Ліб (лоб)?

Словник Грінченка:
Ліб = лоб.

Як “lъbъ” дасть “ліб”?

А ще “ріт” . ( ͡° ͜ʖ ͡°)
https://r2u.org.ua/s?w=ріт&scope=all&dicts=all&highlight=on

Тоді надправлення (hypercorrection), чи аналогія. Мабуть, судячи з поширеності, правильніше це назвати аналогією з іншими односкладовими словами з “о”.

Скидається на те. До слова, що скажете про форми “беріг” і “перід” (часом чув на Львівщині)? Там так само за аналогією є [і], чи то вже щось інше?

Тобто “берег” (узбережжя), та “перeд”? “Перід” чув багацько, й сам деколи вживаю, але за “беріг” не певен. Щойно глянув, то обидва слова засвідчені в Желехівського. Хоча цікаво, шо наголос він дає як “пéрід”, хоч я чув частіше “пері́д” (якшо йменник). Але, на жаль, не скажчу, чи то є очікуваний фонетичний розвиток, чи таки вийняток. Обидва слова розвинулися зі сполуки *er через повноголосся.

Тобто “берег” (узбережжя), та “перeд”?

Саме так. Хоча “берег~беріг” то є також узгір’я.

Хоча цікаво, шо наголос він дає як “пéрід”, хоч я чув “пері́д”

+, теж чув саме “пері́д”.

“берег~беріг” то є також узгір’я

Цікаво, ніколи такої тями не чув. Хоча й не дивно, в горах не живу 😄

Цікаво, ніколи такої тями не чув. Хоча й не дивно, в горах не живу 😄

Коли я ще жив у селі, то тільки так і казали: “йдемо на беріг брати бульбу” (бо на взгір’ю було поле). Та й досі так кажу. :)

Можете в Онишкевича глянути (том I, ст. 50), та й коли Ви вже найшли це слово в Желехівського, то зважте на третє значення слова “берег” — Hügel (пагорб).

Я часом жалкую, шо більшість часу прожив у місті. Ше й майже в центрі. Усі мої родичі живуть, або ву Львові, або на Московщині (далекі), а половина сім’ї взагалі суто мовила московською. Свою мову я би не назвав зразковою через це; все таки, львів’яни, особливо молоді, як я, піддалися великому впливу сучасної “літературної” мови. Смішно, коли чуєш десь про мову львів’ян, як якусь зразкову балачку заходу, “західну говірку”, коли в більшості молоді нині від тієї західності ледве шо лишилося. Ото я чую, як деякі діти бігають і “фекають” (“робиф”, “казаф”, “фчора”, “ф тебе”, “не штофхайся”), з телефонами, а з них лунає московська мова. А хтось далі буде вперто молоти, шо “ўкання” то лише говіркова риса заходу. У селах я бував лише на відпочинку, чи в походах. Мені пощастило з учителями та знайомими, від котрих я почув дуже багато файної вкраїнської, і з околиць Львову, й з інших міст заходу.

зважте на третє значення слова “берег” — Hügel (пагорб)

Ваша правда.

або ву Львові

/ɑˌbowɪlʲˈwowi͡e ~ ɑˌbowɘlʲˈwowi͡e/

Я часом жалкую, шо більшість часу прожив у місті.

Пощо жалкуєте? Ніколи не пізно поліпшити свою мову. Чого Ви якраз і жадаєте, та й час на те маєте, якщо на Словотворі буваєте.

Свою мову я би не назвав зразковою через це; все таки, львів’яни, особливо молоді, як я, піддалися великому впливу сучасної “літературної” мови.

Про мене, то є біда чи не всіх міст і містечок. Живу тепер у Долині, то мало хто говорить тут чисто по-бойківськи, хіба приїжджі селяни. Втім, помалу то й села чіпляє, бо ж мова молоді сильно різниться від мови батьків, не кажу вже за дідів. Причин є повно, про це тут давніше писали, тому не буду повторюватися…

Додам тільки, що я хоч і вживаю в побуті рідну говірку, та все ж вона є доволі політературеною. Тому тепер намагаюся згадати слова й вирази, які чув у дитинстві від дідів-бабів, що ще за Польщі вродилися й мали хіба початкову освіту, заразом читаю словники й інші джерела (дуже помічними для мене є другий том Атласу вкраїнської мови й Atlas gwar bojkowskich).

Смішно, коли чуєш десь про мову львів’ян, як якусь зразкову балачку заходу, “західну говірку”, коли в більшості молоді нині від тієї західності ледве шо лишилося.

На жаль, то є правда. Коли вступив туди на науку, то трішки розчарувся в тім розкрученім (pardon my French) образі взірцевого вкраїнського міста. Так, українська мова тут панує, але якою ся мова є — то вже геть інша бесіда. Про що тут узагалі говорити, коли я щодня чую від своїх однолітків слова на зразок “да”, “чєл”, “походу”, “жопа” (!) тощо. Зрештою, мою альма-матер її ж студенти називають “Палітєхом”, і ніяк інакше. Пригадую, в університетськім підручнику з української мови пише, що буцім правильно казати “Політех”. Але кого то обходить?…

Допоки ми є в спільнім із кацапами інформаційнім просторі, будемо мати таку мову.

/ɑˌbowɪlʲˈwowi͡e ~ ɑˌbowɘlʲˈwowi͡e/

Яко є розуміти /ɪ ~ ɘ/ у цьому записі?

Ніколи не пізно поліпшити свою мову. Чого Ви якраз і жадаєте, та й час на те маєте, якщо на Словотворі буваєте.

Згоден.

Тому тепер намагаюся згадати слова й вирази, які чув у дитинстві…

Я також стараюся пригадувати деякі слова, й вирази. Ото недавно зрозумів, шо малим у пізніх 2000-х завжди казав “лахати” (“сміятися”; від нім. lachen), і так часто, шо саме слово “сміятися” було деколи вторинним. А вже не пригадаю, коли востаннє його чув. Але воно німецького роду, то його не так шкода позбутися, та то лише один приклад.

то трішки розчарувся в тім розкрученім (pardon my French) образі взірцевого вкраїнського міста.

З моїх спостережень, то Франківськ, Луцьк, і навіть Тернопіль куди більше вкраїномовні, й з ліпшою якістю вкраїнської, ніж велехвалений Львів. Зустрів декількох лучан, то мене завжди дивувала їхня мова. Але є й у них багато любаків московських слів і виразів.

Ото недавно зрозумів, шо малим у пізніх 2000-х завжди казав “лахати” (“сміятися”; від нім. lachen), і так часто, шо саме слово “сміятися” було деколи вторинним.

О. і я змалку чув “лахати”. Та нині вже це слово не вживають, принаймні, не чую його ніде.

З моїх спостережень, то Франківськ, Луцьк, і навіть Тернопіль куди більше вкраїномовні, й з ліпшою якістю вкраїнської, ніж велехвалений Львів. Зустрів декількох лучан, то мене завжди дивувала їхня мова. Але є й у них багато любаків московських слів і виразів.

Так і є. Маю одногрупника з-під Луцька, то на першім курсі він розмовляв страшенним суржиком (у його сім’ї білоруси є, певно москальською говорили, не знаю точно), та з часом він почав ліпше мовити вкраїнською. Попри те, що нинішня мова Львова не є до кінця доброю, тут так чи сяк є незле мовне середовище, яке може помогти перейти на вкраїнську чи бодай трішки підтягнути розмовні навички. Часом помічав таке на прикладі деяких студентів, які так само балакали москальською чи суржиком до вступу. А вже для мовців говірками Львів то є могила…

Середовище це дійсно велика річ. Але я би не сказав навіть вкраїномовне середовище, а ставлення до вкраїнської тут. Хай як, але вкраїнську тут поважали, й поважають. Нікому до голови не прийде соромитися рідної мови. Навіть більше, є певне, як кажуть англійською, unspoken rule, шо хоч люди про це майже не говорять відкрито, але всі мають таку певну любов до мови, й коли хтось порушуює питання мови, й ставлять під сумнів важливість української, то люди не стоять осторонь, а запалюються захищати рідну мову.

Я писав за важливість Львову в обговоренні тут: https://slovotvir.org.ua/words/zashkvar
“Але Львів це місто, яке для багатьох українців нищить давні байки про вкраїнськість як шось смішне, низьке та мертве. Люди, а з них бува самі вкраїнці, насміхаються з нашої мови, а потім приїздять у місто, яке виглядає як Європа, де на вулиці чутно вкраїнську мову, й нікого від неї не верне. […] Мені чесно здається, шо якби не було сучасного Львову, хай який він не є й сам змосковщиний, то від українськості нічого майже би не лишилося нині.”

Для мене було велике відкриття, коли вперше дізнався, шо в більшості великих міст української соромляться самі мовці. Люди їдуть учитися, чи працювати до тих міст, і самостійно переходять на московську. Згадую історію, яку розповіла Євгенія Кузнецова ( дуже хороший канал про теми дотичні мови: https://www.youtube.com/c/EugeniaKuznetsova1 ) в одному з видив ( цьому: https://www.youtube.com/watch?v=WfkfR-_QuGU ), шо як їхала в потязі до Києва, то сиділа поруч із трьома хлопаками, які між собою балакали московською. Тоді одиному з них подзвонила мати, й той вже розмовляв з нею вкраїнською. Коли закінчив, тоді його друг спитав, чи той також розмовляє вкраїнською. Одним словом, виявилося, шо всі вони троє вдома мовлять українською, бо виросли в україномовних сім’ях, але між собою балакають московською. Бо соромляться мови. Але все одно далі продовжили базікати московською, не перейшовши на вкраїнську. Цікаво, скільки ше схожих історій є в нашій державі.

Франківськ, Луцьк, і навіть Тернопіль

Ой, і ше Рівне забув. Переплутав, мав знайшомих з Рівного, не Луцька.

А вже для мовців говірками Львів то є могила.

Ніде правди діти.

Середовище це дійсно велика річ. Але я би не сказав навіть вкраїномовне середовище, а ставлення до вкраїнської тут. Хай як, але вкраїнську тут поважали, й поважають. Нікому до голови не прийде соромитися рідної мови. Навіть більше, є певне, як кажуть англійською, unspoken rule, шо хоч люди про це майже не говорять відкрито, але всі мають таку певну любов до мови, й коли хтось порушуює питання мови, й ставлять під сумнів важливість української, то люди не стоять осторонь, а запалюються захищати рідну мову.

Так, поза сумнівом.

Цікаво, скільки ше схожих історій є в нашій державі.

Повно є такого. Я сам не раз видів і чув, як люди, що розмовляють усе вкраїнською, переходять на москальську щойно як хтось нею до них заговорить. Найкумедніше й одночасно найприкріше те, що таке стається з людьми, які хоч і спілкуються кацапською, та жиють у Вкраїні й знають нашу мову.

Про те, чому вкраїномовні так легко на москальську переходять, і так чимало вже написано. Мене ж цікавить інше: як цьому зарадити? Як і де людям дістати мовну стійкість? Ясно, шо теперішня навала, як би то не звучало цинічно, сприяє знемосковленню, та чи навсе? Маємо за це подбати. Бо маю зле передчуття, що невдовзі люди далі байдуже будуть ставитися до всього москальського. Не люблю пхатися до мовних суперечок у соціяльних мережах, однак коментарі на взір “половина нашого війська говорить російською, підіть і скажіть їм у вічі, що їх тре’ перевчити” чи “російська мова росії не належить” мене дуже сильно засмучують. І не знаю, про що з такими людьми далі говорити.

навіть вкраїномовне

/tʲwkr/ ?
Ceomou pisiete ‹в› tou u ‹вкраїномовне› po prigòlôsné? U rousscé, /u/ e u nazuõcé (im Anlaut) zuvedeno u [w~u̯] po gòlôsné, ne po prigòlôsné.

U rousscé, /u/ u nazuõcé (im Anlaut) zuvedemo u [w~u̯] po gòlôsné, ne po prigòlôsné.

Та звісно. Я писав речення по-іншому, змінив, і забув виправити.

U rousscé, /u/ u nazuõcé (im Anlaut) zuvedemo u [w~u̯] po gòlôsné, ne po prigòlôsné.

Та звісно. Я писав речення по-іншому, змінив, і забув виправити.

Inose. Gadax tô p. Touroc Nebeisnuy pisa. 😊

по-іншому

I se’ste zabouli praviti? 😉

Словник Грінченка:
Ліб = лоб.

Як “lъbъ” дасть “ліб”?

Чисто за подібністю