Необхідність Словотвору та чистомовства як явища

Може ви неодноразово натрапляли на чиїсь дописи чи вислови щодо необхідности чистомовства. Наприклад:

“Запозичення слів з інших мов є природним процесом у розвитку будь-якої мови і не обов’язково свідчить про деградацію. Мови постійно розвиваються і змінюються під впливом багатьох факторів, включаючи культурний обмін і соціальні зміни. Використання запозичених слів може відбуватися поряд із збереженням питомої базової лексики. Перехід на іншу мову вимагав би значно більшої зміни, ніж просто запозичення окремих слів.”

Може для мови дійсно достатньо лише самої назви, а не самобутности? Всякі списки Сводиша й чистомовну муть залишимо ентузіастам, будемо просто любити ту мову, яка у нас є.

Про мене чистомовство має бути розширенням мови, а не її обмерувачем. Чистомовство має створювати свої питомі відповідники до всіх слів, але які будуть основними це треба думати. Бо можна зайти в крайнощі із заміною “грошей”,  “хліба” та “щура”. Та й усе ж ці люди частково праві: запозичення є збагаченням мови, коли годі вигадати свого слова й воно не замінює питомих, як-от “малювати” чи “рисувати”. Словотвір може не мати меж, а от чистомовство має. Треба думати, де вони пролягають.

Безперечно, мова може існувати і без пуризму. Мені подобається, що слова стають “зрозумілішими”, хоча тут можна різні аргументи наводити. І часто просто красиво й колоритно
Взагалі я однозначно підтримую всюди вжиток хоча б дуже відомих відповідників, типу чинник, світлина, часопис, життєпис, відсоток, книгозбірня, обрій, оплески, оприлюднити, землепис тощо (а втім навіть тут різні за поширеністю вийшли) і в цілому простіше висловлення: навіщо казати “імплементувати”, якщо можна впровадити, генерація не сильно відрізняється від покоління та інші. Ну і зовсім росіїзми варто замінювати (але не псевдоросіїзми і не впадаючи в інші запозичення), часто й новомодні англіцизми. А решта, зрозуміло, це прескриптивний штучний проєкт, який має плюси і мінуси, мабуть не спрацює, але з ним цікаво погратися. І взагалі так, на Словотворі є геть усе, але на практиці десь треба вибрати межу

Безперечно, мова може існувати і без пуризму. Мені подобається, що слова стають “зрозумілішими”, хоча тут можна різні аргументи наводити. І часто просто красиво й колоритно
Взагалі я однозначно підтримую всюди вжиток хоча б дуже відомих відповідників, типу чинник, світлина, часопис, життєпис, відсоток, книгозбірня, обрій, оплески, оприлюднити, землепис тощо (а втім навіть тут різні за поширеністю вийшли) і в цілому простіше висловлення: навіщо казати “імплементувати”, якщо можна впровадити, генерація не сильно відрізняється від покоління та інші. Ну і зовсім росіїзми варто замінювати (але не псевдоросіїзми і не впадаючи в інші запозичення), часто й новомодні англіцизми. А решта, зрозуміло, це прескриптивний штучний проєкт, який має плюси і мінуси, мабуть не спрацює, але з ним цікаво погратися. І взагалі так, на Словотворі є геть усе, але на практиці десь треба вибрати межу

Згоден.

на Словотворі є геть усе, але на практиці десь треба вибрати межу

Так і має бути. До всіх черпаних слів ліпо знайти відповідник, а вживати чи не вживати той відповідник - то вже на особистий розсуд.

Тут скоріше дискусія роду “черпані слова - то розвиток чи занепад мови?”

на Словотворі є геть усе, але на практиці десь треба вибрати межу

Так і має бути. До всіх черпаних слів ліпо знайти відповідник, а вживати чи не вживати той відповідник - то вже на особистий розсуд.

Тут скоріше дискусія роду “черпані слова - то розвиток чи занепад мови?”

Ясно. Свою думку я висловив.

Може ви неодноразово натрапляли на чиїсь дописи чи вислови щодо необхідности чистомовства. Наприклад:

“Запозичення слів з інших мов є природним процесом у розвитку будь-якої мови і не обов’язково свідчить про деградацію. Мови постійно розвиваються і змінюються під впливом багатьох факторів, включаючи культурний обмін і соціальні зміни. Використання запозичених слів може відбуватися поряд із збереженням питомої базової лексики. Перехід на іншу мову вимагав би значно більшої зміни, ніж просто запозичення окремих слів.”

Може для мови дійсно достатньо лише самої назви, а не самобутности? Всякі списки Сводиша й чистомовну муть залишимо ентузіастам, будемо просто любити ту мову, яка у нас є.

Щоб відповісти на це запитання, спочатку треба з’ясувати, як запозичення з’являються 
Я не філолог, хоча цікавлюся мовознавством.Однак, спостерігаючи за нашою та іншими мовами(принаймні на розмовному рівні), можна сказати декілька очевидних та не дуже речей 
1.Запозичення з’являються, бо мова не може передати певне явище або утямок одним словом.Це абсолютно нормально, і, наймовірніше, або ці запозичення стануть усталеними або їх замінять питомі слова(або просто з’явиться синонім)
2.Запозичення з’являються через не знання мовців питомої лексики.Я вважаю, що це також нормально, хоч і погано.Сучасний академічний словник української мови — це Сум-11(чекаю на Сум-20). Наймовірніше я шукатиму слова саме там.І ось там є слово “поняття”, що явно є калькою російської мови(так, це не запозичення, але все-таки); питомого слова “утямок”(як в словнику Кримського) там просто немає.Я свідомо вживав слово “поняття”, адже я не знав, що є питоме й логічне слово.
3.Рідкісний випадок, але українська має такий досвід.Запозичення з’являються штучно.Це період “совка”, я думаю, тут не треба нічого пояснювати.
4.Запозичення з’являються як синоніми.Інколи вони витісняють питомі слова, що може бути дещо неприємним.Одначе, якщо вони цього не роблять, я вважаю, що це також нормальне явище.

(Це те, що я бачив сам, я не претендую на цілковиту правильність своїх слів).

Запозичення сприяють глобалізації, вони надають нам зв’язків з навколишнім світом, що неймовірно важливо.Від екзотизмів до інтернаціоналізмів, які є в кожній мові(принаймні в індоєвропейських).

На мою думку, це розвиток мови, але…тільки якщо вони не поглинають мову.Прикладом можуть бути англіцизми.Я дуже радий, що є такий сайт(ну або ж осідок) як словотвір, оскільки ми маємо позначати нові явища та утямки власними словами; але навіть так деякі з них залишаться в нашій мові, адже жодна мова  світу не універсальна.

Поки ми відчуваємо, що українська мова — це українська мова, черпані слова не мають бути проблемою 

(Перепрошую за будь-які помилки в тексті)

Запозичення сприяють глобалізації…

Це наслідок глобалізації, а не навпаки.

На мою думку, це розвиток мови…

Це скоріше свідчить про відсталість мови від прогресу, неспроможність наздігнати розвитковий світ з його новотвореними тямами та нововиведеними товками.

Поки ми відчуваємо, що українська мова — це українська мова, черпані слова не мають бути проблемою.

А тут цікавий momentum. Чи багато вкраїнців одчувають коріння мови? Чи багато хто замислюється над тим, чи є слово черпаним чи питомим, коли вживають новомодні англізми, які аж нічого нового не несуть, а лише заміщують питомі слова (на зразок челендж, спікер, шеймінг, булінг, мобінг, релакс)? Тим паче, коли таке пишуть/читають в публіцистичних, науково-публіцистичних статтях? Я подрузі иноді на це вказую, а вона дубіє та за кілька митин відповідає “а я і не знала, що це не українське”. Я вже не кажу про “на протязі”, “по крайній мірі”, “від першого обличчя”, “в кінці кінців”, “слідуючий”, “наступаючий”, “пройшла зустріч”, “паша маша ваня света катя альона”… З таким мовним чуттям, якби в нас “прізвище” змінилося на “фамілія” (а це базісна лексика), ніхто б і не помітив.

Чистомовство = чиста мова = сильна мова = сильна культура, а це, щонайменше, просто круто. Але річ навіть не в цьому. Більше закорінених, свідомих людей = меньший влпив інертної біомаси пересічників, какаразніц, брудолюду = краща якість життя, бо від усвідомлення “хто ми” й “звідки ми” людина стає більш діяльною, рушійною та, відповідно, впливовою; на противагу млявому недалекоглядному покотиполю, яке живе саме по собі та не асоціює себе з державою, свідома людина розуміє устрій (як працює) та спромогу (повноваження) держави й, відповідно, своє місце в цій державі, а також тямить значення культури.

Раджу Вам ознайомитись зі статтєю https://uamodna.com/articles/puryzm-u-terminologiyi-ukrayinsjkyy-dosvid-na-evropeysjkomu-tli/

І дякую за Ваш допис, з повагою.

Про мене чистомовство має бути розширенням мови, а не її обмерувачем. Чистомовство має створювати свої питомі відповідники до всіх слів, але які будуть основними це треба думати. Бо можна зайти в крайнощі із заміною “грошей”,  “хліба” та “щура”. 

Можливо. Та хто нам тут забороняє намагатися?

Та й усе ж ці люди частково праві: запозичення є збагаченням мови, коли годі вигадати свого слова й воно не замінює питомих, як-от “малювати” чи “рисувати”. Словотвір може не мати меж, а от чистомовство має. Треба думати, де вони пролягають.

Запозичення сприяють глобалізації…

Це наслідок глобалізації, а не навпаки.

На мою думку, це розвиток мови…

Це скоріше свідчить про відсталість мови від прогресу, неспроможність наздігнати розвитковий світ з його новотвореними тямами та нововиведеними товками.

Поки ми відчуваємо, що українська мова — це українська мова, черпані слова не мають бути проблемою.

А тут цікавий momentum. Чи багато вкраїнців одчувають коріння мови? Чи багато хто замислюється над тим, чи є слово черпаним чи питомим, коли вживають новомодні англізми, які аж нічого нового не несуть, а лише заміщують питомі слова (на зразок челендж, спікер, шеймінг, булінг, мобінг, релакс)? Тим паче, коли таке пишуть/читають в публіцистичних, науково-публіцистичних статтях? Я подрузі иноді на це вказую, а вона дубіє та за кілька митин відповідає “а я і не знала, що це не українське”. Я вже не кажу про “на протязі”, “по крайній мірі”, “від першого обличчя”, “в кінці кінців”, “слідуючий”, “наступаючий”, “пройшла зустріч”, “паша маша ваня света катя альона”… З таким мовним чуттям, якби в нас “прізвище” змінилося на “фамілія” (а це базісна лексика), ніхто б і не помітив.

Чистомовство = чиста мова = сильна мова = сильна культура, а це, щонайменше, просто круто. Але річ навіть не в цьому. Більше закорінених, свідомих людей = меньший влпив інертної біомаси пересічників, какаразніц, брудолюду = краща якість життя, бо від усвідомлення “хто ми” й “звідки ми” людина стає більш діяльною, рушійною та, відповідно, впливовою; на противагу млявому недалекоглядному покотиполю, яке живе саме по собі та не асоціює себе з державою, свідома людина розуміє устрій (як працює) та спромогу (повноваження) держави й, відповідно, своє місце в цій державі, а також тямить значення культури.

Раджу Вам ознайомитись зі статтєю https://uamodna.com/articles/puryzm-u-terminologiyi-ukrayinsjkyy-dosvid-na-evropeysjkomu-tli/

І дякую за Ваш допис, з повагою.

Цілком згоден!

Може ви неодноразово натрапляли на чиїсь дописи чи вислови щодо необхідности чистомовства. Наприклад:

“Запозичення слів з інших мов є природним процесом у розвитку будь-якої мови і не обов’язково свідчить про деградацію. Мови постійно розвиваються і змінюються під впливом багатьох факторів, включаючи культурний обмін і соціальні зміни. Використання запозичених слів може відбуватися поряд із збереженням питомої базової лексики.

Перехід на іншу мову вимагав би значно більшої зміни, ніж просто запозичення окремих слів.”

Може для мови дійсно достатньо лише самої назви, а не самобутности? Всякі списки Сводиша й чистомовну муть залишимо ентузіастам, будемо просто любити ту мову, яка у нас є.

Щоб відповісти на це запитання, спочатку треба з’ясувати, як запозичення з’являються 
Я не філолог, хоча цікавлюся мовознавством.Однак, спостерігаючи за нашою та іншими мовами(принаймні на розмовному рівні), можна сказати декілька очевидних та не дуже речей 
1.Запозичення з’являються, бо мова не може передати певне явище або утямок одним словом.Це абсолютно нормально, і, наймовірніше, або ці запозичення стануть усталеними або їх замінять питомі слова(або просто з’явиться синонім)
2.Запозичення з’являються через не знання мовців питомої лексики.Я вважаю, що це також нормально, хоч і погано.Сучасний академічний словник української мови — це Сум-11(чекаю на Сум-20). Наймовірніше я шукатиму слова саме там.І ось там є слово “поняття”, що явно є калькою російської мови(так, це не запозичення, але все-таки); питомого слова “утямок”(як в словнику Кримського) там просто немає.Я свідомо вживав слово “поняття”, адже я не знав, що є питоме й логічне слово.
3.Рідкісний випадок, але українська має такий досвід.Запозичення з’являються штучно.Це період “совка”, я думаю, тут не треба нічого пояснювати.
4.Запозичення з’являються як синоніми.Інколи вони витісняють питомі слова, що може бути дещо неприємним.Одначе, якщо вони цього не роблять, я вважаю, що це також нормальне явище.

(Це те, що я бачив сам, я не претендую на цілковиту правильність своїх слів).

Запозичення сприяють глобалізації, вони надають нам зв’язків з навколишнім світом, що неймовірно важливо.Від екзотизмів до інтернаціоналізмів, які є в кожній мові(принаймні в індоєвропейських).

На мою думку, це розвиток мови, але…тільки якщо вони не поглинають мову.Прикладом можуть бути англіцизми.Я дуже радий, що є такий сайт(ну або ж осідок) як словотвір, оскільки ми маємо позначати нові явища та утямки власними словами; але навіть так деякі з них залишаться в нашій мові, адже жодна мова  світу не універсальна.

Поки ми відчуваємо, що українська мова — це українська мова, черпані слова не мають бути проблемою 

(Перепрошую за будь-які помилки в тексті)

Чи довго проживе хоч і тьмотемцевий (мільярдний) народ, якщо народжуваність буде близько безколя (нуля)? Так, скажете Ви, багато слів живе значно довше, ніж людина, але інші? Та й міряти треба їхнім віком. 
Якщо в країні не вистачає робочої сили через зависокий середній вік, щоб господарництво (економіка) трималася, запрошують чужоземців, що може вбивати звичаї, як це видно в багатьох країнах Європи.
Так і мова. Смерть її словотвору означає початок смерті її самої. Для нових явищ, утямків беруть чужоземців – чужі слова, які зменшують частку питомих. Світ іще ніколи не змінювався так хутко, і мовний розрив поколінь ще ніколи не був настільки великим. Втрачається зв’язок поколінь – існує відчуття, ніби батьки (і – тим більше – бабусі-дідусі й старші) розмовляють геть іншою мовою, і це, на превеликий жаль, є частково правдою. Якщо мову вважають непристосовною до дійсності, до змін, вона стає цяцькою в зберіжні (музеї), чимось гарним, але застарілим, несучасним, мертвим: “Ти, мово, гарна в книжці, та про хайпових інфлюєнцерів у топі чатитимуся англійскою нашими буквами, а не тобою, експонате”. Саме таке враження, свідоме чи підсвідоме, виникає в людей, коли наша питома Мова НІБИТО не здатна передати сучасні явища, речі.
Безнаглядовий потік чужослів затоплює Мову, розмиваючи межі. Зрозуміло, що за таких обставин усе більше однакових слів (хайп, кринж, фейл) якими описують тотожні явища, зокрема, наші й кацапські підлітки. А межа потрібна, щоб уберегтися від зовнішніх впливів, зберегти своє. Частиною якого суспільства відчуває себе людина, що послуговується такими словами, українського чи “світового”, “модного”? А це теж “опщєпанятний язик”. І це знову викликає відчуття немодності, несучсності, неспоможності, неповноцінності Мови. А звідси до відчуття меншовартості народу з такою мовою (тобто українського) лише ступінь.
Подивіться на список цьогорічних учасників Євробачення. Чи знайдете хоч одного з кириличною назвою?
А чому так? Бо чужа назва, чужий запис є ознакою нібито модності, модерності, стильності (навмисне чужі). Якщо коротко: на відміну від козацької України й пізніше, де й сироти були здебільшого освічені, на болотах освіту могли собі дозволити тільки найбагатші вельможі, тому сама освіта,  зокрема знання чужих мов, була ознакою належності до вищого світу, солі землі. Тому вони й соромилися мови простолюду, черні (звісно, я б теж соромився недоязика, та я не про те), тому часто й зовсім не знали кацапської розмовної: хотілося здаватися ближчими до балів-карнавалів, культури й вишуканості вищих кіл Європи, а не селюка (до речі, саме в селах у нас,  зрозуміло, Мова краще збереглася, і саме від кацапів поширилося часто зневажливе ставлення до “села”, “селюків”, “колхозу” тощо. За совка ж неповноцінність кацпаської наклалася на зневаження Вкраїнської, тому є те, що є. Що більше чужих слів з’являється, то далі ми від питомої Мови й то менше надії на повернення до неї як скарбниці надбатку (культури) й звичаїв, які вона несе в собі, що не зможе дати жодне чуже слово так,як наше.