Аве, Цезар! Спасибі, що живий! Цезарю – цезареве, а кесарю – кесареве!
Походження
нар.-лат. caesárius (› лат. caesárеus) «цісарський», що походить від етимологічно нез’ясованого лат. Caesar, яке спочатку було власним ім’ям Ceasar (Гай Юлій Цезар, 101–44 рр. до н. е.), а згодом стало титулом римських імператорів.
Праслов'янське cěsаrъ, що дало українське «цісар» зводиться до нар.-лат. caesárius (› лат. caesárеus) «цісарський», що походить від лат. Caesar, яке спочатку було власним ім’ям Ceasar (Гай Юлій Цезар, 101–44 рр. до н. е.), а згодом стало титулом римських імператорів.
Тобто саме слово Ceasar засвоїлося слов'янами у слово, що в нинішній українській мові дало «цісар».
До часів СРСР українці вживали саме це слово на позначення римського імператора, що свідчать словники:
r2u.org.ua: император Ці́сарь — Император.
Ідентично збереглося у сучасній літературній чеській (císař) та словацькій (cisár) мовах, схоже у польській (cesarz).
goroh.pp.ua: цісар Також слово ЦѢСАРЬ на позначення владики є і в давньоруській мові, так зокрема називали Ісуса Христа.
Схоже було з иншим словом – слов'янське слово «король» (псл. *korljь, чес. král, слв. kráľ, пол. król, сер. краља) походить власного імени володаря франків Карла Великого (Karl), який правив ще у 700-их роках нашої пори.
Його ім'я стало як кажуть у росії "нарікательним", що усі слов'яни стали називати усіх у світі королів словом, яке первісно було ім'ям однієї конкретної людини – короля Карла.
Гарний варіянт. Але пропоную саме Юлія «Цезаря» називати «Кезарем». Тому що латинською c перед e та i дає звук [ц], а перед іншими – [к]. недаремно вони мають двозвуки ae та oe, щоб для звуку [к] залишити літеру c, навіть якщо потім йде звук [е]. Я не вигадую нічого нового. Щонайменш в латинській мові так і є: «Caesar» – читається як «Кезар», якби було так «Cesar», то можна було б прочитати, як «Цезар». Тому пропоную залишити «Цісар для титулу та звернення до Христа. А для Ґая Юлія залишити саме Кезар.
До Чистилища. Питомі втямки, зокрема "цар", "цісар", "кайзер", "гетьман", "король", "друїд", особливо якщо вони вказують на визначений народ, не перекладаємо
Праслов'янське cěsаrъ, що дало українське «цісар» зводиться до нар.-лат. caesárius (› лат. caesárеus) «цісарський», що походить від лат. Caesar, яке спочатку було власним ім’ям Ceasar (Гай Юлій Цезар, 101–44 рр. до н. е.), а згодом стало титулом римських імператорів.
Тобто саме слово Ceasar засвоїлося слов'янами у слово, що в нинішній українській мові дало «цісар».
До часів СРСР українці вживали саме це слово на позначення римського імператора, що свідчать словники:
r2u.org.ua: император
goroh.pp.ua: цісар
Ці́сарь — Император.
Ідентично збереглося у сучасній літературній чеській (císař) та словацькій (cisár) мовах, схоже у польській (cesarz).
Також слово ЦѢСАРЬ на позначення владики є і в давньоруській мові, так зокрема називали Ісуса Христа.
Схоже було з иншим словом – слов'янське слово «король» (псл. *korljь, чес. král, слв. kráľ, пол. król, сер. краља) походить власного імени володаря франків Карла Великого (Karl), який правив ще у 700-их роках нашої пори.
Його ім'я стало як кажуть у росії "нарікательним", що усі слов'яни стали називати усіх у світі королів словом, яке первісно було ім'ям однієї конкретної людини – короля Карла.
Гарний варіянт. Але пропоную саме Юлія «Цезаря» називати «Кезарем». Тому що латинською c перед e та i дає звук [ц], а перед іншими – [к]. недаремно вони мають двозвуки ae та oe, щоб для звуку [к] залишити літеру c, навіть якщо потім йде звук [е]. Я не вигадую нічого нового. Щонайменш в латинській мові так і є: «Caesar» – читається як «Кезар», якби було так «Cesar», то можна було б прочитати, як «Цезар». Тому пропоную залишити «Цісар для титулу та звернення до Христа. А для Ґая Юлія залишити саме Кезар.
<Але пропоную саме Юлія «Цезаря» називати «Кезарем». >
Bay-dougye yaco 'ho imea móuvea latiniane za dobui Césarya, u rousscœy móuvé bui lat. ‹cae-› cèrêz prasl. *koy- dalo /t͡ɕi͡e-/, crõti-verti yaco.