Поки зоставлю це. Утворено на взір "пранці" – французька хвороба.
На мою думку, таке слово було б до речі, якби українці були дізнались про Францію не за Давньої Русі, а вже згодом.
Невідомо, чи др. "фрѧгъ" позначало франка чи всіх на французькій землі (германських франків і романських завойовників), на московській вікіпедії пише, що "фряги" вживалося взагалі щодо всіх західних європейців, навіть італійців. Тому поки не звісно, чи в цих пам'ятках описувалися франки, чи французи.
Від похідного la France.
Українцям чужий звук ф. Його й досі у нас одмовляють як хв.
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/63220-khrancuz.html#show_point
Ui ne véste, cyto za zuõc e (ci cyto za zuõcui sõty) za PISMẼMY <ф>. Coli móuva e pro "tioudyu" zuõc, to cœmou e zu yimy pisano pitoma slova: <фалити>, <фіст, фист, фост, фюст>, <Фастів>, <фастати>, <фук (хук, хвук)> "vèreteno", <фтогди (хтовди)>?
То в Вас воно є питоме.
אלישע פרוש, +.
Фастів - змоскощений Хвастів, а решта це найімовірніше говіркові слова, щонайменше "фалити" (хвалити).
Франція від франк, тобто земля франків. Франк - франкський/францький - Франкщина/Франччина. Француз тоді франчець чи франчянин?
Від прикметника "французький". Приклади в інших мовах:
слц. Francúzsko
серб. Француска
ест. Prantsusmaa
Чуже вкраїнській фонетиці "ф" замінив частими замінниками "п" та "х(в)", пор. Пилип (< гр. Φίλιππος (Філіппос)), пранці (французька хвороба) та Юхим (< сгр. Εὐφήμιος (Еуфіміос (новіша вимова))).
Бо "французький".
Але ж запоріжжя ,не запоріжсьчина
Тут інша словотвірна модель, у "запоріжжя" назва первинна, можна не творити її від прикметника. У "Пранцужчина" це не так, тут назва не первинна, а похідна від прикметника "пранцузький" і далі "пранцуз".
Справді -уж- тут з прикметника чи звідки. Тобто зайве
Ні, воно з іменника "француз", перейнятої назви жителя з німецького Franzose, з ст. фр. franc̦ois, далі від франків. Я гадаю, що слід розрізняти франків і теперішніх французів. Та й на назву "Пранцужчина" на мою думку легше пристати ніж на "Пряжчину".
А, чи так, перейняте
Чому, ви ж ніби за те щоб -ія позамінювати?
Так, виходить, що не скрізь виходить замінити.
Взяти Франкшина. Це ранньосередньовічна країна з германським племенем франків. Це як Русь і Україна. Адже ми не називаємо Русь Україною
Старофранцузьке "franc" ("франк") дало давньоруське "фрѧгъ" / "фрѧзинъ", прикм. "фрѧжьскъ". Чужого більшості українських говірок гука "ф" заступають близькими йому гук(осполук)ами "п" чи "х(в)". Я заміняю "ф" на "п" - як у слові "пранці", утвореного од новішого назвища тієї самої країни. Тож "фрѧжьскъ" мало б було дати "прязький" у теперішній українській. Од прикметника утворюємо назвище країни плідним способом - суфіксом "-ин(а)": "Пряжчина". Див. іще статтю в московській Вікіпедії:
ru.wikipedia.org: Фрязин .
Не знаю чи це правильно, але мені подобається.
+
По історичнофонетичних і словотворчих законах мало б буть так.
А Ви про гомоніми ніколи не чули?
Та цей "добродій" повсякчас такі перли видає.
Вірш чистою французькою:
Лежу, але дум вже нема,
не сплю, бо сон не іме,
журба гризе, мене жує,
у млі тужу, сам сопу,
та де не простель, де не ляж,
вітЕр зі шпар дме.
Надвір гляджу,
де сад повен груш,
і грон, і руж,
бреде жебрак у жупані,
аж ні, се кум діжу пре,
бияком пса жене,
за саж у коноплі.
Пан кум десь убрів - і сам паде,
де жерді дві продер матню,
реве у траві і з жалю плює,
біжу, поможу,
бо кум мені ж не наллє.
«Чужого більшості українських говірок гука "ф"…»
Чому чужого? [β] ж є питомо, то чому є [ɸ] чуже? Маєте якісь доводи?
По-перше, я казав за гука [f]. Що ж до гука [ɸ], звідки й де він міг узяться в українській мові?
Борисе, наш звук "в" це не губно-зубний фрикатив, як "ф".
З одного боку правильне, а з другого звучить як "празький" і "пряжений". Не думаю, що на нього пристануть.
Так отож
《З одного боку правильне, а з другого звучить як "празький" і "пряжений". Не думаю, що на нього пристануть.》
А "незабаром" гучить, як "не за баром". Слова ж "пісня", "пісенька" то й зовсім якісь непристойні.
Це не довід, бо "Пряжчина" - новотвір, та й французів ніхто прягами не називає вже, та й на це нема розумного приводу тепер.