Фонетика, абетка та правопис

21 березня 2020
Вадим Мельник

Добре. Якшо ми маємо окремий знак для “шч”, то чому не маєм окремого знаку для, на приклад, “ст”? Або скупчення приголосних “стр”, яке дуже часто зустрічається на початку слів? Шодо “шо”, то не бачу в цьому ніц дивного. Вимова “що” (і похідних) як “шо” є питомою для західної України, так само, як вимова “щ” як подовжене “шь” є питомою для російської. Але письмо в російській й українській мовах сильно відрізняється. У нас воно дуже фонетичне, у них воно набагато менше фонетичне, тому для їхнього письма читати “щ” (щетка) на початку слів як “шшь” (шшьотка) є звичним і немає потреби писати “шьотка”, так само як немає потреби писати “галава” замість “голова”, чи “каво” замість “кого”. Але ми пишемо все фонетично, тому й писати “шось” замість “щось” є логічним для мене, бо “щ” є “шч”.

“Шо” це не єдина вимова слова “що”. Також маєм і “што” на деяких західніх землях (може ще десь). Тож пишучи “шо”, відсікаємо гинші вимови, які теж суть питомі.

Вадим Мельник

Маю зізнатися, що вкраїнська не перша моя мова. Деякий час я взагалі думав (у школі не навчили), що буква “щ” вкраїнська відбиває той самий гук, що й московська “щ”, а потім дізнався, що це не так (“щ” - “шч”), й відповідно нібито правильно казати “шчо”. Тепер мені цікаво, чи так узагалі десь кажуть/казали (може раніше на Галичині)? Бо “шокають” уже й москалі). І взагалі, яко много наша мова має вимов слова “що”?

Вадим Мельник

Відразу видно, що досі не навчились правильно писати по-українськи, бо за чинним правописом пишемо тільки – Україна, українець/-ка, український, по-українськи.

За “чинним” це за тим, що Ярослав Мудров собі придумав, заходячи в хмару?

Anton Bliznyuk

“Шо” це не єдина вимова слова “що”. Також маєм і “што” на деяких західніх землях (може ще десь). Тож пишучи “шо”, відсікаємо гинші вимови, які теж суть питомі.<

Тепер мені цікаво, чи так узагалі десь кажуть/казали (може раніше на Галичині)? Бо “шокають” уже й москалі). І взагалі, яко много наша мова має вимов слова “що”?<

Знаю, шо є й інші вимови, тому раджу тим, хто по-іншому мовить писати так, як мовлять. Поки не будемо мати кращого правопису (дуже сподіваюся шо саме “поки”). Про які саме є вимови, то тута треба певно питати пана Єлисія, він наче багато знає про різні відміності вимови. Скажу те, шо я чув. Ніколи не чув, шоби хтось на заході казав м’яке “ш” у “щ”. М’яке “ш” є, але зазвичай чув його на місцях “с”, або там, де воно й у літературній мові м’яке. Проте, саме же “шчо” походить від “чьто”, то може десь і була вимова м’яка, а може й ше досі є. Я найбільше знайомий з вимовою Львівщини, трохи Тернопільщини, трохи Франківщини та людей з Рівного. Я багато був у походах на південній Франківщині, там де Ворохта, Верховина, але не дуже багато спілкувався з тутешніми.

Наша мова дуже багато на різні говори, тому може й дійсно десь є “шьо”, але якшо є, то воно радше виняток. Я коли слухаю як деякі українці вимовляють “шшьо”, то мені трохи вухо ріже. Але не тіки тому шо незвично, а й тому шо дуже дивна вимова того “ш”. Воно мені звучить дуже напружено, неприємно для вимови, я б так не вимовляв. Тому гадаю, шо така вимова (в центрі й на сході України) є нав’язана російською.

А взагалі цікаво. Я не слідкую за російським і російськомовним простором, але недавно якось помітив те, шо в Росії все частіше й частіше чути те “шо”. Навіть чув “г”. Дивно. Але вони його мовлять по-іншому ніж у Львові, на приклад. Тут воно звучить ніжніше й вимова голосної інша. Вона починається як “о”, але переходить начу в “а” (шоᵃ). Та й саме “о” наближаться до “у”. Особливо це чути в простому речені “Шо?”.

Вадим Мельник

Я не слідкую за російським і російськомовним простором, але недавно якось помітив те, шо в Росії все частіше й частіше чути те “шо”. Навіть чув “г”.

+++, я про це й кажу.

Бойко

Відразу видно, що досі не навчились правильно писати по-українськи, бо за чинним правописом пишемо тільки – Україна, українець/-ка, український, по-українськи.

Той правопис для вас релігія? про чергування У\В щось чули?

Як сонях той до сонця, до Вкраїни свій погляд я з любов’ю повертав (Ф. Малицький).

Та й у заповіті Шевченка є слово Вкраїна… людині аби дорікнути

Roman Roman

Питання повернення “ў” в українську мову.

У Русалці Дністровій розрізняли різними буквами (завжди безпомильно) два різні звука, “у” та “ў” (як це роблять білоруси і по нині):
https://uk.wikisource.org/wiki/Русалка_Днѣстровая
Нехай обидві звуки є за участі двох губ (і без зубів), але один могли промовляти більш прозірно (чітко), а другий більше похоже до “у”.

То чи не варто це розрізнення повернути на письмі (як у білоруській мові) і стати писати:
воўк
володіў
видалиў
Киїў
Львіў
І латинкою тоді:
vowk
volodiw
vydalyw
Kyiw
Lviw
Що думаєте на це?

Навіщо? За правилами звуцтва й У, і В після голосного перед приголосним і в кінці складу однаково читається як у нескладоторче, тому немає жодної потреби в опрічній букві для цього звуку

Roman Roman

Маю зізнатися, що вкраїнська не перша моя мова. Деякий час я взагалі думав (у школі не навчили), що буква “щ” вкраїнська відбиває той самий гук, що й московська “щ”, а потім дізнався, що це не так (“щ” - “шч”), й відповідно нібито правильно казати “шчо”. Тепер мені цікаво, чи так узагалі десь кажуть/казали (може раніше на Галичині)? Бо “шокають” уже й москалі). І взагалі, яко много наша мова має вимов слова “що”?

Відразу видно, що досі не навчились правильно писати по-українськи, бо за чинним правописом пишемо тільки – Україна, українець/-ка, український, по-українськи.

“…на Вкраїні милій…”. Чому немає чергування? Бо його немає в москалів?

Roman Roman

Ще чоловік, з яким давно вже не спілкувався, якого я хоч і волію називати близьким мені другом, але все ж дуже близький до крайніх радикальних ідей (саме про незалежність і відокремлення говорів закарпатської України від лишку України) сам хоч в Україні вже не живе, і мову майже забув (як рідні діялекти, так і наддніпрянські), він востаннє дав мені джерело, що я його був зберіг собі. Вибачайте, прошу сокровенно, що ланка на російську вікіпедію, просто там писано ретельніше, ніж в українській вікіпедії.
Даю:
«Различение двух типов гласных э и о (как в древнерусском языке и большинстве говоров севернорусского наречия). В подкарпаторусинском диалекте гласный э произносится обычно нормально, если за ним следует твёрдый согласный, например: нэ́бо, сэло́, дэ́рэво. Если гласный э находится перед смягчённым согласным, передняя часть языка при его произнесении в значительной степени приближается переднему (твёрдому) нёбу, губы растягиваются подобно тому, как при произнесении гласного и, при артикуляции языка ощущается напряжённость, звук э в результате приобретает иное качество, становясь узким или напряжённым (графически ê) и напоминает на слух немецкое э в слове See. … Аналогично подкарпаторусинский диалект имеет и два разных о: обычное о, не отличающееся от чешского (напр. зо́лото, бо́лото), и о, при произнесении которого губы округляются (вытягиваются), как при произнесении у (графически ô). Подобным образом о произносится перед мягкими согласными (напр. у зốлôт̓i, у бốлôт̓i) и в том случае, если в последующем слоге представлен гласный у (напр. нога́, вин. пад. ед. ч. нốгу, голова́, вин. пад. ед. ч. гốлôўу.»

Це він давав на довід, що захід має від’єднатись. Може, щоб уникнути цього, є сенс дати якись діякритичний значок иншому “о” (щоби притишити бажання різних політичних сил на відокремлення)?

Розрізники (діакритика), що значно змінюють звукове значення букви, є невластивими писемному звичаю Мови та шкідливими. На мою думку, немає жодної потреби змінювати нашу абетку

Roman Roman

Шановне товариство, що Ви думаєте про сучасну абетку української мови та застосування різних абеток користувачами цього осідку ?

Цитую вибрані уривки коментарів користувача @“אלישע פרוש” за 31 січня 2020 року під перекладом “відопинство” слова “мракобісся”: https://slovotvir.org.ua/words/mrakobissia#t27555

…то Вашє “відо-” бѣ за “вѣд-о-”. Іа бо розумѣв то бѣ за “ѡд-о-”, гі в “ѡд-об-разіті” чі в “ѡд-о-крєміті”….
…Нєдорозумѣніє сє красно кажє на сѫднѡсть (“потребу, потрібність; целесообразность”) морфофонематичного пісьма, і рѡзніті: “пѡст” ѡд “пѣст”, “пѡстнї” ѡд “пѣсни”, “рѡзніа” ѡд “рѣзніа”, “тѡк” ѡд “тѷкл” і “тѣк”, “ѡд”, “вѡд” ѡд “вѣд”, “нѡг” ѡд “нѣг”, “сѡк” ѡд “сѣкл” чі “сѣк”, “рѡк” ѡд “рѣк” і “рѷк”, “бѡг” ѡд “бѣг”, “тѡнь” ѡд “тѣнь”, “ѡсь” ѡд “вѣсь”, “ѡр” чі “ѡрь” ѡд “вѣрь”, “мѡль” ѡд “мѣль”, “бѡль” ѡд “бѣль”, “рѣнь” ѡд “рѡнь”, “стрѣк” ѡд “стрѡк” то чьто.
…Пісьмо тѧгнє (“мусить, повинно”) кръіті (“покривати, покрити”) і говѡркъі, чьто пьрвѣснї рѡзнї звѫкъі нє рѡзнѧть, і тї, чьто пьрвѣснї рѡзнї звѫкъі рѡзнѧть. Нє то, пак, пісьмо “фонетичне”, іакє клоніть іно до въімълвъі дєіакъіх говѡрък, а до інъіх нѣ, жівіть кромѣіство (“сепаратизм”) “карпато-русінскє”, “полѣсскє” і прочє. Колі чіннє пісьмо пішє: “час” і “часть” – чєрєз “а”, тодѣ тї говѡркъі, дє там сѫть рѡзнї звѫкъі: [чєс~чїс] “чѣс” проти [чьис(т)ь], імѫть габаті (“претендувати, висувати претензії”) про “окрему мову” та “окремий народ” → “визнайте наше право на незалежність”.
Та, колі б’ і жѣдна говѡрка іакъи звѫк пьрвѣснъи такъі нє рѡзніла, і тако бъі лѣпшє пісаті морфофонематично та етимологічно, бо, напр., і та жє словачска, чешска, лѧдска, словѣнска імѫть пьрвкъі етимологічного пісьма: слвч. “e : ä”, чеш. “ů : ú”, лѧд. “u : ó”, “ż/sz : rz”. І на кѡньц, то є наш спадък.
Прошѫ на пєрєд нє пьрті (“аргументувати”) “літературним стандартом” і сѫчѣснъім станъм бѡльшості, бо “літературний стандарт” тъи є, на дѣлѣ, “стандартизований сѫржік”, а бѡльшесть мълвцѡв нъінѣ мълвіть москъвскъімі звѫкъі….

Я вважаю, що запис має бути сучасною абеткою, аби було одразу зрозуміло, як це виглядатиме в дійсному письмі. Наскільки я розумію, тут шановне товариство знаходить відповідники саме для Української мови, а не для вигаданої мови з геть чужою абеткою. Це треба для життя, а не просто знічев’я.

Roman Roman

Ні — окремим буквам для африкат (?)!
Африкати це сукупність кількох звуків.
Наше “ц” це “t͡s”, тобто “т” + “с”.
Наше “ч” це “t͡ʃ”, тобто “т” + “ш”.

Для африкати “d͡z” ми ж не маємо окремої букви, і пишемо “дз”. Те ж саме з африкатою “d͡ʒ”, ми пишемо “дж”, а не якимось окремим символом.

То для чого узагалі африкати помічати одною буквою, якщо це два різні звуки?!
Чому не писати: “отсет” (оцет), “батшу” (бачу)?
В багатьох мовах є аналоги цього, чому не зробити так і нам?

Бо це не “два різні звуки”, а “складні нерозривні приголосні”. Чому в нас для глухих є опрічні букви, а для звінких немає? Так часоплинно(історично) склалося, у тому числі через те, що звінкі менш стійкі, ніж глухі. Я думаю, що треба абетку лишити як є й не чіпати: не будіть лихо, поки спить тихо.

Roman Roman

“…на Вкраїні милій…”. Чому немає чергування? Бо його немає в москалів?

Ой, а невже ми досі пишемо “на Україні”? 🤔🧐
Тобто пишемо тепер/нині/сьогодні/на даний час/за чинним правописом “в Україні”, а не “на”, не “Вкраїна”.
Учіть мову, хай вам щастить

Так, НА Вкраїні, якщо мається на увазі не “в країні”, а “на її землях”

Roman Roman

Ні — окремим буквам для африкат (?)!
Африкати це сукупність кількох звуків.
Наше “ц” це “t͡s”, тобто “т” + “с”.
Наше “ч” це “t͡ʃ”, тобто “т” + “ш”.

Для африкати “d͡z” ми ж не маємо окремої букви, і пишемо “дз”. Те ж саме з африкатою “d͡ʒ”, ми пишемо “дж”, а не якимось окремим символом.

То для чого узагалі африкати помічати одною буквою, якщо це два різні звуки?!
Чому не писати: “отсет” (оцет), “батшу” (бачу)?
В багатьох мовах є аналоги цього, чому не зробити так і нам?

Бо це не “два різні звуки”, а “складні нерозривні приголосні”. Чому в нас для глухих є опрічні букви, а для звінких немає? Так часоплинно(історично) склалося, у тому числі через те, що звінкі менш стійкі, ніж глухі. Я думаю, що треба абетку лишити як є й не чіпати: не будіть лихо, поки спить тихо.

Не згоден. Треба абетку змінити, додавши нові букви:
Z — дз, кирилична буква. Це щодо “історирично склалося”;
Дж — треба подумати, або залишити диграф, або додати якусь иншу букву, яка б позначала звук “дж”

Там, де писалася дзіло, зараз сливень усюди З, а не ДЗ. А ви розумієте, які наслідки будуть при додаванні й однієї букви до абетки? Скільки нововведень, скільи нових правил. Опріч того, не завсігди S позначала саме звук ДЗ і навпаки, не повсякчас звук ДЗ записували як S. Не слід нічого змінювати. Особито я пишу ДЖ на позначення Д^Ж і Д’Ж(“від’жити”) на позначення Д^ЖЖ. Не треба тут нічого змінювати

Roman Roman

Дуже здорова думка (якщо розумно). Якщо ми хочемо повернути собі Росію (Руські Землі!) то повинні повернути Ы, ять та ѣ - щоб усі східні слов’яни могли читати один одного, лиш уявіть, як сильно спільно збагатиться наша література і культура загалом!

Не підкажете, чим відрізняються “ять та ѣ”?

Roman Roman

Наведу лише декілька прикладів мінімальних пар показати потребу в додаткових літерах для укр.м., в яких діалекти знають фонематичне розрізнення:
сито “цідило” : съіто “повно; не натщесерце”; тѡк “місце молотьби” : тѵкл — ф-ма мин. часу від “текти”; рѣк — ф-ма род.відм.одн. від “ріка, річка” : рѡк “доба, часовий проміжок” : рѵкл — ф-ма мин.ч. від “ректи”. За чинним правописом їх всі є писано однаково, відповідно: сито : сито, тік : тік, рік : рік : рік.

По-перше, такий правопис є недосконалим і надто складним. По-друге, Мова — не зберіжня(музей), не треба “пхати”, перепрошую, те, що давно відмерло. По-третє, Ваш правопис усе тільки ускладнив би, оскільки звуківничі явища є різними на різних теренах. Якщо Ви є палким прихильником “твердого І”, то чому б не писати “рік”/“р’ік”?

Roman Roman

«Кирилицею писане снага може значити йно вимову [ˈsnɑɣ̞a], й нияк не [ˈt͡snɑɣ̞a], й аби передати другу вимову, треба писати цнага. Й аби фіксувати всі можливі вимови, напр. і [ˈsnɑɣ̞a], і [ˈt͡snɑɣ̞a], кирилицею треба мати по кілька різних написань на те саме слово.»

Ну це неправда, якщо в школах вчитимуть, що “с” на початку слова читається різно, то люди й знатимуть що вона читається різними звуками, а якщо ми перейдемо на латинку й будемо писати “s” але в школах не навчимо про різність вимови, то всі гадатимуть, що правильно хіба одна вимова, і латинка тут нічим не зарадить.
До чого тут кирилиця, латинка? Натягуєте сову на глобув.

Єлисіє, будь ласка, продемонструйте речіння вкраїнською мовою писане латинкою, яке неможливо написати кирилицею.

Ta prauda… Cuirilica cinna bo ime odino pismẽ za odin zuõc, 1 pismẽ = 1 zuõc. Pricladui:

  1. zuõc {t͡ɕ} pisiemo “ць”, cyto e proti prirodui sœho zuõca: {t͡ɕ} e “mẽkca” ména wd */k/, “mẽkcwsty” yacoho tuority golosca pered */k/, a ne pwslé, tomou “ь” e tam zaifo. Crwm toho, u deyacuix gofwrcax e {t͡ɕ} mowfleno {t͡s};
  2. zuõcui: /ʏ/, /ʲʉ/, /ʲi͡e/, /e͡i̯/, /ʲɪ/ – rwznœ – pisiõty odinom pismẽm: “i”. Pri twm, do cogynoho iz tuix zuõcwf e rẽd mén, na pr., /ʏ/ moge bouti: {ʏ, y, ʉ, ɥ͡i, œ, ʊ̯͡œ, i͡β̞, i͡ɸ̞, ʷi, ʷiʷ, ʷɪʷ, ʷɪ, ʊ̯͡o̝, y͡i, ʏ͡ɪ, ʏ͡ə, y͡ə}, /ʲi͡e/ moge bouti: {ʲi̯͡e, ʲi͡ɘ, ʲiᵊ, ʲi͡e̯, ʲiʲ, ʲi, i, iʲ, ʲeʲ, ʲe, ʲɛ, jɛ, je, i̯͡ɛ, i̯͡ɛʲ, i̯͡ɛi̯, je, ɪ, ʲɪ, ɪ͡eʲ};
  3. na pocẽtcou slwf nuiné pisiemo “i”, de na délé sõty rwznœ zuõcui dlya (“залежно від”) gofwrcui ci wd zuõcorẽdou (“фонотактики”) ci wd nagolosou: {ɪ, i, j, ∅, ɘ, jɘ, jɪ, ˈjɪ͡ɘ̞} – yake pismẽ tam pisati cuiriliçeiõ?;
  4. na pocẽtcou slwf /o/ moge bouti mowfleno rwzno dlya zuõcorẽdou ci nagolosou: {o, o̝, o̯, u̯~w, u̯͡o, ˈu̯ɔ, o͡u̯, u̯͡ou̯, ˈhɔ} – yake pismẽ tam pisati cuiriliçeiõ? Cyto raz rwzne u twm samwm slofé?

Вибачте, я не зовсім зрозумів. Скажіть, будь ласка, відколи наше ЦЬ читається як москальське Ч?

Roman Roman

Пане Єлисію, як ви бачите, чи не бачите, графічно виокремлене використання приголосних /ч, ж, ш, дз, дж/ в українській латинці? Бо я бачив ви користали для звуку /ч/ літеру “c” натомість “č” чи іншої.

Саме тому я рішуче стверджую, що прийнятна латинка Української неможлива. Для передачі шелесних (“шиплячих”) і Х треба або двописи(“Диграфи”), або дурниці. Дурницями я називаю діакритику, що значно змінюють, у т.ч. при створенні, звукове значення букви. Наприклад, наші букви Ї, Й, Ґ, Щ не містять дурниць, бо:

  1. [йі] незначно відрізняється від [і]: [і] близький до І нескладотворчого, а те дуже подібне до [й];
  2. Й виникла не без “допомоги” москалів, але тоді И позначала [і], а далі див. прикл.1, ч.2 вище;
  3. якщо зазирнути в минуле букви Ґ, то стає зрозуміло, що вона походить не від Г, тому вважати “паличку” розрізником(“діакритиком”) у минулому помилково; але якби це було й так, то деякий час(зрозміло, який) ці близькі задньоязикові приголосні були взаємозамінними;
  4. [шт^ш](^ позначає африкату(чуже)) близьке до [ш], що повсякчас вимовлялася в тому чи іншому вигляді там, де зараз пишемо Щ.
    А ось у латинській букві, наприклад, Ž, є дурниця, оскільки [з] і [ж] відрізняються більше за багатьма показниками.
    Якщо говорити про дво(і більше)писи, то знов-таки, їхня прийнятність залежить від міри відмінності прочитання буков опрічно й разом. Наприклад, наш ДЗ([д^з]) за прочитанням незначно відрізняється від прочитання окремо [дз], точніше, [д^зз] унаслідок уподібнення, тому допустимий. А от англійський СН(наше[ч]) значно відрізняється від прочитання окремо: [kh], отже, є неприйнятним.
    Зазначені мною неприйнятні двописи та дурниці є свідченням неповноцінності абетки, її невідповідності мові, як я кажу, милицями каліки. #МоваНеКаліка
Roman Roman

Не згоден. Треба абетку змінити, додавши нові букви:
Z — дз, кирилична буква. Це щодо “історирично склалося”;
Дж — треба подумати, або залишити диграф, або додати якусь иншу букву, яка б позначала звук “дж”

Там, де писалася дзіло, зараз сливень усюди З, а не ДЗ. А ви розумієте, які наслідки будуть при додаванні й однієї букви до абетки? Скільки нововведень, скільи нових правил. Опріч того, не завсігди S позначала саме звук ДЗ і навпаки, не повсякчас звук ДЗ записували як S. Не слід нічого змінювати. Особито я пишу ДЖ на позначення Д^Ж і Д’Ж(“від’жити”) на позначення Д^ЖЖ. Не треба тут нічого змінювати

Які нові правила, африкату дз позначаємо буквою S. Все.
Sеркало, sенькати, sвін тощо.

Щодо дж взагалі нічого не зрозуміло, бо якщо цей звук буде записаний диграфом, то просто додасться ця буква в словниках, а це покращить/полегшить знаходження слів на Дж.
Якщо буде Дж записано одною буквою, то, наприклад, віджити буде писатись як раніше, бо ми ж не читаємо в даному випадку Дж як один звук

Особисто я пишу, кажу ж, “від’жити”, “над’звуковий” тощо.
https://shron2.chtyvo.org.ua/Naukove_tovarystvo_imeni_Shevchenka/Zapysky_Tom_080.pdf?
Раніше теж вживали непослідовно. До речі, особисто мені дзіло та ять незручні при написанні, та нехай. Так уже повелося. Ообито я проти зміни абетки. Це, знаєте, як намагатися щось переставляти вві квартирі, де дуже багато речей, меблів тощо: надто багато мороки, тому краще залишити як є. Так уже століттями, нехай

Roman Roman

Не згоден. Треба абетку змінити, додавши нові букви:
Z — дз, кирилична буква. Це щодо “історирично склалося”;
Дж — треба подумати, або залишити диграф, або додати якусь иншу букву, яка б позначала звук “дж”

Там, де писалася дзіло, зараз сливень усюди З, а не ДЗ. А ви розумієте, які наслідки будуть при додаванні й однієї букви до абетки? Скільки нововведень, скільи нових правил. Опріч того, не завсігди S позначала саме звук ДЗ і навпаки, не повсякчас звук ДЗ записували як S. Не слід нічого змінювати. Особито я пишу ДЖ на позначення Д^Ж і Д’Ж(“від’жити”) на позначення Д^ЖЖ. Не треба тут нічого змінювати

Які нові правила, африкату дз позначаємо буквою S. Все.
Sеркало, sенькати, sвін тощо.

Щодо дж взагалі нічого не зрозуміло, бо якщо цей звук буде записаний диграфом, то просто додасться ця буква в словниках, а це покращить/полегшить знаходження слів на Дж.
Якщо буде Дж записано одною буквою, то, наприклад, віджити буде писатись як раніше, бо ми ж не читаємо в даному випадку Дж як один звук

Особисто я пишу, кажу ж, “від’жити”, “над’звуковий” тощо.
https://shron2.chtyvo.org.ua/Naukove_tovarystvo_imeni_Shevchenka/Zapysky_Tom_080.pdf?
Раніше теж вживали непослідовно. До речі, особисто мені дзіло та ять незручні при написанні, та нехай. Так уже повелося. Ообито я проти зміни абетки. Це, знаєте, як намагатися щось переставляти вві квартирі, де дуже багато речей, меблів тощо: надто багато мороки, тому краще залишити як є. Так уже століттями, нехай

Та яке століттями? Для іноземних слів на Е, Ґ, Ф букви знайшли, а для питомих слів на Дз, Дж букв нема. З якого переляку? Де справедливість?

Е: Існують і наші слова на Е. Так, звуконаслідування, та все ж. Опріч того, у нас Е й у середині слів давно ствердів.
Ґ: існують і наші слова на цей звук. Та й не було прийнятного замінника.
Ф: це один звук, а ДЗ і ДЖ є подвійниками. Різниця.
Можливо, і треба було би, але, на мою думку, не треба порушувати цю нестійку рівновагу(до речі: а як по-нашому “рівновага”? Треба подумати…) та хистке утворення.

Ярослав Мудров

Відразу видно, що досі не навчились правильно писати по-українськи, бо за чинним правописом пишемо тільки – Україна, українець/-ка, український, по-українськи.

За “чинним” це за тим, що Ярослав Мудров собі придумав, заходячи в хмару?

Коментувати невігластво не буду. У вас для цього є гугля 😜, де можна знайти й прочитати чинний правопис.

Roman Roman

Не згоден. Треба абетку змінити, додавши нові букви:
Z — дз, кирилична буква. Це щодо “історирично склалося”;
Дж — треба подумати, або залишити диграф, або додати якусь иншу букву, яка б позначала звук “дж”

Там, де писалася дзіло, зараз сливень усюди З, а не ДЗ. А ви розумієте, які наслідки будуть при додаванні й однієї букви до абетки? Скільки нововведень, скільи нових правил. Опріч того, не завсігди S позначала саме звук ДЗ і навпаки, не повсякчас звук ДЗ записували як S. Не слід нічого змінювати. Особито я пишу ДЖ на позначення Д^Ж і Д’Ж(“від’жити”) на позначення Д^ЖЖ. Не треба тут нічого змінювати

Які нові правила, африкату дз позначаємо буквою S. Все.
Sеркало, sенькати, sвін тощо.

Щодо дж взагалі нічого не зрозуміло, бо якщо цей звук буде записаний диграфом, то просто додасться ця буква в словниках, а це покращить/полегшить знаходження слів на Дж.
Якщо буде Дж записано одною буквою, то, наприклад, віджити буде писатись як раніше, бо ми ж не читаємо в даному випадку Дж як один звук

Особисто я пишу, кажу ж, “від’жити”, “над’звуковий” тощо.
https://shron2.chtyvo.org.ua/Naukove_tovarystvo_imeni_Shevchenka/Zapysky_Tom_080.pdf?
Раніше теж вживали непослідовно. До речі, особисто мені дзіло та ять незручні при написанні, та нехай. Так уже повелося. Ообито я проти зміни абетки. Це, знаєте, як намагатися щось переставляти вві квартирі, де дуже багато речей, меблів тощо: надто багато мороки, тому краще залишити як є. Так уже століттями, нехай

Із усього сказаного з цього приводу вище можу зробити висновок, що жодних змін донашої абетки вносити не потрібно, тому, на мою думку, треба залишити все як є й зосередитися на потрібніших речах, тобто заміні перейнятків

Ярослав Мудров

Не згоден. Треба абетку змінити, додавши нові букви:
Z — дз, кирилична буква. Це щодо “історирично склалося”;
Дж — треба подумати, або залишити диграф, або додати якусь иншу букву, яка б позначала звук “дж”

Там, де писалася дзіло, зараз сливень усюди З, а не ДЗ. А ви розумієте, які наслідки будуть при додаванні й однієї букви до абетки? Скільки нововведень, скільи нових правил. Опріч того, не завсігди S позначала саме звук ДЗ і навпаки, не повсякчас звук ДЗ записували як S. Не слід нічого змінювати. Особито я пишу ДЖ на позначення Д^Ж і Д’Ж(“від’жити”) на позначення Д^ЖЖ. Не треба тут нічого змінювати

Які нові правила, африкату дз позначаємо буквою S. Все.
Sеркало, sенькати, sвін тощо.

Щодо дж взагалі нічого не зрозуміло, бо якщо цей звук буде записаний диграфом, то просто додасться ця буква в словниках, а це покращить/полегшить знаходження слів на Дж.
Якщо буде Дж записано одною буквою, то, наприклад, віджити буде писатись як раніше, бо ми ж не читаємо в даному випадку Дж як один звук

Особисто я пишу, кажу ж, “від’жити”, “над’звуковий” тощо.
https://shron2.chtyvo.org.ua/Naukove_tovarystvo_imeni_Shevchenka/Zapysky_Tom_080.pdf?
Раніше теж вживали непослідовно. До речі, особисто мені дзіло та ять незручні при написанні, та нехай. Так уже повелося. Ообито я проти зміни абетки. Це, знаєте, як намагатися щось переставляти вві квартирі, де дуже багато речей, меблів тощо: надто багато мороки, тому краще залишити як є. Так уже століттями, нехай

Із усього сказаного з цього приводу вище можу зробити висновок, що жодних змін донашої абетки вносити не потрібно, тому, на мою думку, треба залишити все як є й зосередитися на потрібніших речах, тобто заміні перейнятків

Та до чого тут Ваше “віджити”? Тут нема ніякої африкати. До того ж, введення нової букви для африкат дж, дз якраз позбавить плутанини в таких випадках

Roman Roman

Не згоден. Треба абетку змінити, додавши нові букви:
Z — дз, кирилична буква. Це щодо “історирично склалося”;
Дж — треба подумати, або залишити диграф, або додати якусь иншу букву, яка б позначала звук “дж”

Там, де писалася дзіло, зараз сливень усюди З, а не ДЗ. А ви розумієте, які наслідки будуть при додаванні й однієї букви до абетки? Скільки нововведень, скільи нових правил. Опріч того, не завсігди S позначала саме звук ДЗ і навпаки, не повсякчас звук ДЗ записували як S. Не слід нічого змінювати. Особито я пишу ДЖ на позначення Д^Ж і Д’Ж(“від’жити”) на позначення Д^ЖЖ. Не треба тут нічого змінювати

Які нові правила, африкату дз позначаємо буквою S. Все.
Sеркало, sенькати, sвін тощо.

Щодо дж взагалі нічого не зрозуміло, бо якщо цей звук буде записаний диграфом, то просто додасться ця буква в словниках, а це покращить/полегшить знаходження слів на Дж.
Якщо буде Дж записано одною буквою, то, наприклад, віджити буде писатись як раніше, бо ми ж не читаємо в даному випадку Дж як один звук

Особисто я пишу, кажу ж, “від’жити”, “над’звуковий” тощо.
https://shron2.chtyvo.org.ua/Naukove_tovarystvo_imeni_Shevchenka/Zapysky_Tom_080.pdf?
Раніше теж вживали непослідовно. До речі, особисто мені дзіло та ять незручні при написанні, та нехай. Так уже повелося. Ообито я проти зміни абетки. Це, знаєте, як намагатися щось переставляти вві квартирі, де дуже багато речей, меблів тощо: надто багато мороки, тому краще залишити як є. Так уже століттями, нехай

Із усього сказаного з цього приводу вище можу зробити висновок, що жодних змін донашої абетки вносити не потрібно, тому, на мою думку, треба залишити все як є й зосередитися на потрібніших речах, тобто заміні перейнятків

Та до чого тут Ваше “віджити”? Тут нема ніякої африкати. До того ж, введення нової букви для африкат дж, дз якраз позбавить плутанини в таких випадках

У слові “віджити” якраз є африката, що виникає внаслідок уподібнення: /в’ід^жжити/ (^ позначає африкату). Якщо писати наявними засобами, тобто “від’жити”, то не буде плутанини: Д’Ж означає /дж/, точніше, /д^жж/ через уподібнення( і ДЗ подібним робом), а ДЗ і ДЖ позначатимуть один звук.

Невідь Хто

Щоночі, тощо, але де-небудь, будь-хто, віч-на-віч, але день у день, пів дня.
Такі складні правила, коли разом, коли через дефіс, коли роздільно. Чи не треба їх переглянути?

Слова зразка “щоночі” мають бути писані окремо. Як вже сказали, ми ж пишемо «що другої ночі» окремо. Та й загалом я не розумію такого потягу до ліплення усталених слів сполучень, через це може втрачати товк, як стало зі словом «зараз». Маразм писати «на приклад» разом, ніякої причини для цього я не виджу, і не виджу для інших подібних слів, бо всігди, ЯК ТО ЩО схотіти, можна всунути поміж ними слова.

Також не має товку в існуванні так званого «дефіса» для ліплення. Такий же стан речей: «де-небудь», але «де би то не будь»; «будь-хто», але «будь нехай хто». Писання «Віч на віч» та подібне через дефіс — покручівство. Треба зняти з нього таку функцію.

А що думаєте про передачу “щ” (два окремі звука - “ш” і “ч”) двома різними буквами (по букві на звук)?

Однозначно за. Ще й утворення слів стане прозорішим. На приклад, таСКати — таШЧити (тащити), де «С, К» → «Ш, Ч».

Невідь Хто

Нь записувати як Њ
Ль записувати як Љ
Як у сербів та македонців?
Бо “нь”, “ль” це окремі фонеми і звуки, а не просто переинакшені “н” чи “л”, то може і дати їм свої букви є слушне діяння?

Тоді вже слід буде додати й букву для м’якого «р» (як, наприклад, в слові «горіти» (горь+ити)).
До речі, підтримую. Це на користь історичному етимологічному правопису. М’які приголосні мають значно більше товку, ніж йотовані голосні.