На захист суржику чула такі тези:
— Це діялект!
— Запозичення є в кожній мові й це норма!
— Я таким чином (послуговуюсь суржиком) ґвалтую російську мову!
Мої протитези:
- Суржик не є діялектом, бо він порушує діялектний контінуум. Слова з далеких країн не могли природним чином бути черпані, і тим паче витисняти базову лексику зі списку Сводеша, на зразок “пушити” (замість штовхати) чи “шерити” (замість ширити, поширювати). Чи є московсько-руський суржик так само поширеним на Московщині? Риторичне запитання, в якому і є відповідь стосовно “нормальности” суржика. Тут можуть закинути щось про джапангліш (суміш японської та англійської), але це скоріш локальне (втім, негативне) явище серед певного прошарку молоді.
- Так, запозичення є в кожній мові. Але чи означає це, що не треба шукати до них питомі відповідники? Якщо не творити хоча б свої утямки для чужих винаходів, то наша країна так і залишиться “культурним (чи вже калчерним) аутсайдером”. Запозичення є не розвитком мови, а її деградацією. Звісно, є екзотизми, є речі, назву яким дав саме народ-винахідник, як от назви страв. Але більшість черпаних слів витисняють питому лексику і вадять розвитку мови.
- Це цілковита дурня, бо ви (хто закидає такі тези) знущалися б з москальської мови лише якби розмовляли суржиком на Московщині.
Я домислюю ставлення користувачів цього осідку до суржику, але цікаво було б почитати змістовні тези тямущого в цій галузі люда стосовно цього.
П.М.: до письма прошу не прискіпуватися, знаю, що воно небездоганне.