Праслов'янське *korljь і давньоруське король виникло на основі власного імени володаря франків Карла Великого, двн. Karl (768–814).
Тобто саме ім'я Karl слов'яни переробили на свій узір, що й дало слово «король».
грец. Παραλάται < скіф. *paralatā- < авест. *paradāta- — укр. призначений (за законом) очолювати
🫡
Наявне ім'я у книзі слов'янських імен Чучки 250 сторінка. Німецьке *karlon — «чоловік», тому логічно від «муж» утворювати. Зменшувальне "мужко".
http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0004838
Але з правильним, традиційним наголосом, порівняйте: ПетрО, ПавлО, ДмитрО, КарпО, ДніпрО.
Родовий: Карла.
Зокрема, так це йм'я ("Karel") записане чеською, й словенською. Приклад словенської більше важливий, бо, схоже до вкраїнської, поширене явище вставних голосних перед пливними приголосними.
Ше одне йм'я, споріднене з англійським "Carl", де личило би додати вставну голосну — "Чарльз/Чарлз" — "Чарелз/Чарелс". Також без м'якого /лʼ/.
Mogli buiste dati gèrêlo cyto pisieity oge slovénscâ móuva ne znaieity sucladovui prigòlôsnui?
Ose, pricladi na sucladovuy /r/ u slovénscé:
‹četŕt› [ʧetərːt], ‹čŕn› [ʧərːn], ‹smŕt› [smərːt], ‹potrdíti› [pɔtəɾdiːti], ‹rdèč› [əɾˈdɛʧ], ‹skrbéti› [skəɾbeːti], ‹srcé› [səɾʦeː]
Наплутав, ваша правда. Не знаю чому, але десь мені запам'яталося таке. Треба було перевірити. Дякую шо поправили.
r2u.org.ua: карло
Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов)
r2u.org.ua: карл
рос. Карл – укр. Ка́рло
Приклад живої української мови взятий з Словаря Грінченка:
r2u.org.ua: карло
Важкий талан!.. Особливо тепер, коли таких двох ковалів появилося у світовій кузні, як Карло і Петро.
Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору
Підіцькну́ти, -кну́, -неш, гл. Подбить? подстрѣлить? Ген перед шведами своїми Карл із носилок виглядав... Не залюбив небіжчик кулі, його що вранці підоцькнули. Греб. 353.
II Посіда́ти, -да́ю, -єш, сов. в. посі́сти, -ся́ду, -деш, гл.
1) Одолѣвать, одолѣть. Той з цеї сторони, а той з тієї (Карл та Мазепа), — посідають Полтаву. КС. 1882. ІІІ. 612. Палій посів того лицера, зв’язав його віжками. Драг. 201.
2) Завладѣвать, завладѣть чѣмъ. Не думав я, що ти посядеш мою худобу. Грин. І. 287. Думав худобу Хрущеву посісти. Мир. ХРВ. 54