Алгапа — це приблизне переписання назвища країни з ґелської мови.
Даруйте, не тямлю шо це за прямокутники.
<Даруйте, не тямлю шо це за прямокутники.>
Tô sõty licyka: 1) zu dòlôneiõ na liçé, ta 2) licyko placiõtye. :)
Шкоція - шотландія.
Шкот, шкотка - шотландець, шотланка.
(Сл. Білецького-Носенка).
Написання цьої нїмчизни за желехівкою.
Шко́цька, род. од. Шко́ччі~Шкоччі́.
Та памятаю шо в давньоруській сливе так одміняли слово «Польска».
"Польска" скоріш за все ляхослів. Лядською буде "polska".
<Та памятаю шо в давньоруській сливе так одміняли слово «Польска».>
Rado buimy vidél gèrêlo. U cray sõmnéuno. U rousscé bui <-sc-> pèrêd <-ui> (*-ons) dati /ʃt͡ʃ/ ni u sné ne moglo. Ce n' este ménili <Pœulscya>, u <-sc-y-a> e /ʃt͡ʃ/. Ta tô e <Pœulscya>, ne <Pœulsca> todé, i tam bõde /ʃt͡ʃ/ uz crœuzy u uséx padéx.
Вимова - Шкоччина, Скоччина.
Скот/шкот (шотландець) + -шчина.
+, або Шкоччина.
шкоччина
Цікаво яка подоба людям більше до вподоби. Додав обидві з думкою про те, шо "Скоччина" від прямого зичення англійського "скот" то головна подоба, а "Шкоччина" для західних говорів, які вимовляють /с/ як [ш] перед /к/. Але маємо засвідчені вже "шкот/шкотка" з польської, то думаю, чи би не взяти це польське зичення й "Шкоччина" тоді зробити одною подобою для всіх?
Я не певний, що "шк" – прикмета тілько західних говірок:
r2u.org.ua: шкл*. Там є й витяг з "Хиба ревуть воли..." Панаса Мирного.
Як ставитесь до речі до ідеї запису "шкоцький" - "Шкоччина"?
"Шкоцький" то звуковий запис "шкотський", воно так і вимовляється. Ну, я раніше так би й писав, але зараз більше за морфологічний запис, тому "шкотський", як у чинному правописі, мені більше подобається. Те саме зі "Шкоччина". Воно десь так і має вимовлятися.
Воно ніби так і має вимовлятися, бо коли "тськ" спростилося до "цьк", то й "тшч" має спроститися до "чч", але через запис "тщ" багато хто каже "тшч", можливо бо сприймають "щ" як нероздільну фонему. І через таку складну сполуку багато хто не пристає слова з ними, буквально питав одну людину чи подобається її переклад Хорватщина, вона сказала ні, а коли подав Хорваччина, їй сподобався.
Згоден, запис впливає на те, як люди вимовляють слово. Для чинного правопису, який здебільшого звуковий, може, таки ліпше було би "Шкоччина", яке давав раніше. Не знаю. Просто вирішив усе записувати тепер чинним правописом, шоби не було розбіжностей. То, може, додати ше "Шкоччина", "Скоччина" поруч? Тоді люди взагалі не знатимуть шо вживати.
Та не треба, я тільки спитав вашої думки щодо правопису. Гадаю, розв'язком проблеми було б учити, що "щ" це не фонема, а графема для скорочення звукосполуки "шч", і що правильна мова не та, яка написана розумними людьми, а та, яка мовлена носіями мови з дитинства. Якось так.
Сучасних мовців ше треба вчити правильної вимови "шч" з "шшьоканням".
Останній пункт переднішого коментаря по суті. Хоча треба бути уважним, щоб не перевчати носіїв живої мови в яких є щось подібне до "шшьо" [ʃ:ͻ], бо це не від московської [ɕ:ͻ].
Гадаєте "шшьо" не від московської?
Нам треба встановити, що таке те "московське шшьо", бо багато хто гадає, що все м'якше від галицького "ч" (польського "cz" або білоруського "ч") - московська вимова. Це не так. Розрізняються три "ч": тверде /tʂ/ (польська, білоруська, західні говори української), середнє /ʧ/ (українська (стандарт + наддніпрянські говори), чеська, німецька, англійська), м'яке /ʨ/ (московська, польське "ć"). Це середнє "ч" українській та інших мовах досить часто легенько пом'якшується, наближуючись до м'якого "ч". Можете послухати Валерія Маснюка на каналі "Вузлики на пам'ять", в нього це добре видно: деколи він каже [шшьо], а деколи [шчо]. Ще в Кропивницького це добре видно: перед "и", "і", "е", та в кінці складу (https://ridna.ua/media/audio/klasyka/02_zhyvi_holosy.mp3).
А коли в "що" вимова [ɕ:ͻ], то вона московська.