У руській бо мові *ul/*to (*ъл/*ьл) перед приголосним закономірно дає <-ов->: *ulk- <вовк>, *pylst-y- <повсть>, *pylx- <повх>, *mulu- <мова>, *dulg- <довг, довго, довгий>, *zylk-y- <жовч>, *kult- <ковтати, ковток>, *bult- <бовтати, бовт>, *muln-i- <мовня> ("блискавка, електричний заряд; вара перед бурею"), *tulm- <товмити>, *tulk-¹ <товк, товкувати>, *tulk- <товкти>, *tulst- <товстий>, *tulp- <товпа, товпити, товпіти>, *zul-u- <зовиця> тощо. Існують і поодинокі рефлекси з <л> поряд з <в> в тих самих словах, але рідкісні; се зокрема також є один із аргументів на користь латинки, де можна писати <ul>, <yl>, передбачаючи інтерпретацію й <ов>, і <ол>: Bulgarscina = <Бовгарщина ~ Болгарщина>.

Ого.

Олисіє, кирилицею теж можна писати <ьл>, <ъл>, передбачаючи інтерпретацію й <ов>, і <ол>, якщо так будуть навчати.
А якщо не навчатимуть, то й <ul>, <yl> будуть читати лишень одним можливим варіянтом.

Тому не придумуйте неіснуючі аргументи в сторону латинки.

До речі, чи може хто пояснити, чому КФЯЙ відміняв "Олисіє", "Андріє" замість "Олисію" та "Андрію"? Невже так правильно?

Читайте уважніше!
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/2622-bovghar.html#show_point

Те саме явище, що в словах жоВтий, поВний.

А ще є Бовгарь, -ря, м. Пастухъ рогатаго скота у гуцуловъ. Шух. І. 189.
За сучасним правописом ь випало: буквар, кобзар, бовгар, дудар.
І що тепер?

Не скрізь в укр. мові Л перейшло у В:
полк, полковник, Болгарщина.
А те ваше бовгар – діалектизм, говірка, як, наприклад, сопівка, горівка, говка
Бо, як завжди, неуважно читали. Див., скільки там похідних:
болгар, болгарка, болгарський, Болгарщина

/л/ перейшло у /в/ скрізь, у сполуках Приголосна + Редукована + /Л/ + Приголосна.
Българ > Бовгар
"Полк" (пълк) в нас є з /л/ через вплив церковнослов'янської.
"Сопілка", "горілка", "голка" певне вийшли з "сопѣлъка", "горѣлъка", "голъка".

"Не скрізь в укр. мові Л перейшло у В:
полк, полковник, Болгарщина."

Дали один корінь "полк-" і "болгар-" як приклади. Чому ви певні, шо корінь "полк-" через /л/ є питомий?

"А те ваше бовгар – діалектизм, говірка, як, наприклад, сопівка, горівка, говка..."

То є два різні фонетичні явища. "Бовгар" пережило такі ж зміни, як слова "вовк", "товстий", "повний", "мова", "човен", "ковбаса", "натовп", "товкти". То всі ці слова тепер також говіркові?

r2u.org.ua: повк

Як на мене, то скоріше міни з Л є говірчими, а питомі з переходом у В чи Й.

А в яких саме випадках Л у В переходить?

Мабуть, перед К та Г.
Вовк, повк, товк; довг, Бовгарщина.

А ще жовтий, повний, товстий. Тобто перехід можливий всюди перед приголосною.

Гммм... Тут умови переходу написані, вище в обговоренні, почитайте хоч їх. Це було там, де Л ішов перед приголосним після надкороткого. А взагалі раджу вивчати теорію.
Ю. Шевельов, "Історична фонологія української мови", с. 520
https://archive.org/details/istorychna_fonoloh/istorychna_fonoloh_1/page/519/mode/2up

30.2 Огублення І

521

Перший тип, із найменшим діапазоном огублення, представлено в літе¬ ратурній українській мові та в більшості діалектів, окрім південно-східної зони, розташованої між двома лініями, що проходять приблизно так: 1) Рава- Руська — Жовква — західніше від Золочева — південніше від Тер¬ нополя — Теребовля — західніше від Кам’янця- Подільського; 2) уздовж головного хребта Карпат — Івано-Франківськ — Коломия — східніше від Рахова г. Отже, нею охоплюються надсянські, наддністрянські, бойківські та буковинсько-покутські говірки 1 2 3, що всі вони належать до другого типу. Третій тип обмежується лемківськими говірками на північ від Карпат і в західній частині південнолемківської зони (на захід від Бардієва), кількома поодинокими селами на Холмщині (Руда) та поблизу Заліщиків (Добровляни, Сков’ятин); виник він недавно (мабуть, щойно в XIX ст.), можливо — під впливом польської зміни 1> и.

Оскільки огублення І першого типу представлене в усьому українському мовному ареалі (за винятком окремих розпорошених сіл на словацькому та польському порубіжжі, тобто на півдні Надсянщини, на Володавщині та в південно-західній частині Лемківщини на південь і захід від Бардієва), його можна було б сприйняти як загальноукраїнську рису, маючи при цьому другий і третій тип за пізніші надмірності. Однак насправді зміна першого типу починалася як локальна, північноукраїн¬ ська, і до того ж — без узаємного зв’язку між обома характерними для неї перетвореннями (тобто вовк і носив). Фактично, теперішній терито¬ ріальний розподіл згаданих вище типів є наслідком кількох самостійних процесів, що проходили за різних часів і умов.

Шевельов — не Караванський, дурні не писав 😆