Багато де видів на сайтах, що мовознавці твердять, буцім “дієприкметники, що закінчуються на -ачий, -ячий, учий, -ючий, не суть властиві вкраїнській мові”. Також виникало в мене враження, що вони просто кальки з російської, тож їх уникав. Та вот недавно, читавши статтю на Вікіпедії про дієприкметник, натрапив на таке речення: “Повні активні дієприкметники й теперішнього, і минулого часу широко вживалися в староукраїнській мові.” Тому й в мене виникає питання - якщо вони дійсно тоді широко вживалися, то чому почали зникати? Невже знову через схожість з російською? Чи справді вони невластиві нашій мові, а чи варто їх повернути? Або ж то просто помилка й вони не вживалися?
Та вот недавно, читавши статтю на Вікіпедії про дієприкметник, натрапив на таке речення: “Повні активні дієприкметники й теперішнього, і минулого часу широко вживалися в староукраїнській мові.” Тому й в мене виникає питання - якщо вони дійсно тоді широко вживалися, то чому почали зникати? Невже знову через схожість з російською? Чи справді вони невластиві нашій мові, а чи варто їх повернути? Або ж то просто помилка й вони не вживалися?
Староукраїнська мова відома тим, що вона була чисто письмова, тобто нею ніхто не розмовляв.
Pricladui iz givui rousscui móuvui:
Onixykevitiu, Slœuvnik govœuroc Bôycœuv:
вчісувати (I, 153) “чесати” — кісойку вч’ісуйуча
ричу́чий (II, 275) “який реве” — коро́ва мно́го ричу́ча, ма́ло̇ мо̇ло̇ка́ даю́ча
вчісувати (I, 153) “чесати” — кісойку вч’ісуйуча
ричу́чий (II, 275) “який реве” — коро́ва мно́го ричу́ча, ма́ло̇ мо̇ло̇ка́ даю́ча
Але це, відай, поодинокі випадки, чи не так?
