Для тих, хто хоче зберегти та поширювати добру вкраїнську вимову, простираю вам осідок Farvo, де рідні мовці роблять короткі записи вимови слів, чи виразів. Осідок дуже класний, але там, на жаль, багато змосковщеної вимови. Часом чуєш не таку вимову, клацаєш на людину, шоби глянути її обліковину, а там окрім записів для вкраїнської є й записи для московської. Йой, як неочікувано. Сам долучився й вас закликаю, коли матимете час, чи бажання.
Осідок: https://forvo.com/languages/uk/
Kodikus. Вада вимови букви Р.
Velmishanovnyi. …
Mizail. Дурна просодія, коли це не запитання.
Tehpoison. +
Garnovbrana. +
Matviiv. Вада вимови.
Переший, третій і шостий запис потребують видалення.
Ким треба бути, щоб вчити вимові, коли ти не вміеш і близько вимовляти нашу Р, а також знаєш про це. Це навмисна шкода.
Після того, як я залишив голос, порядок змінився. Я підписав мовців.
- Мені особсто подобається таке інтонування. Воно личить нашій мові. Але така вимова “в” не личе.
Ви що? Як таке можна сприймати, коли речення розпвідне (ствердне ). Можна спокійно ставити кому і продовжувати список мов , які мовець стверджує ви знаєте. Просодія останнього слова в реченні робить його ствердним, а не питальним.
Але воно ж питальне. Там стоїть “?”.
Але воно ж питальне. Там стоїть “?”.
Я ж і кажу, що стоїть “?”, а просодія ствердна. Якщо не бачити, а слухати, то не зрозуміло, що це питання.
Різниця у вимові між “Все добре!” та “Все добре?” суттєва .
Хіба? Я там чую питальне інтонування… може не таке чітке, але таки питальне…
Перша частина речення питальна, а потім неправильна просодія у слові “англійською”. Подовжене “і” з сильним підвищенням тону. Що буде ствердною інтонацією.
Воно повинно бути невиразним, або виразно-питальним. Але ніяк не виразно-ствердним.
Найблища письмова передача сказаного буде: “ Ви говорите: “Англійською!”? “. — Хоча тут ще доречна пауза.
»Govorite eaghelscoiõ?«
“Ui” e zaivo bez protistauleinïa.
Цікавезний осідок, дяка. Може теж долучуся. Тільки маю ще таке питання: там можна зазначити, що вимова є говірковою? Скажімо, якщо до слова “час” дам вимову [чьис] (бігме, кирилицею воно виглядає вбого), чи [десїть] на “десять”, мені за таке по крижах дадуть чи ні?
Дадуть, скоріше за все. На жаль, вказувати, чи говіркове слово (частіше — говіркова вимова), чи ні, не можна. Хіба додавати окрему сторінку, але тоді вже питання як її назвати (“чьис” ?), і чи не видалять її вкралачі осідку, якшо не знайдуть того слова в словниках. Якшо вони перевіряють їх, звісно. Я не бачив шоби сам осідок писав шось за говіркові слова, вони очікують бачити літературний стандарт.
Ви знаєте з якою огидою більшість українців ставляться до говірок, якби й додали свою нелітературну вимову під “час”, то вам би самі вкраїнські користачі поставили невподоби, а може, й поскаржилися на неї (там можна писати догани на окремі вимови).
Дадуть, скоріше за все. На жаль, вказувати, чи говіркове слово (частіше — говіркова вимова), чи ні, не можна. Хіба додавати окрему сторінку, але тоді вже питання як її назвати (“чьис” ?), і чи не видалять її вкралачі осідку, якшо не знайдуть того слова в словниках. Якшо вони перевіряють їх, звісно. Я не бачив шоби сам осідок писав шось за говіркові слова, вони очікують бачити літературний стандарт.
Ви знаєте з якою огидою більшість українців ставляться до говірок, якби й додали свою нелітературну вимову під “час”, то вам би самі вкраїнські користачі поставили невподоби, а може, й поскаржилися на неї (там можна писати догани на окремі вимови).
Прикро. Ну, як літературний стандарт тре’, то ради нема. Так чи сяк, а щось говіркове буде несвідомо прориватися. 🌚
Гм, а на сторінках зі словами під записами пише таке:
Здатні вимовити краще? Володієте іншим акцентом чи діалектом?
Тож не все втрачено, хе-хе.
Гм, цікаво. Ніколи того не помічав, даруйте. То, мабуть, можете й дати.
Так чи сяк, а щось говіркове буде несвідомо прориватися.
Дай Боже, будемо сподівалися.
Та, таки є щось і говіркове. Ось, приміром, від користувача Vladislawka19 чути тут вимову “люб’ю”: https://uk.forvo.com/word/%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%BB%D1%8E/#uk
За що йому дві невподоби вліпили? Ану поправлю. :)
І я виправив :) Але то навіть говірковою вимовою назвати не можна, то є очікувана вимова. Фонемно там є /-бйу/ (де /у/ походить від *ǫ — носового “о”), де /й/ перед губним звуком здійснено як [ʎ] (твердопіднебінний боковий апроксимант; як “л”, тільки кінчик язика не торкається верхніх зубів, а опущений донизу, а спинка язика торкається твердого піднебіння в місці, де ми приблизо вимовляємо [j], звідки й назва “твердопіднебінний”). При млявішій вимові, чи збереженій первинній вимові, там можна чекати й [j].
За збігом, мняке /л’/ в українській також у більшості мовців здійснюється як [ʎ] (хоч українська Wiki описує його як ламінально ясенно-твердопіднебінний [ʎ̻], тобто, на скільки я розумію, лопатка язика (частина верхньої площини язика зразу перед кінчиком) також торкається даху рота в місці ясенного горбика (alveolar ridge), коли при справжньому [ʎ], як згадав вище, кінчик язика повністю опускається донизу, й не торкається даху роту).
Зі статті на Wikipedia ( https://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_фонетика#Приголосні ):
М’які /tʲ dʲ nʲ lʲ/ відзначаються дуже високою м’якістю, і можуть вимовлятись по-різному: ламінальні ясенно-піднебінні [c̻ ɟ̻ ɲ̻ ʎ̻] …
Звідси й запис через “-лю”, де “ю” позначає мняке “ль”, бо вимова /й/ перед губними = вимові /л’/ перед голосними, тобто [ʎ].
Таке стається й перед іншими губними приголосними: “кажу”, “пишу”, “плету”, “сидю/сиджу/сижу”, але “роблю”, “мовлю”, “сплю”.
Послухати [ʎ] — https://uk.wikipedia.org/wiki/Твердопіднебінний_боковий_апроксимант
МРТ вимови [ʎ] — https://www.seeingspeech.ac.uk/ipa-charts/?chart=1&datatype=1&speaker=1#location=654
P.S. Даруйте, шо так багато написав на відповідь, зовсім не хотів морочити голови, хотів лише двома реченнями, але вийшло, як вийшло 😆
Юй, тяжко… Я перше гадав, шо то є суто говіркова вимова, бо чув таке тільки від покутян і буковинців (від них чув і “роб’ю”, “сп’ю” тощо). Цікаво виходить.
Ну, загалом, ви праві, якшо трапляється виключно така вимова, тобто завжди, то дійсно більше говіркова. Але якшо мляво, чи швидко, то я й сам можу вимити “роблю” як “роб’ю”.
Ви знаєте з якою огидою більшість українців ставляться до говірок,
Ya znaiõ.
Oto davé móuvix zu inomy oucrayinçym iz Xarcova. Ueshy kés na mea móuvi veatscoiõ; ya do yoho rousscoiõ. Dé mi: «Вы же там ( = na Liné) не говорите на украинском. Чистый украинский это полтавский. Вот, моя девушка, она говорит на чистом украинском». Ya’mou oge ci tô na tœuy Pôltausciné, de usé veatscoiõ govoreaty i œun sam pravity mi tou o “cisté oucrayinscé” veatscoiõ? A o cœulko receiny pac œun ge rece: «Я украинского вобще не знаю, у нас на нем никто не говорит. Вот, моя девушка говорит на украинском, но это знаешь какой украинский, это суржик.» Ya si ino bruoiõ rouxix.
Чистый украинский это полтавский.
Оця байка про чисту полтавську мову дійсно поширена. Хоч воно має за собою багато правди, велика доля літературності йде саме звідти, й справжня мова заходу (узагальнюю, звісно) доволі сильно може різнитися з мовою Шевченка, але люди вперто нехтують присутністю московської на сході та в центрі Вкраїни, не тураючи на неї взагалі. Хіба ж може яка мова бути поруч з другою впродовж десятиліть, і не вплинути на другу? Особливо, коли та мова за собою має більше мовців, державної важливості (у СРСР), грошей, та престижу в суспільстві. Та звісно, шо вона вплине, ше й як! Мої рідні лише через 7 місяців перегляду телебачення московською почили вживати такі подоби, й слова, шо в мене очі на лоб лізуть. “Замовь!” (наказовий спосіб однини до “замовити”) кажуть.