Як буть із невідмінюваними черпаними словами?

Можливо, через суфікси можуть невідмінювані на -і, -у стати відмінювані, але через які саме? Щодо -о, -е ч. р. та с. р, їх уже й так здебільшого відмінюють:

Додам одне, шо в живій мові, цікаво, часто можна побачити певний вийняток для орудного відмінку. Людина може не відмінювати “метро”, але скаже “скористатися метром”. Або “наївся картопляним п(’)юрем”. Цікава річ.

Майже всі слова на -о чоловічого та середнього роду я чув, що люде одмінюють.

Та, відмінюють. Я про те, шо навіть люди, які не відмінюють мають такий от вийняток, помітив.

Цікаве питання загалом. Я також про нього думав, бо мені для себе в майбутньому потрібно визначитися з парадигмою відмінювання. Не думав про все можливе, але я схильний до думки не вигадувати складних нових парадигм, а користатися вже тими, шо є та спиратися на суб’єктивне відчуття того, шо “звучить правильно/неправильно”, інакше, про мене, то…

На приклад, про -і. Коли то жіноче ім’я мені особисто до вподоби відмінювання на взір жіночих імен на м’яку приголосну з -я. Джесі = Аня.
н. Джесі
р. Джесі
д. Джесі
з. Джесю
о. Джесею
м. Джесі
к. Джесю

Щодо чоловічих імен, то складніше. Можна відмінювати тотожно до жіночих імен, як от “Микола”, “Олекса”, “Ілля”. Але якшо з цими іменами таке відмінювання звичне, то таке нове відмінювання на -і перекладати й на чоловічі ймена буде дивно, про мене. Можна, тоді, на приклад, відмінювати їх на взір -ій імен, наче ми додаємо в кінці -й, шоби зробити це слово чоловічого роду.

н. Енді (Andy)
р. Ендія
д. Ендію
з. Ендія 
о. Еднієм
м. Ендії, Ендія
к. Ендію

Жіноче відмінювання мені здається більш природним на слух, цікаво як вам.

Також відмінювання жіночих імен на тверду приголосну. Для себе відмінюю на взір -а імен і звучить природно.

н. Харпер (Harper)
р. Харпери
д. Харпері
з. Харперу 
о. Харперою
м. Харпері
к. Харперо

Не впевнений, чи краще було би замінити відмінювання Ендія для давального відмінку (Ендію –> Ендієві) з ціллю уникнення плутанини з кличним, чи так лишити як є? 

н. Енді (Andy)
р. Ендія
д. Ендієві (замість к. Ендію)
з. Ендія 
о. Еднієм
м. Ендії, Ендія
к. Ендію

Не впевнений, чи краще було би замінити відмінювання Ендія для давального відмінку (Ендію –> Ендієві) з ціллю уникнення плутанини з кличним, чи так лишити як є?

Якшо вам так більше приємно, то звісно, хай буде так для вас. У нашій мові кілька відмінків перегукуються в певних парадигмах.

Про -у, то я раз для себе робив невеликий пошук (дослівний пошук через Google), то таки знайшов кілька випадків в мережі, де в живій мові деякі такі слова (2, чи 3) відмінювали. Якшо не помиляюся, то в орудному відмінку. Але вже не згадаю.

Слова ч. р. та с. р. на у / ю простираю одмінювати так само, як на о / е

Н. в. кенгуру, інтерв’ю
Р. в. кенгура, інтерв’я
Д. в. кенгурові, інтерв’ю
Зн. в. кенгура, інтерв’ю
Ор. в. кенгуром, інтерв’єм
М. в. кенгурові, інтерв’ї
Кл. в. кенгуру, інтерв’ю

На приклад, про -і. Коли то жіноче ім’я мені особисто до вподоби відмінювання на взір жіночих імен на м’яку приголосну з -я.

Ото і я так гадаю. 

 з. Харперу

Як на мене, то Зн. в. Харпер

Або ж усе таки ось як: -і, -у автоматично стають -ій, -ув (ч. р.), та мабуть не всюди так вийде. 

А чому слова на -о не мають кличного? Чому не маєстре, приміром?

Є, то я забув. І не забувайте, що в нас під тиском московської ніхто не користа з кличного. І ще, чого це в нас у середнього роду кличний відмінок такий же як називний? Хиба не логичніше, що він би так само став -е/-у? 

Це давня індоєвропщина — подоби називного, знахідного та кличного падіжів скрізь збігалися у слів середнього роду. Так було в усіх давніх індоєвропських мовах, порівняй з лат. < bellum> (одн. назв. bellum, знах. bellum, кл. bellum, мн. назв. bella знах. bella кл. bella), д.-гр. <δένδρον> (одн. назв. δένδρον, знах. δένδρον, кл. δένδρον, мн. назв. δένδρα знах. δένδρα кл. δένδρα) та н.-гр. <δέντρο> (те саме) тощо. Гадають, що це давня спадщина з часів, коли праіндоєвропська мова буцім мала активно-стативний синтактичній лад та тільки два роди йменників — активний (живий) та інактивний (неживий). Цей синтактичний лад прикметний по тім, що суб’єкти й об’єкти в речінні класифікують не по синтактичнім значінні (підмет чи додаток), а по семантичнім — чи суб’єкт справді діє щось, чи ні. Одповідно до цього й добірають подобу йменників.

Слова інактивного (неживого) роду, що згодом стали середнім родом, значили неживі предмети та явища. Вони ніколи не могли бути семантичніми діячами, тож за часів активно-стативного ладу завсіди мали однакову подобу. Байдуже до того, чи вони суб’єкт, чи об’єкт у речінні.

Дійшовши нарешті номінативного (теперішнього) ладу, праіндоєвропська мова зберігла старий звичай. Слова середнього роду й далі не міняли своєї подоби, стаючи чи то підметом (називний падіж), чи простим додатком (знахідний). А що до неживих речей звичайно не звертаються, тим і подоба кличного падіжа зосталась така сама, як подоба називного падіжа. Тим-то ці три падіжі мають однакову подобу в іменників середнього роду. А тепер не бачу розуму щось міняти, як мова давніше була нічого не зміняла.

Інша річ із словами, що подобою називного падіжа вдають середній рід, але самі — чоловічого роду. Наприклад: батько, забудько. Вони мають різні подоби в називніи, знахіднім та кличнім падіжі в однині.

У ряди-годи трапляється й ужиток подіб кличного падіжа на ‘-е’ і на ‘-у’ для слів середнього роду, та це не стале явище й здебільшого поетичнє.

Ось путь до розділу на Вікіпедії про цей лад:
https://en.wikipedia.org/wiki/Active–stative_alignment

Гадаю, таки -уй — кенгуруй та таке

Ну так, -s надавало значіння анимизму, -m — інанимизму, імінники на -h₂ були первісно колективні. Звідси й виходе ч. р: nom. -s, acc. -m, для с. р: nom. -m, acc. -m. 

 А що до неживих речей звичайно не звертаються, тим і подоба кличного падіжа зосталась така сама, як подоба називного падіжа.

Але неживі тепер можуть бути ч. та ж. р, то й там так само є збіг називний-кличний, логично подумавши? 

https://slovotvir.org.ua/users/druha-put

Tout e, gadaiõ, slied pœdxoditi ic cògynou slovou he nedieleigynou (individually), a tó, yde ceréz pritòceigne (adaptation) yna storónsca cœnça slova do cœncœu imén rousscoie móuvui uclioucyno daunix pneu na * -i ci * -ū he ‹çerqua›, ‹beréguinia› ( ← † ‹beréguini›), ci ‹mati : mater•›, a inde e liepche gleadati yno teaclo slovo rœdno. Na pr., slova he ‹kino, metro› sõty ousieceigna œd * ‹cinematographia›, * ‹metropolitaine›, yde yzcorótcheigne e radi legcosti u govœrnie móuvie, otge u rousscœy moúvie tõ “legcœsty” mogé bouti riecéuleno za rousscuimi pràvilami — mogé bouti tac samo ‹metro›, ‹kino›, a tacoge ‹radio›, he iména niyaca rodou na * o, iz izcloneignemy he iména ‹œcno, derévo›. Ale slova he, na pr., ‹coupé›, ‹attaché(e)› mogé bouti perécladeno slovami rousscoie móuvui. Slovo ‹chimpanzé› (phran.) e œd yna neviedoma gadana tvara yz móuvui bantou, i, na pr., slovaçscoiõ ta ceixscoiõ móuvama e pritòceno do imén mõjscinui — ‹šimpanz›. Phraneçscoiõ e ‹chimpanzé› tacoge rodou mõjscinui, otge rousscoiõ bui tó moglo bouti ‹ximpanz›, ci ‹ximpanza› za uzoromy ‹slouga›.

> Джесі, Енді

Rousscoiõ ymé bouti [ˈd͡ʒɛsɪ], [ˈɑndɪ]. Popri /•i/ u eag. /ˈæn.di/, /•ɪ/ e rousscue (pd.-zx. ta pomanlive) izteajaigne |i|, i, xay u rœdnax iménax u imenoualnie ne e prisõtche, e pone u uzcœsniex padejiex y-imén. Natómiesty, /•i/ ([•ʲi]) e izteajaigne |i͡e|, tb. * ē (ci * oy), a iména na * -ē ci * -oy u imenoualnie jadna sloviansca móuva e nicda ne znala. 

Mojõty bouti zaperéceigna, he otó, ógy /i/ e ouge dauno ne |i͡e|, a /ɪ/ ouge dauno ne |i| u dobiexyneiy rousscœy móuvie, a tomou eag. /i/ ymemo pritociti do naiblizcheoho zvõca u rous. — do /i/, xotcha izteajaié |i͡e|, a ne do /ɪ/, xotcha i izteajaié |i|. 
Tacue zaperéceigne bõdé vadno, ponevagy pd.-zx.-rous. /i/ ( ← |i͡e|) e [ʲi] a ne [i], pone po usiex sõgolósniex crœmy gõbnœu, i vuimóuva iz [sʲi], [dʲi] u pœdguilenuix pravopissyõ ‹Енді, Джесі› tvariex e na sloux dosta riezco daleca œd eaguelscoie vuimóuvui iz [di, si] u ‹Andy, Jessie›, popri tacõ malõ rœzniçõ u [ʲ] u zvõcoperépisi. Eaguelsca móuva ne ròzlõcity meidj /i/ ta /ʲi/ zveagoslœuscui, znaiõtchi ino /i/, a zvõçscui e /i/ pitimo rieceuleno he [i̞] ci [ɪ̝], i het’ nicda ne [ʲi] ou rodgenuix móuvçœu eaguelscoiõ. Pri tœmy, vuimóuva [i] (tb. ne [i̞] ci [ɪ̞]) — blizyca do [ʲi] — e dosta znaioma rodgenœm móuvçœm eaguelscoie, a tó yzocrema œd Phrançœu u Eaguelscinie ci Ispançœu u Ameriçie móuvleatchi eaguelscoiõ, i yzrazou pridrougena iz storónscoiõ. 
Rousscue /ɪ/, proti rousscoho /i/ [ʲi], e pitimo rieceuleno bez [ʲ], a tuimy e /ɪ/ na sloux blizye eaguelscomou /•i/ cœnça slœu. Ba, crœmy [i̞, ɪ̝], pitimo e i rieceuleigne /•i/ (cœnça slœu) he [•e] po govoriex u eaguelscie móuvie, i, primietno, he [e] mogé bouti rieceuleno i /ɪ/ u beznagolósie u rousscie móuvie. 
Znacylivo e i yasoualno proti perédatchie eag. /•i/ cœnça slœu ceréz /i/ rousscoiõ e ógy prosterte u pravopisi ‹Енді, Джесі› [dʲi, sʲi] e, ne ino daleco na sloux œd eaghelscoie vuimóuvui [di̞ ~ dɪ̝ ~ de(ʲ), si̞ ~ sɪ̝ ~ se(ʲ)], ale malo ne istno veatscœy vuimóuvie eaguelscuix imeun he ‹Andy, Jessie›: [ˈˠɛnˠdʲɪ ~ ˈˠɛnʲdʲɪ ~ ˈˠɛnˠdʲi ~ ˈˠɛnʲdʲi], [ˈdʐˠɛs.sʲɪ ~ ˈdʐˠɛs.sʲi], ceréz ote [ʲ]. 

Cyto do eag. /æ/ u eag. /ˈæn.di/, rousscoiõ e ye radje perédati he /ɑ ~ a/, bo, pervçi, rousscœy móuvie e het’ nepitimo /ɛ•/ u nazvõçie (Anlaut), a razomy iz tuimy /jɛ•/ bui boulo nadto daleco œd tui vuimóuvui geréla, a za drougue, i sama eaghelsca znaié rieceuleigne /a/ pri /æ/ po govoriex. Nagadaiõ, tout e móuva ne o dobrie vuimóuvie eaghelscui he drougui móuvui ou rousœu (ci rodgeniex móuvçœu inchix móuv), ale o zveagoslœscie perédatchie ta œdpoviednosti tacuix eaguelscuix imeun u samœy rousscœy móuvie. 

Do recenoho vuisje, eag. ‹Andy› mogé, u medjax pritoceigna do izcloneigna u rousscie, bouti, inacyno (alternatively), perédano i dodauxi /•j/ — /ˈandɪj/. 

Коли Андий, то р. в. Андого чи Андия? 

> Гадаю, таки -уй — кенгуруй та таке

Ya gadaiõ [•j] e tou zayvo. Aino, u rousscœy moúvie xuibity a bui yno iméno ixylo izcloniti za padeigymi, otge bui to cœneç yna iména pau u odinõ yz orau izcloneigna imén pœdstauen. U razie pritòceigna storónscuix imén, xuibity riexiti dvœyno teaglo: pritòciti tó tvar storónsca iména u rousscie moúvie tac a bui’ho ixylo izcloniti, ta, razomy iz tuimy, zaxovati yaco moga blizye to tvar geréla. Tó mogé bouti nelègco ceréz graniçie cœnçœu rousscuix pœdstauen imén, ta ceréz œdpoviednœsty zveagœu meidj ynoiõ storónscoiõ mouvoiõ ta rousscoiõ. 
A tó e louciey iz “kangaroo”. Roussca móuva ne znaié iména iz /•u/ (tocynieye, eaguelscà vuimóuva e na /•rʉː/) ci /•ʊ/ (por. /ɡaŋʊrʊ/ u móuvie geréla, móuva Guugu Yimidhirr) u imenoualnie odinocyna. Utœmy, ya gadaiõ tó slovo bui moglo bouti pritòceno u rousscie he yno niyaco o-iméno — ‹cangouro› /ˈkɑnɣ̞uro/, yzocrema na poperédçie riecéuleigna /o/ he [o̝] ci [ʷɔ], cyto na sloux mogé bouti pridrougeno iz zvõcui xibou /u/, a pacye /ʊ/.

> Коли Андий, то р. в. Андого чи Андия? 

Drougue.

Гаразд, може бути й так. Хоча гадаю й тоді лучче таки натискати на кінець — <кангуро́> /kɑnɦu’ro/