Італійську вимову слова "Italia" можна наближено одтворить руськими гуками як "італ'я". Початкове ненаголошене "і" мало згодом одпасти, як у руських словах "мати" (дієслово), "голка" тощо. А "л'я" мало б дать спочатку "лля", як у слові "весілля", а згодом спроститься до "ля", як у словах "свиня" та "попадя". У наслідку з "Італ'я" дістаємо "Таля". З того "Таля" утворюємо назвище пожильця Італії суфіксом "-янин": "талянин" (як "римлянин").
Цікаво, а як тоді буде італік, італьський. І як їх розрізняти з італійцем, італійським?
Поставте ці слова на Словотвір, і поміркуймо.
Я не збираюсь ставити слова, які не хочу перекладати/щоб їх перекладали.
Я не бачу потреби в перекладах італієць, італік
Гаразд. Навіщо ж тоді було питать, що й до чого? Не марнуйте мого часу.
То ви, певно, ніколи не зустрічали польського Włoch.
Тобто ми ляхів маємо калькувати повністю?
Мо', відразу перейти на лядську? 🤔🧐
А хто кого калькує? "Волох", по-перше, питоме слово з найдавнішої вкраїнської лексики, на шо вказує повноголосся -оло-, по-друге, воно питомо вживається для чужинців, зазвичай, із римлянських народів, частіше молдовців, але також італійців. Коли кажете, шо такий ужиток перейнято з польської, то, будь ласка, доведіть це.
Так ви самі навели приклад саме польською, чи ви дуркуєте? 😁🙈
"Молдовців, але також італійців" 🤦♂️
Тобто усіх будемо називати волохами та волошками: італійців, молдовців, румун, французів, португальців, іспанців, галісійців, каталонців, ретороманців, валонів тощо 🙈
"Так ви самі навели приклад саме польською"
І? І шо з того? Наведу вам польське "droga", то ви й українське "дорога" кликатимете лядським?
"Тобто усіх будемо називати волохами та волошками"
Де я писав кликати всі римлянські народи так? Я пояснив дійсну ("реальну") семантику слова, засвідчену в словниках.
В словниках?
Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору
Воло́х, -ха, м.
1) Балахъ, румынъ. Ой волохи, волохи, вас осталося трохи; і ви, молдавани, тепер ви не пани. Шевч. 153.
2) мн. воло́хи. Волоса на рукахъ и пр. Так волохи й повставали. Ном. № 8191
Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору
Румы́нъ, ка = руму́н, ка, во́лох (С. З.). воло́шин, воло́шка
ЕСУМ "волох" 1 т. 422 ст; Білецький-Носенко 1966 р., 84 ст. ("Волохъ, влахъ, волошинъ — 1) Житель Молдавіи и Валахіи. 2) Италіанецъ").
І?
1)???
Шо вам неясно?
Італія це ж і є той самий Рим, просто пізніший.
Від праслов'янського Rimъ — https://en.wiktionary.org/wiki/Reconstruction:Proto-Slavic/Rimъ
Італія це ж і є той самий Рим, просто пізніший.
Від праслов'янського Rimъ — https://en.wiktionary.org/wiki/Reconstruction:Proto-Slavic/Rimъ
италець, италин, италянин
А яка мета переінакшувати нашу мову, якщо італієць — це саме українською, воно розрізняє з італік.
мскв. итальянец
блр. італьянец
болг. италиански
босн. italijanski
мак. италијански
пол. włoski
серб. италијански
слвц. taliansky
слвн. Italijanski
хорв. talijanski
чес. italský
"Італієць" має чужу частинку -ій від суфікса -ія ("Італія"). І до чого тут "італік", можете сказати? У вашому ж прикладі дано чеське "italský", тотожне нашому "італьський".
Тобто нема чим займатись. Так і запишемо 🙈
Я от дивлюся, дурню навигадували.
А як тоді бути з "італік, італьський" і як їх розрізнити з "італієць, італійський"?
Можете, будь ласка, пояснити в чому різниця між "італьський" та "італійський"?
Гугл вам у поміч 🤷♂️
І СУМ-11 теж.
А яка мета переінакшувати нашу мову, якщо італієць — це саме українською, воно розрізняє з італік, такого нема в инших мовах
мскв. итальянец
блр. італьянец
болг. италиански
босн. italijanski
мак. италијански
пол. włoski
серб. италијански
слвц. taliansky
слвн. Italijanski
хорв. talijanski
чес. italský
До "яка мета" дивіться мій коментар під "італець, італин, італянин".
До "італік", "італьський":
"Італік" у мові-джерелі є прикметник (лат. italicus). Коли важливо розрізняти італійців із італьськими народами, шо жили раніше, то можна казати "італьські народи/племена" (також "італьські мови") замість "італіки" (англ. також "Italic peoples"). Про "італійський", то можна на зразок "німецький" творити слово з "-ець", тобто "італецький". Чи "італинський", чи "італянський". Можливостей багато, було би лише бажання.
А навіщо вигадувати оте італецький чи італянський, якщо вже є усталене італійський?
Якась дурня. Ну, чесно.
Німеччина — німець
Канада — канадець
Італія — італієць
Корея — кореєць.
Навіщо вигадувати покручі чи когось калькувати? Що кому муляє?
"... навіщо вигадувати...."
Бо "-ій-" у "італійський" чуже.
ПОКРУЧІ? Поясніть чим саме слова "італець", "італин", чи "італянин" "покручі". Якось надто ви легко кидаєтеся такими словами.
"Німець" є від кореня "нім-", то чим вам "італець" не вгодило від кореня "італ-"? "Грузія" — "грузин", не "грузієць"; "Вірменія" — "вірмен/вірменин", не "вірменієць"; "Естонія" — "естонець", не "естонієць"; "Данія" — "данець", не "данієць"; "Іспанія" — "іспанець", не "іспанієць"; "Португалія" — "португалець", не "португалієць"; "Албанія" — "албанець", не "албанієць"; "Йорданія" — "йорданець", не "йорданієць"; "Японія" — "японець", не "японієць"; "Бразилія" — "бразилець", не "бразилієць"; "Македонія" — "македонець", не "македонієць"; "Швейцарія" — "швейцарець", не "швейцарієць"; "Каталонія" – "каталонець", не "каталонієць"; "Норвегія" — "норвег/норвежець", не "норвегієць".
І хоч прикладів, де "-ія" таки входить до словотвору назв жителів є багато ("латвієць", "бельгієць", "італієць", "англієць"), прикладів, де чужої частинки "-ій" не зостається при творенні назв людей, є також безліч. Подав би я "іспанієць", "данієць", "естонієць", то ви би й ці слова всі покручами поназивали, бо вони незвичні вам. А скажу вам "канадієць", то ви вже, може, подумаєте, перед тим як те слово звати "покручем", бо вже колись його зустрічали. То "покручі" для вас це не слова з кривимою морфологією, словотвором, неточною семантикою, чи неправильною фонетикою, а слова, котрі ви просто ніколи не зустрічали? Ну, то будьте послідовні, й кличте будь-який новотвір "покручем".
Бо люди, значить, відчували красу мови, коли придумували латвієць, англієць, бельгієць, індієць, італієць, а ще також француз.
А не бельгець, англець, латвець, індець, італець, францець тощо.
Мабуть, українська не ваша рідна, коли ви не відчуваєте краси мови, а ліпите все механічно по шаблону.
Якось так 🤷♂️
"Бо люди, значить, відчували красу мови, коли придумували... француз..."
Красу якої мови? Німецької? Багато зустрічали питомих слів із суфіксом -уз?
"бельгець"
"БельЖець" було би.
"англієць"
Окрім «англиєць» (до речі, зверніть на «-Иєць», не «-Ієць»), у Желехівського (1 т. 4 ст.) дано «ангелянець», «ангелянин», «ангелянка», «ангелянський». У Грінченка є «ангелян», «ангелянець», «ангелянка», «ангелянський». В Уманця є «ангелянець», «ангеляни», «ангелянці», «ангелянський». Білоруською можуть казати «ангелец» ( https://slovaronline.com/browse/bfe876fe-0064-3f56-b0fe-4046cdc7be98/ангелец ).
То наші пращури також, видно, не відчували краси мови. А ні, чекайте, "ця дурня не прижилася".
"Мабуть, українська не ваша рідна, коли ви не відчуваєте краси мови..."
Напишіть ше про "солов'їну" мову, шоби мене геть знудило.
Даруйте, що лізу до чужої розмови, та гадаю, що слово "латвієць" непотрібне, коли є "латиш". А що хтось різнить тями "латвієць" (громадянин Латвії) та "латиш" (корінний житель Латвії), то я не певен, чи є в тім така нагальна потреба. Є латиші, що становлять більшість люду країни, а є латиські москалі й інші меншини, та й по всьому.
Так, мабуть, з вами погоджуюсь, бо латвієць, казахстанець, молдовець — це все-таки москвинські наративи.
Там, де закінчення -ець, а не -ієць, проситься -щина/-чина до назви країни:
Вірменщина, Естонщина, Данщина, Португальщина, Албанщина, Йорданщина, Македонщина, Швейцарщина, Каталонщина, Норвежчина.
Винятками, на мою думку, мають бути:
Іспанія, Бразилія, не визначився з Японією
Touroc Nebeisnuy,
<коли є "латиш">
I sey tuar e criu u rousscé.
/ʃ/ u ‹латиш› e œd /ʃ/ tuara mnoginui u lotóuscœumy ‹latvieši›, a u lotóuscé e /ʃ/ u seimy slové iz *t+j+gòlôsen => /ʃ/; u lotóuscé *t+j+gòlôsen da /ʃ/, rœuno hi *d+j+gòlôsen da /ʒ/, suróunyite, na pr.: ‹briedis› "oleiny" su /d/ u odininé, ta ‹brieži› su /ʒ/ u mnoginé, de ‹brieži› e *briedji — *d+j+i => /ʒi/. U lotóuscœuy móuvé e odinina do "a Latvian": ‹latvietis›, su /t/ na cœunçé, de ‹-ietis› e, védé, rœudno nasyomou ‹-ityu› /-ɪt͡ʃ/ he u plemenax ‹crivityu› /ˈkrɪβ̞ɪt͡ʃ/, ‹veatityu› /ˈwe̯͡ɑtɪt͡ʃ/, ‹dreagovityu› /ˈdre̯͡ɑɣoβ̞ɪt͡ʃ/, ci u slovax ‹sõdityu› /ˈsʊdɪt͡ʃ/, ‹birityu› /ˈbɪrɪt͡ʃ/, ‹panityu› /paˈnɪt͡ʃ/. Rœznica meidyu /ɪt͡ʃ/ ou nas ta /-i͡etɪs/ u lotóuscé e oge ou nas e do *-ity (boulo bui +/ɪtʲ/) bé dodano *-y-os, tô bui nasye /-ɪt͡ʃ/ e iz *-it-i-os → ‹-ityu› /-ɪt͡ʃ/, oli u lotóuscé e /-i͡etɪs/ ‹-ietis› iz prosto *-ītis, bez *-os. Lotóuscomou tuarou odininui ‹latvietis› "a Latvian" bui u rousscé teacl tuar +‹Lœutüityu› /ˈlʏtβ̞ɪt͡ʃ/ abo /lʏˈtβ̞ɪt͡ʃ/ u rousscé, de ‹œu› /ʏ/ bui boulo iz pèregòlosou *o pèrêd *u u *lotu-, a *o u prasl. ta prarous. e rœuno còrôtcou *a u lotóuscé; na pr., u ceixyscé, slovacyscé ta leadscé e se slovo su ‹o›: ‹Lotyš› a ne +‹Latyš› ceixyscoiõ i slovacyscoiõ, ‹Łotysz› a ne +‹Łatysz› leadscoiõ.
U lotóuscœuy móuvé e podig ‹-ietis› douge ceast tuoriti imena leudiy, na pr.: ‹bosnietis› "a Bosnian" (ou nas boulo bui +‹Bosnityu› +/ˈbosnɪt͡ʃ/), ‹brazīlietis› "a Brazilian" (ou nas boulo bui +‹brazilityu› +/brɑˈzɪlɪt͡ʃ/) i t.d. Oli ou nas e podig ‹-ityu› u imenax leudiy rédoc, to mogli bui bouti inxyi podigi tuoriti odininõ "a Latvian", na pr.: ‹Lœutüin› /lʏˈtwɪn/ su ‹-in› hi u ‹Rousin›, ‹Litüin›, ‹Serbin›, ‹crayénin›, ‹bèregénin› (u drous., méxycaneç bèregœu, uzbèrêgïa).
Спасибі, цікава пропонова... Тоді не "латиський", а "літвицький" (надіюся, правильно від "Lœutüityu" творю прикметник) чи "літвинський" (від "Lœutüin")?
UPD: йой, Ви вже й так написали "u lotóuscé", даруйте за неуважність. Тільки я не певен, як за чинним правописом записати: "лотовський"? Спадає на думку "лотівський", але Ви пишете óu за давнє -ъл-, як я розумію (móuva, dóugo тощо). Однак і "suróunyite" пишете ("зрівніте", вірно ж?)... Не до кінця розумію, коли Ви пишете ó.
Ay, ‹lotóuscuy› є ‹лотовський›.
Ya pisiõ ‹óu› i na mésté *ul i na mésté *uu, de drouguy *u e /w/.
U ‹suróuniti› ya pisiõ ‹óu› ne za /ʏw/, a za /ow/. Coreiny seoho slova e *oru-, i *or- pèrêd prigòlôsnomy u rousscé peruésno ne legi pœd pèregòlôs, i *o e tou rœuen silnomou *u, a tuari su pèregòlôsomy, yaco ‹rœuno› /rʏwno/, sõty utorini. Na priclad, ou Gelexœuscoho e dano tuar ‹róueiny, róuen-› (‹ровінь, ровен-›), ne ‹rœueny, rœun-› (‹рівень, рівн-›). Rœuno i u *ol- pèrêd prigòlôsnomy *o peruésno ne legi pœd pèregòlôs, tomou *olsys → ‹lòsy› /lɒsʲ/; e i tuar /lʏsʲ/, ta œun e utorin. He ouge'my cazal, *o u *olT, *orT e rœuno silnomou *u, tô bui dauxi /ɒ/, ta coli silnuy *u u slédé *ulT ci *urT ci pèrêd /w/ (ci tô iz *u abo iz *l) e, to *u da /o/, ne /ɒ/. Na priclad, *tukyka da /ˈtɒt͡ʃka, ˈtɔt͡ʃka/, a *pulno da /ˈpowno/, ci tocynéixe [ˈpʷɔwno].
goroh.pp.ua: волох
А чому о?
—