Можете, будь ласка, пояснити в чому різниця між "італьський" та "італійський"?

Гугл вам у поміч 🤷‍♂️
І СУМ-11 теж.

До "яка мета" дивіться мій коментар під "італець, італин, італянин".

До "італік", "італьський":

"Італік" у мові-джерелі є прикметник (лат. italicus). Коли важливо розрізняти італійців із італьськими народами, шо жили раніше, то можна казати "італьські народи/племена" (також "італьські мови") замість "італіки" (англ. також "Italic peoples"). Про "італійський", то можна на зразок "німецький" творити слово з "-ець", тобто "італецький". Чи "італинський", чи "італянський". Можливостей багато, було би лише бажання.

А навіщо вигадувати оте італецький чи італянський, якщо вже є усталене італійський?

Якась дурня. Ну, чесно.
Німеччина — німець
Канада — канадець
Італія — італієць
Корея — кореєць.
Навіщо вигадувати покручі чи когось калькувати? Що кому муляє?

"... навіщо вигадувати...."
Бо "-ій-" у "італійський" чуже.

ПОКРУЧІ? Поясніть чим саме слова "італець", "італин", чи "італянин" "покручі". Якось надто ви легко кидаєтеся такими словами.

"Німець" є від кореня "нім-", то чим вам "італець" не вгодило від кореня "італ-"? "Грузія" — "грузин", не "грузієць"; "Вірменія" — "вірмен/вірменин", не "вірменієць"; "Естонія" — "естонець", не "естонієць"; "Данія" — "данець", не "данієць"; "Іспанія" — "іспанець", не "іспанієць"; "Португалія" — "португалець", не "португалієць"; "Албанія" — "албанець", не "албанієць"; "Йорданія" — "йорданець", не "йорданієць"; "Японія" — "японець", не "японієць"; "Бразилія" — "бразилець", не "бразилієць"; "Македонія" — "македонець", не "македонієць"; "Швейцарія" — "швейцарець", не "швейцарієць"; "Каталонія" – "каталонець", не "каталонієць"; "Норвегія" — "норвег/норвежець", не "норвегієць".

І хоч прикладів, де "-ія" таки входить до словотвору назв жителів є багато ("латвієць", "бельгієць", "італієць", "англієць"), прикладів, де чужої частинки "-ій" не зостається при творенні назв людей, є також безліч. Подав би я "іспанієць", "данієць", "естонієць", то ви би й ці слова всі покручами поназивали, бо вони незвичні вам. А скажу вам "канадієць", то ви вже, може, подумаєте, перед тим як те слово звати "покручем", бо вже колись його зустрічали. То "покручі" для вас це не слова з кривимою морфологією, словотвором, неточною семантикою, чи неправильною фонетикою, а слова, котрі ви просто ніколи не зустрічали? Ну, то будьте послідовні, й кличте будь-який новотвір "покручем".

Бо люди, значить, відчували красу мови, коли придумували латвієць, англієць, бельгієць, індієць, італієць, а ще також француз.
А не бельгець, англець, латвець, індець, італець, францець тощо.
Мабуть, українська не ваша рідна, коли ви не відчуваєте краси мови, а ліпите все механічно по шаблону.
Якось так 🤷‍♂️

"Бо люди, значить, відчували красу мови, коли придумували... француз..."

Красу якої мови? Німецької? Багато зустрічали питомих слів із суфіксом -уз?

"бельгець"
"БельЖець" було би.

"англієць"
Окрім «англиєць» (до речі, зверніть на «-Иєць», не «-Ієць»), у Желехівського (1 т. 4 ст.) дано «ангелянець», «ангелянин», «ангелянка», «ангелянський». У Грінченка є «ангелян», «ангелянець», «ангелянка», «ангелянський». В Уманця є «ангелянець», «ангеляни», «ангелянці», «ангелянський». Білоруською можуть казати «ангелец» ( https://slovaronline.com/browse/bfe876fe-0064-3f56-b0fe-4046cdc7be98/ангелец ).

То наші пращури також, видно, не відчували краси мови. А ні, чекайте, "ця дурня не прижилася".

"Мабуть, українська не ваша рідна, коли ви не відчуваєте краси мови..."

Напишіть ше про "солов'їну" мову, шоби мене геть знудило.

Даруйте, що лізу до чужої розмови, та гадаю, що слово "латвієць" непотрібне, коли є "латиш". А що хтось різнить тями "латвієць" (громадянин Латвії) та "латиш" (корінний житель Латвії), то я не певен, чи є в тім така нагальна потреба. Є латиші, що становлять більшість люду країни, а є латиські москалі й інші меншини, та й по всьому.

Так, мабуть, з вами погоджуюсь, бо латвієць, казахстанець, молдовець — це все-таки москвинські наративи.

Там, де закінчення -ець, а не -ієць, проситься -щина/-чина до назви країни:
Вірменщина, Естонщина, Данщина, Португальщина, Албанщина, Йорданщина, Македонщина, Швейцарщина, Каталонщина, Норвежчина.
Винятками, на мою думку, мають бути:
Іспанія, Бразилія, не визначився з Японією

Спасибі, цікава пропонова... Тоді не "латиський", а "літвицький" (надіюся, правильно від "Lœutüityu" творю прикметник) чи "літвинський" (від "Lœutüin")?

UPD: йой, Ви вже й так написали "u lotóuscé", даруйте за неуважність. Тільки я не певен, як за чинним правописом записати: "лотовський"? Спадає на думку "лотівський", але Ви пишете óu за давнє -ъл-, як я розумію (móuva, dóugo тощо). Однак і "suróunyite" пишете ("зрівніте", вірно ж?)... Не до кінця розумію, коли Ви пишете ó.

Ay, ‹lotóuscuy› є ‹лотовський›.

Ya pisiõ ‹óu› i na mésté *ul i na mésté *uu, de drouguy *u e /w/.

U ‹suróuniti› ya pisiõ ‹óu› ne za /ʏw/, a za /ow/. Coreiny seoho slova e *oru-, i *or- pèrêd prigòlôsnomy u rousscé peruésno ne legi pœd pèregòlôs, i *o e tou rœuen silnomou *u, a tuari su pèregòlôsomy, yaco ‹rœuno› /rʏwno/, sõty utorini. Na priclad, ou Gelexœuscoho e dano tuar ‹róueiny, róuen-› (‹ровінь, ровен-›), ne ‹rœueny, rœun-› (‹рівень, рівн-›). Rœuno i u *ol- pèrêd prigòlôsnomy *o peruésno ne legi pœd pèregòlôs, tomou *olsys → ‹lòsy› /lɒsʲ/; e i tuar /lʏsʲ/, ta œun e utorin. He ouge'my cazal, *o u *olT, *orT e rœuno silnomou *u, tô bui dauxi /ɒ/, ta coli silnuy *u u slédé *ulT ci *urT ci pèrêd /w/ (ci tô iz *u abo iz *l) e, to *u da /o/, ne /ɒ/. Na priclad, *tukyka da /ˈtɒt͡ʃka, ˈtɔt͡ʃka/, a *pulno da /ˈpowno/, ci tocynéixe [ˈpʷɔwno].