Невідмінювані Слова

Довго ношуся з цим питанням. Оскільки тут багато талановитих мовознавців і моволюбців, то напишу свої думки тут. Можливо хтось також про це думав і розпетрає мені.

Як на мою непрофесійну думку, мало розмов про те, як недолуго в українській існують невідмінювані слова, а більше, як вони дивно спотворюють граматику. “Біля будівлі стояло багато авто”. “Можете помити моє авто?” “Я сам доїду туди на своєму авто”. Слово не відмінюється, але більшості це звучить звичайно й усі розуміють суть речень. Як так? Як у мові, де сотні тисяч слів, які відмінюються, є жменька слів, котрі не відмінюються? Не думаю, шо це має хороший уплив на нашу мову.

Я придумав якось приклад того, як відмінок впливає на зміст речення:
Ви попросили друга помити підлогу. Ви кудись ідете та повертаєтесь через годину. Приходите та бачите, що підлога волога, але на ній усюди якійсь маленькі шерстинки. Ви дивитеся на друга і кричете:

• Ти чим підлогу мив!?
• Я пальто мив.
• Пальто мив? Я питаю ЧИМ ти підлогу мив!
• Та я ж кажу, що пальто мив.

Не зрозуміло для чого він те пальто мив.

Або ще:
Є дві подруги: Софі та Дейзі. Вони разом поїхали до гір і взяли зі собою своїх хлопців: Максима та Олега. Дейзі вийшла прогулятися та довго не поверталася. Софі почала хвилюватися. Вона попросила Максима допомогти їй знайти Дейзі. Максим вийшов на двір і зустрів Олега та запитав його:

• Привіт, Олеже. Тут така проблема. Дейзі шукає Софі, ти не знаєш де вона?
• Так вона ж у будинку.
• Ти впевнений? Я щойно був у будинку, її там не було.
• Впевнений на сто відсотків.
• Та де, Олеже. У будинку лише Софі.
• Ну, а ти кого шукаєш?
• Я Дейзі шукаю!
• Так ти ж сказав, що Дейзі шукає Софі.
• Ну, я так і сказав, що незрозумілого?

Олега шукає Максим = Максим шукає Олега.
Дейзі шукає Софі = Софі шукає Дейзі.

Думаю я не єдиний, кого дратують дурнуваті правила невідмінюваності певних слів, які крім того, шо не мають змісту, так ше й не відображають дійсності живої мови. Слава Богу, вже декілька років говорять про те, шоби дозволяти відмінювати (певні) невідмінювані слова. Тут я маю на увазі запозичення, шо закінчуютьня на [приголосна] + о (метро, пальто, тощо).

Є багато слів, котрі самі мовці знають як відмінювати, хоча “за правописом” їх не відмінюють. На приклад, те саме метро - метра; мадам - мадами; радіо - радіа (або радія, якщо радійо, або навіть радіва, якщо радіво), тощо). Але, є слова, які я, як корінний мовець, не знаю як би відмінювати. Коли чую імена, шо закінчуються на -і (Крісті, Марті, Петі, Гарі), то немає ніякого відчуття, як би це слово мені відмінювати. Схоже з жіночими йменами, шо закінчуються на приголосну (Долорес, Джен, Джоан). Проте, шодо жіночих імен, то принаймні є якесь відчуття як такі слова відмінювати. Ба більше, я чув, як такі слова відмінюють.

Н: Долорес; Р: Долореси; Д: Долоресі; З: Долореси; О: Долоресею; М: Долоресі; К: ?
Н: Джен; Р: Джени; Д: Джені; З: Джени; О: Дженою; М: Джені; К: Джено.

Я чув і пам’ятаю, як знайомі відмінювали ім’я Адель, попри те, шо його “не можна” відмінювати.
Н: Адель; Р: Аделі; Д: Аделі; З: Аделі; О: Аделею, Аделью, Адельою, Аделєю; М: Аделі; К: Адельо, Аделю, Аделе.

З цього дуже часто помітно потребу людей відмінювати слова, які “не відмінюються”. А часто, люди відчувають незручність, коли слово не відмінюється, або коли вони не знають як його відмінювати. Той факт, шо довільне відмінювання не дозволяється правописом — це дивно. Навіть якшо слова не мають узагальненого відмінювання, яке було би поширеним, чому це повино означати, шо люди не можуть самі довільно відмінювати слова, особливо зважаючи на те, шо є така потреба і вони самі це роблять?

На ті слова, які згадав вище й багато інших у мене є мовне чуття того, шо 1) я хочу відмінювати такі слова, 2) й те, як саме їх відмінювати. Але, є слова, які я просто гадки немаю як їх би відмінювати. А саме, слова, які закінчуються на “і” (пані, Кейті, Крісті, пені, леді/лейді, Марті, Гарі, тощо).

А ви маєте відчуття потреби відмінювати невідмінювані слова? Відчуваєте незручність, коли слово не відмінюється? Як би ви відмінювали слова на “і”? Ви коли небуть чули, як такі слова відмінювали? І загалом, часто чуєте те, як невідмінювані слова відмінюють? Буде цікаво почути ваші думки, історії.

Проблемність є тут неоднозначна. Напр., і в давню добу в руській мові були невідмінювані прикметники (також у функції прислівників; деякі в функції прислівників дотривали й до нині); всі вони на кінці несуть -ь: свободь “вільний; вільно”, безмьздь “безплатний; безплатно”, бездобь “марний, зайвий, непотрібний; марно, непотрібно”, вьсевѣрь “щирий, повністю віруюч; щиро, повністю віруючи”, -губь — прикметник та прислівник складних слів, що тякне латинському -plex (duplex, triplex, quadruplex, multiplex) та грецькому -πλους (διπλους “двѣгубь, duplex”), изобиль “рясний; рясно”, -рѫчь “ручний; вручну” (право-/ліво-руч), изрѧдь “особливий, спеціальний, надзвичайний; особливо, спеціально, надзвичайно”, пълнь “повний; повно”, сторонь “сторонній, бічний; осторонь, збоку”, стрьмьголовь “стрімголов (прикм. и присл.), прабось “на босу ногу, босоніж, прабісь (прикм. и присл.)”.

И серед именників чоловічого роду *о-основи в ранню добу давньоруської мови не було різниці між формами називного та знахідного в однині: Пѷтръ видить Павьлъ — хто видить хто? Та й у нашу добу є ще множина деяких именників (зокрема неживих істот, звірів та дітей) чоловічого роду, а також множина жіночого роду є така сама й у називнім и в знахіднім: “діти женуть вівці”, “коні сторожать пси” тощо.

Дякую за відповідь. Дуже цікаво. Проте, річ не лишень у відсутності різниці між закінченнями у відмінках, а й у відсутності відмінюваності як такої. Особливо з погляду на те, що це йменники.

Буде можливість, то якось спробую попитати людей, як вони відмінюють невідмінювані слова.

Єлисіє, чи правильно я зрозумів, що ви стоїте за збереження невідмінюваних слів й за вимову “ми купили два пальто”, “на цьому метро багато аварій”?

Єлисіє, чи правильно я зрозумів, що ви стоїте за збереження невідмінюваних слів й за вимову “ми купили два пальто”, “на цьому метро багато аварій”?

Не стою за то. Просто констатував ім становище давньої доби, яке показує наявність у мові невідмінюваних тварів и тоді. Що моєї всобистої думки, коли мова знає гбання ймен, то ліпше є гбати всяка ймена. Проте на те мають бути правила, й визначити їх може бути нелегко. На пр., варйант гбати “бюро” яко “бюра, бюру, бюром …” я відкидаю; тут, коли хочемо гбати се слово, має бути йинший спосіб гбання.

Щодо ймен з «-і»: Змінити закінчення на -ій/-ія залежно від статі, на український лад.
Джесі — Джесія; Пері — Перій; Юрі — Юрія; тощо.
«Дейзі шукає Софі = Софі шукає Дейзі» — 👶
«Дейзію шукає Софія = Софія шукає Дейзію» — 💪

Єлисіє, чи правильно я зрозумів, що ви стоїте за збереження невідмінюваних слів й за вимову “ми купили два пальто”, “на цьому метро багато аварій”?

Не стою за то. Просто констатував ім становище давньої доби, яке показує наявність у мові невідмінюваних тварів и тоді. Що моєї всобистої думки, коли мова знає гбання ймен, то ліпше є гбати всяка ймена. Проте на те мають бути правила, й визначити їх може бути нелегко. На пр., варйант гбати “бюро” яко “бюра, бюру, бюром …” я відкидаю; тут, коли хочемо гбати се слово, має бути йинший спосіб гбання.

А чим Вас, дозвольте запитати, “бюром”/“у бюрі” не влаштовує?