Хотіла би обговорити проблематику створення новотворів.
Де проходить межа між словами, які вже давно засвоєні українською мовою, та тими, які досі вважаються запозиченнями й можуть бути замінені новотворами? Хотілося б зрозуміти логіку такого відбору: чи існують усталені критерії, чи враховується час запозичення (наприклад, до певного століття), чи вирішальними є інші чинники?
Буду вдячна за пояснення, посилання на відповідні рекомендації або обґрунтування цього підходу.
В ідеалі ми перекладаємо все, що почали черпати ще з давньоруських часів, окрім своїх назов. Але я собі гадаю, що мабуть є білше слів чи й префіксоїдів (які би могли в майбутньому стати повноцінними префіксами), абревіятур, які не слід перекладати.
У нас тут між собою немає якоїсь згоди, але можливо це і не потрібно: хтось хоче очистити мову лише від англійських запозичень (і на тому спасибі), хтось готовий іти далі: французька, німецька, грецька, італійська, останні років 300, до Котляревського. Окрема тема – запозичення зі слов’янских мов (попри всю нелюбов до росіян та поляків мені, на приклад, краще слов’янське слово, ніж латинське чи німецьке). Питання вами задане правильно, але відповіді в нас поки немає :)
Я ще додам, що я трохи змінив свою позицію щодо іншомовних слів (не таке це вже й зло), але тут я так само намагаюся перекладати на максимум, з особливим акцентом на московизми й полонизми, або хоча би адаптувати слово до нашої вимови, а не чужої.