Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору
Анті́н, -то́на, м. Антонъ. Ном. № 675. Ум. Антінко. Грин. ІІІ. 101. Анто́сь. Лохв. у. Анто́сьо. Св. Л. См. Антох.
З протезою "й", яка, на скільки розумію, ше досі деколи зустрічається в сучасній мові перед голосною "а". Порівняйте з "Яндрій" (Андрій), "Янна" (Анна). До слова, саме "Янтон" вже існує.
<правилам української мови відповідає>
Cœmou?
Я про протезу «г» перед «а», шо відповідає правилам (особливостям) мови.
<про протезу «г» перед «а», шо відповідає правилам (особливостям) мови>
A ne tẽcne?
"A ne tẽcne?"
Не зрозумів.
Дуже цікаво стає, коли це слово провідміняти: Гантона, Гантону, Гантона, Гантоном… ну ви зрозуміли.
Знову якусь паралельну неоковирну українську мову створюєте?
- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору
Анті́н, -то́на, м. Антонъ. Ном. № 675. Ум. Антінко. Грин. ІІІ. 101. Анто́сь. Лохв. у. Анто́сьо. Св. Л. См. Антох.
От якраз, ви хочете, щоб вас називали — Вінтін чи Гантін?
«Вінтін» мені звучить не дуже. Воно все в теорії має залежати від говірок. На приклад, знав багатьох Анн, котрих мої шкільні вчителі деколи називали Ганнами, хоч самі Анни називали себе Аннами. Тому в теорії, в дома я Антон і не проти «Янто(і)н», чи «Ганто(і)н» (якшо з мого ймені ніхто не сміятиметься), а десь в іншій говірці я буду «Онто(і)н», «Вонто(і)н» і може таки й «Вінтін», хоча воно мені вухо ріже.
Авжеж, Гантін
Кл. в. Гантоне.
І Ви хочете, щоб з цього не сміялись? 🧐
гр. Ἀτώνιος, Ἀτονίνος виводяться від римського родового імені лат. Antōnius, яке пов’язується з гр. ἀντωνέομαι «купую взамін; беру участь у торгівлі, змагаюся в торгівлі, збільшую ціну», утвореним з префікса ἀντί- «замість, взамін, заради» і дієслова ὠνέομαι «купую»
Потрібен слов'янський відповідник
+ + +
Це дійсно існуюче слово. Остання "і" передохить в "о", як "віл" стає "волом".
Мого вуйка все кликали Вінтонном це я запам'ятав з вух,а Антони хто такі, я з під карпат