Вимова: {ˈmɘtelʲ ~ ˈmɤtelʲ ~ ˈmɯtelʲ ~ ˈmɘtilʲ ~ ˈmɤtilʲ ~ ˈmɯtilʲ ~ ˈmɘtɛ̝lʲ ~ ˈmɤtɛ̝lʲ ~ ˈmɯtɛ̝lʲ ~ ˈmɘte̝lʲ ~ ˈmɤte̝lʲ ~ ˈmɯte̝lʲ ~ ...}.

http://oldrusdict.ru/dict.html#: МЫТЕЛЬ "навар разных душистых трав (для миття)".

Хоча слово се вже тут дано є під <митель>, даю слово се писане моофофонематично: <muitely>, як коректніше, бо в руській мові никда не було злиття первісних фонем *і (друс. <и>) та *ū (друс. <ъі>) попри те, що про таке злиття скрізь пишуть. А вже, за доказ (не)злиття служить не вимова, вчена в школах, а говірок руських з фонетикою, не діткнутою чи найменше діткнутою впливи чуджими чи впливи з боку "стандарту". Напр., різницю фонеми *ū від фонеми *і є чути виразно в говірках карпатських: {ɤ~ɯ} проти {ɪ~e}, відповідно, але в инших говірках є рефлексація тих фонем відповідно: {ɘ} проти {ɪ~ɪ͡ɘ~ɪ͡ɘʲ~i͡ɘ}, яку непідготовлене вухо (або підготовлене їх не чути впливом письма й освіти) чує тяжче, слід чого в українській фонології є поширена теза на віру що злиття тих фонем нема йно в карпатських говірках. Проте різницю між тима фонемама є підтверджено розшифровками фонозаписів з експедицій у краї (західні) за меджами карпатських говірок.

Так само, що до фонеми голосної другого складу: первісне *е загалом (ще від доби проторуської) закономірно підлягало т.зв. "звуженню", підвищенню артикуляції перед *ь "слабким" – явище, знане в україністиці як "новий ять", а нині в чиннім письмі відбите літерою <і>. Такому переходу первісно підлягало *е абсолютно завжди, й там, де нині пишуть <е> за "стандартом", а не <і>: <олень, учитель, гибель, ...>, хоча говірки й доси бережуть первісний рефлекс <олінь, учитіль, гибіль, ...>. И все ж, твари, писані нині з <е> не суть безпідставни. Згаданий вище звук не був ни точно {ʲі}, ни точно {ɛ}, але щось між тим: {е ~ e̝ ~ i (без мякости приголосного перед тим) ~ e͡i̯ ~ e̝͡i̯ ~ e̝ʲ ~ ɛ̝ ~ ɛ̝ʲ}, де коливання між тими алофони було зумовлено різними чинники, напр. характером попереднього приголосного, наголосом, говіркою, частотою вживання конкретного слова, аналогією (напр., з твари з *е в відкритім складі в непрямих відмінках) тощо. Проте, є віджити ("мати на увазі") що фонема є в критім складі тут /е/ (у різних її алофонічних проявах, наведених вище), а не /ɛ/ чи /ʲi/. У ненаголошеній позиції така фонема може бути в вимові й дещо нижча – тут "стандарт" чинного письма вдається до літери <е>, й дещо вища – тут "стандарт" чинного письма вдається до літери <і>, але ни те, ни те не є точне, будучи йно кволим компромісом, и виховує "дубову" вимову.

По суті, це і є рідке мило ("мило" є від слова "мити", інструмент для миття, як і "рало" є інструментом для "орання", а "шило" інструментом для "шиття"), варто просто уточнювати, що воно саме для голови.