Друс. свѣи (*swē-y-i-) "шведи", свѣіа (*swē-y-a-) "шведи" (ж.р., збірна множина; ги: листва, дітва). Хоча первісно самі сі твари значить не землю яко таку, а нарід, у слов'янських мовах є здавна понада звати й землю/країну й имям єї народу: чєхи/чєси "Чехія", нѣмьци "Німеччина", търци "Туреччина" тощо. Так зокрема типово кажуть инші слов'яне: ч. jedu na Čechy досл. "їду на чехи" – "їду до Чехії", слвц. ideme na Čechy досл. "йдемо на Чехи" – "їдемо до Чехії". Такий же чин висловлення є част у друс. пам'ятках, і зокрема нині на Закарпатті.
Слово "Русь" теж перше був збірною назвою для людей русин.
Питання про наголос – свія́ (як у листва́) чи сві́я (як у наді́я)?
Гадаю, сві́я, хоча не ручу.
Айно, і русь.
Так справді колись називали країни українською, та згодом стали утворювати назвища країн і земель, додаючи -ин(а) до прикметників, утворених од назвищ народів, що їх населяють, чи столиць.
І так і так, факультативно. Так само як: sclo {sklɔ ~ ʃklɔ}, suoreiny {ˈswɔrinʲ ~ ˈʃwɔrinʲ}, spwl {spyɫ ~ ʃpyɫ} "ківш; лопатка", smouga {ˈsmuɣ̞a ~ ˈʃmuɣ̞a}, smòugy {smɒwʒ ~ ʃmɒwʒ}, scouliti {skulɪtɪ ~ ʃkulɪtɪ} тощо.
–
Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору
Шве́ція = Шве́дчина. С. З
И потомъ по 30 лѣтехъ язъ Магнушъ, того не порядя, поднял ся есми со всею землею Свѣискою, и, вшедъ въ Неву, взя городъ Орѣховъ и намѣстники свои въ городѣ посадилъ.
(Рукопись Магнуша, короля Свѣиского, 1352)
Корінь "свїй-", чи "свї", підкаже хто? З запису *swē-y-i- видко шо "свї-", але як тоді товкувати "-й-"? З прикметника "свійський" — "свій-".
Peruo e teamiti oge samo imea e u daunyorousscé iz daunyosuéyacui — dsuéy. ‹Svéar(Svear)/Svíar›, to puitanïe, cyto coreiny e, e puitanïe u cotré móuvé. Dlya daunyosuéyscui móuvui e tô coreiny ‹své(sve-)-/sví-›, ‹-ar› bo e cœuneç mnoginui. Tuar odininui seoho imene e u daunyosuéyscé nevédœum. I daunyosuéysca xaya zéu — Coreiny e *suē- dlya rousscui, ta e /eːa, iːa/ (xotya doceòlôncouanïe zu [j] e tam douge imovérno, ta tô ne e ceasty tuaroslovou). Roussca ge, ni daunyoroussca, ne znaieity tuaroslovou zu duoma gòlôsnami na medyé tuariv (? "morphemes"). Xotya samo imea e u daunyorousscé eato, coreiny e supœulen: ie. *suē- : *sue- : *suo-: *sua- : *suy- (→ rous. /swə-/ u "suèsty") — u rous. "suœuy, suoy-", "suoyiti", "suoyac", "suoyesc". U daunyorousscé bé tyoudiuy tuar ladyeino do roussca zuõcoreadou i tuaroslovou — tô bui, zu /j/, i se [j] e eati za ceasty corene, se bui: *suēy- dlya drous., daiõtyi lõciti pocêpui: *suēy-in-o-s → ‹suéyin›, *suéy-a- → ‹suéya› (zubœurna mnogina), *suēy-es/-oy → ‹suéye / suéyi› (mnogina).
Danuy ou mene tuar ‹suéy› tou ne e u gédné pameatcé ne znamenano; ‹-y› na cœunçé tou imeity znaciti toy ge cœuneç geinsca rodou cyto i u imenax: ‹Rousy/rousy›, ‹Soumy/soumy›, ‹Ceudy/Tioudy/ceudy/tioudy›, ‹Vesy/Vèsy/vesy/vèsy (drous. ‹Vysy/vysy›), ‹Dœuny/dœuny›. Tuaroslœuno bui tô boulo: *suēy-+-y-(s) → *suēyy, ta ya ne xotéx pisati dué ‹y›. Nuiné ge gadaiõ ci sey tuar ne e zaiev, a-t'ge ne cogyno imea leudou/zemyui e na ‹-y› u drous.: ‹Coréla/coréla›, ne ‹Corély/corély›, ‹Litua/litua›, ne +‹Litòuy/litòuy›, ‹Merya/merya›, ne +‹Meiry/meiry› tc. Pace, u pameatcax e znamenano tuar ‹suéya› pro leud (zubœurna mnogina, hi "listua", "détua").
Етимологи виводять назву країни від давнього ґерманського *sweс "чийсь, свій", від праіндоевропейського *suos "свій", вочевидь пов'язаного з праслов'янським *svojь "свій".
У давньоукраїнській мові збірна назва народу шведів була "свѣя" (жіночого роду):
http://starling.rinet.ru/cgi-bin/response.cgi?root=config&morpho=0&basename=%5Cdata%5Cie%5Cvasmer&first=1&off=&text_word=%D1%81%D0%B2%D0%B5%D0%B8&method_word=substring&ic_word=on&text_general=&method_general=substring&ic_general=on&text_origin=&method_origin=substring&ic_origin=on&text_trubachev=&method_trubachev=substring&ic_trubachev=on&text_editorial=&method_editorial=substring&ic_editorial=on&text_pages=&method_pages=substring&ic_pages=on&text_any=&method_any=substring&sort=word&ic_any=on
Запитуйте середньовічних русичів :)
Ну то гаразд. Щоправда, мені здається, що цей спосіб застарів, бо в українців згодом завелось утворювать назвища земель, додаючи суфікса "-ин(а).
P. S. А слово "русич", схоже, вигадали кацапи. Бо не знаю, щоб давня русь так себе називала.
Русинами себе звали. З наголосами на У. Лишень так.
Як доведете, що слово свѣя було у Південній Русі (Україні), а не лишень у північній?
А яка то Північна Русь??!!!
-
Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору
Шве́ція = Шве́дчина. С. З
Люди, схаменіться! Агов!
Мова змінилась!
Як бути з похідними?
Шведський - свійський?
Свійська сім'я, свійський стіл, свійські свині (чи то свої, свійські, не дикі, чи то шведські - біс його маму знає).
Навіщо збіднювати мову омонімами? Аби було менше слів, ніж у москвинській? Яка мета? Щоб доказати, що українська - жалюгідна та недолуга, складає всього кілька тисяч давньоруських слів, а вєлікій магучій кілька десятків тисяч?
Я одповів на це питання десь инде.
"domestic" — sfwyscuy /ˈswyjsʲkɘj/
"Swedish" — suéyscuy /ˈsʲʋʲi͡ejsʲkɘj/
Десь инде – це де?
Єлисію, яка у вас різниця між f та u? Хіа і там і там не одна й та сама в?
Це новіше назвище. Воно виникло через те, що перервались середньовічні спілки між Руссю та шведами. Якби цього було б не сталось, ми б досі казали свії на шведів.
Поділяю вашу мисель.
>Це новіше назви ще.
То й що з того? Сьогодні не 11 ст., а 21!
Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору
Шве́ція = Шве́дчина. С. З
То вживайте собі в 21 столітті назвища "Швеція" й сучукрлітмови од сталінських мовознавців.
Ви, мабуть, помилились адресою.
Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору
Шве́ція = Шве́дчина. С. З
Ні, не помилився. Ви висмикнули витяга з однієї словниці, що звісна чималим числом вад. Цього мало, щоб править за довід.
Не пишіть, будь ласка, дурні! Ви написали про "сталінських мовознавців", я вам надав старий словник. Замість того, щоб визнати свою помилку, ви пишете нову дурню. Навіщо?
До речі, "Швеція=Шведчина" – Швеция (мскв.) – Шведчина (укр.)
Швеція – написання слова в москвинській за царської доби, до більшовицького правопису.
Шведчина - країна, шведчина - все шведське, – так наші люди говорили давно:
Древня була моя бабуся-покійничка, — ще то з тих старосвітських людей, що шведчину й усякі невпокої козацькі своїми очима бачили (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 263);
Про Сагайдачного співали [гребці],
Либонь співали і про Січ,
Як в пікінери набирали,
Як мандровав [мандрував] козак всю ніч;
Полтавську славили шведчину
(Іван Котляревський, I, 1952, 112).
Розказали кобзарі нам
Про войни [війни] і чвари,
Про тяжкеє лихоліття...
Про лютії кари,
Що ляхи нам завдавали
— Про все розказали.
Що ж діялось по шведчині!
То й вони злякались!
Оніміли з переляки,
Сліпі небораки
(Тарас Шевченко, II, 1963, 47).
"То й що з того? Сьонодні не 11 ст., а 21!"
Рядовий "мовний аргумент" ...
Вам аби тільки щось написати? Чи щось хотіли сказати суттю?
Хотів сказати, що коли Ви в суперечці не вживаєте добрих доводів, то ліпше взагалі не сперечатися.
"Добрих доводів" – це яких?
Я навів цитати зі словників, класиків?
Що написали ви? Гм. Та нічого!
"Шведчина - країна, шведчина - все шведське, – так наші люди говорили давно:
Древня була моя бабуся-покійничка, — ще то з тих старосвітських людей, що шведчину й усякі невпокої козацькі своїми очима бачили (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 263);
Про Сагайдачного співали [гребці],
Либонь співали і про Січ,
Як в пікінери набирали,
Як мандровав [мандрував] козак всю ніч;
Полтавську славили шведчину
(Іван Котляревський, I, 1952, 112).
Розказали кобзарі нам
Про войни [війни] і чвари,
Про тяжкеє лихоліття...
Про лютії кари,
Що ляхи нам завдавали
— Про все розказали.
Що ж діялось по шведчині!
То й вони злякались!
Оніміли з переляки,
Сліпі небораки
(Тарас Шевченко, II, 1963, 47)."
Шведчина-то воно Шведчина, справді. Але можете сказати, де тут "шведчина - все шведське"? І де тут Шведчина?
Ніт
Не вигадуйте
А чому ні?
Ось, росіяни (деколи навіть прямо на російських шовіністичних телеканалах) висміюють те, що у нас Німеччина, а не Ґерманія, а ще, що у нас Угорщина, а не Венгрія. Але ж ніхто з українців не має гидливости до слів Німеччина, Угорщина, чи не так?
До слова, самі шведи свою країну звуть не "Швеція", а [ˈsværjɛ], щось на взір "сверіє":
https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/5/59/Sv-Sverige.ogg
https://uk.forvo.com/word/sverige/#sv
Саме так і називають без шиплячого "ш". Сварія - красива назва.
Євгене, повідомте про "не вигадуйте" також естонцям (Rootsi), фінам (Ruotsi), ісляндцям (Svíþjóð), фарерцям (Svøríki) та иншим, що вони посміли мати свої назви для цієї країни.
До речі, перші два Вами вказані слова пішли від того кореня, що й "Русь", вони нам є етимологічні братчики :)
Отож!
Так у них то давно усталені назви.
Авжеж вони не викликають питань, як і в нас Німеччина чи Угорщина.
Ось ліпший приклад:
https://uain.press/news/vidteper-gruziyu-u-lytvi-nazyvatymut-sakartvelo-809066
Але тут не на якусь особливу назву, а на пряме відтворення самоназви, прямо з сирим, незміненим картвельським префіксом, шо якби теж трохи таке собі...
Я дав се слово сюди, тому, що мене вже замучила одвічна плутанина Швеції зі Швейцарією.
Такі схожі назви, чесне слово.
Як будемо мати своє слово власне, плутанина та зникне вщент.
Американці теж "Інгу зі Швеції" одягають в альпійський одяг !
>Я дав се слово сюди, тому, що мене вже замучила одвічна плутанина Швеції зі Швейцарією.
Такі схожі назви, чесне слово.
Як будемо мати своє слово власне, плутанина та зникне вщент.<
Овва! Тобто? З Швецією та Швейцарією у вас плутанина, а з Сумщиною, Мурманщину її нема? Серйозно? 🧐🤔🤦♂️
"От др.-русск. ᲂурмане «норвежцы», Мурманские нѣмци «северные народы, которые в союзе со свеянами воевали против русских», нурмане «норвежцы». Получено путём дистантной ассимиляции из др.-сканд. Norðmaðr «норвежец, норманн», ср.-лат. Nordmanni. Позднее это название с народа было перенесено и на землю, где происходили события с участием пришельцев. Мурманом стали называть побережье Баренцева моря, а затем и весь Кольский полуостров."
Приклад назви шведів давньоруською є під статею на прийменник въ (див. тут: http://oldrusdict.ru/dict.html# стор. 325).
"Любителям" давньоруської мови нагадую: мова за 1000 років змінилась!
Треба завжди думати про похідні!
Шведський - свійський?
Свійський стіл, свійська сім'я, свійські свині?
Навіщо отими зайвими омонімами збіднювати нашу мову?
Залишімо кілька тисяч слів, аби було менше, ніж у москвинській. Ото буде багата наша мова. Авжеж!
《Навіщо отими зайвими омонімами збіднювати нашу мову?》
Якими гомонімами? У "свійський" = "шведський" перший гук [sʲ], а в "свійський" = "недикий" – [s].
Авжеж, будуть писати сьвійський 🤦♂️
Я вам за Хому, а ви мені за Ярему. Аж школярі знають про одмінність між вимовою й правописом. А як справдішніх доводів у вас катма, то й говорить далі нема за що.
То як це називається?
Свійський (домашній), свійський (шведський).
Не омонім? 🤦♂️
П. Ярославе, тобто Ви за обмеження мови чинним письмом?
П. Олексо, як оце зрозуміти де [ш] чи [сь], а де [с] у слові "свійський"?
《То як це називається?
Свійський (домашній), свійський (шведський).
Не омонім? 🤦♂️》
Я вже був одповів на це питання. І годі вже бить себе по лиці, бо це дається взнаки на розумі.
П. Олексо. Чесно, не знаю, що Ви відповідали, але в мові поки це називається омонімом 🤷♂️
П. Каролино, не зрозумів, про яке обмеження йде мова?
《П. Олексо, як оце зрозуміти де [ш] чи [сь], а де [с] у слові "свійський"?》
За [ʃ] нічого не скажу, а [sʲ] маємо перед "і", що постав з "ѣ" ("світ", "співати"), а [s] – де "і" постав з "о" ("свій", "спільний").
Омо́німи (від дав.-гр. ὁμός — «однаковий» + ὄνομα — «ім'я») — це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення.
Омоніми з'являються внаслідок:
звукових змін у слові у процесі розвитку мови;
смислових змін у слові у процесі розвитку мови;
випадкового збігу звучання слова рідної мови та запозиченого з іншої мови;
випадкового збігу звучання форми різних слів.
Омо́графи (від дав.-гр. ὁμός — «однаковий» + γράφω — «пишу») — слова, що мають однакове написання, але різне звучання і значення.
В українській філології цей термін рідко використовується, оскільки в українській мові написання та вимова слів зазвичай повністю збігаються. Через такий збіг, у менш технічному використанні омографи часто не відрізняють від омонімів.
Тобто правильно казати [сьвіт], [сьпів]?
《Через такий збіг》
Тут його нема, тож не годиться плутать гомоніми з гомографами. Правопис можна одмінить як до вимови.
Ну є в нас слово мати і слово мати, які пишуться однаково, але мають різні значення та походження. І Ви за те, щоб ці слова або розділити на письмі, або ж узагалі вилучити з мови одно з них?
"Тобто правильно казати [сьвіт], [сьпів]?"
Загалом так
"《Навіщо отими зайвими омонімами збіднювати нашу мову?》
Якими гомонімами? У "свійський" = "шведський" перший гук [sʲ], а в "свійський" = "недикий" – [s]."
Звучини зливаються. А у "спів" різниця С і СЬ незвучинна
《Звучини зливаються. А у "спів" різниця С і СЬ незвучинна》
Що таке звучина?
《Звучини зливаються. А у "спів" різниця С і СЬ незвучинна》
То як мовець має одрізнить "з пів гуртка" од "спів гуртка"?
Олексо, з якого дива? В обох словах свійський (шведський) та свійський (який живе при людях) по "с" іде помʼякшене "в". Чому має бути різниця в вимові?
Спасибі.
фонема
Етимологи виводять назву країни від давнього ґерманського *sweс "чийсь, свій", від праіндоевропейського *suos "свій", вочевидь пов'язаного з праслов'янським *svojь "свій".
Дайте точний тваростав.
http://starling.rinet.ru/cgi-bin/response.cgi?root=config&morpho=0&basename=%5Cdata%5Cie%5Cvasmer&first=1&off=&text_word=%D1%81%D0%B2%D0%B5%D0%B8&method_word=substring&ic_word=on&text_general=&method_general=substring&ic_general=on&text_origin=&method_origin=substring&ic_origin=on&text_trubachev=&method_trubachev=substring&ic_trubachev=on&text_editorial=&method_editorial=substring&ic_editorial=on&text_pages=&method_pages=substring&ic_pages=on&text_any=&method_any=substring&sort=word&ic_any=on
У джерелі, яке Ви дали, пише "др.-русск. свѣи", що на чинне письмо буде "свій", тож у чому ремст?
І що означає "таростав", скажіть, будьте добрі?
Я не ремствую, а прошу дати точний тваростав ("морфологічну структуру поданої форми). Просто дати германський пратвар не стане, коли є засвідчений твар у друс. пам'ятках.
Ось уже'сте дали друс. твар – треба було дати спочатку.
Може бути й <свіщина>. Я писав, чому в змінці під тваром Свещина від Ярослава Шпака. Та вже ни самого твару, ни своїх змінок не бачу.
+++ Тільки годиться писати це слово з великої букви.
Не дає Словотвір це зробити :(
Жаль. Та дарма.
Швеція своя для шведів.
А ми не шведи, нам Швеція не своя.
Це слово утворено од давнього руського назвища шведів "свѣи", чи то "свій". На одміну од присвійного займенника "свій" ([свій]), тут мнякий "с": [с'вій].
"Швеція своя для шведів.
А ми не шведи, нам Швеція не своя."
Теж так гадав, але добродій Русин пояснив, що гуки в займеннику "свій" и в назвищі народу суть різні. И це додає цікавинку в нашу мову)
Гоже!
Краще таки Свія, коротше, та й у корпусі є.
Шведи — свії, як у давньоруській свѣи.
–
Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору
Шве́ція = Шве́дчина. С. З
Назвище "швед" прийшло од німців, а "свій" виникло од самоназвища.
Господи, треба завжди думати про похідні, а не просто тупо ліпити слова.
Шведський - свійський?
Свійський
Який живе при людях, не дикий (про птахів, тварин).
розм. Звичний.
Я вже писав передніше: "Це слово утворено од давнього руського назвища шведів "свѣи", чи то "свій". На одміну од присвійного займенника "свій" ([свій]), тут мнякий "с": [с'вій]". Тож у "свійський" (= "шведський") "с" мнякий, а в "свійський" ("недикий") – твердий.
Якась дурня. Ну, чесно.
Тоді сьвійський "шведський" та с'війський "недикий"?
+++, чудове слово!
—
Дурне слово