Запорожець зареготав. – Ще й питає! А яка б же шельма, опріч Кирила Тура, пробралась до тебе через три сторожі? (П. Куліш)

Поглядав дід Пилип, любувався шельмою-їздовим, усміхався. (В. Бабляк)

– Ці шельми Антоній Грекович та Йосип Рутський точать зуби на всі київські церкви. (З. Тулуб)

“Га, – крикнув [пан], – шельмо, так ти робиш!” На мене шнуром замахнувсь. (І. Франко)

– Як тебе звать? Йваном! Брешеш. А я знаю, що ти Кручок. Мене не обдуриш, я тебе бачу, шельма! (М. Коцюбинський).

запозичене з німецької мови через посередництво польської;

свн. снн. schelm(e) «лиходій, пройдисвіт», н. Schelm «шельма, шахрай», разом із двн. scalmo, свн. schalme «смерть, зараза, пошесть» споріднені з дангл. hold «труп», дісл. hold «м’ясо», дірл. colainn «тіло, м’ясо, труп», кімр. celain «труп» і зводяться до іє. *(s)kel- «різати»;

припускається також запозичення з голандської (Черных II 409);

гол. schelm близькоспоріднене з н. Schelm.