Пояснюю. У літературній мові в слові “кінь” я вимвляю /і/, тому на її позначення пишу букву І. І навпаки: коли я бачу букву І, я читаю її як /і/.
Я серу на то, яка крива є Ваша вимова та “літературна” вимова виникла на москальшених землях наймолодших говірок. Пишучи ‹cœuny› за *кінь”, я не навязую Вам яку конкретну вимову, даючи Вам мовити криво [kinʲ ~ kʲinʲ] та й иншім мовити вїрно. Чинна же правопись ‹кінь› нудить лише мовити криво. Се є різниця.
И про ‹хіть›, ‹хіба› — чому я чи гинши мовцьи ймемо мовити [xʲitʲ], [xʲiˈba], коли то є крива вимова? Я пишучи ‹xœuty› та ‹xuiba› даю й Вам моаити /xʲitʲ/, /xʲiˈba/ — про мене кривою вимовою, й [xytʲ], [xɥ͡iʷtʲ], [xʉtʲ], [xʉ̯͡ɪtʲ], [xʉ̯͡œtʲ], [xʉ͡ɵtʲ], [xʷi͡β̞tʲ] та [xɘ̞ˈba], [xʲɘˈba], [xɪˈba], [xɨˈba], [xɤˈba], [xɯˈba], [xiba], [çiˈba], [xʌˈba]. Мовте си на здоровйє криво [xʲitʲ], [xʲiˈba], та дайте гиншім мовити вїрно. А я буду писати вїрно: ‹xuiba›, ‹xœuty›, ‹xibati›, даючи всім мовити на свій чин — и вїрно й криво.
Насамперед хочу знову сказати “спасибі” за те, що Ви знову написали цілком зрозуміло й легко для сприйняття.
Добродію, Ви самі, виходить, собі суперечите: хто й чому вирішив, що ця вимова є “кривою”? Ось склад закрився, тому “хіть”. Звук [і], якщо Вам так уже важливий такий запис, або близький до нього звук природним чином пом’якшив попередній приголосний. Хто й чому вирішив, ніби така вимова є “неправильною”?
Пояснюю. У літературній мові в слові “кінь” я вимвляю /і/, тому на її позначення пишу букву І. І навпаки: коли я бачу букву І, я читаю її як /і/.
Я серу на то, яка крива є Ваша вимова та “літературна” вимова виникла на москальшених землях наймолодших говірок. Пишучи ‹cœuny› за *кінь”, я не навязую Вам яку конкретну вимову, даючи Вам мовити криво [kinʲ ~ kʲinʲ] та й иншім мовити вїрно. Чинна же правопись ‹кінь› нудить лише мовити криво. Се є різниця.
І тут те саме. Ви — не перша людина з подібними поглядами, із якою маю справу (до речі, з Вами мати справу над’звичайно корисно та приємно). Таких я називаю “говіркові правостійці(=”ліберали”)”. Дозвольте пояснити, що я мав на увазі: спершу лібералізм був покликаний захищати права всіх людей. Але згодом, самі добре знаєте, правостійці почали дедалі більше займатися захистом прав тих, кого найлегше образити, що й було, тобто меншин. І нині лібералізм(чуже) — не про захист прав усіх людей, а про захист прав меншин, а інколи — тих, хто просто відрізняється від звичних, правильних, уявлень, стаючи “не такими”.
Так і ви (люди, чиї погляди в цьому близькі до Вашого): почавши спершу “захищати” говірки(я не проти їх, безперечно, треба берегти), особливо ті, що значно відрізняються від зразкової мови(чи то узразкованої — взятої за зразок?)), тепер проти літературної(чуже) мови взагалі, а заодно й проти говірок, близьких до неї. Тому й запитапитання, хто й чому вирішив, що така вимова є “кривою”, тобто неправильною? Це точно не суржик, тому й запитання: чи можлива тут “правильна” та “крива”(“неправильна”), як ви її називаєте, вимова?
Мені здалося, чи Ваш запис заснований саме на тому, що не існує “правильних” чи “неправильних” говірок, чи не так?
Пояснюю. У літературній мові в слові “кінь” я вимвляю /і/, тому на її позначення пишу букву І. І навпаки: коли я бачу букву І, я читаю її як /і/.
Я серу на то, яка крива є Ваша вимова та “літературна” вимова виникла на москальшених землях наймолодших говірок. Пишучи ‹cœuny› за *кінь”, я не навязую Вам яку конкретну вимову, даючи Вам мовити криво [kinʲ ~ kʲinʲ] та й иншім мовити вїрно. Чинна же правопись ‹кінь› нудить лише мовити криво. Се є різниця.
Мова має об’єднувати, а не сварити та розділяти. Тому, я переконаний, не має бути “байдуже” до чиїхось говірок”
Пояснюю. У літературній мові в слові “кінь” я вимвляю /і/, тому на її позначення пишу букву І. І навпаки: коли я бачу букву І, я читаю її як /і/.
Я серу на то, яка крива є Ваша вимова та “літературна” вимова виникла на москальшених землях наймолодших говірок. Пишучи ‹cœuny› за *кінь”, я не навязую Вам яку конкретну вимову, даючи Вам мовити криво [kinʲ ~ kʲinʲ] та й иншім мовити вїрно. Чинна же правопись ‹кінь› нудить лише мовити криво. Се є різниця.
Мова має об’єднувати, а не сварити та розділяти. Тому, я переконаний, не має бути “байдуже” до чиїхось говірок”
Oto i caziõ, cinnâ pravopisy délity leud, a moya lõcity.
Пояснюю. У літературній мові в слові “кінь” я вимвляю /і/, тому на її позначення пишу букву І. І навпаки: коли я бачу букву І, я читаю її як /і/.
Я серу на то, яка крива є Ваша вимова та “літературна” вимова виникла на москальшених землях наймолодших говірок. Пишучи ‹cœuny› за *кінь”, я не навязую Вам яку конкретну вимову, даючи Вам мовити криво [kinʲ ~ kʲinʲ] та й иншім мовити вїрно. Чинна же правопись ‹кінь› нудить лише мовити криво. Се є різниця.
Мова має об’єднувати, а не сварити та розділяти. Тому, я переконаний, не має бути “байдуже” до чиїхось говірок”
Oto i caziõ, cinnâ pravopisy délity leud, a moya lõcity.
Ви розумна людина, ніхто не може заперечити. Маю до вас одне запитання: чи усвідомюєте Ви, що Ваш правопис надто складний і незрозумілий для людей, включаючи багатьох тих, хто має вищу мовознавчу освіту?
І тут те саме. Ви — не перша людина з подібними поглядами, із якою маю справу (до речі, з Вами мати справу над’звичайно корисно та приємно). Таких я називаю “говіркові правостійці(=”ліберали”)”. Дозвольте пояснити, що я мав на увазі: спершу лібералізм був покликаний захищати права всіх людей. Але згодом, самі добре знаєте, правостійці почали дедалі більше займатися захистом прав тих, кого найлегше образити, що й було, тобто меншин. І нині лібералізм(чуже) — не про захист прав усіх людей, а про захист прав меншин, а інколи — тих, хто просто відрізняється від звичних, правильних, уявлень, стаючи “не такими”.
Так і ви (люди, чиї погляди в цьому близькі до Вашого): почавши спершу “захищати” говірки(я не проти їх, безперечно, треба берегти), особливо ті, що значно відрізняються від зразкової мови(чи то узразкованої — взятої за зразок?)), тепер проти літературної(чуже) мови взагалі, а заодно й проти говірок, близьких до неї. Тому й запитапитання, хто й чому вирішив, що така вимова є “кривою”, тобто неправильною?
Marno trebouiete pisati moye douxyoslœuvïe. Ne loucite. Ou mene nicda ne bé “pèredye i za menxinui (i za cinnuy standard), a pac lixe za menxinui” — proti uimóuvui (ta pravopisi) cinnoho standardou’smi œd poceatcou. Ceomou e uimóuva cinnoho standarda ta blizkuix yomou govœuroc zla? E bo iz naimòlôdxyuix govœuroc i uinicluix pœd naibœulxyuimy veatscomy upluivomy, i zueagyno naibédnéixyuix ta totogynuix veatscœuy zueagyné.
Це точно не суржик, тому й запитання: чи можлива тут “правильна” та “крива”(“неправильна”), як ви її називаєте, вимова?
Oto ge pro mene e uimóuva cinnoho standarda pravé sõrgik. U uimóuvé cinnoho standarda e pitimui prõgui rousscui zueagynui rœunato do veatscui zueagynui. Inxyami slovami, cinnâ cnigyna oucrayinsca zueagyna e veatsca. Tomou tô e sõrgik. Rexeûtcõ zueagymên veatscui móuvui bé prosto pèreneseno na rousscõ móuvõ, dauxi “oucrayinscõ” móuvõ; xeisty gòlôsen zueagymên u veatscé → xeisty gòlôsen zueagymên u oucrayinscé: veat. /a/ => oucr. /a/, veat. /o/ => oucr. /o/, veat. /u/ => oucr. /u/, veat. /ɨ/ => oucr. /ɪ/, veat. /i/ => rous. /i/, veat. /e/ => oucr. /ɛ/. I na pisymé: veat. ‹a› = oucr. ‹a›, veat. ‹o› = oucr. ‹o›, veat. ‹у› = oucr. ‹у›, veat. ‹и› = oucr. ‹і›, veat. ‹ы› = oucr. ‹и›, veat. ‹е› = oucr. ‹е›. Ne darma za zabòrônui pisati rousscoiõ inacxe nege pisymenami veatscoyui pravopisi bé pisano “eruigycoiõ”: ‹пысаты›, ‹пишов›, ‹дило›, ‹вин чуе› ip.
Puitomâ ge rexeûtca gòlôsen zueagymên u rousscé e dougye rœuzna œd veatscoyui:
/ɑ/, /æ/, /ɜ/, /ɛ/, /e/, /ɘ̞, ɤ/, /ɪ/, /o/, /ɔ/, /u/, /ʊ/, /ʏ, ʉ͡œ/, /e̯͡ɑ/, /i͡e/, /i͡ʉ/:
/ɑ/ — /dɑw/ [dɑw, dɑ̝w ~ dɒw]
/æ/ — /ˈpæklo/, /ˈsæt͡ʃa/, /ˈdærə̘n/
/ɜ/ — /ʒɜx/ [ʒɜx, ʒax, ʒex], /ʃɜl/ [ʃal, ʃel]
/ɛ/ — /ˈdærɛn/, /ˈpɛt͡ʃɪwo/
/e/ — /pe͡it͡ʃ/ [pit͡ʃ, pe̝ʲt͡ʃ], /se͡im/ [sim, siʲm, sʲɪm], /me͡itʲ/ [mitʲ, meʲtʲ, me̝ʲtʲ, me̝tʲ, mɪʲtʲ]
/ɘ̞, ɤ/ — /ˈmɘ̞lo, ˈmɤlo/ [ˈmɘ̞lo, ˈmɤlo, ˈmɯlo, ˈmɨlo, ˈmʌ̝lo], /ˈwɘ̞tɪ, ˈwɤtɪ/ [ˈwɘ̞tɪ, ˈwɤtɪ, ˈwɯtɪ, ˈwɨtɪ, ˈwʌ̝tɪ]
/ɪ/ — /ˈmɪlo/ [mɪ͡ɘlo], /ˈwɪtɪ/ [ˈwɪ͡ɘtɪ]
/o/ — /ˈ(wʷɦ)oko/, /to/ [tʷɔ, tʷo]
/ɔ/ — /dɔʃt͡ʃ/, /rɔt/ [rɔt, rɒt], /lɔsʲ/, /tɔ/ [tɔ, tɒ, tʌ̝]
/u/ — /ɣruz/ [ɣ̞ruz, ɣ̞rʷʊz], /lut͡ʃɪtɪ/, /ɣubɑ/
/ʊ/ — /ɣrʊz/ [ɣ̞rʊz, ɣ̞rʊʷz], /lʊt͡ʃɪtɪ/, /ɣʊbɑ/
/ʏ, ʉ͡œ/ — /dʏl, dʉ͡œl/ [dʏl, dyl, dɥ͡il, dɥ͡iʷl, dʷi͡β̞l, dʉl, dʉ͡ɘl, dʉ͡ɪl, dʉ͡œl, dʉ͡ɵl, dʷɵl], /wʏz, wʉ͡œz/ [wʏz, wyz, wɥ͡iz, wɥ͡iʷz, wi͡β̞z, wʉz, wʉ͡ɘz, wʉ͡ɪz, wʉ͡œz, wʉ͡ɵz, wʷɵz]
/e̯͡ɑ/ — /re̯͡ɑd/ [rʲad, ri̯͡ed, rad, rjad], /te̯͡ɑɣ/ [tʲaɣ̞, tʲi̯͡eɣ̞]
/i̊͡e/ — /di͡el/ [dʲi͡eʲl, dʲi͡ɘl, dʲi͡ɪʲl, dʲi͡ɛ̝̰l], /ri͡et͡ʃ/ [ri͡i̯t͡ʃ, rɪ͡it͡ʃ, ri͡et͡ʃ, rɪ͡et͡ʃ]
/i͡ʉ/ — /li͡ʉd/ [li͡ʉd, lʲʉd, lʲɥ͡id, lʲɥ͡iʷd], /wi͡ʉz/ [wi͡ʉz, wi͡β̞z], /pɛˈt͡ʃʉnka/ [peˈt͡ʃʉn.ka, peˈt͡ʃʉŋka, peˈt͡ʃyn.ka, peˈt͡ʃyŋka, peˈt͡ʃɥ͡in.ka, peˈt͡ʃɥ͡iŋka]
Мені здалося, чи Ваш запис заснований саме на тому, що не існує “правильних” чи “неправильних” говірок, чи не так?
Tac, ale deyacuix govorœu e uimóuva lépxya — tuix, de rœuznicõ uimóuvui uséx zueagymên e xovano.
І тут те саме. Ви — не перша людина з подібними поглядами, із якою маю справу (до речі, з Вами мати справу над’звичайно корисно та приємно). Таких я називаю “говіркові правостійці(=”ліберали”)”. Дозвольте пояснити, що я мав на увазі: спершу лібералізм був покликаний захищати права всіх людей. Але згодом, самі добре знаєте, правостійці почали дедалі більше займатися захистом прав тих, кого найлегше образити, що й було, тобто меншин. І нині лібералізм(чуже) — не про захист прав усіх людей, а про захист прав меншин, а інколи — тих, хто просто відрізняється від звичних, правильних, уявлень, стаючи “не такими”.
Так і ви (люди, чиї погляди в цьому близькі до Вашого): почавши спершу “захищати” говірки(я не проти їх, безперечно, треба берегти), особливо ті, що значно відрізняються від зразкової мови(чи то узразкованої — взятої за зразок?)), тепер проти літературної(чуже) мови взагалі, а заодно й проти говірок, близьких до неї. Тому й запитапитання, хто й чому вирішив, що така вимова є “кривою”, тобто неправильною?Marno trebouiete pisati moye douxyoslœuvïe. Ne loucite. Ou mene nicda ne bé “pèredye i za menxinui (i za cinnuy standard), a pac lixe za menxinui” — proti uimóuvui (ta pravopisi) cinnoho standardou’smi œd poceatcou. Ceomou e uimóuva cinnoho standarda ta blizkuix yomou govœuroc zla? E bo iz naimòlôdxyuix govœuroc i uinicluix pœd naibœulxyuimy veatscomy upluivomy, i zueagyno naibédnéixyuix ta totogynuix veatscœuy zueagyné.
Це точно не суржик, тому й запитання: чи можлива тут “правильна” та “крива”(“неправильна”), як ви її називаєте, вимова?
Oto ge pro mene e uimóuva cinnoho standarda pravé sõrgik. U uimóuvé cinnoho standarda e pitimui prõgui rousscui zueagynui rœunato do veatscui zueagynui. Inxyami slovami, cinnâ cnigyna oucrayinsca zueagyna e veatsca. Tomou tô e sõrgik. Rexeûtcõ zueagymên veatscui móuvui bé prosto pèreneseno na rousscõ móuvõ, dauxi “oucrayinscõ” móuvõ; xeisty gòlôsen zueagymên u veatscé → xeisty gòlôsen zueagymên u oucrayinscé: veat. /a/ => oucr. /a/, veat. /o/ => oucr. /o/, veat. /u/ => oucr. /u/, veat. /ɨ/ => oucr. /ɪ/, veat. /i/ => rous. /i/, veat. /e/ => oucr. /ɛ/. I na pisymé: veat. ‹a› = oucr. ‹a›, veat. ‹o› = oucr. ‹o›, veat. ‹у› = oucr. ‹у›, veat. ‹и› = oucr. ‹і›, veat. ‹ы› = oucr. ‹и›, veat. ‹е› = oucr. ‹е›. Ne darma za zabòrônui pisati rousscoiõ inacxe nege pisymenami veatscoyui pravopisi bé pisano “eruigycoiõ”: ‹пысаты›, ‹пишов›, ‹дило›, ‹вин чуе› ip.
Puitomâ ge rexeûtca gòlôsen zueagymên u rousscé e dougye rœuzna œd veatscoyui:
/ɑ/, /æ/, /ɜ/, /ɛ/, /e/, /ɘ̞, ɤ/, /ɪ/, /o/, /ɔ/, /u/, /ʊ/, /ʏ, ʉ͡œ/, /e̯͡ɑ/, /i͡e/, /i͡ʉ/:
/ɑ/ — /dɑw/ [dɑw, dɑ̝w ~ dɒw]
/æ/ — /ˈpæklo/, /ˈsæt͡ʃa/, /ˈdærə̘n/
/ɜ/ — /ʒɜx/ [ʒɜx, ʒax, ʒex], /ʃɜl/ [ʃal, ʃel]
/ɛ/ — /ˈdærɛn/, /ˈpɛt͡ʃɪwo/
/e/ — /pe͡it͡ʃ/ [pit͡ʃ, pe̝ʲt͡ʃ], /se͡im/ [sim, siʲm, sʲɪm], /me͡itʲ/ [mitʲ, meʲtʲ, me̝ʲtʲ, me̝tʲ, mɪʲtʲ]
/ɘ̞, ɤ/ — /ˈmɘ̞lo, ˈmɤlo/ [ˈmɘ̞lo, ˈmɤlo, ˈmɯlo, ˈmɨlo, ˈmʌ̝lo], /ˈwɘ̞tɪ, ˈwɤtɪ/ [ˈwɘ̞tɪ, ˈwɤtɪ, ˈwɯtɪ, ˈwɨtɪ, ˈwʌ̝tɪ]
/ɪ/ — /ˈmɪlo/ [mɪ͡ɘlo], /ˈwɪtɪ/ [ˈwɪ͡ɘtɪ]
/o/ — /ˈ(wʷɦ)oko/, /to/ [tʷɔ, tʷo]
/ɔ/ — /dɔʃt͡ʃ/, /rɔt/ [rɔt, rɒt], /lɔsʲ/, /tɔ/ [tɔ, tɒ, tʌ̝]
/u/ — /ɣruz/ [ɣ̞ruz, ɣ̞rʷʊz], /lut͡ʃɪtɪ/, /ɣubɑ/
/ʊ/ — /ɣrʊz/ [ɣ̞rʊz, ɣ̞rʊʷz], /lʊt͡ʃɪtɪ/, /ɣʊbɑ/
/ʏ, ʉ͡œ/ — /dʏl, dʉ͡œl/ [dʏl, dyl, dɥ͡il, dɥ͡iʷl, dʷi͡β̞l, dʉl, dʉ͡ɘl, dʉ͡ɪl, dʉ͡œl, dʉ͡ɵl, dʷɵl], /wʏz, wʉ͡œz/ [wʏz, wyz, wɥ͡iz, wɥ͡iʷz, wi͡β̞z, wʉz, wʉ͡ɘz, wʉ͡ɪz, wʉ͡œz, wʉ͡ɵz, wʷɵz]
/e̯͡ɑ/ — /re̯͡ɑd/ [rʲad, ri̯͡ed, rad, rjad], /te̯͡ɑɣ/ [tʲaɣ̞, tʲi̯͡eɣ̞]
/i̊͡e/ — /di͡el/ [dʲi͡eʲl, dʲi͡ɘl, dʲi͡ɪʲl, dʲi͡ɛ̝̰l], /ri͡et͡ʃ/ [ri͡i̯t͡ʃ, rɪ͡it͡ʃ, ri͡et͡ʃ, rɪ͡et͡ʃ]
/i͡ʉ/ — /li͡ʉd/ [li͡ʉd, lʲʉd, lʲɥ͡id, lʲɥ͡iʷd], /wi͡ʉz/ [wi͡ʉz, wi͡β̞z], /pɛˈt͡ʃʉnka/ [peˈt͡ʃʉn.ka, peˈt͡ʃʉŋka, peˈt͡ʃyn.ka, peˈt͡ʃyŋka, peˈt͡ʃɥ͡in.ka, peˈt͡ʃɥ͡iŋka]Мені здалося, чи Ваш запис заснований саме на тому, що не існує “правильних” чи “неправильних” говірок, чи не так?
Tac, ale deyacuix govorœu e uimóuva lépxya — tuix, de rœuznicõ uimóuvui uséx zueagymên e xovano.
Чи не могли б Ви таки дати мені якийсь документ абощо, де було б вичерпно пояснено, як оце читати?
І тут те саме. Ви — не перша людина з подібними поглядами, із якою маю справу (до речі, з Вами мати справу над’звичайно корисно та приємно). Таких я називаю “говіркові правостійці(=”ліберали”)”. Дозвольте пояснити, що я мав на увазі: спершу лібералізм був покликаний захищати права всіх людей. Але згодом, самі добре знаєте, правостійці почали дедалі більше займатися захистом прав тих, кого найлегше образити, що й було, тобто меншин. І нині лібералізм(чуже) — не про захист прав усіх людей, а про захист прав меншин, а інколи — тих, хто просто відрізняється від звичних, правильних, уявлень, стаючи “не такими”.
Так і ви (люди, чиї погляди в цьому близькі до Вашого): почавши спершу “захищати” говірки(я не проти їх, безперечно, треба берегти), особливо ті, що значно відрізняються від зразкової мови(чи то узразкованої — взятої за зразок?)), тепер проти літературної(чуже) мови взагалі, а заодно й проти говірок, близьких до неї. Тому й запитапитання, хто й чому вирішив, що така вимова є “кривою”, тобто неправильною?Marno trebouiete pisati moye douxyoslœuvïe. Ne loucite. Ou mene nicda ne bé “pèredye i za menxinui (i za cinnuy standard), a pac lixe za menxinui” — proti uimóuvui (ta pravopisi) cinnoho standardou’smi œd poceatcou. Ceomou e uimóuva cinnoho standarda ta blizkuix yomou govœuroc zla? E bo iz naimòlôdxyuix govœuroc i uinicluix pœd naibœulxyuimy veatscomy upluivomy, i zueagyno naibédnéixyuix ta totogynuix veatscœuy zueagyné.
Це точно не суржик, тому й запитання: чи можлива тут “правильна” та “крива”(“неправильна”), як ви її називаєте, вимова?
Oto ge pro mene e uimóuva cinnoho standarda pravé sõrgik. U uimóuvé cinnoho standarda e pitimui prõgui rousscui zueagynui rœunato do veatscui zueagynui. Inxyami slovami, cinnâ cnigyna oucrayinsca zueagyna e veatsca. Tomou tô e sõrgik. Rexeûtcõ zueagymên veatscui móuvui bé prosto pèreneseno na rousscõ móuvõ, dauxi “oucrayinscõ” móuvõ; xeisty gòlôsen zueagymên u veatscé → xeisty gòlôsen zueagymên u oucrayinscé: veat. /a/ => oucr. /a/, veat. /o/ => oucr. /o/, veat. /u/ => oucr. /u/, veat. /ɨ/ => oucr. /ɪ/, veat. /i/ => rous. /i/, veat. /e/ => oucr. /ɛ/. I na pisymé: veat. ‹a› = oucr. ‹a›, veat. ‹o› = oucr. ‹o›, veat. ‹у› = oucr. ‹у›, veat. ‹и› = oucr. ‹і›, veat. ‹ы› = oucr. ‹и›, veat. ‹е› = oucr. ‹е›. Ne darma za zabòrônui pisati rousscoiõ inacxe nege pisymenami veatscoyui pravopisi bé pisano “eruigycoiõ”: ‹пысаты›, ‹пишов›, ‹дило›, ‹вин чуе› ip.
Puitomâ ge rexeûtca gòlôsen zueagymên u rousscé e dougye rœuzna œd veatscoyui:
/ɑ/, /æ/, /ɜ/, /ɛ/, /e/, /ɘ̞, ɤ/, /ɪ/, /o/, /ɔ/, /u/, /ʊ/, /ʏ, ʉ͡œ/, /e̯͡ɑ/, /i͡e/, /i͡ʉ/:
/ɑ/ — /dɑw/ [dɑw, dɑ̝w ~ dɒw]
/æ/ — /ˈpæklo/, /ˈsæt͡ʃa/, /ˈdærə̘n/
/ɜ/ — /ʒɜx/ [ʒɜx, ʒax, ʒex], /ʃɜl/ [ʃal, ʃel]
/ɛ/ — /ˈdærɛn/, /ˈpɛt͡ʃɪwo/
/e/ — /pe͡it͡ʃ/ [pit͡ʃ, pe̝ʲt͡ʃ], /se͡im/ [sim, siʲm, sʲɪm], /me͡itʲ/ [mitʲ, meʲtʲ, me̝ʲtʲ, me̝tʲ, mɪʲtʲ]
/ɘ̞, ɤ/ — /ˈmɘ̞lo, ˈmɤlo/ [ˈmɘ̞lo, ˈmɤlo, ˈmɯlo, ˈmɨlo, ˈmʌ̝lo], /ˈwɘ̞tɪ, ˈwɤtɪ/ [ˈwɘ̞tɪ, ˈwɤtɪ, ˈwɯtɪ, ˈwɨtɪ, ˈwʌ̝tɪ]
/ɪ/ — /ˈmɪlo/ [mɪ͡ɘlo], /ˈwɪtɪ/ [ˈwɪ͡ɘtɪ]
/o/ — /ˈ(wʷɦ)oko/, /to/ [tʷɔ, tʷo]
/ɔ/ — /dɔʃt͡ʃ/, /rɔt/ [rɔt, rɒt], /lɔsʲ/, /tɔ/ [tɔ, tɒ, tʌ̝]
/u/ — /ɣruz/ [ɣ̞ruz, ɣ̞rʷʊz], /lut͡ʃɪtɪ/, /ɣubɑ/
/ʊ/ — /ɣrʊz/ [ɣ̞rʊz, ɣ̞rʊʷz], /lʊt͡ʃɪtɪ/, /ɣʊbɑ/
/ʏ, ʉ͡œ/ — /dʏl, dʉ͡œl/ [dʏl, dyl, dɥ͡il, dɥ͡iʷl, dʷi͡β̞l, dʉl, dʉ͡ɘl, dʉ͡ɪl, dʉ͡œl, dʉ͡ɵl, dʷɵl], /wʏz, wʉ͡œz/ [wʏz, wyz, wɥ͡iz, wɥ͡iʷz, wi͡β̞z, wʉz, wʉ͡ɘz, wʉ͡ɪz, wʉ͡œz, wʉ͡ɵz, wʷɵz]
/e̯͡ɑ/ — /re̯͡ɑd/ [rʲad, ri̯͡ed, rad, rjad], /te̯͡ɑɣ/ [tʲaɣ̞, tʲi̯͡eɣ̞]
/i̊͡e/ — /di͡el/ [dʲi͡eʲl, dʲi͡ɘl, dʲi͡ɪʲl, dʲi͡ɛ̝̰l], /ri͡et͡ʃ/ [ri͡i̯t͡ʃ, rɪ͡it͡ʃ, ri͡et͡ʃ, rɪ͡et͡ʃ]
/i͡ʉ/ — /li͡ʉd/ [li͡ʉd, lʲʉd, lʲɥ͡id, lʲɥ͡iʷd], /wi͡ʉz/ [wi͡ʉz, wi͡β̞z], /pɛˈt͡ʃʉnka/ [peˈt͡ʃʉn.ka, peˈt͡ʃʉŋka, peˈt͡ʃyn.ka, peˈt͡ʃyŋka, peˈt͡ʃɥ͡in.ka, peˈt͡ʃɥ͡iŋka]Мені здалося, чи Ваш запис заснований саме на тому, що не існує “правильних” чи “неправильних” говірок, чи не так?
Tac, ale deyacuix govorœu e uimóuva lépxya — tuix, de rœuznicõ uimóuvui uséx zueagymên e xovano.
Чи не могли б Ви таки дати мені якийсь документ абощо, де було б вичерпно пояснено, як оце читати?
Куди /і/ поділи?
І тут те саме. Ви — не перша людина з подібними поглядами, із якою маю справу (до речі, з Вами мати справу над’звичайно корисно та приємно). Таких я називаю “говіркові правостійці(=”ліберали”)”. Дозвольте пояснити, що я мав на увазі: спершу лібералізм був покликаний захищати права всіх людей. Але згодом, самі добре знаєте, правостійці почали дедалі більше займатися захистом прав тих, кого найлегше образити, що й було, тобто меншин. І нині лібералізм(чуже) — не про захист прав усіх людей, а про захист прав меншин, а інколи — тих, хто просто відрізняється від звичних, правильних, уявлень, стаючи “не такими”.
Так і ви (люди, чиї погляди в цьому близькі до Вашого): почавши спершу “захищати” говірки(я не проти їх, безперечно, треба берегти), особливо ті, що значно відрізняються від зразкової мови(чи то узразкованої — взятої за зразок?)), тепер проти літературної(чуже) мови взагалі, а заодно й проти говірок, близьких до неї. Тому й запитапитання, хто й чому вирішив, що така вимова є “кривою”, тобто неправильною?Marno trebouiete pisati moye douxyoslœuvïe. Ne loucite. Ou mene nicda ne bé “pèredye i za menxinui (i za cinnuy standard), a pac lixe za menxinui” — proti uimóuvui (ta pravopisi) cinnoho standardou’smi œd poceatcou. Ceomou e uimóuva cinnoho standarda ta blizkuix yomou govœuroc zla? E bo iz naimòlôdxyuix govœuroc i uinicluix pœd naibœulxyuimy veatscomy upluivomy, i zueagyno naibédnéixyuix ta totogynuix veatscœuy zueagyné.
По-перше, не тільки в Українській на становлення чинного взірця значно вплинув минувшинний чинник.
По-друге, ці говірки, можливо, й наймолодші, та ними розмовляла й розмовляє переважна більшість носіїв за деякими показниками.
Виходить просто, що Ви хочете сказати мені: “якщо ти розмовляєш не так, яку моїй місцевості/місті/селі, твоя вимова є “кривою””. Так?
/u/ — /ɣruz/ [ɣ̞ruz, ɣ̞rʷʊz], /lut͡ʃɪtɪ/, /ɣubɑ/
/ʊ/ — /ɣrʊz/ [ɣ̞rʊz, ɣ̞rʊʷz], /lʊt͡ʃɪtɪ/, /ɣʊbɑ/
Дозвольте запитати, чого тут Г задньоязиковий, а не глотковий?
І тут те саме. Ви — не перша людина з подібними поглядами, із якою маю справу (до речі, з Вами мати справу над’звичайно корисно та приємно). Таких я називаю “говіркові правостійці(=”ліберали”)”. Дозвольте пояснити, що я мав на увазі: спершу лібералізм був покликаний захищати права всіх людей. Але згодом, самі добре знаєте, правостійці почали дедалі більше займатися захистом прав тих, кого найлегше образити, що й було, тобто меншин. І нині лібералізм(чуже) — не про захист прав усіх людей, а про захист прав меншин, а інколи — тих, хто просто відрізняється від звичних, правильних, уявлень, стаючи “не такими”.
Так і ви (люди, чиї погляди в цьому близькі до Вашого): почавши спершу “захищати” говірки(я не проти їх, безперечно, треба берегти), особливо ті, що значно відрізняються від зразкової мови(чи то узразкованої — взятої за зразок?)), тепер проти літературної(чуже) мови взагалі, а заодно й проти говірок, близьких до неї. Тому й запитапитання, хто й чому вирішив, що така вимова є “кривою”, тобто неправильною?Marno trebouiete pisati moye douxyoslœuvïe. Ne loucite. Ou mene nicda ne bé “pèredye i za menxinui (i za cinnuy standard), a pac lixe za menxinui” — proti uimóuvui (ta pravopisi) cinnoho standardou’smi œd poceatcou. Ceomou e uimóuva cinnoho standarda ta blizkuix yomou govœuroc zla? E bo iz naimòlôdxyuix govœuroc i uinicluix pœd naibœulxyuimy veatscomy upluivomy, i zueagyno naibédnéixyuix ta totogynuix veatscœuy zueagyné.
Це точно не суржик, тому й запитання: чи можлива тут “правильна” та “крива”(“неправильна”), як ви її називаєте, вимова?
Oto ge pro mene e uimóuva cinnoho standarda pravé sõrgik. U uimóuvé cinnoho standarda e pitimui prõgui rousscui zueagynui rœunato do veatscui zueagynui. Inxyami slovami, cinnâ cnigyna oucrayinsca zueagyna e veatsca. Tomou tô e sõrgik. Rexeûtcõ zueagymên veatscui móuvui bé prosto pèreneseno na rousscõ móuvõ, dauxi “oucrayinscõ” móuvõ; xeisty gòlôsen zueagymên u veatscé → xeisty gòlôsen zueagymên u oucrayinscé: veat. /a/ => oucr. /a/, veat. /o/ => oucr. /o/, veat. /u/ => oucr. /u/, veat. /ɨ/ => oucr. /ɪ/, veat. /i/ => rous. /i/, veat. /e/ => oucr. /ɛ/. I na pisymé: veat. ‹a› = oucr. ‹a›, veat. ‹o› = oucr. ‹o›, veat. ‹у› = oucr. ‹у›, veat. ‹и› = oucr. ‹і›, veat. ‹ы› = oucr. ‹и›, veat. ‹е› = oucr. ‹е›. Ne darma za zabòrônui pisati rousscoiõ inacxe nege pisymenami veatscoyui pravopisi bé pisano “eruigycoiõ”: ‹пысаты›, ‹пишов›, ‹дило›, ‹вин чуе› ip.
Puitomâ ge rexeûtca gòlôsen zueagymên u rousscé e dougye rœuzna œd veatscoyui:
/ɑ/, /æ/, /ɜ/, /ɛ/, /e/, /ɘ̞, ɤ/, /ɪ/, /o/, /ɔ/, /u/, /ʊ/, /ʏ, ʉ͡œ/, /e̯͡ɑ/, /i͡e/, /i͡ʉ/:
/ɑ/ — /dɑw/ [dɑw, dɑ̝w ~ dɒw]
/æ/ — /ˈpæklo/, /ˈsæt͡ʃa/, /ˈdærə̘n/
/ɜ/ — /ʒɜx/ [ʒɜx, ʒax, ʒex], /ʃɜl/ [ʃal, ʃel]
/ɛ/ — /ˈdærɛn/, /ˈpɛt͡ʃɪwo/
/e/ — /pe͡it͡ʃ/ [pit͡ʃ, pe̝ʲt͡ʃ], /se͡im/ [sim, siʲm, sʲɪm], /me͡itʲ/ [mitʲ, meʲtʲ, me̝ʲtʲ, me̝tʲ, mɪʲtʲ]
/ɘ̞, ɤ/ — /ˈmɘ̞lo, ˈmɤlo/ [ˈmɘ̞lo, ˈmɤlo, ˈmɯlo, ˈmɨlo, ˈmʌ̝lo], /ˈwɘ̞tɪ, ˈwɤtɪ/ [ˈwɘ̞tɪ, ˈwɤtɪ, ˈwɯtɪ, ˈwɨtɪ, ˈwʌ̝tɪ]
/ɪ/ — /ˈmɪlo/ [mɪ͡ɘlo], /ˈwɪtɪ/ [ˈwɪ͡ɘtɪ]
/o/ — /ˈ(wʷɦ)oko/, /to/ [tʷɔ, tʷo]
/ɔ/ — /dɔʃt͡ʃ/, /rɔt/ [rɔt, rɒt], /lɔsʲ/, /tɔ/ [tɔ, tɒ, tʌ̝]
/u/ — /ɣruz/ [ɣ̞ruz, ɣ̞rʷʊz], /lut͡ʃɪtɪ/, /ɣubɑ/
/ʊ/ — /ɣrʊz/ [ɣ̞rʊz, ɣ̞rʊʷz], /lʊt͡ʃɪtɪ/, /ɣʊbɑ/
/ʏ, ʉ͡œ/ — /dʏl, dʉ͡œl/ [dʏl, dyl, dɥ͡il, dɥ͡iʷl, dʷi͡β̞l, dʉl, dʉ͡ɘl, dʉ͡ɪl, dʉ͡œl, dʉ͡ɵl, dʷɵl], /wʏz, wʉ͡œz/ [wʏz, wyz, wɥ͡iz, wɥ͡iʷz, wi͡β̞z, wʉz, wʉ͡ɘz, wʉ͡ɪz, wʉ͡œz, wʉ͡ɵz, wʷɵz]
/e̯͡ɑ/ — /re̯͡ɑd/ [rʲad, ri̯͡ed, rad, rjad], /te̯͡ɑɣ/ [tʲaɣ̞, tʲi̯͡eɣ̞]
/i̊͡e/ — /di͡el/ [dʲi͡eʲl, dʲi͡ɘl, dʲi͡ɪʲl, dʲi͡ɛ̝̰l], /ri͡et͡ʃ/ [ri͡i̯t͡ʃ, rɪ͡it͡ʃ, ri͡et͡ʃ, rɪ͡et͡ʃ]
/i͡ʉ/ — /li͡ʉd/ [li͡ʉd, lʲʉd, lʲɥ͡id, lʲɥ͡iʷd], /wi͡ʉz/ [wi͡ʉz, wi͡β̞z], /pɛˈt͡ʃʉnka/ [peˈt͡ʃʉn.ka, peˈt͡ʃʉŋka, peˈt͡ʃyn.ka, peˈt͡ʃyŋka, peˈt͡ʃɥ͡in.ka, peˈt͡ʃɥ͡iŋka]Мені здалося, чи Ваш запис заснований саме на тому, що не існує “правильних” чи “неправильних” говірок, чи не так?
Tac, ale deyacuix govorœu e uimóuva lépxya — tuix, de rœuznicõ uimóuvui uséx zueagymên e xovano.
Дозвольте запитати, із якої Ви місцевості? Часом не із Західного Полісся?
Дозвольте запитати, чого тут Г задньоязиковий, а не глотковий?
/г/ перед приголосними може вимовлятися велярно (з високим рівнем відкритості). Я так сам вимовляю, на приклад. Тому й /г/ оглушується при регресивному вподібненні до [x], ніколи не [h].
Дозвольте запитати, чого тут Г задньоязиковий, а не глотковий?
/г/ перед приголосними може вимовлятися велярно (з високим рівнем відкритості). Я так сам вимовляю, на приклад. Тому й /г/ оглушується при регресивному вподібненні до [x], ніколи не [h].
Особисто в мене, та й у більшості мовців, яких знаю, /г/ є задньоязиковим, глухим або дзвінким, тільки перед приголосним у кінці складу або в кінці слова
Таким робом порушиться усякий прямий зв’язок між написанням і сучасною вимовою
Puitanïe: pisauxi ‹порушитьсЯ Усякий› — cinnoiõ pravopisïõ, méniste sõkésnõ uimóuvõ?
Я це вимовив із приспином
Куди /і/ поділи?
/ɑ/, /æ/, /ɜ/, /ɛ/, /e/, /ɘ̞, ɤ/, /ɪ/, /o/, /ɔ/, /u/, /ʊ/, /ʏ, ʉ͡œ/, /e̯͡ɑ/, TOU E → /i͡e/ ← !, /i͡ʉ/
I tou e:
/i̊͡e/ — /di͡el/ [dʲi͡eʲl, dʲi͡ɘl, dʲi͡ɪʲl, dʲi͡ɛ̝̰l], /ri͡et͡ʃ/ [ri͡i̯t͡ʃ, rɪ͡it͡ʃ, ri͡et͡ʃ, rɪ͡et͡ʃ]
По-перше, не тільки в Українській на становлення чинного взірця значно вплинув минувшинний чинник.
Ne mogli buiste cazati tocynéixe?
По-друге, ці говірки, можливо, й наймолодші, та ними розмовляла й розмовляє переважна більшість носіїв за деякими показниками.
Yaco na yix e stauleno i cinnuy stanard, oucyenuy u scholé, to i nedivo. Boulo bui standard stauleno na pœuldennozaxœudnuix govoréx, i oucili bui tacomou standardou u scholé, i tuimi govœurcami bui panœuna bœulxeisty govorila, libon’.
Виходить просто, що Ви хочете сказати мені: “якщо ти розмовляєш не так, яку моїй місцевості/місті/селі, твоя вимова є “кривою””. Так?
Ni, ne uixodity. “Crivo” ne ponevagy “ne he u moyé crayé”, a ponevagy bédnéixe ta veatscoiõ zueagynoiõ.
По-перше, не тільки в Українській на становлення чинного взірця значно вплинув минувшинний чинник.
Ne mogli buiste cazati tocynéixe?
Звісно, поясню, про що йдеться (про очевидні для Вас речі).
Невідомо, якою була б сучасна взірцева мова, якби І. Котляревський(1), Є.Гребінка, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ’яненко, Тарас Шевченко(1), а також Марко Вовчок, Панас Мирний, І. Карпенко та І. Нечуй-Левицький були родом не зі Сходу України або середини(*1 я позначив тих, чия творчість найбільше вплинула на розвиток Української Мови).
Проте вони були саме звідси. І коли народилися світочі нашого письменства Заходу (І. Франко, О. Кобилянська) та Полісся(Леся Українка) (ні, про Куліша, “Чорну раду” я не забув), загалом мова письменства була вже утворена на основі звичаю Середини та Сходу.
Далі. Немає нічого дивного в тому, що письменська мова, особливо щодо звуцтва, була створена на основі говірок, близьких до Києва — осередку народної свідомості та державотворення. На мою думку, очевидно, що мовно-письменське відродження на високому рівні могло відбуватися якщо й не обов’язково у великих містах, то в них мало найбільшу ймовірність стати успішними. Необхідні були безліч умов, зокрема: розвинена друкарська(чуже) справа (усім відомо, що найкраще розвиненою вона була у великих містах); високе “зосередження” освічених людей (отже, гарні великі навчальні заклади, у яких розумота могла одержувати й передавати наступним поколінням знання та задуми); засоби на видання, наприклад, книг, часописів. Також було важливо, аби місто-осередок мало великий правицький (політичний) вплив хоча б у межах України.
Отже, стати осередками мовного відродження, державо-, і, відповідно, мовотворення могли тільки Одеса, Харків, Київ, Львів. Але ХарЬкАФФ, як й ААдЄССа, був скацапщений, Львів, визнаймо, був досить-таки сполячений, не менше, аніж Харків — змоскальщений). Залишався тільки Київ.
Так минувшинно склалося, що на Півдні Наддніпрянщини утворилася пустка, яку й використали втікачі-повстанці (козаки). Знов-таки, визнаймо, що на Півдні та Середині цей повстанський рух (а також Коліївщина) були значно більші за розміром та відчутніші, аніж подібні явища на Заході. Київ іще з часів Русі був осередком державотворення.
Згадаймо також Кирило-Мефодіїське братство та інші гуртки, що підтримували в освічених колах народну свідомість. Так, це було й у Львові, але не настільки.
Також після лютневого повсання в кацапії в Києві державотворення почалося більш ніж на рік раніше, ніж у Львові.
Також після поділу Східно-Середня Україна сприймалася хоча б умовно як дещо єдне, особливо після українізації (чуже). У складі Польщі українці й умовно таких прав малм небагато.
Та й за тяжею (вагою), тобто за кількістю населення, “мовний Схід” мав і має більший вплив, ніж “мовний Захід” і “мовна Північ”.
Чи достатньо зрозуміло я пояснив свою думку?
Наостанок нагадаю, що минувшина не терпить умовного способу
Я це вимовив із приспином
A ceomou? Este ròbôt??
I tou:
Часом нЕ Із
“із приспином”?
Дозвольте запитати, чого тут Г задньоязиковий, а не глотковий?
/г/ перед приголосними може вимовлятися велярно (з високим рівнем відкритості). Я так сам вимовляю, на приклад. Тому й /г/ оглушується при регресивному вподібненні до [x], ніколи не [h].
Особисто в мене, та й у більшості мовців, яких знаю, /г/ є задньоязиковим, глухим або дзвінким, тільки перед приголосним у кінці складу або в кінці слова
Довга відповїдь була би дуже довга; коротко: бо дзвяжменослівно є то /ɣ̞/ (а ще, видите там down tack під /ɣ/?), не /ɦ/. Тому я латиницею й пишу ‹g› ту.
Дозвольте запитати, чого тут Г задньоязиковий, а не глотковий?
/г/ перед приголосними може вимовлятися велярно (з високим рівнем відкритості). Я так сам вимовляю, на приклад. Тому й /г/ оглушується при регресивному вподібненні до [x], ніколи не [h].
Особисто в мене, та й у більшості мовців, яких знаю, /г/ є задньоязиковим, глухим або дзвінким, тільки перед приголосним у кінці складу або в кінці слова
Довга відповїдь була би дуже довга; коротко: бо дзвяжменослівно є то /ɣ̞/ (а ще, видите там down tack під /ɣ/?), не /ɦ/. Тому я латиницею й пишу ‹g› ту.
Гммм… дещо незвично, спасибі
То з якої Ви місцевості, дозвольте запитити? Я, наприклад, як усі вже зрозуміли, з Тремпельщини))
Yaco na yix e stauleno i cinnuy stanard, oucyenuy u scholé, to i nedivo. Boulo bui standard stauleno na pœuldennozaxœudnuix govoréx, i oucili bui tacomou standardou u scholé, i tuimi govœurcami bui panœuna bœulxeisty govorila, libon’.
Дозвольте рішуче заперечити: достатньо лиш подивитися дослідження, погортати хоч би й АУМ, щоб зрозуміти, що, наприклад, у сільській місцевості літературна мова не знищила місцеві особливості звуцтва, а “мовний Схід” за багатьма показниками відчутно однорідніший, аніж “мовна Північ” і “мовний Захід”
Звісно, поясню, …
Na govoréx colo Cuiova cinnuy stanard ne e stauleno. Bõdy taco, bouli b’ou nas u standardé duogouci /ʉ͡ɵ/ ta /i͡e/ ta /i͡ʉ/, pone peruésnœ govori Cuieûscinui teagnõty do’dina yasa govorœu su Polésïemy. Vémy iz suvédcyeiny oge colo ’Luta (Oluto - Borispœuly) isce davéké (‹давїча› “recently”) móuvea starxi méstni [kʉ͡ɞnʲ] a ne [kʲinʲ].
Pisiete dõge strastno, i mogete pisati o “classicéx” ta o ròzoumnetyé na Uzxodé ta Cozacystué ta Œdròdyeinïé, ta tô ne ménity déystvnosti oge zueagyna uzxœudnuix govorœu — a na yix zueagyné e stauleno cinnuy stanard — e bédna proti zueagyné zaxœudnuix ta pœulnœucyno-bœulnuix (“central”) govorœu, i oge zueagyna uzxœudnuix govorœu a su nimi i cinnoho standarda e veatsca.
Наостанок нагадаю, що минувшина не терпить умовного способу
Cyto pac déiete Ui sam tou, méneatyi stanôulena slova u cinnœumy standardé? Ceomou ne baiete o “минувшиннї” cinitelé tou?
I coli ouge Ui sam baiete o “минувшинї” (mimoxœudy, tô e opaco slovo, ponevagy “istoria” ne znacity “cyto bé i ceoho ouge ne ima; not something what was and is not any longer”, a “cyto visto/vidano/vésto/vidocyeno; something known/attested/witnessed”), to pravé zueagyna zaxœudnuix ta pœulnœucyno-bœulnuix govorœu, cyto zueagynõ rousscoyui móuvui cineaty rousscoiõ i œdménnoiõ œd zueagynui procou sloveanscuix móuv, i e ota istroria, yacoiõ cinnuy stanard i Ui sam grybaiete.
То з якої Ви місцевості, дозвольте запитити? Я, наприклад, як усі вже зрозуміли, з Тремпельщини))
Rœus na Zacarpatïé.
у сільській місцевості літературна мова не знищила місцеві особливості звуцтва,
Pocui.
а “мовний Схід” за багатьма показниками відчутно однорідніший, аніж “мовна Північ” і “мовний Захід”
A cyto tuimy xotiete recti? E tô dobro abo zlo oge Uzxœud odinoròden a Pœulnœucy ta Zaxœud rœuznoròdéy e?