Мови, які передували сучасній українській

Можна виділити такі щаблі розвитку сучасної вкраїнської мови:

1. Праіндоєвропейська мова (~4500 – ~2500 рр. до н.д.)
   З неї починається мовна історія більшости європейських мов, зокрема слов’янських.

2. Прабалтослов’янська мова (~3000 – ~1000 рр. до н.д.)
   В той час мови, що пізніше розділилися на слов’янські та балтійські, ще мали багато спільного.

3. Дослов’янська мова (~1500 – ~1000 рр. до н.д.)
   Ця часина передувала формуванню чітко визначеної праслов’янської мови, коли слов’янські мови почали виділятися з прабалтослов’янської гілки.

4. Праслов’янська мова (~400–600 рр. )
   Мова, яка безпосередньо передувала відокремленню слов’янських мов і є предком усіх сучасних слов’янських мов.

5. Старослов’янська мова (~800 - ~1000 рр.)
   Найраніша писемно зафіксована слов’янська мова.

6. Церковнослов’янська мова (893 – ~988 рр.)
   Проглошена в Болгарії у 893 р. Церковнослов’янська мова досі використовується у богослужіннях, церковних книгах і релігійних текстах у багатьох слов’янських країнах.

7. Давньоруська мова (988 – 1349 рр.)
   Мова Руси. Давньоруська мова вважається предком сучасних східнослов’янських мов: української, білоруської та російської.

8. Руська (старовкраїнська) мова (14 – 18 ст.)
   Побутувала на українських теренах Литви, Польщі, Молдови та Війська Запорозького (сучасні Україна, Білорусь, Польща, Молдова). Використовувалася як літературна мова у дипломатії, юриспруденції, конфесійній, художній, науковій літературі тощо. До XVI століття була однією з офіційних мов канцелярій Литви та Молдови, де згодом витіснена польською, латиною та молдовською. У XVIII столітті, в Центральній Україні, під впливом заборон указами Найсвятішого Синоду РПЦ, вийшла з ужитку.

9. Слов’яноруська (славенороська) мова (з кінця 18 ст. до сучасності)
   Слов’яноруська мова розвинулася зі староукраїнської редакції староцерковнослов’янської мови XI — XIV ст., що в XIV — XV ст. зазнала архаїзації, а також болгарського й сербського впливу в дусі граматично-стилістичної реформи патріарха Євтимія (т. зв. другий південнослов’янський вплив) і стабілізувалася у висліді нормативних граматично-лексикографічних зусиль XVI — XVII століть. Від середини XVII ст. впливала на норми літературної мови на Московщині; від середини XVIII ст. наблизилася на Лівобережній Україні настільки до московських норм, що могла злитися з московською її формою. Слов’яноруська мова, занесена у 20-х — 30-х роках XVIII ст. вчителями — москвинами й українцями у Срім і Бачку, стала там основою архаїзовано-книжної слов’яносербської мови. У Галичині, на Буковині й Закарпатті слов’яноруська мова перетривала у формі змосковленого в лексиці язичія (штучна книжна мова) до першої половини XX ст.

Хай це буде підказка для розуміння (не)питомости слова. Прошу, доповнюйте та виправляйте.

Старослов’янська мова (~800 - ~1000 рр.)
Найраніша писемно зафіксована слов’янська мова.

Церковнослов’янська мова (893 – ~988 рр.)
Проглошена в Болгарії у 893 р. Церковнослов’янська мова досі використовується у богослужіннях, церковних книгах і релігійних текстах у багатьох слов’янських країнах.

Давньоруська мова (988 – 1349 рр.)
Мова Руси. Давньоруська мова вважається предком сучасних східнослов’янських мов: української, білоруської та російської.

Ne’ma noudyui citati prœuc.

5. Старослов’янська мова (~800 - ~1000 рр.)
   Найраніша писемно зафіксована слов’янська мова.

6. Церковнослов’янська мова (893 – ~988 рр.)
   Проглошена в Болгарії у 893 р. Церковнослов’янська мова досі використовується у богослужіннях, церковних книгах і релігійних текстах у багатьох слов’янських країнах.

7. Давньоруська мова (988 – 1349 рр.)
   Мова Руси. Давньоруська мова вважається предком сучасних східнослов’янських мов: української, білоруської та російської.

БІльш чи менш невластиві, роблені мови письма

5. Старослов’янська мова (~800 - ~1000 рр.)
   Найраніша писемно зафіксована слов’янська мова.

6. Церковнослов’янська мова (893 – ~988 рр.)
   Проглошена в Болгарії у 893 р. Церковнослов’янська мова досі використовується у богослужіннях, церковних книгах і релігійних текстах у багатьох слов’янських країнах.

7. Давньоруська мова (988 – 1349 рр.)
   Мова Руси. Давньоруська мова вважається предком сучасних східнослов’янських мов: української, білоруської та російської.

8. Руська (старовкраїнська) мова (14 – 18 ст.)
   Побутувала на українських теренах Литви, Польщі, Молдови та Війська Запорозького (сучасні Україна, Білорусь, Польща, Молдова). Використовувалася як літературна мова у дипломатії, юриспруденції, конфесійній, художній, науковій літературі тощо. До XVI століття була однією з офіційних мов канцелярій Литви та Молдови, де згодом витіснена польською, латиною та молдовською. У XVIII столітті, в Центральній Україні, під впливом заборон указами Найсвятішого Синоду РПЦ, вийшла з ужитку.

9. Слов’яноруська (славенороська) мова (з кінця 18 ст. до сучасності)
   Слов’яноруська мова розвинулася зі староукраїнської редакції староцерковнослов’янської мови XI — XIV ст., що в XIV — XV ст. зазнала архаїзації, а також болгарського й сербського впливу в дусі граматично-стилістичної реформи патріарха Євтимія (т. зв. другий південнослов’янський вплив) і стабілізувалася у висліді нормативних граматично-лексикографічних зусиль XVI — XVII століть. Від середини XVII ст. впливала на норми літературної мови на Московщині; від середини XVIII ст. наблизилася на Лівобережній Україні настільки до московських норм, що могла злитися з московською її формою. Слов’яноруська мова, занесена у 20-х — 30-х роках XVIII ст. вчителями — москвинами й українцями у Срім і Бачку, стала там основою архаїзовано-книжної слов’яносербської мови. У Галичині, на Буковині й Закарпатті слов’яноруська мова перетривала у формі змосковленого в лексиці язичія (штучна книжна мова) до першої половини XX ст.

Змішали грішне з праведним.

1. “Старослов’янська” та “церковнослов’янська” – синоніми. Може, ви мали на думці первісну “старослов’янська” / “церковнослов’янську” мову та її дальші одміни в православних державах?
2. Старослов’янська / церковнослов’янська мова не передувала давньоруській. Це мови-сестри, а не матірня й дочірня мови.
3. Староукраїнська та словенороська мови передували сучмові на письмі, одначе вони їй не (пра)матері. Староукраїнська письмова мова – мішанка з тодішньої української живої народної, церковнослов’янської й польської мов. 
   Новітня українська зразкова мова постала з південно-східних говірок, що були розвились із давньоруської мови, одначе до кінця 18 століття (а подекуди ще довше) їх не вживали на письмі. Сучмова ж – мішанина новітньої української мови на південно-східній основі, московської мови й мови галицької інтелігенції. 

5. Старослов’янська мова (~800 - ~1000 рр.)
   Найраніша писемно зафіксована слов’янська мова.

6. Церковнослов’янська мова (893 – ~988 рр.)
   Проглошена в Болгарії у 893 р. Церковнослов’янська мова досі використовується у богослужіннях, церковних книгах і релігійних текстах у багатьох слов’янських країнах.

7. Давньоруська мова (988 – 1349 рр.)
   Мова Руси. Давньоруська мова вважається предком сучасних східнослов’янських мов: української, білоруської та російської.

8. Руська (старовкраїнська) мова (14 – 18 ст.)
   Побутувала на українських теренах Литви, Польщі, Молдови та Війська Запорозького (сучасні Україна, Білорусь, Польща, Молдова). Використовувалася як літературна мова у дипломатії, юриспруденції, конфесійній, художній, науковій літературі тощо. До XVI століття була однією з офіційних мов канцелярій Литви та Молдови, де згодом витіснена польською, латиною та молдовською. У XVIII столітті, в Центральній Україні, під впливом заборон указами Найсвятішого Синоду РПЦ, вийшла з ужитку.

9. Слов’яноруська (славенороська) мова (з кінця 18 ст. до сучасності)
   Слов’яноруська мова розвинулася зі староукраїнської редакції староцерковнослов’янської мови XI — XIV ст., що в XIV — XV ст. зазнала архаїзації, а також болгарського й сербського впливу в дусі граматично-стилістичної реформи патріарха Євтимія (т. зв. другий південнослов’янський вплив) і стабілізувалася у висліді нормативних граматично-лексикографічних зусиль XVI — XVII століть. Від середини XVII ст. впливала на норми літературної мови на Московщині; від середини XVIII ст. наблизилася на Лівобережній Україні настільки до московських норм, що могла злитися з московською її формою. Слов’яноруська мова, занесена у 20-х — 30-х роках XVIII ст. вчителями — москвинами й українцями у Срім і Бачку, стала там основою архаїзовано-книжної слов’яносербської мови. У Галичині, на Буковині й Закарпатті слов’яноруська мова перетривала у формі змосковленого в лексиці язичія (штучна книжна мова) до першої половини XX ст.

Змішали грішне з праведним.
 1. “Старослов’янська” та “церковнослов’янська” – синоніми. Може, ви мали на думці первісну “старослов’янську” / “церковнослов’янську” (давньозахідноболгарську) мову та її дальші одміни в православних державах?
 2. Старослов’янська / церковнослов’янська мова не передувала давньоруській. Вони сестри, а не матірня й дочірня мови.
 3. Староукраїнська та словенороська мови передували сучмові на письмі, одначе вони їй не (пра)матері. Староукраїнська письмова мова – мішанка з тодішньої української живої народної, церковнослов’янської й польської мов. 
Новітня українська зразкова мова постала з південно-східних говірок, що були розвились із давньоруської мови, одначе їх не вживали на письмі до кінця 18 століття (а подекуди ще довше). Сучмова ж – суржик новітньої української мови на південно-східній основі, московської мови й мови галицької інтелігенції. 

Змішали грішне з праведним.
“Старослов’янська” та “церковнослов’янська” – синоніми.

Ні. Тут явна плутанина в утямках в різних джерелах, але я використовую такі слова:
англ. Old Church Slavonic = укр. староцерковнослов’янська, давньоболгарська, староцерковноболгарська, старомакедонська, старослов’янська;
англ. Church Slavonic = укр. церковнослов’янська, новоцерковнослов’янська.

Старослов’янська / церковнослов’янська мова не передувала давньоруській. Це мови-сестри, а не матірня й дочірня мови.

Так і є. Вони розвивалися ± рівнобіжно. Проте др. писемна мова сформувалася під значним впливом дболг. (спочатку це вона і була, потім увібрала в себе руські говірки). Але Ви праві щодо того, що це не прямий прародич руської мови, а мова, яка сильно вплинула на розвиток сучасної української, як польська, московська, англійська тощо, тож має сенс вилучити це.

Новітня українська зразкова мова постала з південно-східних говірок, що були розвились із давньоруської мови, одначе до кінця 18 століття (а подекуди ще довше) їх не вживали на письмі. Сучмова ж – мішанина новітньої української мови на південно-східній основі, московської мови й мови галицької інтелігенції.

Так, сучасна галицька говірка найбільше зазнала впливу церковнослов’янської. Тож словенороська та церковнослов’янська мови скоріше пращури галицької.