Умовний спосіб, що його я вжив, а так само й окрема від дієслова частка "ся" є, безперечно, питомі в українській мові, дарма що нині зосталися вони більше в говорах південно-західних. Що ж до "сподіватися", то його походження мені є відоме. Та не за мою мову йдеться, але за те, що не до кінця розумію Вашу методологію.
> Питомо-польська стверджувальна частка – «ano», а ніяке не «tak»
І "tak", і "no" з "ano".
> 🇵🇱 ?
Уточніть Ваше питання.
З огляду на Ваш дотеперішний доробок на Словотворі, мали бисмо ся сподівати на те, що слово "так" у значенні ствердної частки оголосите польською приблудою.
Віддалило би ся від польської чи ні, та слово "мішанка" творено відповідно до живої дотепер словотвірної моделі творення йменників від пасивних дієприкметників: "міш-ан-" + суфікс "-ка" (те, що є паралельні твори з іншими суфіксами, як-от "мішанина", тут омину), Тож, глянувши бодай на то, як те слово постало, було би дивно чекати на те, що не мало би воно позначати чогось мішаного.
Вам би в такім разі слід було присіктися до сеї словотвірної моделі взагалі, тому Вас би мали так само насторожити й слова на взір "тканка" (пол. tkanka!), "вишиванка", "писанка" (пол. pisanka!), "плутанка", "гулянка" тощо.
Уже й не до сміху...