A ce xiba ne ukrajinskoju?

А хеба це урайінскойу?

ⰟⰉ ⱀⰻⰾⱄ ⱀⱅⱓ ⰳⰱⰹⰵ ⰵⱃⱍⱇⱏⰸⱌⰿⱃⰻⱗ

А чому не давньоукраїнською, як у Софії Київської - трапляються українські слова та форми, а іноді навіть речення, типу: "мати, не хотячи дитичя, біжя гет". Є навіть ціла стаття про це: https://www.radiosvoboda.org/a/30462192.html
або фахова лекція (відео):
https://www.youtube.com/watch?v=CR1fdjz9VHU

У церквах скоріше вживали церковнослов'янську, або мовну мішанину.

*A ce xiba ne ukrajinskoju?*

Так, це не українською.

Це незрозуміло що для будь-кого з України. Як і *{t͡ʃɘˈræmʌ̝x}* для повсякденної людини, яка це бачить уперше. Ми живемо не в 1023 році, не в 523 році, я прийшов сюди знайти аналоги запозичених слів або нові слова, бо я перекладаю відьмака 3 для української спільноти вже дев'ять місяців і майже закінчив, а якщо я буду вживати якісь *cuiriliçeiõ tacoho* чи *cerèmox* чи *ⰳⰱⰹⰵ ⰵⱃⱍⱇ* чи *Ꚅ Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ*, замість зрозумілої всім в Україні мови - то мій переклад одразу піде в кошик, а я - на три літери.

Повернути старе справжнє укр слово, як якесь копіє/копія (спис), краска (фарба), строїти (будувати) або зробити нове слово, яке матиме суть, як *торгівня* (крамниця) - це одне.

Але писати незрозумілі нікому тексти (під нікому я маю на увазі 99.99% людей в Україні, тож *а я розумію* тут не пройде) це маразм. Я не намагаюся нікого образити, принизити, навпаки, судячи з того, скільки на словотворі слів були додані через пана/пані אלישע פרוש я тільки пишаюся цією роботою, адже чимало я тут знайшов потрібних мені слів.

Тільки ця ніби *давньоукраїнська латинкою* це вже фанатизм. Добре, якщо будь-який умовно *фанатизм* є в групі людей, що на цьому знаються, які один одного розуміють і який не виходить за умовні межі. Але це сайт, на який заходять українці, як я, чи пан Василь, які це читають - і не розуміють ані слова.

P.S. Не знаю в чому *прикол* писати так, адже ані кирилиця, ані латинка, ані будь-що з цього - не є українським.

Т-с-с... Це спеціально так написано, щоб діти не змогли прочитати.

"щоб діти не змогли прочитати"

Я зміглии їм прочисти 🤷‍♂️

"Isprauno: cèrêmox, cèrêmx-"

А "cerèmox, cerèmx-" нє є ıсъправьно?

Відповідаю зокрема "Річардови" (який мав своє ймя правильно писати з ‹и› руською, а не наслїдуючи московську вимову, пишучи з ‹і›), Денисови Карпякови, панови Величкови й усїм, кого питаннє писання латиницею може рупити:

причин, чому я пишу латиницею є дуже богато й богато йих наводив їм уже в инших коментарях. Одна з причин є та, що кирилиця дає читати слово однозначно, й то є недолїк, а не передність ("перевага"). Те саме слово в різних говірках може в руській мовї мати різну вимову. Сучасний т.зв. "літературний" стандарт нищить богатство руськойи мови не менше ніж уплив вятськойи ("російської") мови, насаджуючи один лише вид вимови. В мовах Європи, що здавна пишуть латиницею, може бути один спосіб вимови брано за взірцевий чи бажанїший або престижний, але сама праворись є така, що дає читати в однаковий спосіб писане слово й "зразковою" (коли така є в даній мовї, в норвезькій мовї, напр., такого нема) чи "бажанїшою" або "престижною" вимовою, але разом из тим и будь-якою вимовою крайською/мїсцевою. В деяких мовах є й поняттє крайського ("регіонального") стандарту. В сучасній же "українській" мовї чинна правопись так вузько відбиває лиш один вид вимови слів, що оголошує "поза правильною" не те що південно-західни різновиди вимови, а часом и мїсцеви вимови, на яких ни би то є закладено т.зв. "літературний" стандарт. Як раз через кирилицю ся без кінця точать безглузді суперечки коло писання ‹і-› або ‹и-› на початку слова, атже кирилицею ‹і-› дасть лиш одну вимову й ‹и-› дасть лиш одну вимову, а то вже не кажучи про те, що суть говори, де на початку є ни ‹і-› ни ‹и-›, але щось подібне до ‹є-› (але не таке ‹є-› як у ‹єдиний›), а ще суть говори, де на тім самім мїсцї є ‹ги-›. Пишучи кирилицею, всього того не втиснути в один спосіб запису, бо кириличне письмо є в засадї фонетично, передбачаючи лиш один спосіб читання тойи самойи літери. Суфикси типу ‹ння, ття, ззя, р'я, м'я› тощо, в инших говорїх мають вимови й без подовження приголосних або з ‹е› замїсть ‹а›, й комбинацію того й другого, на пр.: ‹плаття : платтє : платє›, а ‹р'я (рйа)› може бути й ‹ррє, рря, ря, рє›, на пр.: ‹пір'я (пїрйа), пїрйе, пїррє, пїрє, пїря›. А то вже не кажучи про різницю, на пр., між ‹сім'я› "family" та ‹сім'я› "seed, semen" — різниця є не лише в наголосї, в инших говорїх ‹сім'я› "seed, semen" може мати вимову й /сїмнє, сїмньи/, а в словї ‹сім'я› "family" такого не буває.
Хтось може заперечити, що "говірки то є добре, але має бути единий загальнозрозумілий стандарт, який об'єднує мовців" и блабла, але то є дурниця — в розвинутих мовах обйеднує правопись, то би спосіб передачі слів на письмї, але той спосіб письма є такий, що дає читати те саме слово в різний спосіб, а не лиш в один. У нас и без того є що долати а би протистояти натиску/засиллю вятськойи мови, а коли різновиди руськойи мови сѩ мають опирати ще й т.зв. "літературному" стандарту, то се ставить руську мову в ище слабши позиційи, ніж коли б усї різновиди руськойи мови протистояли натиску вятськойи мови.
Моє ж письмо латиницею є розроблено так, аби не відбивало одну конкретну вимову, але є морфофонематично й частково етимологично, даючи різни можливи способи читання того самого слова зависло від того чи того говору, таким чином обйеднуючи всю руську мову. Ище раз, певний різновид вимови може бути й бажанїшим чи престижнїшим, але то є вимова, але на письмї те саме слово має бути відбито в один спосіб и для престижнойи/зразковойи вимови й для диялектнойи. Кирилиця є всього сього нездатна задовольнити, а латиниця так. Те, що необізнана людина може мати труднощі прочитати вперше бачений текст латиницею з такою правописсю є нормально — потрібно знати правила читання, як и до будь-якойи гиншойи мови.
Пишучи ‹ходжу› можете прочитати се слово лише як /ходжу/, а ‹хожу› лише як /хожу/, а ‹ходю› лише як /ходю/, але ‹xodiõ› може бути читано на всї три способи; так, зразкова є вимова з /дж/, та все таки, всї три вимови суть руськи, й завдяки йим усїм укупї границї руськойи мови стають значно ширши.
В ненаголошеній позиційї давнє *е перед слабим *ь часто має хитаннє між /e͡i/ то більше в бік /e/ (аж до [ɛ]), то в бік [i], таким чином, на пр., ‹ре́чення› може бути й ‹ре́чіння›, й ‹ре́ченнє›, ‹ре́чіннє›, ‹ре́ченє›, ‹ре́чінє›, й за кожним способом запису кирилицею стойить один лише спосіб вимови — годї уявити, а би хтось писане ‹речення› читав як /ре́чіннье/. Але писане латиницею ‹receinïe› може бути читано всїми тими вимовами.

Ну, у них Richard, у Франції вимова *Рішар* чи взагалі *Гічаг* (з їх Р), у нас поки що перекладають *Річард*, хоч англійською й звучить *Ричард* зі своїм *акцентом* на Р і тд. Гадаю, до цього перекладали ім'я по-своємо, от як грецькою Αλέξανδρος (ah-LEX-ahn-drohs), а в нас Олександр.

Усе одно не до кінця розумію, адже головна суть, що яка б не була причина, то ані я, ані будь-хто кому я покажу будь-який із цих текстів чи майже будь-хто на сайті - не зможе взагалі зрозуміти написане, або навіть вимовити й прочитати, бо деякі літери люди просто побачать уперше. Бо головна суть це хоча б один одного розуміти. Я розумію якщо цьому почнуть навчати в школі, зроблять книжки, це буде щось у суспільстві, що люди зможуть як мінімум прочитати, але коли я це бачу, це як коли я дивлюся на якісь математичні формули, в яких нічого не тямлю.

Кирилиця так, вона має свої обмеження, деякі звуки написати неможливо, але так і працюють мови, язики тощо. Як в англ мові відбувається вимова слова, то вже взагалі я мовчу, написано *оо*, а вимовляється завжди по-різному.

Мови постійно розвиваються, 2500 років тому ми говорили так. 1000 років тому по-іншому. 300 років тому ми вживали якісь *ѣ*, зараз говоримо так, як говорять зараз, хтось із діалектом, хтось переходить на укр мову після рос (як я). Мови постійно змінюється, тому якщо її змінити повністю на те, що в нас *колись було*, виходить так, що от я + напевно 99% людей навіть не можуть прочитати. Стара англ мова взагалі була не схожа на сучасну (як я бачив).

Наша мова гарна, милозвучна, має свої правила/діалекти й тд, як, напевно, усі мови, а якщо треба вимовити якесь слово то напишуть як треба, будь це хожу, ходю, ходжу. Стала такою протягом тисячоліть. Єдине, на мою думку, яку має проблему наша мова, це або деякі запозичення, які можна легко замінити укр словом (як фарба - краска), або малий ужиток (якщо він узагалі є) од-. Себто (пішов од тебе). Тільки через милозвучність не вистачає останнього, бо *пішов від тебе* уже тяжко вимовити. А останнє, що може не подобатися, що ми читаємо 99% слів так, як пишемо, але -шся, -чці, і тд пишемо по-одному, а маємо казати по-іншому. Уже легше б зробити так, щоб усе, що кажемо, так і пишемо.

І чому ще я не бачу причини щось таке робити комусь крім того, що 99% це не прочитають, адже це *ⰳⰱⰹⰵ ⰵⱃⱍⱇ*. Усе розвивається, 10000 років тому навіть уявити не можу, які там звуки наші пращури вимовляли, але ж ніхто не буде намагатися відродити мову наших пращурів 10000 років тому, чи 20000 років тому. Як то бачив кажуть *люди пішли з Африки*, але ж ми не будемо намагатися знайти чи говорити мовою тих людей, бо це *наша* мова сотні тисяч років тому, наша справжня, яку треба повернути. Тож з'являється інше питання, чому саме повертати мову з 900 років, чи 1400 років, а не з 500 років до нашої ери чи говорити якоюсь мовою з Африки? Бо ми маємо інформацію тільки про мову *середньовіччя* й далі? А сенс тоді взагалі повертати те, якщо перед тим, як говорили такою *Руською*, говорили *Праслов'янською*, а до цього якоюсь *Прабалтослов'янською*, а ще раніше *Праіндоєвропейською*, а перед тим - та хто його взагалі знає. Якщо відродити руську, чи повернути слова в нашу мову, аби зробити її більш *українською/руською*, здорово, супер. Але повертати мову взяту з якогось періоду, бо тоді так говорили, але 500 років до того по-іншому, ну, я ані це не зрозумію, ані мову.

Ви написали кирилицею, і хоч якісь слова змінені під, як я розумію, більш стару вимову, я можу все ідеально прочитати. Але інше, це те саме для мене, що читати *ⰳⰱⰹⰵ ⰵⱃⱍⱇ*.

Відповїм на Ваші висловлення, перефразувавши стислости ради.

"Richard : Alexander"

У тім и рїч, Alexander є ладжено до руськойи мови, тому й ‹Олександро› чи ‹Голександер›, а не ‹Александр› чи ‹Александер›. А Ваше ‹Річард› не наслїдує ни ягельську вимову, ни пранецьку, ни нїмецьку, а йно вятську.

___
"Кому покажу, не буде розумїв писаного латиницею"

Нормально. Будь якою гиншою мовою читати писане треба знати правила читання. Я никде й никда'м не писав оже моя правопись латиницею би була ясна з первого гляду. Ище раз: треба знати правила читання.

___
"Мови ся розвивають"

Ну, розвивають ся. А я латиницею й не відгибаю на письмї мову давньоруську чи прасловянську, але сучасну руську, з тою різницею, що віддаю на письмї латиницею стан мови в усїх єйи різновидїх, а не лиш один сумнївний "літературний стандарт". Так, моя правопись є часто истослівна, та то є не віддати давньоруську чи прасловянську, а поневаж истослівною правописсю легше є відгибати різновиди нарїч, а разом ис тим видка є й тяглість од давньоруськойи мови. Ище раз, у моїй правописи є відгибано не вимову перед тисяччю років, а вимову новоруську, хоча й не "сучасного лїтературного стандарта", бо "сучасний літературний стандарт" є бридка мова, й ставбою речень и вимовою.

___
"Дещо змїнено але писано кирилицею є супер, бо я розумїю"

Так, розумїєте писане мною кирилицею, та я писав їм кирилицею про Ваше лїпше розумїннє в ускорб правильнї віддачї звучання слів.

Вкину 5 копійок.

Як на мене, проста граматика (письмо) – це перевага нашої мови. А вимовляти по-своєму ніхто не забороняє. Хоч ходжу, хоч хожу, хоч ходю. Навіть азірівський гіперизм може мати своє місце. Говірки роблять мову живою, насичують її киснем. Гнучкість мови дає більше простору для її подальшого розвитку. Й для рішення проблеми, про яку Ви пишете, можна звернутися до синонімічних словників, де часто є подані різні форми слова (на пр. "ходжу/хожу/ходю").

*А Ваше ‹Річард› не наслїдує ни ягельську вимову, ни пранецьку, ни нїмецьку, а йно вятську.*

Ну, французькою Рішар (Гічаг), не рИшар. У нас зараз Річард, чи то через *сусіда* чи так хтось вирішив давно, не знаю. Але Річ, Річі, Річік, Річуня звучить, як на мене, краще, ніж рИч, рИчИ, рИчИк чи якось ще. Завжди є винятки або вирішують, що можна так і так, або є слова, які ми ніяк не можемо замінити.

------------------------------
*Ище раз: треба знати правила читання*

Навряд чи люди як я, які сюди зайдуть зможуть це прочитати, а мені головне тут отримати інформацію, а не вчити інші мови чи їхні версії чи щось таке.

------------------------------
*Ну, розвивають ся. А я латиницею й не відгибаю на письмї мову давньоруську чи прасловянську, але сучасну руську, бо "сучасний літературний стандарт" є бридка мова, й ставбою речень и вимовою.*

Вимова, не вимова. Так склалося, так люди говорять *сучасний стандарт* можна доповнити старими словами. Я такої *сучасної руської* ще в сучасності не бачив.

------------------------------
*Так, розумїєте писане мною кирилицею, та я писав їм кирилицею про Ваше лїпше розумїннє в ускорб правильнї віддачї звучання слів.*

Так, розумію. Щодо *правильності* вимови, я не думаю, що є якась верховна особа, яка вказує як правильно вимовляти слова, чи вказувало до цього. Раніше казали умовно *мой*, тепер *мій*. Міняється. Але є сучасна мова та офіційна вимова кожного слова, усе вирішили, і ходжу, і хожу, ходю, уже хто як хоче. Тому є діалекти, а є цей *стандарт*, який також змінюється, той же правопис 2019 року, тепер правильно замість *міф* писати *міт*. Ну, і тд. Я про те, що люди вирішують як правильно що говорити, ми всі, а не так, як хтось говорив і вирішив що так буде правильно за нас.

Але сенс для мене тут завжди був один, зайти, отримати зрозумілу інформацію, вийти. Але, умовно *ⰳⰱⰹⰵ ⰵⱃⱍⱇ* мені не дасть нічого, і я просто зайшов, нічого не отримав, вийшов.

"Хтось може заперечити, що "говірки то є добре, але має бути единий загальнозрозумілий стандарт, який об'єднує мовців" и блабла, але то є дурниця — в розвинутих мовах обйеднує правопись, то би спосіб передачі слів на письмї, але той спосіб письма є такий, що дає читати те саме слово в різний спосіб, а не лиш в один"
Дозвольте запитати, що таке "розвинуті мови"? Китайська, де геть немає абетки? Англійська й франзузька, що позострягали подекуди в 12 столітті на письмі й не мають правил як таких?
Наша #МоваНеЗберіжня має значну перевагу: звуцьку засаду (фонетичний принцип): написання дозволяє сливе однозначно (за винятком наголосу, та й це можна виправити, бо ніхто не забороняє писати з наголосами) визначити прочитання за написанням. І наше письмо ніде не застрягло.
Погляньте, скільки Вам людей пишуть, що такий запис (латинкою) незрозумілий переважній більшості людей. Ви тут -- одні з найкращих користувачів, і саме з Ваших дій зокрема в новоприбулих, у випадкових читачів складається враження про те, чим ми тут займаємося. Нехтуючи наші думки й прохання, нашу змушеність витрачати на прочитання більше часу, Ви просто висловлюєте неповагу до нас. Думаю, мене підтримали б люди, якби випадково побачили цю відповідь