Вимова

Anton Bliznyuk

Для тих, хто хоче зберегти та поширювати добру вкраїнську вимову, простираю вам осідок Farvo, де рідні мовці роблять короткі записи вимови слів, чи виразів. Осідок дуже класний, але там, на жаль, багато змосковщеної вимови. Часом чуєш не таку вимову, клацаєш на людину, шоби глянути її обліковину, а там окрім записів для вкраїнської є й записи для московської. Йой, як неочікувано. Сам долучився й вас закликаю, коли матимете час, чи бажання.

Осідок: https://forvo.com/languages/uk/

Oreksanduru

https://is.gd/3HB8q9

Kodikus. Вада вимови букви Р.
Velmishanovnyi. …
Mizail. Дурна просодія, коли це не запитання.
Tehpoison. +
Garnovbrana. +
Matviiv. Вада вимови.

Переший, третій і шостий запис потребують видалення.

Oreksanduru

Ким треба бути, щоб вчити вимові, коли ти не вміеш і близько вимовляти нашу Р, а також знаєш про це. Це навмисна шкода.

Anton Bliznyuk
  1. Не певен, шо маєте на гадці під вадою вимови “р”. Я чую там зубно-губний фрикатив [v], який ріже вухо. Перше, перед “и” у “ви” може з’являтися зубно-губний звук, та він точно не буде таким чіткии фрикативом як [v]. Натомість, він буде радше апроксимантом [ʋ]. Ну, нехай перед “и”, але в слові “говорите” перед “о” зубно-губного звуку бути не може в питомих мовців. Огубленість “о” підсилює двогубну якість “в” перед голосною.
  2. Трохи зла якість запису, але +, особливо в вимові “в”.
  3. Мені особсто подобається таке інтонування. Воно личить нашій мові. Але така вимова “в” не личе.
  4. Зла вимова “в”, хоча би, перед “о”, та гортанна змичка ( https://uk.wikipedia.org/wiki/Гортанна_змичка ) після “-е” в “говорите” та перед “а-” в “англійською”. Розумію, шо людина зробила це навмисно, шоби підсилити й зробити вимову чіткішою, але в живій мові гортанної змички піж голосними бути не має зазвичай.
  5. Перше “в” зле, але друге в “говорите” добре. Загалом піде.
  6. Дійсно вада мовлення, але й погана вимова “в”.
Oreksanduru

Після того, як я залишив голос, порядок змінився. Я підписав мовців.

Oreksanduru
  1. Мені особсто подобається таке інтонування. Воно личить нашій мові. Але така вимова “в” не личе.

Ви що? Як таке можна сприймати, коли речення розпвідне (ствердне ). Можна спокійно ставити кому і продовжувати список мов , які мовець стверджує ви знаєте. Просодія останнього слова в реченні робить його ствердним, а не питальним.

Oreksanduru

Але воно ж питальне. Там стоїть “?”.

Я ж і кажу, що стоїть “?”, а просодія ствердна. Якщо не бачити, а слухати, то не зрозуміло, що це питання.

Anton Bliznyuk

Хіба? Я там чую питальне інтонування… може не таке чітке, але таки питальне…

Oreksanduru

Перша частина речення питальна, а потім неправильна просодія у слові “англійською”. Подовжене “і” з сильним підвищенням тону. Що буде ствердною інтонацією.

Oreksanduru

Воно повинно бути невиразним, або виразно-питальним. Але ніяк не виразно-ствердним.

Oreksanduru

Найблища письмова передача сказаного буде: “ Ви говорите: “Англійською!”? “. — Хоча тут ще доречна пауза.

Мирослав Боднар

Цікавезний осідок, дяка. Може теж долучуся. Тільки маю ще таке питання: там можна зазначити, що вимова є говірковою? Скажімо, якщо до слова “час” дам вимову [чьис] (бігме, кирилицею воно виглядає вбого), чи [десїть] на “десять”, мені за таке по крижах дадуть чи ні?

Anton Bliznyuk

Дадуть, скоріше за все. На жаль, вказувати, чи говіркове слово (частіше — говіркова вимова), чи ні, не можна. Хіба додавати окрему сторінку, але тоді вже питання як її назвати (“чьис” ?), і чи не видалять її вкралачі осідку, якшо не знайдуть того слова в словниках. Якшо вони перевіряють їх, звісно. Я не бачив шоби сам осідок писав шось за говіркові слова, вони очікують бачити літературний стандарт.

Ви знаєте з якою огидою більшість українців ставляться до говірок, якби й додали свою нелітературну вимову під “час”, то вам би самі вкраїнські користачі поставили невподоби, а може, й поскаржилися на неї (там можна писати догани на окремі вимови).

Мирослав Боднар

Дадуть, скоріше за все. На жаль, вказувати, чи говіркове слово (частіше — говіркова вимова), чи ні, не можна. Хіба додавати окрему сторінку, але тоді вже питання як її назвати (“чьис” ?), і чи не видалять її вкралачі осідку, якшо не знайдуть того слова в словниках. Якшо вони перевіряють їх, звісно. Я не бачив шоби сам осідок писав шось за говіркові слова, вони очікують бачити літературний стандарт.

Ви знаєте з якою огидою більшість українців ставляться до говірок, якби й додали свою нелітературну вимову під “час”, то вам би самі вкраїнські користачі поставили невподоби, а може, й поскаржилися на неї (там можна писати догани на окремі вимови).

Прикро. Ну, як літературний стандарт тре’, то ради нема. Так чи сяк, а щось говіркове буде несвідомо прориватися. 🌚

Мирослав Боднар

Гм, а на сторінках зі словами під записами пише таке:

Здатні вимовити краще? Володієте іншим акцентом чи діалектом?

Тож не все втрачено, хе-хе.

Anton Bliznyuk

Гм, цікаво. Ніколи того не помічав, даруйте. То, мабуть, можете й дати.

Так чи сяк, а щось говіркове буде несвідомо прориватися.

Дай Боже, будемо сподівалися.

Anton Bliznyuk

І я виправив :) Але то навіть говірковою вимовою назвати не можна, то є очікувана вимова. Фонемно там є /-бйу/ (де /у/ походить від *ǫ — носового “о”), де /й/ перед губним звуком здійснено як [ʎ] (твердопіднебінний боковий апроксимант; як “л”, тільки кінчик язика не торкається верхніх зубів, а опущений донизу, а спинка язика торкається твердого піднебіння в місці, де ми приблизо вимовляємо [j], звідки й назва “твердопіднебінний”). При млявішій вимові, чи збереженій первинній вимові, там можна чекати й [j].

За збігом, мняке /л’/ в українській також у більшості мовців здійснюється як [ʎ] (хоч українська Wiki описує його як ламінально ясенно-твердопіднебінний [ʎ̻], тобто, на скільки я розумію, лопатка язика (частина верхньої площини язика зразу перед кінчиком) також торкається даху рота в місці ясенного горбика (alveolar ridge), коли при справжньому [ʎ], як згадав вище, кінчик язика повністю опускається донизу, й не торкається даху роту).

Зі статті на Wikipedia ( https://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_фонетика#Приголосні ):

М’які /tʲ dʲ nʲ lʲ/ відзначаються дуже високою м’якістю, і можуть вимовлятись по-різному: ламінальні ясенно-піднебінні [c̻ ɟ̻ ɲ̻ ʎ̻] …

Звідси й запис через “-лю”, де “ю” позначає мняке “ль”, бо вимова /й/ перед губними = вимові /л’/ перед голосними, тобто [ʎ].

Таке стається й перед іншими губними приголосними: “кажу”, “пишу”, “плету”, “сидю/сиджу/сижу”, але “роблю”, “мовлю”, “сплю”.

Послухати [ʎ] — https://uk.wikipedia.org/wiki/Твердопіднебінний_боковий_апроксимант
МРТ вимови [ʎ] — https://www.seeingspeech.ac.uk/ipa-charts/?chart=1&datatype=1&speaker=1#location=654

P.S. Даруйте, шо так багато написав на відповідь, зовсім не хотів морочити голови, хотів лише двома реченнями, але вийшло, як вийшло 😆

Мирослав Боднар

Юй, тяжко… Я перше гадав, шо то є суто говіркова вимова, бо чув таке тільки від покутян і буковинців (від них чув і “роб’ю”, “сп’ю” тощо). Цікаво виходить.

Anton Bliznyuk

Ну, загалом, ви праві, якшо трапляється виключно така вимова, тобто завжди, то дійсно більше говіркова. Але якшо мляво, чи швидко, то я й сам можу вимити “роблю” як “роб’ю”.

אלישע פרוש

Ви знаєте з якою огидою більшість українців ставляться до говірок,

Ya znaiõ.
Oto davé móuvix zu inomy oucrayinçym iz Xarcova. Ueshy kés na mea móuvi veatscoiõ; ya do yoho rousscoiõ. Dé mi: «Вы же там ( = na Liné) не говорите на украинском. Чистый украинский это полтавский. Вот, моя девушка, она говорит на чистом украинском». Ya’mou oge ci tô na tœuy Pôltausciné, de usé veatscoiõ govoreaty i œun sam pravity mi tou o “cisté oucrayinscé” veatscoiõ? A o cœulko receiny pac œun ge rece: «Я украинского вобще не знаю, у нас на нем никто не говорит. Вот, моя девушка говорит на украинском, но это знаешь какой украинский, это суржик.» Ya si ino bruoiõ rouxix.

Anton Bliznyuk

Чистый украинский это полтавский.

Оця байка про чисту полтавську мову дійсно поширена. Хоч воно має за собою багато правди, велика доля літературності йде саме звідти, й справжня мова заходу (узагальнюю, звісно) доволі сильно може різнитися з мовою Шевченка, але люди вперто нехтують присутністю московської на сході та в центрі Вкраїни, не тураючи на неї взагалі. Хіба ж може яка мова бути поруч з другою впродовж десятиліть, і не вплинути на другу? Особливо, коли та мова за собою має більше мовців, державної важливості (у СРСР), грошей, та престижу в суспільстві. Та звісно, шо вона вплине, ше й як! Мої рідні лише через 7 місяців перегляду телебачення московською почили вживати такі подоби, й слова, шо в мене очі на лоб лізуть. “Замовь!” (наказовий спосіб однини до “замовити”) кажуть.