»Оформіть сторінку як слід.«

+

РОНИТИ, роню, рониш і рідко РОНЯТИ, яю, яєш, недок., перех.

1. Позбуватися чого-небудь, втрачати, губити щось (листя, цвіт, зерна і т. ін.). Задумана береза над яром посумніла і, мов золоті сльози, без вітру ронить додолу свої пожовклі листочки (Іван Франко, VI, 1951, 148); Як ми зустрілися весною, Ронили вишні білий цвіт (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 192); Пожовкло листя, вже дуби Дозрілі ронять жолуді (Петро Дорошко, Серед степу.., 1952, 108); Ще місяць тому веселі, як саме сонце, соняшники тепер позгинали старечі підсушені стебла й.. роняли потроху на землю тверді зернята (Павло Автомонов, Щастя.., 1959, 3); * Образно. І в час, як білі пави ронять пір'я На тишу сіл, на хорі городи, Виходжу на засніжене подвір'я — І раптом стану юний і радий (Максим Рильський, I, 1946, 113);
// Давати можливість упасти чому-небудь, що відокремилося, відірвалося, кидати щось зверху вниз. Сіяч врочисто у труді Незміряною нивою Роняє зерна золоті Із мрією щасливою (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 73); * Образно. Багряний вечір плакав в травах, ронило небо нам росу... (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957, 22); Пливли по небу хмари, ронячи пухнасті сніжинки (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 34);
// перен. Вселяти в кого-небудь якесь почуття, думки, надії і т. ін. Він ронив надії красні в душу матері-небоги (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 10); Марія.. в розмові в дитячу душу роняла зерна недовір'я до батька й намовляла їхати з нею (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 34).
♦ Дух ронити за ким — дуже переживати, турбуватися за кого-небудь. — Мало коли й дома сидиш — як те перекотиполе, все гуляєш. Я за тобою й дух роню, а ти за мене забуваєш (Борис Грінченко, II, 1963, 368); Ронити (роняти) сльози (сльозу), нар.-поет. — плакати. Коло вікна стою, дрібні сльози роню, Дрібні сльози роню, слова не промовлю (Українські народні ліричні пісні, 1958, 205); Явдоха не спускала очей з свого сина, роняючи сльозу за сльозою (Панас Мирний, IV, 1955, 48).

2. перен. Вимовляти, говорити скупо, нехотя (слова). Учитель, сивий, згорблений, з пожовклим лицем і очима, повними невимовної туги, лише зрідка ронив якесь слово (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 279); — Цієї людини ніколи не зустрічала, — тихо ронить слова Тамара (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 125); У кабінеті кардинал, залитий золотом і кров'ю… із синіх вуст облудне слово поволі ронить... о, скандал! (Володимир Сосюра, I, 1957, 398).

3. рідко. Випускати мимоволі, несподівано з рук, не втримувати чого-небудь у руках. Прийшла рокована: поет Безмовно ронить пістолет, Кладе собі на груди руку І падає (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 155);
// Давати чому-небудь можливість випасти, вивалитися; розгублювати щось. * Образно. Підіймалася золота сонячна пляма все вище й вище, ронячи багатства в дорозі, і де пройшла, — лишила звуки і пам'ять по собі (Гнат Хоткевич, II, 1966, 238).

4. перен., рідко. Принижувати, применшувати що-небудь. Жолкєвський зніяковів, та намагався не виявити цього, не ронити гідності відомого вже на той час у Польщі вояки (Іван Ле, Наливайко, 1957, 152).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 880.

Тобто цей переклад сюди не підходить, бо виходить, що дроп — це не, що хтось уронив, а втрата, урон гравця. Тому якраз треба шукати синоніми саме до дарунок тощо