Ні — окремим буквам для африкат (?)!
Африкати це сукупність кількох звуків.
Наше “ц” це “t͡s”, тобто “т” + “с”.
Наше “ч” це “t͡ʃ”, тобто “т” + “ш”.
Для африкати “d͡z” ми ж не маємо окремої букви, і пишемо “дз”. Те ж саме з африкатою “d͡ʒ”, ми пишемо “дж”, а не якимось окремим символом.
То для чого узагалі африкати помічати одною буквою, якщо це два різні звуки?!
Чому не писати: “отсет” (оцет), “батшу” (бачу)?
В багатьох мовах є аналоги цього, чому не зробити так і нам?
Карл-Франц Ян Йосиф,
з тим, що основні питомі алофони фонеми “/в/” в руській мові суть [β̞], [w], ([ʋ]) єсте згідні?
Щоночі, тощо, але де-небудь, будь-хто, віч-на-віч, але день у день, пів дня.
Такі складні правила, коли разом, коли через дефіс, коли роздільно. Чи не треба їх переглянути?
Форма щоночі є девіація.
Ні — окремим буквам для африкат (?)!
Африкати це сукупність кількох звуків.
Наше “ц” це “t͡s”, тобто “т” + “с”.
Наше “ч” це “t͡ʃ”, тобто “т” + “ш”.Для африкати “d͡z” ми ж не маємо окремої букви, і пишемо “дз”. Те ж саме з африкатою “d͡ʒ”, ми пишемо “дж”, а не якимось окремим символом.
То для чого узагалі африкати помічати одною буквою, якщо це два різні звуки?!
Чому не писати: “отсет” (оцет), “батшу” (бачу)?
В багатьох мовах є аналоги цього, чому не зробити так і нам?
З таким питанням, тобто викладом і висновком у мене зникає бажання далі щось тут писати.
Ні — окремим буквам для африкат (?)!
Африкати це сукупність кількох звуків.
Наше “ц” це “t͡s”, тобто “т” + “с”.
Наше “ч” це “t͡ʃ”, тобто “т” + “ш”.
Для африкати “d͡z” ми ж не маємо окремої букви, і пишемо “дз”. Те ж саме з африкатою “d͡ʒ”, ми пишемо “дж”, а не якимось окремим символом.
То для чого узагалі африкати помічати одною буквою, якщо це два різні звуки?!
Чому не писати: “отсет” (оцет), “батшу” (бачу)?
В багатьох мовах є аналоги цього, чому не зробити так і нам?
З таким питанням, тобто викладом і висновком у мене зникає бажання далі щось тут писати.
@“אלישע פרוש”, Я згідний, що Цісар неправильно сформулював питання, але мені вельми рупо дізнатися Вашу думку щодо передачі африкат на письмі, бо зокрема в мене в школі особисто були проблеми з вимовою “ц” і “ч”, зокрема “ц” я навчився вимовляти в 10 класі, коли мені пояснила гімназистка з міста, що треба намагатися вимовити “т”+”с” разом, швидко й злито, а те що “ч” це африката “т”+”ш” я дізнався лише коли студентом почав серйозно вивчати англійську мову.
Також зазначу, що мій говір на межі Покуття й Гуцульщини (с. Старі Кути Косівський район) мабуть не має африкат ДЖ: “жміль”, “бжьола”, “дріжі та ДЗ: “звын”, “зеркало”, “збанок”, “зьима”, а замість надніпрянського Ц в ОКРЕМИХ словах вживають С: “сего”, “сей”, “сему”, але замість літературного “тітка” кажуть “цьоця”. В кінці ОКРЕМИХ слів “ц” не пом’якшується : “перец”, “хлопец”, а “ч” не пом’якшують перед “а” й вимовляють “чьИс”, “кочьИло”, “кочьИн”.
P. S. Прошу вибачення за приблизну передачу фонетики моєї говірки, бо мої аматорські знання та чинна абетка літературної мови не дозволяє мені її адекватно передати.
Цікавий погляд на створення абеток. Обмеження самої можливості писати не правильні для мови звукові послідовності та фізичне втілення в ній правил звукових змін. Це дозволить людині глибше розуміти свою мову.
Не думаю, що це невиправдано важко. Вимова ягельських (британських) слів зовсім не має жорстких правил, радше зібрання різних шматків правил, різних європейських мов зі минулого та сучачного. Знати запис за вимовою настільки важко, що вони навіть мають таке змагання: проговорення літер (spelling). І це тому, що абетку не новили до вимови. Або ж Кандзі, японське письмо, що має простими – 6000+ символів, на кожне окреме слово. Повне число символів досягає 50-80 тис. . Ось це є важко.
Ні — окремим буквам для африкат (?)!
Африкати це сукупність кількох звуків.
Наше “ц” це “t͡s”, тобто “т” + “с”.
Наше “ч” це “t͡ʃ”, тобто “т” + “ш”.
Для африкати “d͡z” ми ж не маємо окремої букви, і пишемо “дз”. Те ж саме з африкатою “d͡ʒ”, ми пишемо “дж”, а не якимось окремим символом.
То для чого узагалі африкати помічати одною буквою, якщо це два різні звуки?!
Чому не писати: “отсет” (оцет), “батшу” (бачу)?
В багатьох мовах є аналоги цього, чому не зробити так і нам?З таким питанням, тобто викладом і висновком у мене зникає бажання далі щось тут писати.
@“אלישע פרוש”, Я згідний, що Цісар неправильно сформулював питання, але мені вельми рупо дізнатися Вашу думку щодо передачі африкат на письмі, бо зокрема в мене в школі особисто були проблеми з вимовою “ц” і “ч”, зокрема “ц” я навчився вимовляти в 10 класі, коли мені пояснила гімназистка з міста, що треба намагатися вимовити “т”+”с” разом, швидко й злито, а те що “ч” це африката “т”+”ш” я дізнався лише коли студентом почав серйозно вивчати англійську мову.
Також зазначу, що мій говір на межі Покуття й Гуцульщини (с. Старі Кути Косівський район) мабуть не має африкат ДЖ: “жміль”, “бжьола”, “дріжі та ДЗ: “звын”, “зеркало”, “збанок”, “зьима”, а замість надніпрянського Ц в ОКРЕМИХ словах вживають С: “сего”, “сей”, “сему”, але замість літературного “тітка” кажуть “цьоця”. В кінці ОКРЕМИХ слів “ц” не пом’якшується : “перец”, “хлопец”, а “ч” не пом’якшують перед “а” й вимовляють “чьИс”, “кочьИло”, “кочьИн”.
P. S. Прошу вибачення за приблизну передачу фонетики моєї говірки, бо мої аматорські знання та чинна абетка літературної мови не дозволяє мені її адекватно передати.
Учити вимову руського “/ц/” як [t+s] є хиба. Основний алофон сеї фонеми є [t͡ɕ], не [t͡s]; друге є тільки позиційний алофон після /ɛ/. З природи своєї руське /t͡ɕ/ є “м’яке” */k/, а не складення /t+s/.
У тварі “цього” взагалі нема фонеми “/ц/” – то є просто примітивне написання типу того, як неписемні пишуть “шо, ше, шийсят, шіснаціть, винно, типер”. На ділі, тут є складення двох займенникових пнів: *t- в той, та, те/то + *s- в сей, ся, се, тож “цього” є правильно писати: т’сього. Так само й “буцім” є: будь сим “як би було сим; хай буде сим”. Нема первісного /d͡ʒ/ й в “адже”; то є *а ть же з “етичним” ть – коротка форма від ти “тобі”, в значенні: *“а тобі ж [кажу]” (т.зв. dativus ethicus для залучення того, кому несуть інформацію, ближче до події).
У словах “джміль”, “джбан” є /ч/, а вимова його як [d͡ʒ] є зумовлена дзвінким /b/.
У словах “дзвін, джерело, дзеркало” первісно африкати не було. Але се не значить, що їх наявність в інших говірках є для руської чуджа; вона хоча й постала в таких словах пізніше, є доволі давня, й також різнить руську мову. В деяких говірках узагалі є [d͡ʒ], [d͡z], [t͡s] поширено скрізь: {дзелений, дземля, гацати (“гасати”), джук, …}. Для мене є тут добра вимова й така, й така. Між иншим, і в “куций” є того ж походження африкативізація первісного /s/ – кусий.
Я розумію, що’сте мінили під “чьИс, кочьИло, кочьИн”, і яв та є ми знана з тяклих чолонків про згадані говірки. Тільки там пишуть ож такі – дифтонгоїдні/дифтонгічні – рефлекси заступають, як основні алофони, фонему “/ѧ (ẽ)/” після /t͡ʃ, ʒ, ʃ/, а не фонему “/ѣ (é)/” (заступлену передусім монофтонгом) після сих приголосних, відповідно, творячи опозицію: /t͡ʃʲæs/ чѣс : /t͡ʃi̯͡eɕc/ чѧсть, /krɪˈt͡ʃʲætɪ/ кричѣти : /krɪˈt͡ʃi̯͡ec/ кричѧть.
Цікавий погляд на створення абеток. Обмеження самої можливості писати не правильні для мови звукові послідовності та фізичне втілення в ній правил звукових змін. Це дозволить людині глибше розуміти свою мову.
Не думаю, що це невиправдано важко. Вимова ягельських (британських) слів зовсім не має жорстких правил, радше зібрання різних шматків правил, різних європейських мов зі минулого та сучачного. Знати запис за вимовою настільки важко, що вони навіть мають таке змагання: проговорення літер (spelling). І це тому, що абетку не новили до вимови. Або ж Кандзі, японське письмо, що має простими – 6000+ символів, на кожне окреме слово. Повне число символів досягає 50-80 тис. . Ось це є важко.
Бздура.
Короче от що дивує. Тут понаписували всякого. У мене на батьківщині казали десєть, телє, запрєгати. Себто ę дало ье.
Ви ось утверджаєте, стоїте за вимову як є, а не літературну.
Але “ся” воно є давнім “sę”, точно знаю. Але ніхто не каже в нас робитьсє, малюєтьсє, всі кажуть робитьсі, малюєтьсі. То виходить що ę дає всюди ье, але в кінці слів після с дає і?
Десєть але робитисі, життє але живетьсі, дєга але робитьсі.
З мя так само, ніхто не каже мє.
Короче, якийсь хаос.
Ну або скажете що то полонізм і має бути не сі а си (але ж довести треба!
До речі за написання мИне замість мЕне, тИбе замість тЕбе марно смієтесь, ще у найвизначнішого українського історика Грушевського таке написання!
Короче от що дивує. Тут понаписували всякого. У мене на батьківщині казали десєть, телє, запрєгати. Себто ę дало ье.
Ви ось утверджаєте, стоїте за вимову як є, а не літературну.Але “ся” воно є давнім “sę”, точно знаю. Але ніхто не каже в нас робитьсє, малюєтьсє, всі кажуть робитьсі, малюєтьсі. То виходить що ę дає всюди ье, але в кінці слів після с дає і?
Десєть але робитисі, життє але живетьсі, дєга але робитьсі.З мя так само, ніхто не каже мє.
Короче, якийсь хаос.
Кому то речете?
Не хаос, а алофонія. А <життя> є тут до чого? Там же нема /ѧ/. На фонетичну реалізацію фонеми може впливати цілий ряд різних чинників: наголос, морфологія, аналогія, контекст (сусідність) інших фонем, темп мовлення (в т.ч. окремих морфем – як правило, те, що є в мові/реченні/слові само собою ясне, тяжіє до швидшої вимови, тобо, відповідно редукції – кількісної чи якісної), фонотактика тощо. Все се на письмі відбито бути не має; писати є фонеми, а чи {сісьи, мньимньа~мйа…}, чи {сє …} тощо то все є одину фонема /ѧ/, й писати є її, вимовляючи різно.
До речі за написання мИне замість мЕне, тИбе замість тЕбе марно смієтесь, ще у найвизначнішого українського історика Грушевського таке написання!
Бі Грушівський мовознавець?? Він собі може бути не вісти який визначний історик, а мовознавець не бі. Чей мемо ще до математика чи агронома якого слати що до мовознавства, йно бо визначний він є/бі?
Грушевський то не просто не мовознавець. Грушевський - Хлоп!! :))
А. Міняти алфавіт мусимо! Бо щ це шч, і взагалі Драгоманивка ах%єнна.
Б. Кіт та міч (меч), сік та піч, дрів та сіл, тут всюди нем’яке і, їх не треба розрізняти. Тобто і від старішого е воно є то само, що і від старішого о. Тверде і. А і від ятя є м’яке. Тому маємо писати “ніс” на лиці “нїс” чоловік. Інакше русинська мова зможе остаточно воліти за свою окрему країну (не знаю, на краще воно чи на гірше, та що певно то поки є війна на сході, то нам не до незалежної русинської держави)
В. О Василю Чебанику було цікаво, міг би дати вподобайку, тицьнув бі
Г. Гулува ніхто не говорить.
Д. О і ô, ê і е то лиш різні версії одної фонеми, тупо давати їм окремі літери.
Е. Вимова вовк як воўк вже вимерла, ніхто так не говорить, що перва в, що втора, їх уже читають однаково, тому повертати до життя пізно.
є. Буде драгоманивка то і йо дати окрему літеру непотрібно. А драгоманивку не візьмемо, то краще таки взяти літеру для йо.
Ж.Хвазан? Архва? Рілі? Серйозно?
З. Нафіг не потрібне нам ваше ъ
І.Џ ніби й цікаве але заплутає письмо то краще зробити літеру яка схожа буде і на д і на ж, щось посереднє.
Ї. Украйина, Кийив? Воно ж бридко звучит. Напевно то у якісь говірці так казали а не по всій україні.
К. Іосип, іак, іаблуня, іон, іенот насмішили
Л. Украіна писати. А ще матеріа, Англіа, субект, карер. Птьхув.
М. Ігорь давно стверділо тут і не потрібно ніяких рь.
Н, Ґ залишмо хоч для чуЏжих імен.
О. Робить ся? З окремим написанням. Як у поляків, бб.
П. сонъ, гідъ писатиме лиш повний критин.
С. Ѳ можна лишити для грецької фтіти, щоб писали як тисячу років тому і не сперечалися як писати нині. Та нє, я жартую
Р. Њ, Љ.. Бляха, а це цікава думка. Треба роздумати.
Т. Життє, буттє, знаннє. Безперечно. А якщо повернемо (хоч я проти) літеру Ѧ що в нас читають як ье, а в центрі як ьа (десєть, десіть, десять, десьить, всюди ріжно), то мож писати життѦ, буттѦ, знаннѦ і ніхто не обідиться всі знати муть як писати.
У. Чергування і - й, в - у то питання вимови, ви її не поміняєте.
Ф. Ні вдин ніхто не говорить, Елисію. Але кажуть “ні ‘дин”, так вчив ще чи то Караванській чи ще якийсь пурист. То нормальний факт тим хто цікавиться мовою, в селах так і розмовляють.
Х. Писати “навпаки” – з одного боку, та “наодинці” є гвалтування над мовою. За
Погодджуюся з вами на усі 1000%% (хоч не є аж таким то противником проти звукозбігу голосних як ви
ц. Пробач, за Ѷ ніхера не зрозумів. Якась буква-призрак. Не зрозуміло де вна має бить, не зрозуміло для чого і як єї читат.
Ч. є ряд говірок у рус.м., де є різниця вимови “сильного” /ъ/ від /о/, І як вони ъ вимовляють? Бо скілько я читав про фонеми української мови ніде не писало що є якесь окреме звучання фонеми що єї через ъ ниньчі пишемо
Ш. Пробач, Елисій, ти норм мужик по тобі видно але твоя латинка не найвдаліший варіант
Шч. Поясню разіназавжди в українській мові є звук ф навіть губногубний просто в центральній україні його замінюють на хв, то най пишемо ф, а в Києві хочуть то хай говорять хв їм ніхто не боронить
Ь. Хіба “жінка” не ближча до “ніс” від давнього “носъ”, ніж до “ніс” від давнього “нес”? Питання ваше ну ващє абсоютно незрозуміле можете написати чіткіше?
Ю. О та ви ще й святий сторонник кирилиці, вірите що в ній містичний дух який хочуть відібрати злі поляки? Не здивуюсь якщо ви ще й православний.
Я. И та й не є алофонами однієї фонеми! тому що є ще чергування І з Й: імати-\й\мати, іти-йти. Тобто виходить то що? Й та І є варіаціями однієї фонеми. А тепер щей Й та И є варіаціями однієї фонеми. То виходить що й І та И є варіаціями однієї фонеми??? Ні. Просто І та И деколи чергується Й, але фонеми суть ріжні.
У та В вважати однією фонемою це одибільнення української, зменшення кількості її багацтва! Уже купа пар як уроки - вроки, уникнути - вникнути що різні поняття відображають. Ви хочете зробити українську мову примітивнішою, простішою, менш витривалою порівняно з російською мовою
Я2. Далі про то що мова має бути складнішою аби її імідж був ліпший пішла уже софістика, простота суб’єктивна, мова має відображати все найважливіше а проста чи непроста, з іміджом чи без іміджу то х&я.
Я3. Дві крапки треба викинути нахер. Так само крапкакома. А тире лишити.
Я4. Ми пишемо щодня, щоночі, щороку разом але що два дня, що тири ночі окремо. Ну не рагулізм?
Я5. t͡s t͡ʃ писати вже не українська мова буде а якась казахська.
Я6. Учити вимову руського “/ц/” як [t+s] є хиба. Основний алофон сеї фонеми є [t͡ɕ]. А в школах мене і всіх вчили що ц читається як тс. Тупі школи.
Я7. Про т’сього хрінь написали, ніхто не каже Т-Сього, тут чітке ясне “ц”, звук чути як як чути лемент дитини. Але я за се, як на заході мовлять.
Я8. Взагалі чому не перейти на написання як у ІРА? Тупо переписати всі букви, знаки, і стати писати як каже ІРА аби її мать
А як не триндіти, то принцип ОДНА ФОНЕМА - ОДНА БУКВА це не просто чиясь думка, а рекомендації якоїсь міжнародної академії чи щось типу того, десь читав. Довго спорили який алфавіт кращ і вирішили що одна буква для однієї фонеми це найкраще. Це став головний принцип International Phonetic Alphabet (воно ІРА, а не Іра Степанівна).
Короче, ІРА каже що не має бути що одна буква на дві фонеми, одна фонема на дві букви, що не має бути букв які читаютсья як інша фонема від того де та буква і перед якою. Все тупо і просто. Розбиваєш слово на фонеми. Пишеш користуючись алфавітом де кожній фонемі є символ. Афігенно. Нащо ще придумувати?
Про перехід на ІРА звісно жарт (думаю неаутисти зроузміли) але придумати алфавіт де кожна фонема української мови (в тому числі маловідомі ті які не у всіх говорах збереглися як оцей ваш ять) мають мати свою літеру свій символ. І все!
Та бачу що швидше України не стане з такою політикою ніж ви реалізуєте хоч жменю ваших намірів
Ще поясню. Речення “Ще не вмерла ненька моя” фонемами як записати, то воно буде “Шче не вмерла неЊка мойа”. Письмо треба лаштувати під ось аке фонемне написання і то не я придумав. А взагалі читайте сайт про перехід на латинку то чи не там є різні версії і описано різні принципи.
Перейдемо на латинку - зупинемо вірянську навалу!
І пам’ятайте - борітеся, поборете!
Daniel Daught,
не пишіть, коли п’єте.
Питання до ведіння.
Чому декотрі користувачі можуть дати слово латинкою, а я ни?
Спробую ще раз пояснити необхідність латинки для писання руської мови. У мові суть фонеми, а є їх фонетична реалізація. Фонема є абстрактне поняття того чи того звука, але за кожною фонемою може бути ряд різної кількости фізичних звуків. Се тягне й до голосних фонем, и приголосних. Напр., у руській мові фонема /s/ на початку слова перед иншим приголосним може бути реалізовано крім звука [s], крім иншого й звуки [ʃ], [t͡s]; напр.: sclo [sklɒ, ʃklɒʂklɒ], smouga [ˈsmuɣ̞a, ˈʃmuɣ̞aˈʂmuɣ̞a], snaga [ˈsnɑɣ̞a, ˈt͡snɑɣ̞a], smuc [smɒk, t͡smɒk] тощо. Між голоснима фонема /s/, крім звука [s], може бути й звук [t͡s]: gasati [ɣ̞aˈsɑtɪ, ɣ̞aˈt͡sɑtɪ], cõsuy [ˈkuʷsɘ̞j, ˈkuʷt͡sɘ̞j] тощо. Фонема /z/ на початку слова, й між голоснима, крім звука [z], може бути й звук [d͡z]: zemya [zɛ̝mˈʎæ, d͡zɛ̝mˈʎæ], zuõc [zwuʷk, d͡zwuʷk] тощо. Я тут не буду писати всі можливі рефлекси всіх голосних и приголосних фонем руської мови – на се ту нема простору. Суть є ясна тим, що одина літера кирилиці передає тільки один звук, що для руської мови є не годиться. Літери латинки, з практики їх ужитку в инших мовах (не слов’янських и балтицьких!), дають можливість багатозначної звукової інтерпретації конкретної літери – саме те, що є потрібно як раз і руській мові. Кирилицею писане снага може значити йно вимову [ˈsnɑɣ̞a], й нияк не [ˈt͡snɑɣ̞a], й аби передати другу вимову, треба писати цнага. Й аби фіксувати всі можливі вимови, напр. і [ˈsnɑɣ̞a], і [ˈt͡snɑɣ̞a], кирилицею треба мати по кілька різних написань на те саме слово: снага, цнага – а то суть ино два варіанти в однім слові; при деяких словах їх може бути й більше десяти(!). Рішення вибрати тільки один варіант написання слова, як буцім “літературний”, є підхід украй неправильний, він губить мову. Одне має бути написання слова, але таке написання має дати можливість для різних можливих у рамці даної мови різних варіантів вимови. Саме така є практика в багатьох инших мовах. Се забезпечує розмаїття в єдности. Чинний правопис кирилицею – навпаки – грає на руку сепарстизму, нескінченним суперечкам про правопис (бо одині кажуть, що їх вимова є така, а інші, що їх вимова є інша, а в третіх инша, й кожна група вимагає написання за своєю вимовою, й у результаті “виграє” тільки одна частина населення, лишивши багатьох инших незадоволеними).
Тут, даючи слово, часто нема можливости містити в поле всі можливі варіанти вимови. Напр., ище з деякими голосними фонемами, я можу писати літери друс. кирилиці, напр., пишучи один варіант з літерою ѧ, передбачаючи різні варіанти його вимови. Але в инших випадках, зокрема з голосними таке просто не проходить. Як є в одне поле містити кирилицею кілька варіантів трохи довшого слова з кількома варіантами вимови одної приголосної фонеми, а ще коли в слові чергування якої голосної фонеми? Напр.: сколия ~ школия ~ цколия ~ скілля ~ шкілля ~ цкілля, скілл- ~ шкілл- ~ цкілл- – як є все се містити в одне поле??
«Кирилицею писане снага може значити йно вимову [ˈsnɑɣ̞a], й нияк не [ˈt͡snɑɣ̞a], й аби передати другу вимову, треба писати цнага. Й аби фіксувати всі можливі вимови, напр. і [ˈsnɑɣ̞a], і [ˈt͡snɑɣ̞a], кирилицею треба мати по кілька різних написань на те саме слово.»
Ну це неправда, якщо в школах вчитимуть, що “с” на початку слова читається різно, то люди й знатимуть що вона читається різними звуками, а якщо ми перейдемо на латинку й будемо писати “s” але в школах не навчимо про різність вимови, то всі гадатимуть, що правильно хіба одна вимова, і латинка тут нічим не зарадить.
До чого тут кирилиця, латинка? Натягуєте сову на глобув.
Єлисіє, будь ласка, продемонструйте речіння вкраїнською мовою писане латинкою, яке неможливо написати кирилицею.
«Кирилицею писане снага може значити йно вимову [ˈsnɑɣ̞a], й нияк не [ˈt͡snɑɣ̞a], й аби передати другу вимову, треба писати цнага. Й аби фіксувати всі можливі вимови, напр. і [ˈsnɑɣ̞a], і [ˈt͡snɑɣ̞a], кирилицею треба мати по кілька різних написань на те саме слово.»
Ну це неправда, якщо в школах вчитимуть, що “с” на початку слова читається різно, то люди й знатимуть що вона читається різними звуками, а якщо ми перейдемо на латинку й будемо писати “s” але в школах не навчимо про різність вимови, то всі гадатимуть, що правильно хіба одна вимова, і латинка тут нічим не зарадить.
До чого тут кирилиця, латинка? Натягуєте сову на глобув.Єлисіє, будь ласка, продемонструйте речіння вкраїнською мовою писане латинкою, яке неможливо написати кирилицею.
Ta prauda… Cuirilica cinna bo ime odino pismẽ za odin zuõc, 1 pismẽ = 1 zuõc. Pricladui:
Ось демонструю, що Ваше ж речіння можна записати кирилицею:
Та прауда… Къіріліца кінна бо імє одіно пісмѧ за одін зуѫк, 1 пісмѧ = 1 зуѫк. Прікладъі:
Не ручаюсь, що без помилок. Було дуже тяжко розібратися, але я щиро намагався.
Не ручаюсь, що без помилок. Було дуже тяжко розібратися, але я щиро намагався.
Inose, gotofi’ste citati кінна he /ˈt͡ʃɪn.na/, пісіємо he /ˈpɪʃɛmɔ/?
I »cyto« e ne къто, a чьто, {ʃʈʷɔ ~ ʃt͡ʂʷɔ ~ ʃʂʷɔ ~ ʃʃʷɔ}, a »f« ≠ »ф«.
щиро намагався
Ne brexîte. Oge »f« ≠ »ф« e Uam ouge dauno yasno.