Ви багато на що не відповіли. Я ж не бігаю за Вами, не задовбую одними й тими питаннями 🤷‍♂️

На що ж це я не відповів? Дайте відповідь на запитання: "чим за складом органічні речовини відрізняються від неорганічних?"

Я поки пошукаю пропущені питання

І те, що я на щось не відповів, не змінює того факту, що Ви не знаєте, що таке "органічний" і чим такі сполуки відрізняються від неорганічних, за складом

Так навіщо Ви зібралися розсіювати плазунів. І як і коли можна збирати насіння плазунів після того, як вони будуть розсіяні? 🙄🧐

Органі́чні сполу́ки — клас хімічних сполук, основу яких складає хімічний елемент вуглець в збудженому стані (явище переходу електронів на вищі енергетичні рівні за розпаду заповненої комірки на нижчому енергетичному рівні), коли його максимальна валентність дорівнює IV, а не II (за спокійного стану). Окрім карбону органічні сполуки майже завжди містять водень, досить часто — кисень, азот та галогени, рідше фосфор, сірку та інші елементи. Винятком є карбіди, карбонатна кислота і карбонати, оксиди вуглецю і ціаніди.
Органічні сполуки — основа майже усіх природних речовин, які отримуються під час розвитку рослин, або внаслідок життєдіяльності тварин. Вітаміни, білки і гормони — всі вони належать до ряду органічних сполук або складаються з них. Окрім цього велика кількість нових органічних сполук щороку синтезується в лабораторіях.
Термін «органічний» щодо речовин, типових для живої природи (як-от цукор, жири, деревина тощо), запропонував 1807 року Єнс Якоб Берцеліус. Тоді помилково вважалося, що органічні сполуки можуть утворюватися тільки в живих організмах. Можливість перетворення неорганічних речовин на органічні була доведена 1829 року, коли німецький хімік Фрідріх Велер зумів отримати «органічну» сечовину з «неорганічного» ціанату амонію. Зараз більшість органічних сполук отримують штучним шляхом і науковцям вже відомо понад 9 мільйонів органічних сполук.
Чіткої межі між органічними та неорганічними сполуками не існує. Наприклад, мурашина кислота (перший представник карбонових кислот) — органічна, проте її ангідрид, монооксид карбону, — неорганічний.

До складу органічних молекул органічних речовин поряд із вуглецем входять деякі хімічні елементи. Це насамперед водень, кисень, азот, сірка, галогени і фосфор. Подеколи карбон утворює зв'язки і з атомами металів — такі сполуки дістали назву металоорганічні (до їхнього числа не відносяться карбіди, ацетиленіди та аналогічні сполуки).
Одна з важливих особливостей органічних сполук, яка накладає відбиток на всю хімічну поведінку, є характер зв'язків між атомами в їхніх молекулах. У переважній більшості випадків ці зв'язки мають яскраво виражений ковалентний характер. Оскільки атом C має чотири неспарені електрони, то відповідно він утворює в органічних сполуках чотири ковалентні зв'язки. При їхньому утворенні відбувається гібридизація атомних орбіталей, залежно від типу взаємодії між атомами Карбону. Так, для атома вуглецю відомі стани гібридизації sp3, sp2 та sp, що умовно відповідають одинарному, подвійному та потрійному зв'язках між атомами вуглецю.
Окрім ковалентних зв'язків у молекулах органічних сполук також може зустрічатися йонний зв'язок. Однак він не характерний для власне карбону, тому його утворюють інші елементи: кисень, водень, азот тощо. Також між молекулами (а інколи і всередині них) можливе утворення водневих зв'язків. Одним із найпоширеніших прикладів такого зв'язку можна назвати взаємодію між азотистими основами, що утворюють ДНК.
Проте на відміну від неорганічних сполук, молекулярна формула органічної сполуки ще не дає уявлення про її властивості. Відомо дуже багато органічних сполук, які мають однаковий склад і однакову молекулярною масу, але абсолютно різні фізичні і навіть хімічні властивості. Це явище пояснюється здатністю вуглецю утворювати розгалужені структури. Можливість утворити одразу декілька варіантів структур виходячи з тієї ж кількості атомів суттєво збільшує розмаїття органічних сполук, значно перевершуючи в цьому неорганічні, навіть з огляду на значно меншу кількість використовуваних хімічних елементів. Це явище дістало назву ізомерія, а речовини, що відповідають тій самій молекулярній формулі, але відрізняються за своїми властивостями, називаються ізомерами.

Тобто своїми словами пояснити Ви неспроможні. Передбачувано

Пояснення різних випадків ізомерії дає теорія будови органічних сполук, створена в шістдесятих роках позаминулого сторіччя Олександром Бутлеровим, згідно з якою властивості речовин визначаються не тільки їх якісним і кількісним складом, як вважали раніше, але і внутрішньою будовою молекул, певним порядком з'єднаних між собою атомів, які утворюють молекулу. Цей внутрішній устрій Бутлеров назвав «хімічною будовою». Особливо важливою була ідея Бутлерова про те, що атоми, з'єднуючись хімічно в певній послідовності відповідно до їхньої валентності, взаємно впливають один на одного таким чином, що частково змінюється їх власна природа, їх «хімічний зміст». Вчення Бутлерова про хімічну будову молекул складають теоретичну основу органічної хімії.
Бо як органічні сполуки утворені переважно ковалентними зв'язками, то вони, здебільшого, не дисоціюють на йони і порівняно повільно взаємодіють один з одним. В той час як реакції між електролітами в розчинах протікають майже миттєво, час, необхідний для завершення тієї або іншої реакції між органічними речовинами, звичайно вимірюється годинами, а іноді і днями. От чому в органічній хімії велике значення має застосування різних каталізаторів.
Інша характерна риса органічних сполук полягає в їхній схильності піддаватися при нагріванні без доступу повітря глибоким змінам, в результаті котрих утворюються нові речовини, які мають абсолютно інші властивості. Якщо ж вести нагрівання при доступі повітря або у присутності окисників, то органічні речовини згорають, причому вуглець і водень, що входять до їх складу цілком перетворюються на двоокис вуглецю і воду, а азот звичайно виділяється у вільному стані в повітря. На цьому заснований елементний аналіз органічних речовин: вміст вуглецю і водню в згорілій речовині визначають за кількістю двоокису вуглецю і води, які утворилися, азот, що виділився, вимірюють безпосередньо, а вміст кисню встановлюють за різницею між вагою згорілої речовини і вагою решти елементів, що містилися в ньому. Дані аналізу і визначення молекулярної ваги дозволяють вивести молекулярну формулу органічної речовини.
Сучасна класифікація органічних сполук ґрунтується на наступних положеннях:

Атоми в молекулах сполучені один з одним у певній послідовності. Зміна цієї послідовності приводить до утворення нової речовини з новими властивостями.
Поєднання атомів відбувається відповідно до їхньої валентності. Валентності всіх атомів у молекулі взаємно насичені. Вільних валентностей у атомів у молекулах не залишається.
Властивості речовин залежать від їхньої «хімічної будови», тобто від порядку поєднання атомів у молекулах і характеру їх взаємного впливу. Найсильніше впливають атоми, безпосередньо пов'язані один з одним. Тому молекули, що мають однакові угрупування атомів, володіють подібними властивостями.
Вуглець — чотиривалентний. Кожен атом вуглецю має чотири одиниці валентності, за рахунок яких він може приєднувати до себе інші атоми або атомні групи.
Атоми вуглецю здатні з'єднуватися один з одним, утворюючи «ланцюги» атомів, або «вуглецевий скелет» молекули.
Відповідно до будови вуглецевого ланцюга всі органічні сполуки підрозділяються на три великі групи.

А тепер можете стисло переказати скопіпащену цитату з Вікі своїми словами? Щоб переконатися, що Ви її взагалі читали

Сполуки з відкритим ланцюгом атомів вуглецю, звані також ациклічними сполуками або з жирного ряду, оскільки до них належать жири і близькі до жирів речовини. Залежно від характеру зв'язків атомів вуглецю в «ланцюгах» ці сполуки ділять на насичені (такі, що містять у молекулах тільки прості зв'язки) і ненасичені (в молекулах яких є подвійні або потрійні зв'язки між атомами вуглецю):
Найпростіші представники насичених сполук — вуглеводні із загальною формулою СnН2n+2 (алкани, або парафіни). Атоми вуглецю в цих сполуках пов'язані між собою і з атомами водню простими (одинарними) зв'язками: С-С і С-Н. Насичені також похідні алканів.
Ненасичені — це вуглеводні із загальною формулою СnН2n (алкени, або олефіни); СnН2n-2 (ацетиленові або дієнові), СnН2n-4, СnН2n-6 і т. д. Олефінові вуглеводні містять подвійний (олефіновий) зв'язок С=С, ацетиленові — потрійний зв'язок С≡С, дієнові — два подвійних зв'язки.
Сполуки із замкненим ланцюгом атомів вуглецю, або карбоциклічні сполуки. Вони утворюють дві підгрупи:
ароматичні сполуки — кільця, що характеризуються наявністю у складі їхніх молекули шести атомів вуглецю з особливим чергуванням простих і подвійних зв'язків; таке кільце знаходиться в молекулі бензолу і називається бензольним кільцем;
аліциклічні сполуки — карбоциклічні сполуки, які розрізняють за кількістю атомів вуглецю в циклі і за характером зв'язків між цими атомами.
Гетероциклічні сполуки. Гетероциклічними називають сполуки, кільця яких окрім атомів вуглецю містять також атоми інших елементів (кисню, азоту, сірки тощо) — так звані гетероатоми.
При класифікації органічних сполук за основні речовини беруться речовини, що належать до класу вуглеводнів, тобто сполуки, що складаються тільки з вуглецю і водню. Всю решту сполук розглядають як похідні з вуглеводнів шляхом заміни в їхніх молекулах частини або всіх атомів водню іншими атомами або атомними групами.
Групи атомів, які обумовлюють загальні хімічні властивості речовин, що належать до одного і того ж класу, називаються функціональними групами. Якщо в молекулі речовини є декілька різних функціональних груп, то така речовина називається сполукою зі змішаними функціями.
Для найменування окремих органічних сполук користуються різними номенклатурними системами. Широко застосовуються льєзькі правила і номенклатура IUPAC. Поширені тривіальна, раціональна і женевська системи номенклатури.
За найстарішою, тривіальною номенклатурою назви органічних сполук мають випадковий характер, наприклад: болотяний газ, мурашиний альдегід, бурштинова кислота і т. д. Такі назви не дають уявлення про будову сполук, і тому тривіальна система не задовольняє вимог теорії і практики органічної хімії. Раціональна і женевська номенклатури засновані на принципах наукової систематики органічних сполук: назва речовини дається відповідно до її хімічної будови.
За раціональною номенклатурою в основу найменувань органічних речовин покладені назви найпростіших (перших) сполук того або іншого гомологічного ряду. Складніші сполуки розглядають як похідні найпростіших, в яких атоми водню заміщені замісниками.
Згідно з женевською номенклатурою основа найменування — це назва нормального вуглеводню, що містить те ж число атомів вуглецю, що і найдовший (або найскладніший) безперервний ланцюг вуглецевих атомів у даній сполуці. Початок нумерації головного ланцюга визначається передусім вуглеводневими замісниками, назви яких ставлять перед коренем слова. У разі однакового положення двох замісників перевага віддається замісникові з меншим числом атомів вуглеводню. Кратні зв'язки, що позначаються закінченням -ен або суфіксом -ен- (подвійний зв'язок) або -ин(ін) (потрійний зв'язок) замість -ан у насиченого вуглеводню, займають друге місце при визначенні порядку нумерації, причому перевага надається потрійному зв'язку. Наступні місця належать функціональним кисневим або сірчаним групам і азотним групам, позначення яких відповідно ставляться в кінці слова і перед назвою вуглеводневих замісників. Останнє за значенням місце при визначенні початку нумерації належить нефункціональним замісникам (галогенам, нітрозо-, нітро-, азидогрупам), позначення яких ставлять на самому початку назви органічної сполуки. Порядок розташування назв нефункціональних замісників зворотний до їх старшинства при визначенні нумерації. Цифрами позначають положення бічних ланцюгів, груп або кратних зв'язків у головному вуглеводневому ланцюгу; грецькими (іноді латинськими) числівниками — число однакових замінних груп або кратних зв'язків. Приклади: При найменуванні сполук із замкненим ланцюгом атомів загальні принципи женевської номенклатури залишаються незмінними, але є ряд особливостей.

Перепрошую, та "своїми словами" Ви мені вже пояснили mine та compiler, не переконали взагалі 😁
Тому тлумачення береться з різних академічних/наукових/фахових джерел, або джерел, які на академічні джерела посилаються.

Яку mine? Міну чи що?

Щодо компіляції: як я вже казав, це може бути або "перекодування", тобто трансляція мовою нижчого рівня (зокрема двійковиком!), або іншою мовою взагалі. Що не так?

Добродію Ярославе, Ви вже довели, що вмієте цитувати Вікі та не знаєте, що таке "органічний", досить

Але, не розуміючи, намагаєтеся перекладати "органічний", хоча не знаєте, що це таке

Класифікація органічних сполук.

В основі класифікації лежить структура органічних сполук. Основа опису структури — структурна формула. Атоми елементів позначаються латинськими символами, як вони позначені в періодичній таблиці хімічних елементів (таблиці Менделєєва). Водневий і електрондефіцитний зв'язки позначаються пунктирною лінією, іонний зв'язок позначається зазначенням зарядів частинок, що входять до складу молекули. Оскільки в переважну більшість органічних молекул входить водень, його зазвичай не позначають при зображенні структури, але позначають, якщо він приєднаний до атомів функціональної групи. Отже, якщо в структурі у одного з атомів вуглецю зображена недостатня валентність, значить, біля цього атома розташований один або кілька атомів водню. Атоми можуть утворювати циклічні і ароматичні системи.
Основні класи органічних сполук
ред.
Вуглеводні — сполуки, що складаються тільки з атомів вуглецю і водню. Вони в свою чергу діляться на:
Насичені — не містять кратних зв'язків в своїй структурі (алкани);
Ненасичені — мають у своєму складі хоча б один подвійний (алкени) і / або потрійний зв'язок (алкіни).
З відкритим ланцюгом;
З замкнутим ланцюгом — містять цикл (циклічні).
Молекули з гетероатомами у функціональних групах — сполуки, у яких карбоновий радикал R пов'язаний з функціональною групою, яка містить гетероатом. За характером функціональних груп поділяються на:
Галогенні;
Спирти, феноли;
Прості ефіри (етери);
Складні ефіри (естери);
Сполуки, що містять карбонільну групу:
альдегіди;
кетони;
хінони;
Сполуки, що містять карбоксильну групу (Карбонові кислоти, складні ефіри);
Сірковмісні сполуки;
Азотовмісні сполуки;
Металоорганічні сполуки;
Гетероциклічні — містять гетероатоми у складі кільця. Розрізняються за кількістю атомів в циклі, по виду гетероатому, за кількістю гетероатомів в циклі;
Органічного походження — як правило високомолекулярні сполуки дуже складної структури, часто належать відразу до декількох класів органічних речовин. Через це їх складно класифікувати і їх виділяють в окремий клас речовин;
Полімери — речовини дуже великої молекулярної маси, які складаються з періодично повторюваних фрагментів — мономерів.
Органічні молекули в основному утворені ковалентними неполярними зв'язками C-C, або ковалентними полярними типу C-O, C-N, C-Hal. Згідно з октетною теорією Льюїса і Косселя молекула є стійкою, якщо зовнішні електронні оболонки всіх атомів повністю заповнені. Для таких елементів як C, N, O, галогени потрібно 8 електронів, щоб заповнити валентну оболонку, для водню необхідно тільки 2 електрони. Полярність пояснюється зміщенням електронної густини у бік більш електронегативного атома. Класична теорія валентних зв'язків неспроможна пояснити всі типи зв'язків, що існують в органічних сполуках, тому сучасна теорія використовує методи молекулярних орбіталей і квантовохімічні методи.
Властивості органічних речовин визначаються не тільки будовою їх молекул, але й числом і характером їх взаємодій із сусідніми молекулами, а також взаємним просторовим розташуванням. Найбільш яскраво ці фактори проявляються у відмінності властивостей речовин, що знаходяться в різних агрегатних станах. Так, речовини, які легко взаємодіють у вигляді газу, можуть зовсім не реагувати в твердому стані, або приводять до інших продуктів. У твердих органічних речовинах, в яких найбільш яскраво проявляються ці фактори, розрізняють органічні кристали і аморфні тіла. Їх описом займається наука «хімія органічного твердого тіла», основу якої пов'язують з ім'ям радянського фізика-кристалографа А. І. Китайгородського. Приклади корисних органічних твердих тіл — органічні люмінофори, різноманітні полімери, сенсори, каталізатори, електропровідники, магніти тощо, рідких — рідкі кристали.
За весь час існування органічної хімії як науки важливим завданням було точно визначити структуру органічних сполук. Тобто точно встановити, які атоми входять до складу сполуки, у якому порядку ці атоми зв'язані між собою і як розташовані в просторі.
Існує кілька методів вирішення цих завдань.

Елементний аналіз. Полягає в тому, що речовина розкладається на простіші молекули, за кількістю яких можна визначити кількість атомів, що входить до складу сполуки. За допомогою цього методу неможливо встановити порядок зв'язків між атомами. Часто використовується лише для підтвердження припущень структури.
Інфрачервона спектроскопія і спектроскопія комбінаційного розсіяння (ІЧ-спектроскопія і КР-спектроскопія). Речовина взаємодіє з електромагнітним випромінюванням (світлом) інфрачервоного діапазону (в ІЧ-спектроскопії спостерігають поглинання, в КР-спектроскопії — розсіювання випромінювання). Це світло при поглинанні збуджує коливальні і обертальні рівні молекул. Опорними даними є число, частота та інтенсивність коливань молекули, пов'язаних зі зміною дипольного моменту (ІЧ-спектроскопія) або поляризовності (КР-спектроскопія). Методи дозволяють встановити наявність
певних функціональних груп в молекулі. Часто використовуються і для того, щоб підтвердити ідентичність досліджуваної речовини з деякими вже відомими речовинами шляхом порівняння спектрів.
Мас-спектроскопія. Речовина при певних умовах (електронний удар, хімічна іонізація та ін.) перетворюють на іони без втрати атомів (молекулярні іони) і з втратою (осколкові іони). Дозволяє визначити молекулярну масу і іноді дозволяє встановити наявність різних функціональних груп.
Метод ядерного магнітного резонансу (ЯМР). Заснований на взаємодії ядер, що володіють власним магнітним моментом (спіном) і поміщених під зовнішнє постійне магнітне поле, з електромагнітним випромінюванням радіочастотного діапазону. Один з головних методів, який може бути використаний для визначення хімічної структури. Метод використовують також для вивчення просторової будови молекул, динаміки молекул.
Метод протонного магнітного резонансу (1Н ЯМР). Дозволяє визначити положення атомів водню в молекулі.
Метод ЯМР 13С. Дозволяє визначити число і типи атомів вуглецю в молекулі. Використовується для дослідження форми вуглецевого скелета молекули. На відміну від інших методів ЯМР, в ЯМР 13С використовується неосновний ізотоп елементу, оскільки ядро основного ізотопу вуглецю — 12С має нульовий спін і не може спостерігатися методом ядерного магнітного резонансу, так само як і ядро 16O — єдиного природного ізотопу кисню.
Метод ЯМР 19F. Дозволяє визначити наявність і стан атомів фтору в молекулі.
Метод ЯМР 31P. Дозволяє визначити наявність, стан і валентний стан атомів фосфору в молекулі.
Метод ультрафіолетової спектроскопії (УФ-спектроскопія) або Спектроскопія електронних переходів. Метод заснований на поглинанні електромагнітного випромінювання ультрафіолетової і видимої області спектра при переході електронів в молекулі з верхніх заповнених рівнів на вищі незаповнені рівні (збудження молекули). Найчастіше використовується для визначення наявності та характеристик кон'югованих π-систем.
Методи аналітичної хімії. Дозволяють визначити наявність деяких функціональних груп за специфічними хімічними реакціями, факт протікання яких можна фіксувати візуально або за допомогою інших методів.

Досить, усі вже переконалися, що Ви не розумієте, що таке "органічний", оскільки не в змозі пояснити своїми словами, і не знаєте, що таке "визначення"

"Перепрошую, та "своїми словами" Ви мені вже пояснили mine та compiler, не переконали взагалі 😁
Тому тлумачення береться з різних академічних/наукових/фахових джерел, або джерел, які на академічні джерела посилаються."

Пані Кароліно, Ви, здається, забули про одну дуже суттєву різницю.

"Органічний" із точки зору речовинництва має єдине просте й досить однозначне визначення. Тут неможливі різні тлумачення й погляди

Елементний аналіз. Полягає в тому, що речовина розкладається на простіші молекули, за кількістю яких можна визначити кількість атомів, що входить до складу сполуки. За допомогою цього методу неможливо встановити порядок зв'язків між атомами. Часто використовується лише для підтвердження припущень структури.
Інфрачервона спектроскопія і спектроскопія комбінаційного розсіяння (ІЧ-спектроскопія і КР-спектроскопія). Речовина взаємодіє з електромагнітним випромінюванням (світлом) інфрачервоного діапазону (в ІЧ-спектроскопії спостерігають поглинання, в КР-спектроскопії — розсіювання випромінювання). Це світло при поглинанні збуджує коливальні і обертальні рівні молекул. Опорними даними є число, частота та інтенсивність коливань молекули, пов'язаних зі зміною дипольного моменту (ІЧ-спектроскопія) або поляризовності (КР-спектроскопія). Методи дозволяють встановити наявність
певних функціональних груп в молекулі. Часто використовуються і для того, щоб підтвердити ідентичність досліджуваної речовини з деякими вже відомими речовинами шляхом порівняння спектрів.
Мас-спектроскопія. Речовина при певних умовах (електронний удар, хімічна іонізація та ін.) перетворюють на іони без втрати атомів (молекулярні іони) і з втратою (осколкові іони). Дозволяє визначити молекулярну масу і іноді дозволяє встановити наявність різних функціональних груп.
Метод ядерного магнітного резонансу (ЯМР). Заснований на взаємодії ядер, що володіють власним магнітним моментом (спіном) і поміщених під зовнішнє постійне магнітне поле, з електромагнітним випромінюванням радіочастотного діапазону. Один з головних методів, який може бути використаний для визначення хімічної структури. Метод використовують також для вивчення просторової будови молекул, динаміки молекул.
Метод протонного магнітного резонансу (1Н ЯМР). Дозволяє визначити положення атомів водню в молекулі.
Метод ЯМР 13С. Дозволяє визначити число і типи атомів вуглецю в молекулі. Використовується для дослідження форми вуглецевого скелета молекули. На відміну від інших методів ЯМР, в ЯМР 13С використовується неосновний ізотоп елементу, оскільки ядро основного ізотопу вуглецю — 12С має нульовий спін і не може спостерігатися методом ядерного магнітного резонансу, так само як і ядро 16O — єдиного природного ізотопу кисню.
Метод ЯМР 19F. Дозволяє визначити наявність і стан атомів фтору в молекулі.
Метод ЯМР 31P. Дозволяє визначити наявність, стан і валентний стан атомів фосфору в молекулі.
Метод ультрафіолетової спектроскопії (УФ-спектроскопія) або Спектроскопія електронних переходів. Метод заснований на поглинанні електромагнітного випромінювання ультрафіолетової і видимої області спектра при переході електронів в молекулі з верхніх заповнених рівнів на вищі незаповнені рівні (збудження молекули). Найчастіше використовується для визначення наявності та характеристик кон'югованих π-систем.
Методи аналітичної хімії. Дозволяють визначити наявність деяких функціональних груп за специфічними хімічними реакціями, факт протікання яких можна фіксувати візуально або за допомогою інших методів.

Не в змозі пояснити значення слова своїми словами, Ви цитували, мабуть, і не прочитавши. Запитання: які окиси вуглецю -- винтяки, тобто мали би бути органічними, але визначені як неорганічні?

Рентгеноструктурний аналіз. Цей метод дослідження структури речовини, в основі якого лежить явище дифракції рентгенівського випромінювання на тривимірних кристалічних ґратках, дозволяє визначити точне просторове розташування атомів у молекулі. Цей метод дає найбільше інформації про будову молекули, але для отримання результатів речовина повинна утворювати монокристали, що трапляється досить рідко серед органічних сполук.
Описаних вище методів, як правило, повністю вистачає для визначення структури невідомої речовини.

Для всіх комерційно доступних органічних сполук досліджують їхні кількісні і якісні властивості. До кількісних характеристик належать температура плавлення, температура кипіння та показник заломлення. До якісних характеристик належать запах, консистенція, розчинність і колір.

Характеристики плавлення і кипіння
ред.
На відміну від неорганічних сполук, органічні сполуки зазвичай плавляться, багато з них киплять. Раніше температури плавлення і кипіння були ключовими показниками при визначенні речовини і її чистоти. Температури плавлення і кипіння також корелюють з полярністю молекул, їхньою молекулярною масою. Деякі органічні сполуки, особливо симетричні, здатні сублімувати, тобто випаровуватись з твердого стану, без переходу в рідкий. Органічні сполуки не є дуже стійкими при температурах вище 300 °C, хоча існують деякі винятки.
Розчинність
ред.
Нейтральні органічні сполуки в основному є гідрофобними, тобто вони краще розчиняються в органічних розчинниках, ніж у воді. До винятків належать органічні сполуки, які здатні іонізуватись, а також низькомолекулярні спирти, аміни та карбоксильні кислоти, які здатні зв'язуватись водневими зв'язками. Органічні сполуки краще розчиняються в органічних розчинниках. Такі розчинники можуть бути як чистою речовиною (наприклад, діетиловий ефір або етиловий спирт), так і сумішшю (наприклад, петролейний ефір). Розчинність в різних розчинниках залежить від типу розчинника, його полярності та наявних функціональних груп.

Властивості в твердому стані
ред.
Різноманітні спеціалізовані властивості молекулярних кристалів та органічних полімерів з спряженою π-системою можуть визначатись залежно від застосування цих речовин. Наприклад, визначаються такі термомеханічні та електромеханічні властивості, як п'єзоелектричність, електропровідність, та електрооптичні властивості (наприклад, для нелінійної оптики).
У неорганічних реакціях зазвичай беруть участь іони, реакції проходять швидко і до кінця при кімнатній температурі. В органічних реакціях часто відбуваються розриви ковалентних зв'язків з утворенням нових. Як правило, ці процеси вимагають особливих умов: певної температури, часу реакції, і часто наявності каталізатора. Зазвичай протікає не одна, а відразу кілька реакцій і вихід цільової речовини досить часто не перевищує 50 %. Тому при зображенні органічних реакцій використовують не рівняння, а схеми без розрахунку стехіометрії.
Реакції можуть протікати дуже складним чином і в кілька стадій, не обов'язково так, як реакція умовно зображена на схемі. Як проміжні продукти (інтермедіати) можуть виникати карбокатіони R+, карбаніони R−, радикали R·, карбени CX₂, катіон-радикали, аніон-радикали та інші активні або нестабільні частинки, які зазвичай живуть долі секунди. Детальний опис всіх перетворень, що відбуваються на молекулярному рівні під час реакції, називається механізмом реакції.
Реакції класифікуються залежно від способів розриву і утворення зв'язків, способів збудження реакції, її молекулярності.
Основні типи органічних реакцій
ред.
Основними типами кислотно-основних органічних реакцій є:

реакції нуклеофільного приєднання;
реакції електрофільного приєднання;
реакції нуклеофільного заміщення: SN1 та SN2;
реакції електрофільного заміщення;
реакції відщеплення (елімінування): E1, E2 та E1cB.
Закономірності вільнорадикальних реакцій за участю органічних молекул є дуже відмінними від кислотно-основних і здебільшого розглядаються в рамках фізичної хімії та хімії високомолекулярних сполук (коли йдеться про радикальну полімеризацію).

Органі́чні речови́ни — речовини, що виникли прямо або непрямо з живої речовини або продуктів їх життєдіяльності; присутні в атмосфері, поверхневих і підземних водах, осадах, ґрунтах і гірських породах. Складаються із органічних сполук.
Природні органічні речовини знаходяться в твердому (вугілля, сланці, тверді бітуми), рідкому (нафта, рідкі бітуми) і газоподібному (пароподібному) стані (газ і газоконденсат). Концентрація розсіяної органічної речовини в гірських породах звичайно не перевищує 1—5 мас. %, концентрованої органічної речовини в каустобіолітах: у вугіллі 50—99 мас. %, вуглистих і горючих сланцях 20—50 мас.%; нафті й газоконденсатних скупченнях 5—8 мас.% (відносно маси породи-колектора). У гірських породах вміст органічної речовини становить (субкларки): в глинистих 0,9 %, алевритистих 0,45 %, карбонатних і піщаних породах 0,2 %; в атмосфері і гідросфері до 0,1 % органічної речовини.

Неоргані́чна речовина́ — сукупне поняттям для хімічних термінів «неорганічна сполука» та проста речовина. В межах ряду інших дисциплін (геології, екології (environmental science)) має інше значення — хімічна речовина не рослинного і не тваринного походження, а також речовини до складу яких входить одна або декілька неорганічних сполук. З точки зору хімії останнє значення рівноцінне суміші неорганічних речовин.

За В. І. Вернадським (1967), речовина, утворена процесами, в яких жива речовина не бере участі (продукти тектонічної діяльності, метеорити тощо). Тотожними вважають терміни «абіогенна речовина», «косна речовина», «мінеральні елементи», «неорганічна речовина», «абіологічна речовина».
Прикладом абіогенної речовини земного походження можуть служити продукти вулканізму і гази, що виділяються з надр Землі. За оцінками, «надходження абіогенної речовини в біосферу становить близько 3 млрд т на рік».

Метеорити — це приклад абіогенної речовини позаземного походження. Однак явище це рідкісне. Основна складова абіогенної речовини позаземного походження — це метеоритний пил, надходження якого на Землю оцінюється величиною 104–106 т/рік. Це небагато, але за 4,5 млрд років існування Землі «космічного пилу» на неї накопичилося сотні метрів (щоправда, суттєво перемішаного з компонентами земної речовини).
Вивченню властивостей неорганічних речовин присвячена неорганічна хімія.

Початково поділ на органічні та неорганічні речовини склався за ознакою походження: органічними вважалися речовини, які зустрічаються в живих організмах. Вважалося, що органічні речовини неможливо утворити з неорганічних. Однак, з розвитком хімії вдалося синтезувати органічні речовини з тих, які традиційно вважалися неорганічними, а тому в основі сучасного визначення органічної речовини закладено присутність у їхньому складі атомів хімічного елемента вуглецю. Неорганічними вважаються також деякі сполуки Карбону, такі як, наприклад, вуглекислий газ CO2, чадний газ CO, карбонатна кислота та її солі.

⟨Пані Кароліно, Ви, здається, забули про одну дуже суттєву різницю.

"Органічний" із точки зору речовинництва має єдине просте й досить однозначне визначення. Тут неможливі різні тлумачення й погляди⟩

Ахаха все 😶‍🌫
Ви мені громадян Московщини нагадуєте, які перекручують факти як завгодно аби виправдати свою агресію та свого правителя.

"⟨Пані Кароліно, Ви, здається, забули про одну дуже суттєву різницю.

"Органічний" із точки зору речовинництва має єдине просте й досить однозначне визначення. Тут неможливі різні тлумачення й погляди⟩

Ахаха все 😶‍🌫
Ви мені громадян Московщини нагадуєте, які перекручують факти як завгодно аби виправдати свою агресію та свого правителя."

Будь ласка, не спускайтеся до рівня декого в спілкуванні.
"Компіляція" має декілька визначень, у чому Ви самі можете легко пересвідчитися в мережі.
А "органічний" із точки зору хімії має загалом єдине визначення. Тобто, звісно, записати можна по-різному, але суть завжди незмінна. А "компіляція" має декілька визначень, що загалом зводяться до: 1) трансляція коду іншою мп; 2) трансляція коду мп нижчого рівня; 3) переведення в двійківку

Це як "стрільба має декілька визначень, що загалом зводяться до: 1) стріляння стрілами; 2) стріляння кулями; 3) стріляння ждорвами"

У цьому значенні "ждорва" не дуже-то підходить. Хоча "міна", якщо подумати, теж. Там просто своє походження.
Але "компіляція" дійсно подається в кількох визначеннях. Хоча Ваша правда, я мав перекладати тільки в поданому тут визначенні.
""Органічний" із точки зору речовинництва має єдине просте й досить однозначне визначення. Тут неможливі різні тлумачення й погляди"
А тут усе правильно

Жодне Ваше слово не є відповідним до англ. mine.

Що Ви називаєте неоднозначністю? Багатозначність чи що?

Там різниця в суфіксі j 🙄🤭

Купіть слона.🐘🐘🐘