Шукаючи відповідники дуже допомагає словник синонімів Караванського (5-те видання). Які є ще хороші засоби для цього?
Шукаючи відповідники дуже допомагає словник синонімів Караванського (5-те видання). Які є ще хороші засоби для цього?
Найкращий сайт для пошуку українських відповідників:
https://r2u.org.ua/
Словник сучасної української мови, який творять користувачі: http://myslovo.com/
Офіційний правопис і граматика української мови: https://ukrainskamova.com/
ВЕСУМ (Великий електронний словник української мови): https://r2u.org.ua/vesum/
Словник іншомовних слів: https://www.jnsm.com.ua/sis/
Англо-українські онлайн словники: https://e2u.org.ua/
Багатомовний онлайн словник: https://uk.glosbe.com/
Вільна онлайн-бібліотека україномовної літератури: http://chtyvo.org.ua/
Словник синонімів Караванського (5-те вид., 2014): http://chtyvo.org.ua/authors/Karavanskyy_Sviatoslav/Praktychnyi_slovnyk_synonimiv_ukrainskoi_movy_5-te_vyd_2014/
Онлайн-бібліотека та освітній онлайн-ресурс: http://litmisto.org.ua/
Електронна бібліотека давньої української літератури: http://litopys.org.ua/mainf.htm
Левченко: “Заметка о русинской терминологии”: http://litopys.org.ua/rizne/rusyny.htm
Малорусько-німецький словник Желехівського та Недільського: http://litopys.org.ua/djvu/zheleh_slovnyk.htm
Діяспорна електронна бібліотека: http://diasporiana.org.ua/
Реєстр репресованих слів: https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/Linguistics/rejestr.html
Сучасні українські словники та енциклопедії: https://slovnyk.me/
Портал української мови та культури: https://slovnyk.ua/
Словник чужизмів Павла Штепи: https://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=1307
ЕСУМ (Етимологічний словник української мови): https://ukraineclub.net/etymologichnyii-slovnyk-ukraiinskoii-movy
Онлайн-версія матеріалів для словника давньоруської мови Срезневскаго: http://oldrusdict.ru/dict.html
Cловники російської мови: http://gramota.ru/
Етимологічний словник російської мови Фасмера: https://lexicography.online/etymology/vasmer/
ЭССЯ (Етимологічний словник слов’янських мов): https://georgewladlukas.livejournal.com/59545.html
Ось лишень більшовицьким СУМом керуватися не слід, кальок мови російської (ніяк не марковані як кальки) там чи не більше (ні, таки більше, безумовно більше), ніж усіх полонізмів, анґліцизмів та богемізмів разом взятих.
Доволі упередженим є і ЕСУМ.
Коли я посилаюсь на СУМ, то роблю це після звіряння з дорепресійними словниками, а на ЕСУМ, щоб виявити германізми запозичені через польську, бо нескладно перевірити польську й кілька германських мов у перекладачі. Коли схожі германізми крім польської та української є в словацькій і чеській, які більше дбають про чистоту мови їм можна дати спокій і не клеймувати чужизмами, бо навіть чехи й словаки визнали їх рідними й вони мали на те причини, зокрема можливо через недовготу, милозвучність, гнучкість для словотвору та можливість розрізнити від інших слів у своїй мові для зниження полісемії, але якщо в українській мові є давня, милозвучна, не набагато довша морфема, яка не менш влучна за чужизм я з радістю підтримаю чужу пропонову чи додам свою. Також я дуже підозріло ставлюся коли ЕСУМ клеймує слова полонізмами чи богемізмами, бо в інтересах СРСР було штучно віддалити лексику Української від західнослов’янських мов, але я не проти, якщо хтось у давньоруських пам’ятках та водночас у говірках знайде форму слова з питомими для української мови рисами, зокрема повноголоссям, протезами й ікавізмом. Для перевірки чи слово не є церковнослов’янізмом/староболгаризмом крім ЕСУМ можна використати навіть етимологічний словник російської мови Фасмера (в ориґіналі написаний німцем німецькою мовою) чи краще етимологічний словник слов’янських мов Трубачева, що дозволить звернути увагу на болгаризми, які визнають навіть московити.
Yaroslav Shpak,
до Вашої тези про “германізми, визнані за свої й у чеській та словацькій (таких, що дбають о свою чистоту)”:
загалом не відкидаючи наперед імовірність необхідності (тобто, без якого не обійтись) якого германізму в руській мові, хотів бим застерегти, що з моїх спостережень (бороздіння ЕСУМ й інших старих словників), уже доволі багато коли було, коли я гадавши на тяму яку просто нема питомо руського відповідника, і що без польського, чеського, бовгарського чи германського слова чи твару не обійтися нияко, несподівано для себе такі питомо руські відповідники таки находив. І що більше такого находжу, то більше йму віру, що тих відповідників є ще більше – іно що по їх є глядіти дуже гострим оком.
Напр., без германізму “мусити~мусіти”, мабуть, ледве хто нині мнить (уявить собі) вираження модальності повинності в укр.м. Як і без польського “треба”. А прото, в ЕСУМ (під: суд) найдемо твар {судне́й} в значенні “потрібний” (запис фонетичного варіанта до *сѫднъи), що свідчить про розвій на тлі руськім товку повинності/необхідності як модальності в гнізда кореня *сѫд-; у статті (там же, в ЕСУМ; див. ту статтю уважно – вона є доволі довга, на кілько сторін) під “тягти” також найдемо кілько різних похідних слів явного звязку з семантикою повинності/необхідності – ба, слова з такою семантикою в словах від кореня *тѧг- є засвідчено й у памятках давньоруських. Крім дієслів тѧгти, сѫдити, семантику повинності/необхідності як модальності я виявив і в дієслові ѧти (див. ЕСУМ під: яти; яло). Також модальність необхідності/повинності є в дієслові бѫти “бути” – вона є навіть нині відносно жива (принаймні легко зрозуміла й сучасної у пересічному українцеві, либонь): “мені [є] завтра рано йти на роботу” – часто з розмовною синкопою дієслова “бути”; памятки друс. конструкціями з “бути” для вираження повинності/необхідності ряснять. Та й загалом, модальність необхідності/повинності не мусить конче виразити дієслово (як у германських: must, müssen…) – словйянські мови знають конструкцію з давальним відмінком (звичайно в поєднанні з тим таки дієсловом “бути”) на вираження модальності повинності/необхідності – не тільки руська знає “мені [є] йти”, “їй [є] глядіти за”, а й у чеській та словацькій “na tebe bolo volať mu”, “to je na tebe” ≈ “ти мусиш” (не можна, між іншим, не бачити перегук з англ. “it’s (up)on you to …”); таку конструкцію з давальником знають іще кельтські (де вона є й єдина для вираження модальності повинності/необхідності) та іврит (я про інші семітські не вім, та найімовірніше й там є так).
@“אלישע פרוש”, дякую за цікаву й корисну інформацію щодо критичної оцінки етимології та можливостей питомої слов’янської лексики для словотвору.
אלישע פרוש,
Слово “треба” не польське! Польською є його нинішня форма, але є руське (українське) забуте “тереба”, слово лиш видозмінилося через шалений тиск болгарської, польської та російської форм.
Колись я мав дискусію про полонізми і мені пояснили, що багато таких слів є не польськими, лиш українська мова через тиск чужих мов змінила форми деяких слів, але слова від цього не припинили бути українськими (лиш з невірними формами)!
Тобто, й “крок” не можна вважати за полонізм, коли є прадавнє слов’янське *krokъ, з якого можна вивести істинну українську повноголосну форму “корок”.
Те ж саме зі словом “скроня”, яке не є полонізмом, через польську мову втратилось повноголосся, але “скороня”, “скоронь” лишилося українським словом.
Те ж саме з “віжою”, яка стала “вежою” через тиск польської мови.
Навіть “праця” можна позбавити польських і чеських барв, доробивши до українського “пороття” (чи “порання”).
Таких слів дуже багато, Ви самі згадували про “вільми”, яке перетворилось на “вельми”, а ще про “до речі”, що є хибною формою проти істинного “до річи”. Чужим не стали слова, чужою є їх нинішні ФОРМИ, але слова нам то рідні.
Тож і слова “треба” цуратися не слід, просто його можна відновити до східнослов’янського “тереба”.
Я сам подібне не роблю, бо мої знання мови не є досить добрі, щоб не вчиняти помилки раз за разом, але хто добре володіє знаннями мови, не бачу злочину вживати істинні форми слів.
Карл-франц Ян Йосиф,
“треба” таки є польське, а питоме *тереб- у руській никда не набуло розвиток абстрактного значення модальності; стане глянути похідні від *тереб- в ЕСУМ – там нема ни слова з натяком на товк по добі модальному “треба”.
Карл-франц Ян Йосиф,
“… пояснили, що багато таких слів є не польськими, лиш українська мова через тиск чужих мов змінила форми деяких слів, але слова від цього не припинили бути українськими …”
Пояснити словами “не є польськими, а”, не є пояснення, а голослівне твердження. Треба конкретні приклади брати. В однім прикладі буває мильно приписано походження польській мові, а іншім право (“справедливо, правильно”).
Про ваше “треба” дурницю мовили – як тяма “необхідно” може бути нам чужою, коли первісне праслов’янське *terba означало “потреба, необхідність” (джерело: https://goroh.pp.ua/%D0%95%D1%82%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F/%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%B1%D0%B0).
Мені т(е)реба сходити в туалет = Мені *terba (необхідність) є сходити в туалет.
Мені т(е)реба випити води = Мені є *terba (необхідність) випити води.
Все логічно, де ви тут знаходите хибу, я геть чисто не приймаю побачити.
А про те, що не всьому у ЕСУМі слід довіряти, то я нічим не сперечаюсь, такої само думки. На все – необхідність дивитись уважно, не довіряючи нікому.
Карл-франц Ян Йосиф,
Зо словом “крок” в руській є значно складніше. По перше, праформа сього слова може бути реконструйована різно: *kr-ok-, *kor-k-. Бо різні словянські мови, в т.ч. руська кажуть сліди обу праформ. До сього же кореневого гнізда тягне й праформа: *kor-ak-. Природа всіх тих *kor-k-, *kr-ok-, *kor-ak-, точніше природа дальшого розвитку їх значень у різних словянських мовах є експресивна (див. під *korkъ, *krokъ в ЕССЯ). Й експресивність та має спонукати до обережнішого ставлення до висновків про фонологічні результати, які мала дати в руській праформа *kr-ok- (тут я стану (зупинюся) тільки при сій праформі, бо рідна їй праформа *kor-k- дістала свій розвиток в руській яко {корок} в “о-корок” тощо). Тобо, так, СТРОГО *kr-ok- → *крокъ би мало дати в руській *крік. Але, треба мати на увазі вже згадану експресивну історію розвитку [значень] сього гнізда в слов. мовах загалом, а також можливість (я не кажу, що сі завваги мають бути вирішальні, але їх неодмінно є важливо зважити) впливу на “о” в формі називного відмінка “крок” з боку форм непрямих відмінків сього слова, де “о” є абсолютно закономірно. Треба мати на увазі, що мова усна природна є потік звязаних слів, а не низані механічно словникові словоформи. Се я кажу зокрема й до того, що, напр., у “поліського” типу говірок (т.зв. історичної “київсько-поліської” зони говірок), *о в критім складі є рефлексовано дещо різно залежно від наголосу: наголошене крите *о є зазвичай дифтонг типу {уо~wo}, а ненаголошене часто є {о}, хоча те {о} не є прямо з *о, а нейтралізований в ненаголошеній позиції той же дифтонг *{уо}. Саме по собі означення “ікавізм” є вкрай рубане, грубе. Рефлекси критого *о суть по говірках дуже строкаті. В односкладовім “крок”, ніби, наголос є однозначен, але, то є “словниково-реєстрова” інтерпретація наголосу – в суцільнім потоці речення “крок” і в називному відмінку могло часто бути в умовах фонотактики ненаголошене. До всього того на “о” в формі називного відмінка “крок” могли вплинути й форми – безперечно чуті мовцями як етимологічно близькоповязані дієслова “крочити” чи та синонімічного “крочай”.
Попри випадків польського чи росийського походження “о” в критім складі в руській мові, в руській мові всеже є немало випадків з “о”, яке може, й має бути пояснено на тлі питомім. Так, напр., префікс {од-} в ненаголошеній позиції, {па́рость}, {кон}, паралельне до {кін} (і тут так само “о” могло стати як під впливом непрямих відмінків, так і в умовах фонотактики, як ненаголошене в тоці мовлення). Звісно, форму {кон}, поруч з {кін}, та й {крок}, хоча до неї *{крік} і не засвідчено, не можна в жаднім разі плоско товкувати як відсутність “ікавізму”. “Ікавізм” з погляду фонологічного є й в формах {од-}, {па́рость} (див. вище про “києво-поліську” зону) – т.зв. “ікавізм” охопив усі говірки рус. м. без винятку; різна є міра самих алофонічних проявів сього явища. Коли в говірках ми чуємо {кунь}, {куонь}, {кӹнь}, {кӱнь}, {куень} тощо, се не значить відсутність в них “ікавізму”, іно бо не чуємо там “шкільного” {кінь} – то є той же т.зв. (криво званий) “ікавізм”.
Всі ті завваги не мусять повністю вилучити польське походження форми “крок”, та, про мене, вони здатні значно послабити польську версію її походження в руській мові, й мусять бути взяті до уваги.
Карл-франц Ян Йосиф,
з формою “скроня” є геть інший випадок. Вона є безперечно польське, бо в руській маємо засвідчене й “скоронь”. Просто поруч з питомою в руську потрапила й польська форма. Історія з “кроком” є, правдоподібно, не така же.
Карл-франц Ян Йосиф,
з “працею” знову таки, то не є той випадок, що з “кроком”. Як я пояснив, “крок” може бути цілком питомо руське, й нема потреби його “перекроїти” на руський лад, коли воно вже руське є. Але форми +пороча в руській не засвідчено ни прямо ни непрямо. Звязок з “порати” є не доведено, як і звязок “práca” з “пороти”, чи звязок “порати” з “пороти”; “práca” повязують етимологічно з іншим коренем з первісним товком *“слати (посилати) [→ з дорученням, завданням]”.
Коли хотіти таки творити слово “пороча”, я не проти, та треба правдиво зазначити, що творено штучно на базі прасл. кореня, явного в словах інших словянських мов, з припущенням можливості його існування якийсь час на раннім етапі в деяких говірках праруських, а не твердити в сім випадку, що воно достеменно було, й його потім витисла польська чи чеська форма. Коли би вона й була, то не конче з тим же товком, що в чеській, атьже в південнословянських похідне від *portya має інше значення.
В принципі, не маю нічого проти Ваших слів, усе сказано слушно.
Зверну увагу, що мої слова лиш думки вголос, не філолог, тож не маю права виступати внесення різних “тереба”, “віжа”, “пороття” в літературну українську мову.
Я лиш виступаю на сторону взяття парадиґми – перед тим як цуратися якого слова, що його ЕСУМ клеймує як полонізм, богемізм чи болгаризм, перше ніж викидати, треба глянути, чи можливо вивести українську форму слова – якщо така є в писемних пам’ятках давнішої руської доби, або коли маємо праслов’янську форму повністю вірогідну, з якої можна вивести сучасну українську.
Мені траплялися огидні тези, що слово “червоний” є полонізм, тому треба його позбутися, а ось у росіян, “справжніх нащадків Русі”, як мені казали, слово “красний” не полонізм, і нам би й його стати вживати… Але це маячня! “Красний” це “гарний” у давній руській мові! А “червоний” нам не слід викидати, нам потрібно викинути геть польський вплив, і тоді отримаємо цілком українське нам рідне “червений” чи “червлений” (не знаю, як правильно, саме через такі незнання і страх помилок, я досі боюся переходити на знеполонізовану і знеболгарену українську мову). Отже, межи “викинути слово” і “лишити як є”, ще є варіянт “позбавити слово чужинського впливу, який змінив руську форму на свою”.
Так само з “хлопець”, що називають полонізмом, а я ось маю доброго друга, який всюди говоре і пише “холопець”, як і мусить (так він мені каже) бути в українській мові.
Ще на думку падає “прапор”, з якого виводять щире наше “поропір” (ви б написали, гадаю, “поропѡр”, а дійсно зручно, щоб видіти, де [і] чергується з [о]).
Так само “шов” є росіянізмом, але натомість маємо щире українське “шво”.
І “древляни” мали би бути “деревлянами”. І “шлюб” мав бути би “злюбом”. Такого багато.
Мусить же бути, кінець кінцем, якийсь порядок у мові, що його комуністи, сволота, хотіли знищити! Ось за таку думку я стою.
В питомого {вільми́} й польського походження {ве́льмм} й значення було те саме, а в {тереб-} і похідних, з одного боку, та в польського походження {треб-, [по]трібн-], з другого, не було те саме значення никда. Натягти на *тереб- значення те саме, що в польській чи інших словянських мовах (чес., слвц. тощо) буде калькою – такою же, на які Ви так яро чатуєте в разі росийських кальок в руській. Двоїтий стандарт? Я навів, не’наче, доста питомих способів передати модальність повинності-необхідності в руській мові, аби чепити ся цупко за вте нещасне “треба”. Коли б’ уже нич було з чого брати, йносе, та в руській тут стане свойих добрих способів.
Карл-франц Ян Йосиф,
бачу я тут з Вами грязну …
Твердження, що праслов’янське *terba означало “потреба, необхідність”, є дано в ЕСУМ “od brucha”, як кажуть словаки (“зо стропу”). Первісне значення сеї лексеми мало бути “знищення, корчування”, від кореня *tr-/ter- “терти, корчувати, полоти, а відти далі “чистити”, “нести в жертву (← те, що ничить, жере вогонь (жертовний)”, а вже відти значення “потреба, необхідність” через проміжне значення “те, що має бути несено в жертву”. Таке значення – “жертва, жертвоприношення” й засвідчено є в Пов. в. л. за формою тєрєба.
Карл-франц Ян Йосиф,
руський правильний твар є “червленийчерлений” з можливим випадним “в”; “л” тут має бути від йотації після “в” перед іншим голосним, бо вихідне є тут дієслово “червити”, пор.: “давити” (“давлю”) → “давлений”, не +”давений”, “ставити” (“ставлю”) → “ставлений, ставлення”, не +”ставений, ставення”, тощо. На Закарпатті є поширена фонетична форма {челленый}, асиміляцією *рвл → {рл} → [лл].черний” від *чьрмьнъ з випадним “м”, або зо вставним “е”.
Ще може бути: “черемний
Я всього лиш не розумію, чому в ЕСУМі відверто збрехали, йнакше не скажу, що праслов’янське *terba означало «потреба, необхідність». Чи то некомпетентні люди словник складали, чи що.
Читаєш одне, а виявляється, що все не так. :(
Я не хочу кидати на їх труд голослів, втім, похлин иму такий оже то є велика калогужа. На пр., уже не раз бачив там и таке, коли хто в ЕСУМ да товк издроя якому слову, а там же ниже під тим же словом є дано йинше слово явно - і козі видно - вязане здроєм зо словом перед тим, а вже інший з ЕСУМ пише: “неясно”.
Короче, де де там є й гідне що, та в цілім словник є хабезний.
Чей не брехали, а, просто, лінь.
Дуже вас прошу, напишіть будь-ласка як відмінюється слово червлений, бо я хочу використати в поезії про осінь в архаїчному стилі і положити на яр, поможите?
Дуже вас прошу, напишіть будь-ласка як відмінюється слово червлений, бо я хочу використати в поезії про осінь в архаїчному стилі і положити на яр, поможите?
Ги будь який прикметник на <-ий> же.