Наскільки я розумію, одна з наших цілей полягає в наголошенні на перевагах питомого словотворення – хоча б приблизна зрозумілість, про що йдеться, завдяки знайомості складниць (морфем). Наприклад, якщо це “грозовина” (значно краще, ніж громовина), то відразу зрозуміло, що йдеться про щось пов’язане з грозою, електричним явищем. Вапнець – пов’язане з вапном. Пачіска – навіть якщо не знає хтось, що означає па-, легко можна порівняти з “пасинок”, наприклад. Або “світошир” – шир (простір, зрозуміло) світу, тобто космос. “Нескінчина” – ясно, що має бути щось нескінченне. “Птахознавство” й под. – тут і казати зайве.
Інший випадок, якщо назва прийшла давно, інколи з позначуваним. Наприклад, “шафран” – загалом чуже, назва, мабуть, прийшла давно, народних назов мало підібрано, вибираємо з того, що є, особливо якщо це якась рослина/невластиве явище.
До речі, та ж “громовина”: інколи краще вигадати нове, ніж використовувати давніше, але не дуже влучне
І є ще випадок: https://slovotvir.org.ua/words/kulinariia
Коли переклад – давно застаріле, а то й забуте, тому зовсім незрозуміло, про що там. Наприклад, “сокальство”. Про що можна подумати? Сік, сочевиця, сокіл.
Або переклади “краска” від “шар”. Думається або про верству(слій), або про кулю. Коли є зрозуміліші іншини, незрозуміле, хоч і питоме, слово не має надії стати вживаним.
Ми повинні зокрема довести переваги питомого словотворення, чи не так?
Принагідно нагадаю. що ваші переклади починають де-не-де використовувати в школах, тому й найчудовіший переклад, записаний казна-як у коментарях, не буде використаний, утративши будь-який смисл. Ви ж це робите для того, щоб захистити Мову, а не просто щоб написати!
