Ви цілком праві. Це не остаточні, та все ж докази
Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору
Тупотня́, -ні́, ж. Топотъ ногами, ходьба. Тут ржання кінське з тупотнею. Котл. Ен. V. 63. Почули вони позад себе гомін і тупотню. Стор. МПр. 119.
Тю́пання, -ня, с. Ходьба мелкими шажками.
Ходи́ни, -дин, ж. мн Ходьба, хожденіе. Кому родини, а мені ходини. Ком. Пр. № 579. Та мені сьогодня ходини: треба грошей шукати. Лебед. у.
Ходьба́, -би́, ж. Ходьба. Рук не чула, несучи дитину, ноги дуже боліли од ходьби. Кв.
«Відутність ікавства (І-переголосу -_-) і відміни з ним, дуже мала кількість у класиків і в словниках дозволяє припустити кац.»
Godé xiriti blõd! Este osel in i se isce obraziõ tõ zuéry.
xœdyba
/xʉ͡ɶdʲˈba/ [xʷɵdʲˈba, xʷodʲˈba, xʷo̝dʲˈba]
Pœulnœucynorousscuy tuar ("cuyeusco-polésscoyui smougui narécy") is prosteagomy *o-pèregòlôsou → /ʉ͡ɶl, bez nagòlôsou: → [ʷɵ, ʷo, ʷo̝].
Добре. А які свідчення того, що це слово вийшло саме з Полісся ("cuyeusco-polésscoyui smougui narécy") із малочутним О-переголосом, а не від сасєда просто без переголосу?
Чи суть іще приклади слів тварення (format) [*о*ьба], від коренів де має буть о-і переголос?
"Суть"...
Може бути й не сповна питоме.
Наче "просьба", але теж сумніви.
r2u.org.ua: *о*ьба
Також, можливо, "божба"
" А які свідчення того, що це слово вийшло саме з Полісся ("cuyeusco-polésscoyui smougui narécy") із малочутним О-переголосом, а не від сасєда просто без переголосу?"
>просьба
Хіба суть *допріс, *спріс?
Важливий іще час виникнення. А такі слова -- новотвори/перейнятки з моск.
»>просьба
Хіба суть *допріс, *спріс?«
Onixykevitch, Sl:c govorœu Bóycœuscinui (II 149): ‹прізьба́›. Dodatcovo, i nagolós tou cazié oge i ‹просьба› e u rous., viedie, *‹просьба́›, otge i tout e pravopisne ‹o› cuiriliçui ne prosto /o/, he u veat. ‹про́сьба›, a o-peregolós iz pœunœcynuimy |ʉ͡ɶ| → /u̯͡ɵ/, u beznagolósie: [ʷɵ].
