Колишнє ягельське "Peking" замінили на "Beijing", литовською Грузію все частіше називають не "Gruzija", а "Sakartvelas", норвезькою "Grekenland" поступилось місцем назвищу "Hellas"... Отаке вам "неоязичиє".

Ага, рівняймося на певні народи, що бездумно позбавляються своїх историчних назвищ инших країн.

Це не свої історичні назвища, а історичні назвища од третіх народів. І роблять вони це не бездумно, а навпаки – свідомо.

"Це не свої історичні назвища, а історичні назвища од третіх народів."

Я мінив, що це ті назвища, якими гисторично послуговувалися ці народи, адаптувавши їх під свою мову.

"Це не свої історичні назвища, а історичні назвища од третіх народів. І роблять вони це не бездумно, а навпаки - свідомо."

Свідомо... Особливо "Сакартвело"...Так по-литовськи гучить...

Звідки Ви можете знать, які слова добре гучать литовською? Як на мене, Ви тільки злостуєте через свої вподоби, що не мають чисто мовознавчого ґрунту. А як розмова пішла про вподоби, то й розмовлять далі нема за що.

Ну, звісно ж, треба знати литовську, щоби мати змогу побачити, що це тупо перейняте з грузинської мови назвище.

Є сенс шукати питомих назв для чужих країн, а коли такої моги нема, то вигадувати щось є безглуздо (аби сподобатися комусь чи що?).

Я вже казав передніше, що це назвище перейняли свідомо, а не тупо. Питоме назвище, що Ви за його кажете – це назвище, що наші прабатьки дали якійсь країні чи народові або ж назвище, що ми взяли од того народу. Більше мені сказать про це нема чого, а товкти воду в ступі я не хочу.

"назвище, що ми взяли од того народу."

Дня нас воно однаково непитоме.

"Я вже казав передніше, що це назвище перейняли свідомо, а не тупо."

Свідомо глупо перейняли, оскільки ба й не приладнали як слід того слова до своєї мови, взяли грузинське слово - зробили з нього литовське.

Подібні переназивання майже ніколи не мають під собою мовних причин, тільки політичні.

Не "подібні", а "такі". Одповідать на самого дописа не буду. Не маю на те ні охоти ні потреби.

"Не "подібні", а "такі".

Перехід од прямого до непрямого значіння слова "подібний" тут зовсім ясний.

Тролюєте? То поцілуйте мене в сраку.

Щиро кажучи, не памнятаю, та перехід од прямого до непрямого значіння тут зовсім ясний.

То, може, вам ще й пальчика показать, щоб ви гучніше сміялись?

"Тверде л в українській мові майже завсіди вимовляється як „середнє“ (l). Це „середнє“ л особливо ясно чується перед е й и: лебідь, лихо... (lебідь, lихо...).
Таке ж „середнє л“ буває й на місці правописного ль перед твердими н с ц та приголосними ж ч ш щ, отож у таких словах, як сильний, пальцем, більший, більші, недбальство, пальчик, бувальщина тощо ль вимовляється достоту так, як і в словах пужално, істичилно тощо і так само однаковісінько в Гальченко, (прізвище від слова Галька) і Галченко (від галка), в Барильченко (від барильце) і Барилченко (від барилко) і т. ін." (Олекса Синявський. "Норми української літературної мови", https://uk.wikisource.org/wiki/Норми_української_літературної_мови/§_9._л_—_ль).

Tẽma "sèrêdenyu l" e nevédsca. Sõty zuõcui: [l], [l̠], [l̪], [ʎ], [ɫ], [ɭ] iz toho rodou — pro cotruy e móuva? Yé Sinyauscoho uisoco céniõ, ta glẽdui yoho i uicladui sõty nuiné starui ta suirui ta cẽsto netocynui.

Ui, slédomy za Sinyauscuimy, xuibno tóucouiete pro "tuerduy/mẽgcuy/sèrêdniuy l" iz pisyma, bõdy simy "tuerduy" e u <пужално>, a "mẽgcuy" u <більше>, u <пужално> bo ne'ma <ь>, docui u <пужално> tacui e *<ь> rwfno hi u <більше>. Wdsõtnwsty <ь> u <пужално> ta prisõtnwsty <ь> u <більше> e souta sõxylina ("conventio"). U daunyéixyax (sèrêdnyorousscax) pamẽtcax pisaxõ bez <ь> cẽsto i taca slova he <більше>, <сильний> tocyto bez <ь>.
Crwmy toho, inxyi crayi/gofwrcui znaiõty i uimóuvõ [w] na mésté *ly (*<ль>). A deyacui gofwrcui i heto: [ʎ, j] na mésté *ly. A isce bouaie i pritocmleinïe do sõsédnya prizuõca: *lyn- → [nː-].
U slovax na *-yscina, ci ouge e u cinnwm pisymé <ь> ci né, e *y. I *Hel-ysk-in-a dalo bui u rousscé ne +/ˈ(ɦ)ɛlʃt͡ʃɪnɑ ~ ˈ(ɦ)ɛlʲʃt͡ʃɪnɑ ~ ˈ(ɦ)ɛʎʃt͡ʃɪnɑ/, a /ˈ(ɦ~j)e͡ilʃt͡ʃɪnɑ ~ ˈ(ɦ~j)e͡ilʲʃt͡ʃɪnɑ ~ ˈ(ɦ~j)e͡iʎʃt͡ʃɪnɑ/ — *e pèrêd "slabomy" *y → /e͡i [eʲ, i]; /*elys → *ely → <eily> /jeʲlʲ ~ je͡ilʲ ~ jilʲ/, ne +/jɛlʲ/, *ezyos → *ezyu → <eizyu> /jeʲʒ ~ je͡iʒ ~ jiʒ/, ne +/jɛʒ/.

Нема в нас твердого "л". Отой твердий і є середній "л". А мнякий "л" однаковий з тальським "gl".

"Нема в нас твердого "л"."
Оце так так! Може, ще й довести можете?

Як це немає? А як ви вимовите "холм"? Воно не може перейти в середнє "л", бо мало перейти в нескладове "у", але коли не перейшло, то мовимо твердо.

Хоч ставте там "ь": "Хольм", хоч ні – вимова буде однакова. Того ж таки "ь" зайвий усюди після "л" перед твердими приголосними (див. § 9 на https://r2u.org.ua/guides/synyavsky/litery_i_zvuky та § 31 на https://r2u.org.ua/guides/synyavsky/zvukozminy). В українській мові є два "л": середній і дуже мнякий.

Я вам про Хому, а ви мені про Ярему. Як на місці *ьḷ у *хl̥mъ може постать середнє "л"?

《Я вам про Хому, а ви мені про Ярему. Як на місці *ьḷ у *хl̥mъ може постать середнє "л"?》
Там усе написано. Навчіться читать розуміючи.

Спасибі за джерела, але прошу навчіться писать розуміючи, бо я написав свого коментаря коли ви ще не додали джерел, та й то як додавали то поперевиправляли їх сто разів, що й не зрозумієш, що саме читать.

Пробачте за неясність.

"В українській мові є два "л": середній і дуже мнякий."
Безглуздя. Звісно, говірки є різні, але твердий Л, "середній Л" і м'який Л -- різні речі; перші 2 -- одна звучина.

До речі, чого Ви пишете И на початку, якщо Синявський писав, що треба І?

А ще щодо "назва"--"назвище": "прірва", але "урвище". Ви знаєте "прірвище"(не від "прірва") й "урва"?

"Пробачте за неясність."
Не біда.

"Нема в нас твердого "л". Отой твердий і є середній "л". А мнякий "л" однаковий з тальським "gl"."
Але в тій праці, що ви подали, писало, що тверде "л" "МАЙЖЕ завсіди" вимовляється як середнє "л". То в яких випадках воно не середнє, а тверде, як московське "л"? Чи в тому наприклад, що я подав вище?

Є Л. Із ним насправді все досить цікаво, бо в різних місцевостях воно може вимовлятися як звук по-різному. Є "середнє Л", найчастіше перед Е й И. І є "м'яке Л" -- інша звучина. І казати, що в нас "немає твердого Л" -- безглуздя

Яких ви хочете доказів? Там нема дуже мнякого "л" у мові-джерелі, то й в українській йому нема звідки взяться.

Ну, доказів, ніби в Укр. мові немає твердого Л (??!!!)

Що за дурне питання? Ви часом не хильнули трохи? Як маєте сказать щось до діла, то кажіть, а як ні – то одчепіться.

Я здогадуюся, хто тут хильнув. Я про "Остапа несло". Бо Ви щось таке кажете, що й купи не держиться. Тобто "немає твердого Л"?!

Послухайте, як ця жіночка вимовляє "л" у словах "йшла", "колодязь" тощо: https://youtu.be/LAXomwuu9B8?si=_DTVXVNQSIor52ho. Це не московський твердий "л".
Не такі, як у московській мові, й гуки, що їх позначають буквами "в", "ж", "й", "л" (твердий і мнякий), мнякі "н" і "т", "ф", "ч", "ш", "щ".
Я вже давніше примічав вам, що ви не навчились живої народної мови од батьків, а замість її навчились сучмови в школі. Це ще не лихо, а лихо в тім, що ви не прислухаєтесь до живої мови й не переймаєте її, та ще й чіпляєтесь до мене, коли я вживаю українських мовних явищ замість сучмовних.

А як у нас вимовляється "ж"?

Коли вимовляють українські "ж" і "л", кінчик язика не підносять так високо й не закручують, як коли вимовлять згідні московські гуки, і тому вони трохи мнякші, ніж московські.

Спасибі.

[ʒ] і [ʐ] -- якісно різні звуки, в одному ряді твердості. Про Л добродій Єлисій уже вище писав. Про який Л ідеться, якщо казати про звук?

[l] - "середнє" "л"
[ʎ] - надм'яке "л" як у слові "любов"

Ясенне (алвеолярне) [l], Романе. Просто положення язика трохи відмінне. Не певен як саме. Можливо, в когось заясенне. Різниця між "звичайним" "л" та "середнім", можливо, також лежить у велярності. "Звичайне" "л" злегка веляризоване перед та між голосними, й сильно веляризоване в кінці складу. Лише моє розуміння, точного опису ніде не бачив.

Поясніть своє «-».

Їхня самоназва країни "Елада", для чого їх йменувати по другому?

У них було кілька назв. Ми отримали від латинської (за ЕСУМ-ом) слово "грек". Нині є багато мов, і слов'янських, і романських, котрі кличуть Греччину словом від лат. "graec-": ісп. Grecia, порт. Grécia, італ. Grecia, хорв. Grčka, серб. Грчка , чес. Řecko.