/ˈβ̞ə̟lʲɦɛɫm/~/ˈβ̞iʎɦeɫʷm/~/ˈwɪlʲɦe̞ɫmo/~/ˈwɪlʲɦe̞u̯mʊ/~/ˈwɪʎɦe̞ɫem/~/ˈʋi̞lʲɦɛɫəm/~/ˈβ̞i̞̯͡ə̟lɦʲi̯͡e̞m/~/ˈβ̞i̞̯ə̟lɦʲi̞̯͡æɫʷ/;
/ˈβ̞ə̟ɫɦɛɫm/~/ˈβ̞iɫʷɦeɫʷm/~/we̞ɫɦaɫi̞m/~/ˈwɪɫɦe̞ɫmo/~/ˈwɪu̯ɦe̞u̯mʊ/~/ˈwɪu̯ɦø̞u̯mʊ/~/ˈwə̟wɦœwmɔ/~/ˈwɪɫɦe̞ɫem/~/ˈʋi̞ɫɦɛɫəm/~/ˈβ̞i̞̯͡ə̟lɦʲi̯͡e̞m/~/ˈβ̞i̞̯ə̟lɦʲi̞̯͡æɫʷ/
Вильє҅лм, Вильє҅лмо; Вилє҅лм, Вилє҅лмо
Vilhelm, Vilhelmo
Лїтопис Самійла Величка: Сказаніє о войні козацькой з поляками( часть осмая, роздѣлъ 2, ст. 121) ‹Вѣлгелм›
Имя є згадане в писані з ‹ѣ›, але я'сми досить тверд та буква ту має саме цїну букви ‹и› у тім лїтописї–[ɪ]. Найперше, там є дуже таких плутань, и в рідних и в чуджих словах(пор. Вѣтємбєркгъ~Витємбєрgъ). По друге, йні ймена мїст усе ще передають ся через давнїшу руську передавщину–чудже [і], [ɪ]– 'и' в письмї:‹Вилно, Висла›
Тяжча є справа з цїною ‹л›. У тім лїтописї перед приголосними [ɫ] и [lʲ] ся не різнять(‹Лвовъ, Хмелницкому› як ‹жолнѣра›). Старшї спосуди напевно бережуть старі свої доби(на пр. ‹Олпрахтъ› з першим складом, насправди [wiɫ-] як старше */'woɫprɑxt/<*/'wo̞ɫ(ʊ̆)prɑxtʊ̆/ Ōlpraxd, ‹Фридрикъ›, два 'і' передано як ‹и› й далї), а з таким молодшим именем певности є менше. Паду в жудь припустити, вож и то мя є передано старшим звичаєм– тоби ті ‹л› суть [ɫ]. Є міжно вож, кіль имя молоде, се є пад утореня лядского джерела(‹Wilhelm›), але 'це не є котре лядске мя або ймено мїста, котрі вбичайно суть передані якнайподібнїше до первини(‹Gродкомъ, Шліонску, Gнезно›).
Через то все, даю два твара–єден є переданне перейнятя–*/ˈwɪɫɦɛɫm/, друге є перейнятя з литовської(/ˈʋʲɪlʲɣʲɛlmɐs/)–*/ˈwɪlʲɦɛɫm/.
Уставний голосний є в згодї зо звичним рушеням складів зо двома верхівями в руській, зокрема конечних(пор. тюрма:тюрм /ˈtʲurem/, горно, горн /ˈɦɔren/, цєнтр /ˈt͡sɛnter/; (Буковина)/t͡sɛntrɔ/ ‹цєнтро›.
Рус. Вилгєлм ← (пізне)стар.рус.(~1657) Вѣлгелм ← лит. Vi̇̀lhelmas/ свїй. Vilhelm.
Вилгєлм•(ъ)/о
/ˈβ̞ə̟lʲɦɛɫm/~/ˈβ̞iʎɦeɫʷm/~/ˈwɪlʲɦe̞ɫmo/~/ˈwɪlʲɦe̞u̯mʊ/~/ˈwɪʎɦe̞ɫem/~/ˈʋi̞lʲɦɛɫəm/~/ˈβ̞i̞̯͡ə̟lɦʲi̯͡e̞m/~/ˈβ̞i̞̯ə̟lɦʲi̞̯͡æɫʷ/;
/ˈβ̞ə̟ɫɦɛɫm/~/ˈβ̞iɫʷɦeɫʷm/~/we̞ɫɦaɫi̞m/~/ˈwɪɫɦe̞ɫmo/~/ˈwɪu̯ɦe̞u̯mʊ/~/ˈwɪu̯ɦø̞u̯mʊ/~/ˈwə̟wɦœwmɔ/~/ˈwɪɫɦe̞ɫem/~/ˈʋi̞ɫɦɛɫəm/~/ˈβ̞i̞̯͡ə̟lɦʲi̯͡e̞m/~/ˈβ̞i̞̯ə̟lɦʲi̞̯͡æɫʷ/
Вильє҅лм, Вильє҅лмо; Вилє҅лм, Вилє҅лмо
Vilhelm, Vilhelmo
Лїтопис Самійла Величка: Сказаніє о войні козацькой з поляками( часть осмая, роздѣлъ 2, ст. 121) ‹Вѣлгелм›
https://share.google/dVPcp390bpRpQ13D5
Имя є згадане в писані з ‹ѣ›, але я'сми досить тверд та буква ту має саме цїну букви ‹и› у тім лїтописї–[ɪ]. Найперше, там є дуже таких плутань, и в рідних и в чуджих словах(пор. Вѣтємбєркгъ~Витємбєрgъ). По друге, йні ймена мїст усе ще передають ся через давнїшу руську передавщину–чудже [і], [ɪ]– 'и' в письмї:‹Вилно, Висла›
Тяжча є справа з цїною ‹л›. У тім лїтописї перед приголосними [ɫ] и [lʲ] ся не різнять(‹Лвовъ, Хмелницкому› як ‹жолнѣра›). Старшї спосуди напевно бережуть старі свої доби(на пр. ‹Олпрахтъ› з першим складом, насправди [wiɫ-] як старше */'woɫprɑxt/<*/'wo̞ɫ(ʊ̆)prɑxtʊ̆/ Ōlpraxd, ‹Фридрикъ›, два 'і' передано як ‹и› й далї), а з таким молодшим именем певности є менше. Паду в жудь припустити, вож и то мя є передано старшим звичаєм– тоби ті ‹л› суть [ɫ]. Є міжно вож, кіль имя молоде, се є пад утореня лядского джерела(‹Wilhelm›), але 'це не є котре лядске мя або ймено мїста, котрі вбичайно суть передані якнайподібнїше до первини(‹Gродкомъ, Шліонску, Gнезно›).
Через то все, даю два твара–єден є переданне перейнятя–*/ˈwɪɫɦɛɫm/, друге є перейнятя з литовської(/ˈʋʲɪlʲɣʲɛlmɐs/)–*/ˈwɪlʲɦɛɫm/.
Уставний голосний є в згодї зо звичним рушеням складів зо двома верхівями в руській, зокрема конечних(пор. тюрма:тюрм /ˈtʲurem/, горно, горн /ˈɦɔren/, цєнтр /ˈt͡sɛnter/; (Буковина)/t͡sɛntrɔ/ ‹цєнтро›.
Рус. Вилгєлм ← (пізне)стар.рус.(~1657) Вѣлгелм ← лит. Vi̇̀lhelmas/ свїй. Vilhelm.
Вилгєлм•(ъ)/о
Œdcui tam mogé bouti /ɣ̞/? Tó e „roussceigne“ veatscoho tvara iz /g/?
___
U stara pravopisex bóulgariçeiõ, ‹Гг› ne vuiclioucyno znaci /ɣ̞ ← g/. Na pr., u ‹Гюрги› u pameatcax e tó [j], a pisano tac tomou cyto starobóulgarske pisymo ne dava œddati /rji/ he ‹рьи› ci ‹рии› — obie bui boulo cyteno he /rij/ (tacuy tvar — /jurij/ pac, nacœneç, i posta, ta pozdieye, a perviesno bie /jurji/, pravopisno ‹Гюрги›, œddaiõtchi gr. vuimóuvõ /•ɾ.ʝi.os/ u Γεώργιος).
A pozdieye, u ser.-rous., ‹г› pisaxõ i za storónske ‹h›, ta lédve tó znaci /ɣ̞/. Starobóulgarske pisymo miye yno ocremo pisymea za /ɦ/ ci /h/, a tomou ne bie’ho i u d.-rous. (xotcha s-vide „г“ u rousscuix strocax e yauno uzeato yz coptscoho pisymene istnoho vidou cde ono tacui znacity /h/, ta usege ne e viedomo ci yasno na cœilco pisçi u ser.-rous. dobõ suviedomo ròzlõciaxõ meidj „г“ õglatuimy ‹г› za /ɣ̞/ ta s-viduimy „г“ za /ɦ/).
Чи не підставляють звичайно на мїсто спосуджень знані мовї звяжмена? [ɣ] [ɣ̞] [ɦ] суть же йнозвяги?
»[ɣ] [ɣ̞] [ɦ] суть же йнозвяги?«
Tó e riecy tóucouvagna. Ta i /ɣ̞/ u rous. e neviedomo he [ɣ]. Ya osœbno ròzlõciaiõ /ɣ̞/ ta /ɦ/, sbt. he zveagymeni.
»starobóulgarske pisymo ne dava œddati /rji/ he ‹рьи› ci ‹рии› — obie bui boulo cyteno he /rij/«
__
Нагали вязані з ужитом букви ‹и› биху вочевидь найбільшими в давній кирилици, хоч часто й перебільшені. Вно пак не зволи відбити ту злуку, бо в той час вна вже була неміжна в слов. мовах. Проте, и латиниця, первинна, не дала би значити тоті пуки гідно, бо вна не ма ранїше крімного письмена для [j] ‹rii›(або через лат. довгі/коротка голосні ‹riī› як перебуквленя кирилицї); уже потім віддїли ся й саме ‹j›. Так само й гили мїнну путь кирилиця, тоби крімне письмено для звяга [j]–‹ı›>‹і›, що є видке в двописах, "йотованих голосних". Сей спосіб є й сам ясний при двох буквах про вдин звук–‹и›–‹і~ї›Його єм и перейняв про себе–‹Юрıи›.
»A pozdieye, u ser.-rous., ‹г› pisaxõ i za storónske ‹h›, ta lédve tó znaci /ɣ̞/. Starobóulgarske pisymo miye yno ocremo pisymea za /ɦ/ ci /h/, a tomou ne bie’ho i u d.-rous.«
__
То є правда що розрізненя не бисть, бо руська кирилиця николи не користа з усїх своїх засобів вповнї. Але кирилиця все ж ма поступ розлучити та звука: про [g] вна ма ‹Г г›, а про [h] бисть грецький розлучник ‹῾›. Хоч останний у давн.бовг. и бисть ино за ґраматичний показатель, коли він ма котру чинь, але бовг. й не требува нь про той звяг [ɦ], [h], тому й ту цїну не може перейняти рус.
Та, чи хочете речи вож, мовцї говорів де /g→ɣ̞/, переймаху сторонне [h] через [ɦ], різнячи їх, и не маючи /ɣ̞/ на тій постаї?
»Ta i /ɣ̞/ u rous. e neviedomo he [ɣ].«
__
[ɣ] то є слїдне звено до челенкованя [ɦ]. Якщо руська не має нь то єм був не вїв то. Був єм певен С. Николаїв дає [ɣ] як головний инозвяг на мїстї *g у Буковинських говорах.
»Ya osœbno ròzlõciaiõ /ɣ̞/ ta /ɦ/, sbt. he zveagymeni.«
__
Могли бисте розкрити се трохи? Мене це рупить.
»Проте, и латиниця, первинна, не дала би...«
Nacy mi ote use pisiéte? Xuiba ya ne viemy o pozdieye uvedenœmy pisymeni ‹й›, ci o dvopisiex za ‹ꙗ, ѥ, ю ...›?
Móuva bie o tœmy oge ‹г› u ‹Вѣлгелм› ne znacity neminõtche /ɣ̞/. A priclad iz pravopissiõ ‹Гюрги› bie yzocrema pocazati tó, ne vesti supœr o latiniçie ta bóulgariçie.
»Nacy mi ote use pisiéte?«
__
Пишу би яснити то письмїнне дїло з познакою /j/, коли вже були'сте чепали ни, не обовязково Вам. Тому не мав намір почати спір.
»A priclad iz pravopissiõ ‹Гюрги› bie yzocrema pocazati tó...«
__
То я розумїю. Хоч тодї Вам и є вїдомо вож він є дуже марґинальний, чи не єдиний де ‹Г г› має неправильну цїну.
»[ɣ] то є слїдне звено до челенкованя [ɦ]. Якщо руська не має н̶ь̶ (*є — ‹ye›) то єм був не вїв то. Був єм певен С. Н̶и̶к̶о̶л̶а̶й̶о̶в̶и̶ч̶ (Nicolayeu) дає [ɣ] як головний инозвяг на мїстї *g у Буковинських говорах.
»Ya osœbno ròzlõciaiõ /ɣ̞/ ta /ɦ/, sbt. he zveagymeni.«
__
Могли бисте розкрити се трохи?«
Za pervche, Nicolayeu coristaié yz inchix znacœu neigy nuinie priineatà MZA.
Tacoge i zamiesty MZA /ɣ/, e ou yeoho prosto greçske „γ“.
Za tréite, œnge sam pisié oge „/γ/“ e umóuvno, a na nadiele ge, tó e yn nosœu ci nosóulén (nosœudgén) sõgolósen, oge yeoho œn znacity u õzjcheiy perépisi he „[γ̃]“, pri tœmy dodauchi oge i inchi zvõcui obabœcy tacoho „[γ̃]“ sõty nosóulenui (nosœudgenui), na pr.: /pọmɑ̃γ̃ɑ̃́ty/ (yeoho perépisy).
Œn pisié oge perépisy [ɦ] e xuibna, bo: »[ɦ] — ларингальный, а не «небно-заднеязычный» или «небно-ларингальный» спирант.« Noutno œdmietiti oge „spirant“ e yn stariey nuinie recein za „fricative“. Tacoge, recein „laryngeal“ oxopity i „pharyngeals“, a uesy read „laryngeals“ cislity i „approximants“ ta „vocalized [laryngeal] consonants“. I cyto do recenoslœuya e i dosi prostœr pro supœr, uclioucyno rœznui prostirui znaciti yea u MZA.
I za cetverte, u tseiy rieci e nesõttyevo tòcyno œdtuiciti to dieystvnuy zvõc yz *g po XIIImy stl. u rousscœy móuvie. Pacye, crœmy [ɣ̞] ta [ɦ], e vuiyauleno i [ˀɦ]. Tout, znacynieycha e œdatcha zveagymene’ho ynomy znacomy MZA — ne samuy gouc, a toy ymaié bouti /ɣ̞/ (u dõgycax / /!), œdpoviedaiõtchi xiboslœuyou ròzvitcou’ho yz /g/ do XIIIoho stl. u rous. m. — a ne /ɦ/. Tó puitagne, oge (ta ci) u dieystvnosti te /ɣ̞/ mogé bouti i [ɦ] i [ɣ̞] ci [ˀɦ] abo i [ɦ̃ ~ ɯ̟̃ ~ ɣ̞̃], e incha riecy.
Móuvleatchi-gy o ‹г› u pravopisi ‹Вѣлгелм› ← *Wilhelm, a tó o zveagymenoslœunœy(!) perépisi’ho pro rousscõ móuvõ, tout znaciti ye he /ɣ̞/ e, scorieye, ne poprauno. Iesce raz, móuva ne e o dieystvnie zvyniegnie seoho ‹г› u ‹Вѣлгелм›, ale o tœmy oge ne e *g, otge ne → /ɣ̞/. Tout yac raz popraunieycha e perépisy /ɦ/, ← *h.
Sé ne protiriecity tomou oge zveagymena po móuvax mojõty dieliti inchogoucui. Por., pro nastoyõ, yac u leadscœy móuvie /x/ e [x] i */h ~ ɦ/ e tacoge [x], ale po govoriex */h ~ ɦ/ tacoge mogé bouti i [ɦ], tbt. cdesi e rœzniça dieystvna, a cdesi ni. Tac samo i u rousscœy móuvie, ròzlõciuchi zveagymeni /ɣ̞/ (*/g/) ta /ɦ/ (*/h/), œdpoviedno pravopisno: ‹g› ta ‹h›, mogé bouti oge ona i dieleaty izpœilnuy inchogouc [ɦ]. Riecy e izcladnieycha i tuimy oge pitomo iz rœdnuimy *h cœilcœsty nastœy u rousscœy móuvie e cosinena do *he ta slœu œd yeoho ci iz nimy, ta *-oho, ale pozdieye znacyno ròzxireno o „podœilsco-voluinske“ *h → /ɦ/ na poceatcou slœu peréd golósnui. Ta popri perviesnõ cosinenœsty, razomy iz pozdieychimy „podœilsco-voluinske“ *h- → /ɦ•/ ono e pèuno stalo seréd zveagymén u rousscœy móuvie. Otge, znaiõtchi ye i u svoyax rœdnax slovax, i *h u cerpanœmy *Wilhelm çielo vierogœdno bie priteaceno he /ɦ/, a ne he /ɣ̞/, bay douge yac bie móuvleno /ɣ̞/. A oge u tie pravopisi ‹Вѣлгелм› za ‹г› ne e vidieti ròzlõcõ meidj yima, e ne bœilche neigy cosinui pisyma bóulgariçeiõ.
I prosiõ ne pisyite oge bóulgariça mogé ròzlõciti na pisymie meidj /ɣ̞/ ta /ɦ/ pisiõtchi droughe he ‹’› za d.-greçscoiõ pravopissiõ — tó ne bie na dielie.
Мїню за розбір того питаня! Уже є яснїше.