П.М.: до письма прошу не прискіпуватися, знаю, що воно небездоганне.
А з ним що не так?
Суржик це не діалект, але часто діалекти й просто не основні слова називають суржиком. А все інше так. А хоча ще: суржик це не хвороба мови, це хвороба суспільства, треба причини бороти, а не наслідки. Здається ми поступово видужуємо, але про дуже далеке майбутнє суржику мабуть гадати не можна ще
Згоден із тим, що суржик — не хвороба, а ознака, симптом. Здається, в цьому видиві телебачення Торонто: https://www.youtube.com/watch?v=ZEaUFqP_7kE — десь прозвучав вислів, що за совка суржик був ознакою хвороби суспільства, яке змосковщували, а тепер суржик — ознака видужування.
Я здається на Твоїй Підпільній Гуманітарці почув це. І Остап Українець (а, це відео теж ніби з ним) там теж казав, що суржик зараз частіше під час переходу з російської на українську, не можу судити чи правда і не знаю, чи варто цей суржик так називати й дуже порівнювати з першим. І на сприймання відмін і говорів мабуть багато чого їхнього вплинуло, хоча іноді перебирають міру, особливо з погляду чистомовства
А про звичайний суржик вже сказав, здається він слабшає зі зміцненням державності й культури, але не знаю чи він уже точно вимре. І здорове ставлення до мови все більше поширюють, це ще одна важлива частина, щоб не викинути забагато й не сприймати геть усе в мові як правильно-неправильно. Бо загалом боротьба правильна, але доволі часто цькують якраз говори чи просто відміни (і знову, з погляду Словотвора ще й часто чужіші замість своїх, як ми не раз бачимо)