Шановне товариство, мені цікаво, які ваші думки стосовно потреби та самої можливості творення в українській мові довгих складникових слів. Рівно тому, як це присутнє в інших мовах.
До прикладу одне надзвичайно довге німецьке слово, “Rindfleischetikettierungsüberwachungsaufgabenübertragungsgesetz”, воно перекладається - “Закон про передачу обов’язків контролю маркування яловичини.” Читати приблизно, як “риндфляйш’етикетірунґс’убервахунґс’ауфґабен’убертраґунґсґезетц.”
Руській мові є над дві слові лучити не своїто. Крім того, що в німецькій є часто лучено в одино слово, в инших мовах иде тягом слів. Ба, й де в українській є йноколи вдино слово, є в пранецькій чи їврийській, на приклад, часто двома словама. То чому є праві за німецькою йти?
Бажаєте аби українські слова звучали десь так, як на цьому відео?
https://youtu.be/ghRKZRcxeI4
Докладаючи силкувань подібно мовити можна кожною мову. Я також раніше думав, що вона сповнена виключно твердих звуків. Але то не так. Німецька цілком може бути милозвучною, звичайно не так, як українська. Але ні хто й не перечить тому, що наша мова ліпша. Тому так, не годжуся.
Єлисію,
Для мене мотивацією до риття цього питання насамперед було бажання заповнити незнання. Наскільки ці двері взагалі відкриті? Наскільки далеко можна розширити межі звичного, не втративши питомості?
На другу сторону, я особисто маю певну думу про потрібність, що найменш меншого з двох. Коли, я поринав у глибини запозичень, я часто напирав на випадки коли термін має велику своєрідність кола позначення, або ж широке розгалудження на види й підвиди. Такі, що одним-двома коренями не означити зовсім. Міркую, що для мови в цілому, це було б втратою, коли випускати вточнюючі частки, не творити дійсно влучних слів. Візьмемо до прикладу види спорту. У комплексних видах спорту, навіть, якщо спростити правила все не вийде чогось такого одного-особливого, що могло б виокремити один вид від іншого. Це завжди декілька рис, одна ділить його від першого, а інша, від другого. Тільки так. А якщо ще дивитися на це з точки зору розвитку мови, у цього може бути ще й інша перевага. Мови, мають таку рису, під час розвитку не мінити вже творених слів, а залишати їх у тому ж вигляді, або мінити окремо від тих власне коренів, що їх творили. Тобто слово більше не в’яжеться ні з чим окрім того, що власне воно означало за давнішньою формою творення, і зберегло до того часу. Хіба ж не так мови розросталися від одного звуку для означення майже всіх випадків життя, до цілих словників? Цього всього не вийде коли буде непостійний ряд слів.
Не вім ці’сми доста розумів, що’сте хотіли речи.
Якщо є така можливістю, чом нею й не скористатися? Кажу в межах того, коли це дійсно можливо. Передусім це про творення точніших, чи навіть повних термінів. Але й навіть, якщо думаєте, що це зайве, робити точні терміни, все одно це має сенс. Бо з більшою кількістю складників, збільшиться і кількість словотворів. Особливо коли рахувати, що межі причин є не точними.
То все ж, чи можна це робити?
А вже, де мова (руська) дає та просить, чому ні? Втім, серед Вами вже даних тут прикладів я гідних зразків того, до чого Ви спонукаєте, поки не бачив.
“межі причин є не точними”
“з більшою кількістю складників, збільшиться і кількість словотворів”
Що то значить?
Я не спонукав, а питав. Бо навіть мені видно в тому Є сенс.
Значить, що якщо навіть вважати непотрібним групи точно підібраних коренів до сенсу терміну (нового слова), збільшена кількість коренів у слові все одно дозволятиме робити більшу кількість нових слів.
Довгі слова це круто, хай чужаки мучаюцця поки намагаються виговорити
+
Це була іроня, Даниєле?