Од прасловянська'го *верти «зачинити» (пов’язане чергуванням голосних з otvorъ «отвір», ot-voriti).
"Зачиняти"
‹затворить› => ‹zaciniti› => ‹затворник› => ‹zacinnic› ? 🤦 — Slœunicui citaite pervxye, a pac ouge uigadouite, coli u slœunicéx teacla slova ne'ma.
U rousscé e slovo ‹poustuinnic› — v. Gelexœuscoho II, 789: ‹пусти́нник› "Einsiedler, Anachoret". Gédna 'zacinnica' ne'ma.
ツ
ェ
プ
ロ
プ
ス
ト
ゥ
ー
ニ
ュ
、
ア
ネ
プ
ロ
ザ
チ
ュ
ー
ネ
ヌ
ケ
ー
リ
゚
リ
゚
зачинник плутається з людиною яка зачиняє якусь навмисну дію , - зачинати якусь дію, процес; зачинив щось:
- зачинщик;
/
Й також більш розмовне(але за змістом) і інколи вживається у творах:
— Зачинник дуелі непритомно склав тіло, відбившись від дверей. Склом стікало кілька червоних смуг. Їх побачив вже потім. Я стояв у напівоберта ...
- зачинник;
ЗАЧИННИК, -а, м. Той, хто починає щось. (зазвичай що-л. непристойне, недобре). Зачинач - призвідник Зачинач;
/
