Греція — держава в Південній Європі та Західній Азії, на півдні Балканських гір. Омивається зі заходу на схід Середземним морем. Устрій держави — унітарна парламентська республіка. Столиця — Ахіни.
Приклад вживання
Чотири п'ятих території країни займають гори та пагорби, через що Греція вважається третьою серед найбільш гористих країн Європи, після Норвегії та Албанії. Гора Олімп із піком Мітікос висотою 2 917 м — найвища в Греції. Завдяки легендарному пантеону давньогрецьких олімпійських богів вона сьогодні є одним з найпопулярніших маршрутів як для альпіністів, так і для туристів.
Походження
лат. graecus "грек" < гр. γραικός "мешканець Γρατα"
Приклади в інших мовах
елі. Ελλάδα [Elláda]
тур. Yunanistan
алб. Greqi
вар. Грција
вір. Հունաստան [Hunastan]
бер. اليونان [younane]
Колишнє ягельське "Peking" замінили на "Beijing", литовською Грузію все частіше називають не "Gruzija", а "Sakartvelas", норвезькою "Grekenland" поступилось місцем назвищу "Hellas"... Отаке вам "неоязичиє".
Звідки Ви можете знать, які слова добре гучать литовською? Як на мене, Ви тільки злостуєте через свої вподоби, що не мають чисто мовознавчого ґрунту. А як розмова пішла про вподоби, то й розмовлять далі нема за що.
Я вже казав передніше, що це назвище перейняли свідомо, а не тупо. Питоме назвище, що Ви за його кажете – це назвище, що наші прабатьки дали якійсь країні чи народові або ж назвище, що ми взяли од того народу. Більше мені сказать про це нема чого, а товкти воду в ступі я не хочу.
Bõdy-cotre slovo bõde emanïe, i bõdy-cotre bõde lixy za odinoiõ iz cẽstiy daunyuix grecyscuix plemên ci craywf. Deyacui móuvui zovõty po Ιόνια, deyacui po Ελλάς, inxyui po Γραικοί/Γραῖος — grecyscé plemeni u Epiré, Biotïé ta Atticé. Ne'ma gédna tla vidéti bui Ελλάς godilo dlya rousscui móuvui bwlxe neigy Γραικοί/Γραῖος. D.-rousscui pamẽtcui znaiõty obé slové, i trualo e ino imẽ wd Γραικοί/Γραῖος, ne wd Ελλάς. Ba u rousscé imeity imẽ leudou wd Γραικοί i souto rousske zuõcoslwfïe — zu *y u coreni (a ne *e): *gryk-, na cyto cazie pd.-zx. tuar [ɣ̞ɪrˈkɘ̞ɲɐ], zu ménoiõ /ˈɣ̞ræk-/ pwd nagòlosomy u /ɣ̞ɪrˈk-/ zu *y nenagòlosyené. Nicy taca wd Ελλάς roussca ne znaieity.
У словах "ελλην" ("ellin" – "грек"), "Ελλάδα" ("Elladha" – "Греція"), "Ελλάς" ("Ellas" - "Греція" (урядове й давніше назвище)) спільна частина – "-ελλ-" ("-ell-"). Подвійний приголосний у чужій мові нам ні про що не каже. Його можна спокійнісінько спростить на звичайного. До того ж, у теперішній грецькій мові там теж вимовляють звичайного [l]. На руському мовному ґрунті перед "е" мав би був з'явиться присувний голосний. Я вибрав [j], що найбільше парується з голосним переднього ряду [ɛ]. Зрештою дістаємо "єлин" ("грек"), "їл(ь)ський" ("грецький") + "-ин(а)" = "Їл(ь)щина" ("є" в закритому складі дає "ї" – спасибі Олисієві за примітку). "Ь" у дужках – данина теперішньому правописові, хоч там годиться вимовлять не мнякий, а середній "л".
То, може, вам ще й пальчика показать, щоб ви гучніше сміялись?
"Тверде л в українській мові майже завсіди вимовляється як „середнє“ (l). Це „середнє“ л особливо ясно чується перед е й и: лебідь, лихо... (lебідь, lихо...).
Таке ж „середнє л“ буває й на місці правописного ль перед твердими н с ц та приголосними ж ч ш щ, отож у таких словах, як сильний, пальцем, більший, більші, недбальство, пальчик, бувальщина тощо ль вимовляється достоту так, як і в словах пужално, істичилно тощо і так само однаковісінько в Гальченко, (прізвище від слова Галька) і Галченко (від галка), в Барильченко (від барильце) і Барилченко (від барилко) і т. ін." (Олекса Синявський. "Норми української літературної мови", https://uk.wikisource.org/wiki/Норми_української_літературної_мови/§_9._л_—_ль).
Tẽma "sèrêdenyu l" e nevédsca. Sõty zuõcui: [l], [l̠], [l̪], [ʎ], [ɫ], [ɭ] iz toho rodou — pro cotruy e móuva? Yé Sinyauscoho uisoco céniõ, ta glẽdui yoho i uicladui sõty nuiné starui ta suirui ta cẽsto netocynui.
Ui, slédomy za Sinyauscuimy, xuibno tóucouiete pro "tuerduy/mẽgcuy/sèrêdniuy l" iz pisyma, bõdy simy "tuerduy" e u <пужално>, a "mẽgcuy" u <більше>, u <пужално> bo ne'ma <ь>, docui u <пужално> tacui e *<ь> rwfno hi u <більше>. Wdsõtnwsty <ь> u <пужално> ta prisõtnwsty <ь> u <більше> e souta sõxylina ("conventio"). U daunyéixyax (sèrêdnyorousscax) pamẽtcax pisaxõ bez <ь> cẽsto i taca slova he <більше>, <сильний> tocyto bez <ь>.
Crwmy toho, inxyi crayi/gofwrcui znaiõty i uimóuvõ [w] na mésté *ly (*<ль>). A deyacui gofwrcui i heto: [ʎ, j] na mésté *ly. A isce bouaie i pritocmleinïe do sõsédnya prizuõca: *lyn- → [nː-].
U slovax na *-yscina, ci ouge e u cinnwm pisymé <ь> ci né, e *y. I *Hel-ysk-in-a dalo bui u rousscé ne +/ˈ(ɦ)ɛlʃt͡ʃɪnɑ ~ ˈ(ɦ)ɛlʲʃt͡ʃɪnɑ ~ ˈ(ɦ)ɛʎʃt͡ʃɪnɑ/, a /ˈ(ɦ~j)e͡ilʃt͡ʃɪnɑ ~ ˈ(ɦ~j)e͡ilʲʃt͡ʃɪnɑ ~ ˈ(ɦ~j)e͡iʎʃt͡ʃɪnɑ/ — *e pèrêd "slabomy" *y → /e͡i [eʲ, i]; /*elys → *ely → <eily> /jeʲlʲ ~ je͡ilʲ ~ jilʲ/, ne +/jɛlʲ/, *ezyos → *ezyu → <eizyu> /jeʲʒ ~ je͡iʒ ~ jiʒ/, ne +/jɛʒ/.
Ще з давніх давен наш предки називали греків греками. Ще з часів Руси Греччину називали Греки, а не Румом, Ромеєю, Еладою чи ще якось. Див. ПВЛ, давньоруські літописи.
Бо так можна далеко зайти:
Німеччина - Дойчляндщина
Фінляндія - Сумщина
Китай - Чжунгощина
тощо
Греція — держава в Південній Європі та Західній Азії, на півдні Балканських гір. Омивається зі заходу на схід Середземним морем. Устрій держави — унітарна парламентська республіка. Столиця — Ахіни.
Чотири п'ятих території країни займають гори та пагорби, через що Греція вважається третьою серед найбільш гористих країн Європи, після Норвегії та Албанії. Гора Олімп із піком Мітікос висотою 2 917 м — найвища в Греції. Завдяки легендарному пантеону давньогрецьких олімпійських богів вона сьогодні є одним з найпопулярніших маршрутів як для альпіністів, так і для туристів.
лат. graecus "грек" < гр. γραικός "мешканець Γρατα"
елі. Ελλάδα [Elláda]
тур. Yunanistan
алб. Greqi
вар. Грција
вір. Հունաստան [Hunastan]
бер. اليونان [younane]
Перекладаємо слово греція
грек для нас є греком, а не якимось еладійцем
+
r2u.org.ua: греччина
Слово створене за традицією утворення назв країн на зразок Угорщина, Туреччина, Німеччина, Словаччина
Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору
Гре́ция – Гре́ччина
"грек для нас є греком, а не якимось еладійцем".
Кажіть за себе, а не за всіх.
Wiktionary: https://en.wiktionary.org/wiki/Греччина
Від руського /(г)елин/ "грек" зі грецького Ἕλλην /геллен/ "грек".
(див. https://www.etymonline.com/search?q=hellenic , https://en.wiktionary.org/wiki/Hellenic )
+
Щойно довідався від історика, що "єлини" звали греків ще в руські часи, тому підтримую.
Я маю "-ин" за суфікс (як у словах "русин", "болгарин", "татарин" тощо), тож має буть "гільщина", а не "гелинщина".
Не створюйте неоязичіє. Бо це вже якась штучна українська
Колишнє ягельське "Peking" замінили на "Beijing", литовською Грузію все частіше називають не "Gruzija", а "Sakartvelas", норвезькою "Grekenland" поступилось місцем назвищу "Hellas"... Отаке вам "неоязичиє".
Ага, рівняймося на певні народи, що бездумно позбавляються своїх историчних назвищ инших країн.
Це не свої історичні назвища, а історичні назвища од третіх народів. І роблять вони це не бездумно, а навпаки – свідомо.
"Це не свої історичні назвища, а історичні назвища од третіх народів."
Я мінив, що це ті назвища, якими гисторично послуговувалися ці народи, адаптувавши їх під свою мову.
"Це не свої історичні назвища, а історичні назвища од третіх народів. І роблять вони це не бездумно, а навпаки - свідомо."
Свідомо... Особливо "Сакартвело"...Так по-литовськи гучить...
Звідки Ви можете знать, які слова добре гучать литовською? Як на мене, Ви тільки злостуєте через свої вподоби, що не мають чисто мовознавчого ґрунту. А як розмова пішла про вподоби, то й розмовлять далі нема за що.
Ну, звісно ж, треба знати литовську, щоби мати змогу побачити, що це тупо перейняте з грузинської мови назвище.
Є сенс шукати питомих назв для чужих країн, а коли такої моги нема, то вигадувати щось є безглуздо (аби сподобатися комусь чи що?).
Я вже казав передніше, що це назвище перейняли свідомо, а не тупо. Питоме назвище, що Ви за його кажете – це назвище, що наші прабатьки дали якійсь країні чи народові або ж назвище, що ми взяли од того народу. Більше мені сказать про це нема чого, а товкти воду в ступі я не хочу.
"назвище, що ми взяли од того народу."
Дня нас воно однаково непитоме.
"Я вже казав передніше, що це назвище перейняли свідомо, а не тупо."
Свідомо глупо перейняли, оскільки ба й не приладнали як слід того слова до своєї мови, взяли грузинське слово - зробили з нього литовське.
Подібні переназивання майже ніколи не мають під собою мовних причин, тільки політичні.
Не "подібні", а "такі". Одповідать на самого дописа не буду. Не маю на те ні охоти ні потреби.
"Не "подібні", а "такі".
Перехід од прямого до непрямого значіння слова "подібний" тут зовсім ясний.
Тролюєте? То поцілуйте мене в сраку.
Bõdy-cotre slovo bõde emanïe, i bõdy-cotre bõde lixy za odinoiõ iz cẽstiy daunyuix grecyscuix plemên ci craywf. Deyacui móuvui zovõty po Ιόνια, deyacui po Ελλάς, inxyui po Γραικοί/Γραῖος — grecyscé plemeni u Epiré, Biotïé ta Atticé. Ne'ma gédna tla vidéti bui Ελλάς godilo dlya rousscui móuvui bwlxe neigy Γραικοί/Γραῖος. D.-rousscui pamẽtcui znaiõty obé slové, i trualo e ino imẽ wd Γραικοί/Γραῖος, ne wd Ελλάς. Ba u rousscé imeity imẽ leudou wd Γραικοί i souto rousske zuõcoslwfïe — zu *y u coreni (a ne *e): *gryk-, na cyto cazie pd.-zx. tuar [ɣ̞ɪrˈkɘ̞ɲɐ], zu ménoiõ /ˈɣ̞ræk-/ pwd nagòlosomy u /ɣ̞ɪrˈk-/ zu *y nenagòlosyené. Nicy taca wd Ελλάς roussca ne znaieity.
+
* утворено від елі. Ελλάδα /Еллада/ "Греція"
+
У словах "ελλην" ("ellin" – "грек"), "Ελλάδα" ("Elladha" – "Греція"), "Ελλάς" ("Ellas" - "Греція" (урядове й давніше назвище)) спільна частина – "-ελλ-" ("-ell-"). Подвійний приголосний у чужій мові нам ні про що не каже. Його можна спокійнісінько спростить на звичайного. До того ж, у теперішній грецькій мові там теж вимовляють звичайного [l]. На руському мовному ґрунті перед "е" мав би був з'явиться присувний голосний. Я вибрав [j], що найбільше парується з голосним переднього ряду [ɛ]. Зрештою дістаємо "єлин" ("грек"), "їл(ь)ський" ("грецький") + "-ин(а)" = "Їл(ь)щина" ("є" в закритому складі дає "ї" – спасибі Олисієві за примітку). "Ь" у дужках – данина теперішньому правописові, хоч там годиться вимовлять не мнякий, а середній "л".
"Ь" у дужках - данина теперішньому правописові".
Чи траплолся Вам в українській незмосковщеній мові слово "данина" в такому значенні?
Щиро кажучи, не памнятаю, та перехід од прямого до непрямого значіння тут зовсім ясний.
<"Ь" у дужках - данина теперішньому правописові, хоч там годиться вимовлять не мнякий, а середній "л".>
Sméxyno.
То, може, вам ще й пальчика показать, щоб ви гучніше сміялись?
"Тверде л в українській мові майже завсіди вимовляється як „середнє“ (l). Це „середнє“ л особливо ясно чується перед е й и: лебідь, лихо... (lебідь, lихо...).
Таке ж „середнє л“ буває й на місці правописного ль перед твердими н с ц та приголосними ж ч ш щ, отож у таких словах, як сильний, пальцем, більший, більші, недбальство, пальчик, бувальщина тощо ль вимовляється достоту так, як і в словах пужално, істичилно тощо і так само однаковісінько в Гальченко, (прізвище від слова Галька) і Галченко (від галка), в Барильченко (від барильце) і Барилченко (від барилко) і т. ін." (Олекса Синявський. "Норми української літературної мови", https://uk.wikisource.org/wiki/Норми_української_літературної_мови/§_9._л_—_ль).
Tẽma "sèrêdenyu l" e nevédsca. Sõty zuõcui: [l], [l̠], [l̪], [ʎ], [ɫ], [ɭ] iz toho rodou — pro cotruy e móuva? Yé Sinyauscoho uisoco céniõ, ta glẽdui yoho i uicladui sõty nuiné starui ta suirui ta cẽsto netocynui.
Ui, slédomy za Sinyauscuimy, xuibno tóucouiete pro "tuerduy/mẽgcuy/sèrêdniuy l" iz pisyma, bõdy simy "tuerduy" e u <пужално>, a "mẽgcuy" u <більше>, u <пужално> bo ne'ma <ь>, docui u <пужално> tacui e *<ь> rwfno hi u <більше>. Wdsõtnwsty <ь> u <пужално> ta prisõtnwsty <ь> u <більше> e souta sõxylina ("conventio"). U daunyéixyax (sèrêdnyorousscax) pamẽtcax pisaxõ bez <ь> cẽsto i taca slova he <більше>, <сильний> tocyto bez <ь>.
Crwmy toho, inxyi crayi/gofwrcui znaiõty i uimóuvõ [w] na mésté *ly (*<ль>). A deyacui gofwrcui i heto: [ʎ, j] na mésté *ly. A isce bouaie i pritocmleinïe do sõsédnya prizuõca: *lyn- → [nː-].
U slovax na *-yscina, ci ouge e u cinnwm pisymé <ь> ci né, e *y. I *Hel-ysk-in-a dalo bui u rousscé ne +/ˈ(ɦ)ɛlʃt͡ʃɪnɑ ~ ˈ(ɦ)ɛlʲʃt͡ʃɪnɑ ~ ˈ(ɦ)ɛʎʃt͡ʃɪnɑ/, a /ˈ(ɦ~j)e͡ilʃt͡ʃɪnɑ ~ ˈ(ɦ~j)e͡ilʲʃt͡ʃɪnɑ ~ ˈ(ɦ~j)e͡iʎʃt͡ʃɪnɑ/ — *e pèrêd "slabomy" *y → /e͡i [eʲ, i]; /*elys → *ely → <eily> /jeʲlʲ ~ je͡ilʲ ~ jilʲ/, ne +/jɛlʲ/, *ezyos → *ezyu → <eizyu> /jeʲʒ ~ je͡iʒ ~ jiʒ/, ne +/jɛʒ/.
Ще з давніх давен наш предки називали греків греками. Ще з часів Руси Греччину називали Греки, а не Румом, Ромеєю, Еладою чи ще якось. Див. ПВЛ, давньоруські літописи.
Бо так можна далеко зайти:
Німеччина - Дойчляндщина
Фінляндія - Сумщина
Китай - Чжунгощина
тощо