мені ці слова найліпші.
Ta yé i nésmi prisõdno za tuar zu -i, dauxi ge i tuarui zu -y ta -ya.
A cyto gbanïa imên na -i, to imemo <pani>. Gély, za cinnuimy stavilomy yoho ne gbaiemo. Suxuiliati ge taca imena e he imena na -ïa (sõdïa, peruésno sõdi) ci na -ya/-ia (volya) ci na -y (tény, sœuly):
odin.
im.: pani
ròd.: panyui
dat.: panyé
vin.: panyõ
mést.: panyé
orõd.: paneiõ
mnog.:
im.: panyui
ròd.: paney/paniy
dat.: panyam
vin.: paney/paniy
mést.: panyax
orõd.: panyami
veluini ( = veluinya):
odin.:
im.: veluini
ròd.: veluinyui
dat.: veluinyé
vin.: veluinyõ
mést.: veluinyé
orõd.: veluineiõ (voleiõ, boguineiõ), veluinïõ (ténïõ, sœulïõ)
mnog.:
im. veluinyui
ròd.: veluiney/veluiniy, veluiny
dat.: veluinyam
vin.: veluinyui
mést.: veluinyax
orõd.: veluinyami
Дякую. Зрозуміло.
У мене інше питання до слова "пані". З того шо ви пишете (загалом, на осідку), я так розумію, ви добре тямите в українській вимові. Чи чули ви коли-небудь у живій мові вимову того слова, шоби те "і" звучало як "и" (пани), тобто так само як алофон фонеми /и/ в такій позиції? Бо при вимові як "пані" (/'pani ~ 'panʲi ~ 'paɲi/; не вмію поки правильно записувати вимову тих голосних), в багатьох відмінках при відмінянні те слово звучить дуже-дуже схоже, якшо не однаково. Чув як у живій мові його відмінюють найчастіше при орудному відмінку (панею), або в множині, хоча не всі відмінюють те слово. Я до чого веду. Якшо те слово з польської (або підтримано впливом польської), то вимова як "пані" є свідченням того. А мені цікаво, чи є де місця, де те слово вимовляють дійсно по-українському.
<Чи чули ви коли-небудь у живій мові вимову того слова, шоби те "і" звучало як "и" (пани), тобто так само як алофон фонеми /и/ в такій позиції?>
Nicda'my ne ceul.
___
<Якшо те слово з польської (або підтримано впливом польської), то вимова як "пані" є свідченням того.>
Oge /'pani ~ 'panʲi ~ 'paɲi/ e lẽdske pisie Xeveliœuv i daie rousscuy tuar <пани> iz sèrêdnio-rousscui pamẽtcui.
Цікаво. Дуже дякую.
Бачив, правда сам не чув, "па́ня" (*panja) з тим самим значенням, то воно, певно, точно геть наше. Але чув на власні вуха зневажливе "паня́" (*panę).
Цікаве також "па́нна" зі значенням "незаміжня дівчина, miss, maiden". Дивакувате слово.
Чому геть не наше?
Та ні, наше. Кажу ж шо наше. Криво може написав.
Бо підпорядковується єдиному праву.
from Old French empire "rule, authority, kingdom, imperial rule", тобто від слова "правити"
Чим тоді це поняття відрізнятиметься від «держави», де всі громадяни по суті теж підпорядковуються єдиному праву?
Приєднуюсь до Андрія. Бачу у "правині" право. Якщо навіть до Ніколаса, то "правити" тяжіє до "чинити за правилом". Запитаюсь, що вагоміше для імперії: право, хоч би й правило, чи амбіція? Гадаю саме остання є коренем імперії, усі її правила чи права - від неї.
Надто розмито. Крім того прав-ин-а суто внутрішньо-семантично просто не може значити "державу, край, землю, якою хто править", що є явно передбачено в данім слові.
До часів СРСР українці називали "імператор" лишень словом "цісар", що свідчать словники:
r2u.org.ua: император
Ідентично збереглося у сучасній літературній чеській (císař) та словацькій (cisár) мовах, схоже у польській (cesarz).
Від праслов'янського *cěsаrъ, cěsаrъ, яке зводиться до нар.-лат. caesárius (› лат. caesárеus) «цісарський», що походить від етимологічно нез’ясованого лат. Caesar, яке спочатку було власним ім’ям Ceasar.
goroh.pp.ua: цісар
У XVIII-XIX ст. "Цісарщиною" ж звали єдину імперію, з якою активно взаємодіяли українці в ті часи – Австрійську Імперію.
Кого лякає, що слово пов'язане з ім'ям Цезаря, нагадую, що слов'янське слово "король" (псл. *korljь, чес. král, слв. kráľ, пол. król, сер. краља) походить власного імени володаря франків Карла Великого (Karl), який правив ще у 700-их роках нашої пори.
Його ім'я стало як кажуть у росії "нарікательним", що усі слов'яни стали називати усіх у світі королів словом, яке первісно було ім'ям однієї конкретної людини – короля Карла.
Ну ні, цісаром лиш імператора австрії звали, імператор констянтин не цісарь =)
Це слово з праслов'янської мови, ним не могли звати ЛИШЕ автріяцького імператора!
Ще додам, що слово ЦѢСАРЬ на позначення владики є і в давньоруській мові, так зокрема називали Ісуса Христа!
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/63914-cisarstvo.html#show_point
Від "цісар" - "імператор".
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/63917-cisar.html#show_point
+
До часів СРСР українці називали "імператор" лишень словом "цісар", що свідчать словники:
r2u.org.ua: император
Ідентично збереглося у сучасній літературній чеській (císař) та словацькій (cisár) мовах, схоже у польській (cesarz).
Від праслов'янського *cěsаrъ, cěsаrъ, яке зводиться до нар.-лат. caesárius (› лат. caesárеus) «цісарський», що походить від етимологічно нез’ясованого лат. Caesar, яке спочатку було власним ім’ям Ceasar.
goroh.pp.ua: цісар
У XVIII-XIX ст. "Цісарщиною" ж звали єдину імперію, з якою активно взаємодіяли українці в ті часи – Австрійську Імперію.
Кого лякає, що слово пов'язане з ім'ям Цезаря, нагадую, що слов'янське слово "король" (псл. *korljь, чес. král, слв. kráľ, пол. król, сер. краља) походить власного імени володаря франків Карла Великого (Karl), який правив ще у 700-их роках нашої пори.
Його ім'я стало як кажуть у росії "нарікательним", що усі слов'яни стали називати усіх у світі королів словом, яке первісно було ім'ям однієї конкретної людини – короля Карла.
Ще додам, що слово ЦѢСАРЬ на позначення владики є і в давньоруській мові, так зокрема називали Ісуса Христа!
Кумедний відповідник.
Цікавий варіант
Хоча як на мене треба щось лаконічніше
Це радше розмовна йому назва. Проте слово влучно передає зміст.
еем, не зовсім, це спосіб правління - царизм, монархізм, демократизм
Так, царизм, або ліпше, царат, це спосіб урядування. До того ж цар, це не зовсім українське слово
Згоджуюся з попередніми відгуками. Окрім того, наросток -изм не є нашим. Тут краще згодилося б слово царство.
Ні. Наддержавою може бути й демократична країна
Згоден з Михайлом. Це поняття вже закріплене в теорії міжнародних відносин.
Усім імперіям характерні загарбницькі війни, таким чином вони розширювали свої землі та вплив
То є субйєктивно-оціночний підхід до передачі поняття. А також вибірковий, де вибрана одна (з числа) якість перетинається й з іншими подібними поняттями, яким також може бути приписано загарбницькі риси (хіба те саме не сказати про колонію, монархію, деспотизм, тоталітаризм тощо?).
Від «imperare» - командувати, наказувати.
Від «повелівати».
Дієслово повелівати є вторе від веліти/велити. Й оскільки значить веліти/велити точно те же, що повелівати, то творити похідні тями від повел- є неекономно й зайво.
Иносе!
Від «звеліти».
Наголос на «я». Від слова «розпоряджатись».
* основа горл- та наросток -ина
* від "Імперія - держава, що поглинає держави, народи." (поглинати, горло)
До часів СРСР українці називали "імператор" лишень словом "цісар", що свідчать словники:
r2u.org.ua: император
Ідентично збереглося у сучасній літературній чеській (císař) та словацькій (cisár) мовах, схоже у польській (cesarz).
Від праслов'янського *cěsаrъ, cěsаrъ, яке зводиться до нар.-лат. caesárius (› лат. caesárеus) «цісарський», що походить від етимологічно нез’ясованого лат. Caesar, яке спочатку було власним ім’ям Ceasar.
goroh.pp.ua: цісар
У XVIII-XIX ст. "Цісарщиною" ж звали єдину імперію, з якою активно взаємодіяли українці в ті часи – Австрійську Імперію.
Кого лякає, що слово пов'язане з ім'ям Цезаря, нагадую, що слов'янське слово "король" (псл. *korljь, чес. král, слв. kráľ, пол. król, сер. краља) походить власного імени володаря франків Карла Великого (Karl), який правив ще у 700-их роках нашої пори.
Його ім'я стало я
Ще додам, що слово ЦѢСАРЬ на позначення владики є і в давньоруській мові, так зокрема називали Ісуса Христа!