У руській бо мові *ul/*to (*ъл/*ьл) перед приголосним закономірно дає <-ов->: *ulk- <вовк>, *pylst-y- <повсть>, *pylx- <повх>, *mulu- <мова>, *dulg- <довг, довго, довгий>, *zylk-y- <жовч>, *kult- <ковтати, ковток>, *bult- <бовтати, бовт>, *muln-i- <мовня> ("блискавка, електричний заряд; вара перед бурею"), *tulm- <товмити>, *tulk-¹ <товк, товкувати>, *tulk- <товкти>, *tulst- <товстий>, *tulp- <товпа, товпити, товпіти>, *zul-u- <зовиця> тощо. Існують і поодинокі рефлекси з <л> поряд з <в> в тих самих словах, але рідкісні; се зокрема також є один із аргументів на користь латинки, де можна писати <ul>, <yl>, передбачаючи інтерпретацію й <ов>, і <ол>: Bulgarscina = <Бовгарщина ~ Болгарщина>.

Ого.

Олисіє, кирилицею теж можна писати <ьл>, <ъл>, передбачаючи інтерпретацію й <ов>, і <ол>, якщо так будуть навчати.
А якщо не навчатимуть, то й <ul>, <yl> будуть читати лишень одним можливим варіянтом.

Тому не придумуйте неіснуючі аргументи в сторону латинки.

До речі, чи може хто пояснити, чому КФЯЙ відміняв "Олисіє", "Андріє" замість "Олисію" та "Андрію"? Невже так правильно?

Старі люди так мовили -іє, Афанасіє,Клавдіє.

То інше супрузтво/дієвідміна. Поріаняй: КлавдіЯ, АфанасіЯ проти ОлисіЙ, АндріЙ

»До речі, чи може хто пояснити, чому КФЯЙ відміняв "Олисіє", "Андріє" замість "Олисію" та "Андрію"? Невже так правильно?«

Це йому сам Олисій наказав. Десь бачив, пам'ятаю

Се суть старши твари клична на о-основу.

»Се суть старши твари клична на о-основу.«

Примічу, що це мисельно старіші відміни кличного відмінку для jo-оснів,
Але вони в найдавніших пам'ятках слов'янських мов не засвідчені для jo-оснів узагалі — тільки для слів, що здобули jo-основи дією Третього Неблення в праслов'янській мові, як-от: отьць, кънѧѕь, жьньць.
Інші слова jo-оснів, як-от: кон҇ь, зълодѣи, мѧсар҇ь, ковачь мали форми кличного на -ю

Читайте уважніше!
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/2622-bovghar.html#show_point

Те саме явище, що в словах жоВтий, поВний.

А ще є Бовгарь, -ря, м. Пастухъ рогатаго скота у гуцуловъ. Шух. І. 189.
За сучасним правописом ь випало: буквар, кобзар, бовгар, дудар.
І що тепер?

Не скрізь в укр. мові Л перейшло у В:
полк, полковник, Болгарщина.
А те ваше бовгар – діалектизм, говірка, як, наприклад, сопівка, горівка, говка
Бо, як завжди, неуважно читали. Див., скільки там похідних:
болгар, болгарка, болгарський, Болгарщина

/л/ перейшло у /в/ скрізь, у сполуках Приголосна + Редукована + /Л/ + Приголосна.
Българ > Бовгар
"Полк" (пълк) в нас є з /л/ через вплив церковнослов'янської.
"Сопілка", "горілка", "голка" певне вийшли з "сопѣлъка", "горѣлъка", "голъка".

"Не скрізь в укр. мові Л перейшло у В:
полк, полковник, Болгарщина."

Дали один корінь "полк-" і "болгар-" як приклади. Чому ви певні, шо корінь "полк-" через /л/ є питомий?

"А те ваше бовгар – діалектизм, говірка, як, наприклад, сопівка, горівка, говка..."

То є два різні фонетичні явища. "Бовгар" пережило такі ж зміни, як слова "вовк", "товстий", "повний", "мова", "човен", "ковбаса", "натовп", "товкти". То всі ці слова тепер також говіркові?

r2u.org.ua: повк

Як на мене, то скоріше міни з Л є говірчими, а питомі з переходом у В чи Й.

А в яких саме випадках Л у В переходить?

Мабуть, перед К та Г.
Вовк, повк, товк; довг, Бовгарщина.

А ще жовтий, повний, товстий. Тобто перехід можливий всюди перед приголосною.

Гммм... Тут умови переходу написані, вище в обговоренні, почитайте хоч їх. Це було там, де Л ішов перед приголосним після надкороткого. А взагалі раджу вивчати теорію.
Ю. Шевельов, "Історична фонологія української мови", с. 520
https://archive.org/details/istorychna_fonoloh/istorychna_fonoloh_1/page/519/mode/2up

30.2 Огублення І

521

Перший тип, із найменшим діапазоном огублення, представлено в літе¬ ратурній українській мові та в більшості діалектів, окрім південно-східної зони, розташованої між двома лініями, що проходять приблизно так: 1) Рава- Руська — Жовква — західніше від Золочева — південніше від Тер¬ нополя — Теребовля — західніше від Кам’янця- Подільського; 2) уздовж головного хребта Карпат — Івано-Франківськ — Коломия — східніше від Рахова г. Отже, нею охоплюються надсянські, наддністрянські, бойківські та буковинсько-покутські говірки 1 2 3, що всі вони належать до другого типу. Третій тип обмежується лемківськими говірками на північ від Карпат і в західній частині південнолемківської зони (на захід від Бардієва), кількома поодинокими селами на Холмщині (Руда) та поблизу Заліщиків (Добровляни, Сков’ятин); виник він недавно (мабуть, щойно в XIX ст.), можливо — під впливом польської зміни 1> и.

Оскільки огублення І першого типу представлене в усьому українському мовному ареалі (за винятком окремих розпорошених сіл на словацькому та польському порубіжжі, тобто на півдні Надсянщини, на Володавщині та в південно-західній частині Лемківщини на південь і захід від Бардієва), його можна було б сприйняти як загальноукраїнську рису, маючи при цьому другий і третій тип за пізніші надмірності. Однак насправді зміна першого типу починалася як локальна, північноукраїн¬ ська, і до того ж — без узаємного зв’язку між обома характерними для неї перетвореннями (тобто вовк і носив). Фактично, теперішній терито¬ ріальний розподіл згаданих вище типів є наслідком кількох самостійних процесів, що проходили за різних часів і умов.