Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору
Анті́н, -то́на, м. Антонъ. Ном. № 675. Ум. Антінко. Грин. ІІІ. 101. Анто́сь. Лохв. у. Анто́сьо. Св. Л. См. Антох.
З протезою "й", яка, на скільки розумію, ше досі деколи зустрічається в сучасній мові перед голосною "а". Порівняйте з "Яндрій" (Андрій), "Янна" (Анна). До слова, саме "Янтон" вже існує.
Якщо ми вже вирішили перекладати імена, то, будь ласка:
Анто́н (також укр. Антін) від лат. Antonius — чоловіче ім'я латинського походження. Слов'янізована форма імені Антоній (Антонін). Походить від назви давньоримського роду Антоніїв (лат. Antonius). За іншою версією, має зв'язок із дав.-гр. αντεω, ανταω («боротися», «вступати до бою», «готовий до бою») — один із особистих епітетів давньогрецького бога рослинності, виноробства та веселощів Діоніса
Знову якусь паралельну неоковирну українську мову створюєте?
- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору
Анті́н, -то́на, м. Антонъ. Ном. № 675. Ум. Антінко. Грин. ІІІ. 101. Анто́сь. Лохв. у. Анто́сьо. Св. Л. См. Антох.
«Вінтін» мені звучить не дуже. Воно все в теорії має залежати від говірок. На приклад, знав багатьох Анн, котрих мої шкільні вчителі деколи називали Ганнами, хоч самі Анни називали себе Аннами. Тому в теорії, в дома я Антон і не проти «Янто(і)н», чи «Ганто(і)н» (якшо з мого ймені ніхто не сміятиметься), а десь в іншій говірці я буду «Онто(і)н», «Вонто(і)н» і може таки й «Вінтін», хоча воно мені вухо ріже.
Антон — чоловіче йм'я.
Антін Мухарський - справжній патріот України.
лат. Antonius — чоловіче ім'я латинського походження.
форма "Антон" для вкраїнської мови є непитома.
моск. Антон
Перекладаємо слово антон
+ + +
Це дійсно існуюче слово. Остання "і" передохить в "о", як "віл" стає "волом".
Уже є.
Ne ouge? I de?
Трохи вище гляньте.
Ой леле. Ну, правилам української мови відповідає :)
<правилам української мови відповідає>
Cœmou?
Я про протезу «г» перед «а», шо відповідає правилам (особливостям) мови.
<про протезу «г» перед «а», шо відповідає правилам (особливостям) мови>
A ne tẽcne?
Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору
Анті́н, -то́на, м. Антонъ. Ном. № 675. Ум. Антінко. Грин. ІІІ. 101. Анто́сь. Лохв. у. Анто́сьо. Св. Л. См. Антох.
З протезою "й", яка, на скільки розумію, ше досі деколи зустрічається в сучасній мові перед голосною "а". Порівняйте з "Яндрій" (Андрій), "Янна" (Анна). До слова, саме "Янтон" вже існує.
За другу міну +.
Якщо ми вже вирішили перекладати імена, то, будь ласка:
Анто́н (також укр. Антін) від лат. Antonius — чоловіче ім'я латинського походження. Слов'янізована форма імені Антоній (Антонін). Походить від назви давньоримського роду Антоніїв (лат. Antonius). За іншою версією, має зв'язок із дав.-гр. αντεω, ανταω («боротися», «вступати до бою», «готовий до бою») — один із особистих епітетів давньогрецького бога рослинності, виноробства та веселощів Діоніса
Ви помиляєтесь, ми глядимо питому форму поданого ім'я на противагу непитомій формі "Антон".
"Борис" - це з иншої опери.
З якого дива?
Якщо Японія — Сонцесхідщина, то Антон/Антін – Борис 🤔
Де ж логичний зв'язок? Поясните?
Антон од грецького слова «боротись». Борис сузвучний із дієсловом «боротись».
Я питав про логичний зв'язок (чи то пак стрибок) од перекладу назви країни до їмени.
Родовід имени "Антон" мені й так відомий и він ні до чого тут.
Знову якусь паралельну неоковирну українську мову створюєте?
- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору
Анті́н, -то́на, м. Антонъ. Ном. № 675. Ум. Антінко. Грин. ІІІ. 101. Анто́сь. Лохв. у. Анто́сьо. Св. Л. См. Антох.
Відчуваю особистий напад.
От якраз, ви хочете, щоб вас називали — Вінтін чи Гантін?
«Вінтін» мені звучить не дуже. Воно все в теорії має залежати від говірок. На приклад, знав багатьох Анн, котрих мої шкільні вчителі деколи називали Ганнами, хоч самі Анни називали себе Аннами. Тому в теорії, в дома я Антон і не проти «Янто(і)н», чи «Ганто(і)н» (якшо з мого ймені ніхто не сміятиметься), а десь в іншій говірці я буду «Онто(і)н», «Вонто(і)н» і може таки й «Вінтін», хоча воно мені вухо ріже.