Варіянти перекладу - тільки офіційною українською мовою!

Синтетичне Єство

Почастішали випадки, коли користувачі вживають вигадану ними самими ієрогліфну мову, що є незрозумілим для широкого загалу і вкрай недоцільно, адже Словотвір займається розробкою саме української мови, а не якихось інших мов.
Цими ієрогліфними мовами не користується жодна народність, ні мовна діаспора, і вона офіційно ніде не ухвалена для вживання.
Пропоную користуватися українською мовою, для розробки української мови, а незрозумілі ієрогліфи вилучити.

Євген Шульга

З огляду на велетенський внесок користувача אלישע פרוש у Словотвір і глибину його мовознавчих знань, я би пробачив усі незручності читання його дописів. Те саме з Юрком Зеленим – його заслуги перед рухом більші, ніж незручності читання латинкою. Якщо таким людям щось заборонити чи просто їх цькувати за заподіяні незручності, ми їх не переконаємо писати за правописом, а швидше просто втратимо для спільноти. І від цього буде значно гірше, а не краще.
Для пошуку влучних відповідників запозиченим словам, що більше пропозицій то краще. Тому не слід штучно обмежувати число дописувачів.

Синтетичне Єство

Кількість дописів нерівнозначно якості їх змісту.
Тому "велетенського внеску" у цьому не вбачаю.
Офіційна мова спілкування в Україні - українська.
Тому варіянти перекладу мають бути українською.
А от спілкування у побуті здійснюється на власний розсуд, тому у коментарях можна писати хоч самостійно створеною мовою. Хоча є питання, чи її зрозуміють.
Все просто.
Переклад слів - українською;
коментарі - довільно.

אלישע פרוש

Почастішали випадки, коли користувачі вживають вигадану ними самими ієрогліфну мову, що є незрозумілим для широкого загалу і вкрай недоцільно, адже Словотвір займається розробкою саме української мови, а не якихось інших мов.
Цими ієрогліфними мовами не користується жодна народність, ні мовна діаспора, і вона офіційно ніде не ухвалена для вживання.
Пропоную користуватися українською мовою, для розробки української мови, а незрозумілі ієрогліфи вилучити.

По перше, латиниця не є єроглифи.

По друге, більшість из доданого ту на Словотворї "офіційній" мовї суперечить.

По третє, "офіційна" мова та єйи "офіційне" письмо казять руську мову більше ніж упливи вятськойи, лядськойи, ягельськойи чи ще яки мови.

По четверте, "широкий загал" є, на пр., ге Ви пишете? Так, розумїти, що пишете, розумїю. Та даруйте, то є моя заслуга, а не Ваша, бо речення складаєте ге людина, що ледве є пролїзла крізь класи загальнойи школи. Пишете: «вигаданУ ними самими ієрогліфнУ мовУ, що є незрозумілИМ для широкого загалу» — "вигадана мова" (жіночий рід) : "незрозумілий/незрозумілий" (чоловїчий чи середньий рід). Чому не писати: «вигаданУ мовУ, незрозумілУ широкому загалу»? Можете проти тому речи, вже середньий рід "незрозумілим" (← "незрозуміле") там заступає всі роди: "щось незрозуміле" — в тому числї й мова (жіночого роду), та далї пишете й: "вкрай недоцільнО". Що є в тім реченнї слово "недоцільнО"? Прикмета середнього роду або прислово? В будь-якім разї є то реченнє ставлено криво. Коли середньий рід "є незрозумїлим" служить ге взагальненнє всіх трий родів — чоловїчий/жіночий/середньий → узагальнено: середньий, то замїсть "недоцільнО", правильно було би писати: «що є незрозумїлИМ и недоцільнИМ», а не «незрозумілИМ и недоцільнО». Реченнє є ге дриворубом писано, даруйте. Коли ня хто йде вчити, яко ми є писати "офіційною" мовою й "офіційною" правописсю, пишучи речення так незграбно, то є ми, ге би хто брудними руками ми з ока виняти трїску хотїв. И далї, чули'сте поняттє чергуваннє ‹і : й› чи ‹в : у, у : в›, прописане "офіційною* мовою? То чому після слова ‹загалУ›, з голосним ‹у› на кінцї, пишете ‹і›? "Офіційна" ж мова та правопись каже писати: ‹загалУ Й Украй›, а не ‹загалУ І Вкрай›.

Й одна з чисельних причин, чому я пишу латиницею, є правї чергуваннє ‹і : й›, ‹в : у›, ‹у : в›, які попри всїляки "офіційни" прописи ник так и не вмїє правильно писати.
Латиницею я пишу скрізь ‹i›, чи з вимовою/читаннєм [i ~ ɪ] або з [j], даючи й людинї з правильною вимовою читати правильно — коли ‹i› на початку слова є після слова з голосном на кінцї, то ‹i› = [j], а коли після слова з приголосном на кінцї, то ‹i› = [i ~ ɪ], й людинї, яка не вмїє правильно говорити руською; принаймї, письмо дає можливість людинї, яка вмїє правильно мовити, мовити правильно. А коли, яко Ви пишете: ‹загалУ І Вкрай›, то змушує читати лише так, як Ви пишете — читати криво. Можете на се речи, вже можемо й кирилицею писати всюди ‹і›, читаючи де треба [j], а де треба [i ~ ɪ]. Та є ще чергуваннє ‹в : у› й ‹у : в›. "Офіційна* правопись кирилицею не дасть розрізнити, де ‹в› чи ‹у› на початку слова або яко прийменник значить "in, into, inside", а де "at, by", "away". На пр., слово ‹внести, вносити› за правилом чергування після слова з приголосном на кінцї буде правильно зо звуком [u], а не [w]: ‹Давид унїс пропозицію›, а не ‹Давид внїс›, проти: ‹Ганна внесла пропозиці› (а не ‹Ганна унесла пропозицію›). Та доки в сих прикладїх ‹унести ~ внести› значить "to bring/carry in/into", ‹внести ~ унести› може значити й "to carry away", й чергування ‹у : в› вимагає й слово з сим значеннєм: ‹лис унїс курку› проти ‹лисиця внесла курку› (а не ‹лисиця унесла курку›!). Порівняймо ще приклади: ‹він украв› (а не ‹він вкрав›, хоча часто так неправильно й пишуть) проти ‹вона вкрала› (а не ‹вона украла›). В значеннї "to bring/carry in/into/inside" первїсний звук є /w/ — /wnɛsˈtɪ/, а після слова з приголосном на кінцї /w/ стане [u], а в значеннї "to carry away", навпаки, первїсний звук є /u/ — /unɛsˈtɪ/, а після слова з голосном на кінцї /u/ стане [w]. Таким чином, на слух у руській мовї нема різницьи між ‹унести, уносити : внести, вносити› *to bring/carry in/into/inside" та ‹унести, уносити : внести, вносити› "to carry away". Стане кирилицею писати "правильно" ‹в› після голосна та ‹у› після приголосна? Ни, не стане, бо се чергуваннє дїє лише коли слово з первїсном /u/ чи з первїсном /w/ є зо словом перед тим мовлено на вднім дисї — без пину, та в окремих обставинах дехто може хотїти декламувати слова, на приклад, голосно, чїтко по складїх: тодї, що звичайно правильно би було: [woˈnawˌkrɑlɑ], стане: [wo-ˈnɑ.-uˌ-krɑ-lɑ], й ни Ви ни я не можемо знати, як инша людина рїшить уголос читати писаний текст. И знову таки, коли кирилицею пишете: ‹він вкрав›, то не лишите гиншого вибору читачеви, крім читання ‹вкрав› яко [wkrɑw]. Инше рїшеннє: стане кирилицею писати ‹в› й ‹у› за йстословом ("етимологією")? Ни, не стане, бо хоча ‹у› й можете читати й ге [u] й ге [w], ‹в› можете читати лише ге [w]. Моєю ж правописсю латиницею, яка передбачає всі згадані всобливости вимови, я пишу ‹u› на мїсцї первїсного *‹въ› (прасловйанське *u(n)), що може бути читано й [w] після голосна: ‹Hanna unesla› [ˌɦɑn.nɑwnɛsˈlɑ] ("Ганна внесла") й [u]: ‹David uneûsl› [dɑˌwɪduˈni͡ʉs] ("Давид унїс"), та ‹ou› на мїсцї первїсного *‹оу, у› (прасловянського *ou), що також може бути читано [w] після голосна: ‹ona oucrala› [woˈnɑwˌkrɑlɑ] ("вона вкрала") й [u] після приголосна: ‹œun oucral› [ˈwʏnuˌkrɑw], а також по складїх: ‹ona oucrala› [wo-ˈnɑ-u-ˌkrɑ-lɑ] ("во-на- у-кра-ла").
Та правильна вимова є не лише чергуваннє [w : u], [u : w], а й [o : w]; на пр., од "око" є правильна вимова не [na.o.ˈt͡ʃax] (‹на оча́х›), а [nawˈt͡ʃax], що вимагало би кирилицею писати ‹на вчах›, атже пишемо ‹навпаки› замїсть ‹наопаки›.

Синтетичне Єство

Ви можете створити власну "давньоруську мову" і нею спілкуватись. Чи щось подібне.
Маєте повне право.
А от при створенні перекладів-відповідників ми повинні користуватись правилами офіційної української мови, адже Словотвір - це "майданчик для пошуку, обговорення та відбору влучних відповідників до запозичених слів" української мови, і, ні в якому разі, це не майданчик для створення давньорускої мови чи якоїсь ієрогліфної мови.

Вкотре повторю.

Переклад запозичених слів - має бути українською.
Коментарі - довільна мова спілкування на ваш вибір.

Ярослав Мудров

З огляду на велетенський внесок користувача אלישע פרוש у Словотвір і глибину його мовознавчих знань, я би пробачив усі незручності читання його дописів. Те саме з Юрком Зеленим – його заслуги перед рухом більші, ніж незручності читання латинкою. Якщо таким людям щось заборонити чи просто їх цькувати за заподіяні незручності, ми їх не переконаємо писати за правописом, а швидше просто втратимо для спільноти. І від цього буде значно гірше, а не краще.
Для пошуку влучних відповідників запозиченим словам, що більше пропозицій то краще. Тому не слід штучно обмежувати число дописувачів.

Підлизав так підлизав 😁🤦‍♂️

אלישע פרוש

Ви можете створити власну "давньоруську мову" і нею спілкуватись. Чи щось подібне.
Маєте повне право.
А от при створенні перекладів-відповідників ми повинні користуватись правилами офіційної української мови, адже Словотвір - це "майданчик для пошуку, обговорення та відбору влучних відповідників до запозичених слів" української мови, і, ні в якому разі, це не майданчик для створення давньорускої мови чи якоїсь ієрогліфної мови.

Вкотре повторю.

Переклад запозичених слів - має бути українською.
Коментарі - довільна мова спілкування на ваш вибір.

Aha, to ne citali'ste cyto pisal eimy. Inose, todé cœuneç ròzmóuvui.

Євген Шульга

Підлизав так підлизав 😁🤦‍♂️

Не заздріть. Ваш велетенський внесок у вигляді 6100 змістовних коментарів я теж високо ціную.

Луком

Переклад запозичених слів - має бути українською.
Коментарі - довільна мова спілкування на ваш вибір.

Повністю підтримую, тому вже рівно рік як є обмеження на символи які можна вводити у перекладі - лише 33 букви української абетки і деякі технічні символи.

Синтетичне Єство

Варто сказати: усі біди виникають через непорозуміння.
Якщо бажаєте підняти питання використання давньоруської мови - варто поділитися своїми знаннями, в даному випадку залишити посилання на ресурс, із якого звичайні користувачі могли б почерпнути базову інформацію, а не пояснювати кожному, що до чого.
Логіка у словах користувача אלישע פרוש є, і це чудово, коли людина чогось прагне і докладає до цього зусиль, проблема ж полягає в тому, що ми банально не розуміємо мови, якою він і подібні йому спілкуються. Тому, хоча б, писати назви пропонованих перекладів можна було б загально вживаною українською.
Це не так уже і важко.

Макс Мелетень

Варто сказати: усі біди виникають через непорозуміння.
Якщо бажаєте підняти питання використання давньоруської мови - варто поділитися своїми знаннями, в даному випадку залишити посилання на ресурс, із якого звичайні користувачі могли б почерпнути базову інформацію, а не пояснювати кожному, що до чого.
Логіка у словах користувача אלישע פרוש є, і це чудово, коли людина чогось прагне і докладає до цього зусиль, проблема ж полягає в тому, що ми банально не розуміємо мови, якою він і подібні йому спілкуються. Тому, хоча б, писати назви пропонованих перекладів можна було б загально вживаною українською.
Це не так уже і важко.

П. Поруш писав, і досі може писати кирилицею. Уся проблема в бажанні.

אלישע פרוש

 можна було б загально вживаною українською.
Це не так уже і важко.

П. Поруш писав, і досі може писати кирилицею. Уся проблема в бажанні.

Ay, decoli, rédco, pisau eimy cuiriliçeiõ. 'Ne tac ouge i teagyco'? Teagyco. Pri cògyné pisanïé cuiriliçeiõ e goubleno ci malo pravuix i pitomuix zueagymenoslœunuix ta zuõcovuix œdnosyeiny rousscoyui móuvui. I goubity yix usiac, pisiõtyi cuiriliçeiõ. Tô bui, acei legxye citati cuiriliçeiõ ta u scerb yacosti œddatyui samoyui móuvui na pisymé.

'бажанні'

Bagianïe bui inxyi lègxye ròzouméli pisano proti bagianïa xiriti yacœustnõ ta lagodyenõ rousscõ móuvõ — cyto buiste volili na moyeimy mésté?

Володимир 195

Треба хоча б виділити їм десь місце на маніфести їхнього правопису, якщо по-інакшому не вирішується (ну, дякую, що варіанти вирішили, але тексту ще більше в коментарях)

Роман Роман2

Почастішали випадки, коли користувачі вживають вигадану ними самими ієрогліфну мову, що є незрозумілим для широкого загалу і вкрай недоцільно, адже Словотвір займається розробкою саме української мови, а не якихось інших мов.
Цими ієрогліфними мовами не користується жодна народність, ні мовна діаспора, і вона офіційно ніде не ухвалена для вживання.
Пропоную користуватися українською мовою, для розробки української мови, а незрозумілі ієрогліфи вилучити.

По перше, латиниця не є єроглифи.

По-перше, оскільки розрізники (діакритика) та такі знаки як œ є незрозумілими переважній більшості людей і в міжнародній звуківничій абетці (МЗА), не кажучи вже про те, яке значення надали їм Ви. По-друге, такий запис усім, хто звик до кирилиці й – значно менше – до загальної латинки, тобто всім українцям, заважає розумінню написаного, забирає час і відбиває охоту читати. По-третє, справляє враження (подекуди й правильне), ніби той, хто пише так, займається чимось незрозумілим, зайвим, безглуздим, таким, що ніколи не буде втілено.

По друге, більшість из доданого ту на Словотворї "офіційній" мовї суперечить.

По третє, "офіційна" мова та єйи "офіційне" письмо казять руську мову більше ніж упливи вятськойи, лядськойи, ягельськойи чи ще яки мови.

По четверте, "широкий загал" є, на пр., ге Ви пишете? Так, розумїти, що пишете, розумїю. Та даруйте, то є моя заслуга, а не Ваша, бо речення складаєте ге людина, що ледве є пролїзла крізь класи загальнойи школи. Пишете: «вигаданУ ними самими ієрогліфнУ мовУ, що є незрозумілИМ для широкого загалу» — "вигадана мова" (жіночий рід) : "незрозумілий/незрозумілий" (чоловїчий чи середньий рід). Чому не писати: «вигаданУ мовУ, незрозумілУ широкому загалу»? Можете проти тому речи, вже середньий рід "незрозумілим" (← "незрозуміле") там заступає всі роди: "щось незрозуміле" — в тому числї й мова (жіночого роду), та далї пишете й: "вкрай недоцільнО". Що є в тім реченнї слово "недоцільнО"? Прикмета середнього роду або прислово? В будь-якім разї є то реченнє ставлено криво. Коли середньий рід "є незрозумїлим" служить ге взагальненнє всіх трий родів — чоловїчий/жіночий/середньий → узагальнено: середньий, то замїсть "недоцільнО", правильно було би писати: «що є незрозумїлИМ и недоцільнИМ», а не «незрозумілИМ и недоцільнО». Реченнє є ге дриворубом писано, даруйте. Коли ня хто йде вчити, яко ми є писати "офіційною" мовою й "офіційною" правописсю, пишучи речення так незграбно, то є ми, ге би хто брудними руками ми з ока виняти трїску хотїв. И далї, чули'сте поняттє чергуваннє ‹і : й› чи ‹в : у, у : в›, прописане "офіційною* мовою? То чому після слова ‹загалУ›, з голосним ‹у› на кінцї, пишете ‹і›? "Офіційна" ж мова та правопись каже писати: ‹загалУ Й Украй›, а не ‹загалУ І Вкрай›.

Й одна з чисельних причин, чому я пишу латиницею, є правї чергуваннє ‹і : й›, ‹в : у›, ‹у : в›, які попри всїляки "офіційни" прописи ник так и не вмїє правильно писати.

Чергування У/В не може застосовуватися бездумно. Є чимало слів, що не вживаються майже або й зовсім ніколи з У не вживалися, зокрема до приписництва "прескриптивізму". https://zbruc.eu/node/41931
І/Й так само. 

Латиницею я пишу скрізь ‹i›, чи з вимовою/читаннєм [i ~ ɪ] або з [j], даючи й людинї з правильною вимовою читати правильно — коли ‹i› на початку слова є після слова з голосном на кінцї, то ‹i› = [j], а коли після слова з приголосном на кінцї, то ‹i› = [i ~ ɪ], й людинї, яка не вмїє правильно говорити руською; принаймї, письмо дає можливість людинї, яка вмїє правильно мовити, мовити правильно. А коли, яко Ви пишете: ‹загалУ І Вкрай›, то змушує читати лише так, як Ви пишете — читати криво. Можете на се речи, вже можемо й кирилицею писати всюди ‹і›, читаючи де треба [j], а де треба [i ~ ɪ]. Та є ще чергуваннє ‹в : у› й ‹у : в›. "Офіційна* правопись кирилицею не дасть розрізнити, де ‹в› чи ‹у› на початку слова або яко прийменник значить "in, into, inside", а де "at, by", "away". На пр., слово ‹внести, вносити› за правилом чергування після слова з приголосном на кінцї буде правильно зо звуком [u], а не [w]: ‹Давид унїс пропозицію›, а не ‹Давид внїс›,

Знову Ви своє "правильно" прете. Тут Ви точно помилятеся. https://zbruc.eu/node/41931
Це чергування голосний/приголосний(+напівголосний), тобто складотворчий/нескладотворчий не становить загальне обов'язкове правило. Дослідження творів письменників і живого мовлення доводить, що порушення "правила" чи не настільки ж поширені, як саме "правило". Особливо якщо є нескладотворчий Й або сонант, особливо плавний, Вживання В не порушує миловзучність аж так, як може здатися. Шерех про це теж писав. "розкаже, /Що діялоСЬ В СВіті… ". Так, вірш, але все ж. У прозаїків – хоч греблю гати. Чи хочете сказати, що вони всі дурні, а Ви один розумний?
Писали й говорили люди так, як чули від попередніх поколінь. "Тепер вже на смерть". Скільки наведено думок і звернень ПРОТИ "механічного" вживання такого чергування?

проти: ‹Ганна внесла пропозиці› (а не ‹Ганна унесла пропозицію›). Та доки в сих прикладїх ‹унести ~ внести› значить "to bring/carry in/into", ‹внести ~ унести› може значити й "to carry away", й чергування ‹у : в› вимагає й слово з сим значеннєм: ‹лис унїс курку› проти ‹лисиця внесла курку› (а не ‹лисиця унесла курку›!). Порівняймо ще приклади: ‹він украв› (а не ‹він вкрав›, хоча часто так неправильно й пишуть) проти ‹вона вкрала› (а не ‹вона украла›). В значеннї "to bring/carry in/into/inside" первїсний звук є /w/ — /wnɛsˈtɪ/, а після слова з приголосном на кінцї /w/ стане [u], а в значеннї "to carry away", навпаки, первїсний звук є /u/ — /unɛsˈtɪ/, а після слова з голосном на кінцї /u/ стане [w]. Таким чином, на слух у руській мовї нема різницьи між ‹унести, уносити : внести, вносити› *to bring/carry in/into/inside" та ‹унести, уносити : внести, вносити› "to carry away". Стане кирилицею писати "правильно" ‹в› після голосна та ‹у› після приголосна? Ни, не стане, бо се чергуваннє дїє лише коли слово з первїсном /u/ чи з первїсном /w/ є зо словом перед тим мовлено на вднім дисї — без пину, та в окремих обставинах дехто може хотїти декламувати слова, на приклад, голосно, чїтко по складїх: тодї, що звичайно правильно би було: [woˈnawˌkrɑlɑ], стане: [wo-ˈnɑ.-uˌ-krɑ-lɑ], й ни Ви ни я не можемо знати, як инша людина рїшить уголос читати писаний текст. И знову таки, коли кирилицею пишете: ‹він вкрав›, то не лишите гиншого вибору читачеви, крім читання ‹вкрав› яко [wkrɑw]. Инше рїшеннє: стане кирилицею писати ‹в› й ‹у› за йстословом ("етимологією")? Ни, не стане, бо хоча ‹у› й можете читати й ге [u] й ге [w], ‹в› можете читати лише ге [w]. Моєю ж правописсю латиницею, яка передбачає всі згадані всобливости вимови, я пишу ‹u› на мїсцї первїсного *‹въ› (прасловйанське *u(n)), що може бути читано й [w] після голосна: ‹Hanna unesla› [ˌɦɑn.nɑwnɛsˈlɑ] ("Ганна внесла") й [u]: ‹David uneûsl› [dɑˌwɪduˈni͡ʉs] ("Давид унїс"), та ‹ou› на мїсцї первїсного *‹оу, у› (прасловянського *ou), що також може бути читано [w] після голосна: ‹ona oucrala› [woˈnɑwˌkrɑlɑ] ("вона вкрала") й [u] після приголосна: ‹œun oucral› [ˈwʏnuˌkrɑw], а також по складїх: ‹ona oucrala› [wo-ˈnɑ-u-ˌkrɑ-lɑ] ("во-на- у-кра-ла").
Та правильна вимова є не лише чергуваннє [w : u], [u : w], а й [o : w]; на пр., од "око" є правильна вимова не [na.o.ˈt͡ʃax] (‹на оча́х›), а [nawˈt͡ʃax], що вимагало би кирилицею писати ‹на вчах›, атже пишемо ‹навпаки› замїсть ‹наопаки›.

אלישע פרוש

Tac, na pisymé e ci malo porouxeiny "pravila" [u : w], [w : u], [i : j] i ou pisateleû. Ta ména [u : w], [w : u], [i : j] i ne e pravilo — e znac givui béglui uimóuvui rodyena móuvça. Déystvno, nepravo bui boulo cazati oge uimóuva, na pr.: ‹gila e ou mene ouge odin tuigydeny› he [ʒɪˌlɑ.jɛ.u.ˌmɛnɛ.uˈʒɛ.oˌdɪn.ˈtɘ̞ʒdɛnʲ] e nepripoustima. E pripoustima, ta u za pèunuix obstavin, a tô, iz ocrema za potrebui rozdélnoho móuvleinïa, na pr., pri uigòlosyeinïé ("declamation") abo radi cetcosti ("четкости = чіткості"), bui slouxacy mœugl lépxye ròzouméti. Ale tô sõty ocremi loucéyi. Pravilna ("regular, normal") uimóuva rodyena móuvça receinïa ‹gila e ou mene ouge odin tuigydeny› bõde tacui: [ʒɪˌlɑ.jɛ.w.ˌmɛnɛ.wˈʒɛ.wˌdɪn.ˈtɘ̞ʒdɛnʲ]. Coli raz-u-raz móuvite [ʒɪˌlɑ.jɛ.u.ˌmɛnɛ.uˈʒɛ.oˌdɪn.ˈtɘ̞ʒdɛnʲ], tô e ic readou ("it's in order"). Ta coli taco móuvite scrœuzy, se staneity véiati he bui roussca móuva boula Vam ne rœudna, i móuvite he nizaiõtyi ("низаючи") slovo na slovo, rozdélno, he buiste potrebouali kés ("час") doumati, dobiraiõtyi pravuix slœu ("правих слів"). Rœuzniça meidyu ("між") uimóuvoiõ razou ("разу" = "of the type") [ʒɪˌlɑ.jɛ.u.ˌmɛnɛ.uˈʒɛ.oˌdɪn.ˈtɘ̞ʒdɛnʲ] i uimóuvoiõ razou [ʒɪˌlɑ.jɛ.w.ˌmɛnɛ.wˈʒɛ.wˌdɪn.ˈtɘ̞ʒdɛnʲ] e hi ("ги" = "як і", "the same as") rœuzniça meidyu uimóuvama eaghelscoiõ receinïa: ‹he is kind to us› he ("ге" = "as") [hi.ɪs.kajnd.tʉ.ʌs] proti [hijɪskajntwəs] — obé uimóuvui sõty ic readou, ta pervxya e radxye pitima pro nerœudna móuvça abo pro rœudna móuvça, cyto za pèunuix obstavin namagaieity sea móuviti cetco ("четко = чітко") i rozdélno, a drougâ e uimóuva rœudna móuvça — bégla, pluinna ta isveazana uimóuva.
T.z. ména [u : w], [w : u], [i : j] ne e izcleucyno ("exclusively") roussco yaumea ("явмя = phenomenon", ‹yaumen-› "явмен-", he ‹imea : imen-›, ‹ramea : ramen-›), a xiroco védomo po móuvax suétou, i poveazano is zagalnuimy teageinïemy mnoga móuv suétou ounicati sõbégou duou ("дву = двох") iscladovou ("складову") gòlôsnou — t.z. zévou ("зїву = зїяння/zéianïa" = lat. "hiatus"). Otge, isce raz, zéianïe ne e zabòronyeno, ale nadougivanïe'ho ("надуживаннє'го = надуживання його") e znac nerœudna móuvça. Se e za pervê.

Za drougê.
I popri cazanê uisxye ("высше = вище"), e potreibno ocremo isce recti ("речи́ ~ ректи́ = to say") o "nedotrimanïé" ménui [u : w], [w : u], [i : j] ou pisateleû ci tuœurçœu ("твірців ~ творців = "авторів") slœunicœu. I tout e stanovisce dovolyui iscladno i podecõdui plõtano, ta na vid — se bui, na pisymé — "nedotrimanïé" ménui [u : w], [w : u], [i : j] ne conecyno usiõdui znacity oge u dané razé ("в данї разї = in a given case") ménui [u : w], [w : u], [i : j] ne'ma. Pervxy za use e treba rozlõciti ("розлѫчити = to distinguish, separate") tuœurçœu dobui gromadœustua ("громаді́вства = socialism"), tô bui, panouanïa veatscoyui móuvui i dobui po tœumy œd dobui dotui ("доты = доти"). Ou pervuix bo e velicezna imovérnœusty oge nedotrimanïe ménui [u : w], [w : u], [i : j] tacui e beztóucovo nedotrimanïe. 
Ou drouguix ge — se bui, u dobui do gromadœustua, e stanovisce iscladnéixye.
Za pervxyê, e decœulyco ("декілько") rœuznuix ròueniy ("ро́вений/ро́веней = рівнів", ‹ròueiny = ро́вінь/ро́вень›; Gelexœuscuy II, 809: ‹ро́вень›) pravopisi: 1) a) zuõcova ("phonetic"), b) pisymeno-zuõcova ("graphico-phonetic"), 2) zueagymeinna ("звяжмінна = phonematic"), 3) tuarmeinna ("твармінна = morphematic"), 4) istoslœuna ("истослівна = etymological"), 5) rozlõcilna ("розлучильна = differentiative"). Nas tout imõty pèrêd usémy roupiti 1), 2) ta 3). Xotya zagalomy pravopisy mogeity polõciti ("полѫчити = combine") cœulyco ("кілько") ròueniy razomy, u rousscœy pravopisi cuiriliçeiõ e toho doseagti ceasto teagyco, ba, ceasto i nemoga. Na pr., is odnoho bocou pisiemo: ‹пізно, тижня› — bez ‹d› — pri slovax ‹поздити, тиждень›, a is drougoho bocou pisiemo: ‹шістнадцять›, bo ‹шісТь = xeisty›, xotya ne móuvimo /t/. Tô bui, ‹пізно, тижня› pisiemo zuõcovo, a ‹шістнадцять› tuarmeinno ta zueagymeinno. Po cœulycou ("по кільку = inasmuchas, insofern") / pocui ("поки = while") zuõcénïe mogeity bouti ménlivo a tomou i samo pisymo za zuõcénïemy ménlivo, a tuaroslœuïe ("тварослівйє = morphology") ta zueagoslœuïe ("звягослівйє = phonology") slova e œdnosimo de sõstœyno ("relatively much more consistent"), ceasto e isxœudnéixye ("східнїше = more convenient") pisati tuaroslœuno ta zueagymenoslœuno — atge nezavislo na uimóuvé u dané zuõcové otocyeinïé dano slovo bõde pisano odinacovo. Tomou, na pr., ou Grincênca e dano u yoho slœunicé de menxye tuarœu rœuznui uimóuvui, neigy, na pr., ou Gelexœuscoho ci Onixykevitya. Ale se ne znacity oconecyno ("definitively") oge Grincênco, pisauxi pricladui na slova u suoyeimy slœunicé tuaroslœuno ta zueagymenoslœuno, ne méni ("мї́ни = kept in mind", ‹méniti› = мї́нити") ménui [u : w], [w : u], [i : j] tam, de ona bé ("бї = was") izkéiana ("зчаяна = expected"; Gelexœuscuy II, 1062: ‹ча́яти›) — prosto, œdguibanïe ("відгибаннє = reflection") uséx rœuznovidœu uimóuvui zavislo na danax zuõcootocyeinïax bui velo do velicui cœulycosti rœuznopisany, otge i do isbœulxyeinïa rozseagou samoho slœunica. A crœumy toho, iz samoho pisyma ne e conecyno yasno, yac dano slovo u dané receinïé móuvi u danõ mity sam nazdateily ("наздатіль = інформатор") — ci isveazno, béglo abo rozlõcyno, rozdélno, cetco.
Pisanïe za zuõcénïemy bui u mnogé loucéyœu ("би в мнозї лучаїв = would in many cases") velo do nepœznalnosti slœu ci plõtanïa yix znacyeiny. Na pr., ‹gromada obiraieity› "a commune elects" i ‹gromada ubiraieity› a commune incorporates, encompasses" i ‹gromada oubiraieity› "a commune decorates" bõde u béglé, isveazané givé móuvé use móuvleno odinacovo: [ɣ̞roˌmɑdɑwbɪˌrɑje]. Oustno móuveatyi ("мовйячи ~ мовлячи = мовлячи") znacyeinïe e ròzouméti legco za sõstrocomiõ ("by a context"), ale na pisymé mogeity bouti teagyxye. Tomou e ceasto pisano ne za déystvnomy zuõcénïemy slova u dané zuõcové otocyeinïé a za tuaroslœuïemy 'ho ("after its morphology"), tô bui, coli ‹o-›, to ‹o-›, coli ‹u-›, to ‹в-›, coli ‹ou-›, to ‹у-›. A tacui imemo u cinnœy pravopisi pricladui, coli tuaroslœuno rœuzna slova pisiemo odinacovo, na pr.: ‹схо́дити› "to descend" = ‹isxoditi› (← *suxoditi) proti ‹схо́дити› "to ascend" = ‹uzxoditi› (por. Gelexœuscuy II, 1019: ‹усхо́д› "Aufgang, Sonnenaufgang", ta Gelexœuscuy I, 129: ‹всходи́ти› = II, 941 ‹сходи́ти› "aufschießen, sprießen").
Isce, ousouneinïe zévou mogeity bouti doseagnõto ne lixye oucòrotyeinïemy iscladova gòlôsna a i prodévomy ("продївом = by means of prothesis"), tô bui, ‹na ozerax› mogeity bouti ne ino: [nɑ̝wˈzɛrɑx], a i [nɑwoˈzɛrɑx] ci [nɐɦoˈzɛrɑx], nadtô, tac prodéu mogeity bouti i leceuten ("лечутен = subtle"): [nɑʷoˈzɛrɑx] ci [nɐʱoˈzɛrɑx ~ nɐʱʷoˈzɛrɑx], nadtô berõtyi na cmeût ("беручи на кмїт = taking into consideration") oge sama o si ("сама в си [
сама о си] = сама по собі, per se") uimóuva /o/ (iz *o bez pèregòlôsou) e [ʷo ~ ʷɔ], tô bui is [ʷ], a tacõ uimóuvõ, xotya ona i ousouneity zéu, e œddati na pisymé nemœugylivo.

Ocremo e stanovisce œd dobui gromadœustua i opœuslya ("опісля = thereafter"; ‹o-› e tou zaimeno/pronoun hi u ‹otô, ose, otam, otout› — ne prodig/prefix *o(b)- !). Sila veatscoho upluivou e vela dœ oupadca pitomoyui rousscoyui uimóuvui, cyto caznouieity ("казнує(ть) = диктує) ci e zasnovoiõ ("засновою = a premise, prerequisite") ousouneinïa zévou, ta i ménui [u : w], [w : u], [i : j] iz ocrema. Atge blizcœusty ceòlôncouanïa ("чолонкува́ння ~ чолонкова́ння = of articulation") gòlôsna zuõca [u] ta prigòlôsna zuõca [w] sloveisno ("словісно = логічно") dasty oumóuvui ("умови = conditions") pro yix mitéménõ ("митїмїну = взаємозаміну, чергування"). Œdcoli upluivomy veatscui móuvui e pitomuy zuõc [w] zastõpleno zuõcomy [v], i œdstany ceòlôncouanïa meidyu [u] ta [v] e znacyno bœulxya neigy meidyu [u] i [w], ména [u : w], [w : u] ouge bœulxye ne e ubacyliva ("вбачлива = intuitive"; Gelexœuscuy I, 57: ‹вбача́ти› "einsehen, see into, to have insight"; beri na cmeût!: ‹вбачли́вий›, védé, e ne œd ‹ubaciti = вбачити, ubaciati = вбачати› → ‹ubacyliu/вбачлив~убачлив = insightful = intuitive", ale œd *‹obacyliu›, is ‹o-› u znacyeinïé "re-, rück-", tô bui "rücksehend = respective, considerate, insightful", a ‹obacyliu› po gòlôsné mogeity bouti móuvleno he [wbɑt͡ʃˈlɪw], tomou e ou Gelexouscoho pisano: ‹вбачливий›, ale za znacyeinïemy ono œdpovédaieity tuarou ‹обачливий›, porœunaite Gelex. II, 536: ‹обачний, обачливий›).
I neprauda, oge, bõdy simy, he Ui caziete, ou deyacax slovax ménui ne bé nicda. Coli dano slovo ne e iz dobui gromadœustua, to ména [w : u] ci [u : w] bé mogõtye ("potentially") ou cogyna slova is ‹u-› ci ‹ou-›. Pro priclad, porœunaite, isce ou Gelexouscoho e dano i ‹всту́пний› i ‹усту́пний› u tœumy ge znacyeinïé "Eingangs-, Eintritts-", a nuiné — u ATSSOuM e dano ino ‹вступний›.
Ui pisiete oge "i sam Xevelyœu", bõdy simy, pisa, ceomou ménui [u : w] ci [w : u] ne'ma usiõdui. Tac, pisa: cèrêz upluiv veatscoyui uimóuvui — zastõpleinïe zuõca [w] zuõcomy [v]. Prosto cèreslo ("чересло = характер") yoho déla — Історична фонологія української мови ne pèrêdbaci suarou ci zacuidanïa, a méti ("мїти = had at its aim", ← ‹métiti = мїтити›) prosto opisati stan réciy.