Скажіть, чи помічаєте ви схоже явище в своєму мовленні, чи здається воно правдивим, чи ні. Будь ласка, майте на гадці, шо я кажу за, радше, вийняток із сучасного мовлення, не правило.
Прочитав назву чаю - “три слона”. Звучить трохи криво для мене. Хочеться “три слони”, але “два слона”. Подумав я, й зрозумів, шо це не вийняток для мене, а послідовне правило в моєму мовленні, коли йменники на тверду приголосну в двоїні мають закінчення -а, але вже в парі трьох, чотирьох мають -и.
Два кота - три/чотрири коти;
два пса - три/чотири пси;
два сна - три/чотири сни;
два стола - три/чотири столи.
Цікаво. Дійсно, так є для мене, інакше звучить неправильно. Маю дві думки про причину такого явища, але хочу почути, чи має хтось із вас таке.
Це ж історична диференціація! Форма на -а — то форма двоїни, а форми на -и — форми множини. Дуже цікаво, що така давня річ зберігається в Вашій мові! Ще й коли часто твердять про відсутність збереження форм двоїни для слів основи на -о чоловічого роду, а так само й зміщення вжитку форм двоїни до паукального числа, й поготів 👍🙏
Несвідомо хо’ взгодити “двА котА”, “трИ котИ”.
Так, цікаве спостереження. Схоже, так і є.
Залишком двоїни є те, що ми узгоджуємо два, три, чотири по-інакшому, ніж більше
Це не двоїна, а павкалне число. Як зазначила паня Каролина, зависе од закінчіння числівника. двА бра́тА, але трИ/чотирИ братИ́
Таки два / три / чотирі брати / коти / столи. У Нечуя-Левицького й твір є “Два брати”.
А я й кажу два брати́, не два бра́та́. Але то тілки я, інші ж по-іншому кажуть.
Це не двоїна, а павкалне число. Як зазначила паня Каролина, зависе од закінчіння числівника. двА бра́тА, але трИ/чотирИ братИ́
Там таки всюди повинно буть “бра́ти”.
