З ними ж схоже боролися, чому деякі вціліли?
Бо нема часу в людей, щоб ці бздури розбирати
З ними ж схоже боролися, чому деякі вціліли?
Бо нема часу в людей, щоб ці бздури розбирати
Відозва до любителів кривописів
Добріодії словотворці! В нашому середовищі знову почалася якась пошесть різних “правописів”.
Поки поясню те, чого дехто чи то не розуміє, чи то я не знаю.
Що таке письмо? Це узлада (система) знаків для запису мови.
Що таке мова? Це засіб спілкування, засіб передачі відомостей.
Отже, письмо, як засіб запису мови, як її прояв, вид, має виконувати її основне (і, по суті, єдине) завдання: передавати відомості.
У нас письмо абеткове. Як воно утворене? В усній мові є звучини (фонеми). І записуємо ми не звуки, а саме фонеми. Візьмімо за приклад голосні під наголосом. В українській мові на перевайній більшості земель це шестизвучинна узлада (система): /а/, /о/, /у/, /е/, /и/, /і/ (якщо хтось хоч сказати, що АУМ занадто радянський, будь ласка, кажіть це з доказами, що мої твердження неправдиві). Загалом же їх кількість може коливатися від 4 до 8, і звук (основний алофон) цих фонем різний. Але з низки як минувшинно(історично)-політичних причин, так і географічних, з урахуванням того, що, як сказано вище, така узлада звучин поширена найбільше, в літературній мові, що постала, закріпили саме таку (узладу голосних звучин). Можна про це сперечатися довго, але літературна мова є. Бо вона необхідна. І в новинах, у зверненнях голів уряду тощо прасл. *kotъ – це “кіт”, /к`іт/. Не /кут/, не /кит/. І “дошкільний”, а не “дошкульний”. І “вІрити”, а не “вИрити”. І “плІвка”, а не “плЮвка”. Це та мова з тією вимовою (+-, у деяких межах, звісно, яку кожен повинен розуміти та якою кожен повинен володіти. Ми-бо сприймаємо слова не по звуку й не по одній звучині, а як одне ціле.
Так само й письмо. Воно повинне слугувати одній-єдиній меті: запису літературної мови. Більше й не треба. Більше – часто гірше. І записані слова, якщо хтось цього досі не знає, ми сприймаємо за загальним виглядом, як одне ціле, а не читаємо кожну букву окремо. Тому-то прочитати слово стає відчутно складніше, якщо в ньому хоч одна незвична буква: око “спотикається”.
Будь ласка, пишіть чинною абеткою й чимось близьким до сучасного правопису!
Мені, як тому, хто читає це все, начхати! , що в “кількох селах”, та хоч би й цілому районі Закарпатської там чи Львівської області, У з У й У з носового О – різні звучини, якщо через це я повинен О з карлючкою, схожою на ту, що у Й, читати як У! Я хочу витрачати час на прочитання тексту, розбирання суті, думки, а не розбирання окремих слів! Я теж можу писати катаканівкою. Але навіщо це все? Створити письмо “для всіх говірок” можливо тільки в тому разі, якщо всі винятки, яких повно всюди, оголосити “неправильними”, тобто такими, що не враховуються.
Будь ласка, пишіть по-людськи! Як я вже сказав, ужиток нових, невластивих букв змінюють заагльний вид слова, відчутно ускладнюючи прочитання!
https://slovotvir.org.ua/words/blahopoluchnyi#c113664
Прошу. Залишу 0.001% на помилку.
Якщо ж ні: скільки ж людей уже пишуть хтозна-як, тільки не так, як слід, навіть не знаючи, де раніше писали І, а де Ї в ДЕЯКИХ правописах!
https://slovotvir.org.ua/words/filippiny#c114628
“Чоуꙃии почѵп”
Стонадцять правописів вам на голову… добродії словотворці! Особисто мені це вже набридло.
Укотре пояснюю: ми читаємо слова не по буквах, розпізнаючи кожну окремо, а сприймаємо слово як ціле, за загальним виглядом, яким ми бачили кожне десятки/сотні/тисячі разів. Тому досить замінити/додати одну незвичну букву (наприклад, просто ѣ замѣсть і) – око “спотикається”, читання стає довшим і складнішим.
Іще раз: письмо – запис мови, передача знаками. Мова – засіб обміну відомостями, думками тощо. Існує загальнообов’язковий загальнозрозумілий правопис. Будь ласка, пишіть звичним (і, як наслідок, найпростішим для читання) письмом, не перетворюйте спільноту на звалище кривописів