Сукупність усіх додаткових тонів, їх характер та взаємозв'язок з основним тоном надають мовному звукові певного забарвлення, утворюють тембр звучання (Сучасна українська літературна мова, I, 1969, 44); — Чи є хто в хаті? — почувся ніжного тембру високий голос (Степан Васильченко, I, 1959, 79); Останній дзвінок, гасне світло, короткий удар гонга — народився і погас звук надзвичайного тембру, і завіса розкривається (Юхим Мартич, Друзі.., 1962, 167).

фр. timbre «дзвіночок; тембр» виникло зі ст. tymbre «вид барабана», яке походить від сгр. гр. τύμπανον «тс.», назалізованого варіанта τύπανον «тс.», пов’язаного з τύπος «удар; відтиск, відбиток; тип», τύπτω «бити, ударяти», спорідненими з дінд. tupáti (túmpati) «штовхає», лат. stupeо, -ēre «бути приголомшеним», вірм. t‘abrim «мене сковує заціпеніння», лтс. staũpe «сліди кінських копит», псл. tъpъtъ, укр. то́піт;

бр. тэмбр, п. tembr, ч. témbr, слц. вл. слн. timbre, болг. те́мбър, м. тембар, схв. тембр;