Я наполягаю на засаді відповідності: чуємо /і/ в літ. мові — пишемо І. Пишемо І — читаємо і. Розрізники (діакритика) суперечать засадам письма й тільки ускладнять його
У моїй вимовї та в вимовї середовища де я ріс, у словах “дім”, “біб”, “кінь”, “під”, “міг” (могти), “сіль”, “ніг (нога)”, “рік” (року), “діл” (долу), “ніж” (ножа), “віз” (возу)” у вимовї не є [i]. И в словах “віз” (возу) та “віз” (везти), “ніс” (носа) та “ніс” (нести), “біг” (бога) та “біг” (бігти), “тік” (току) та *тік” (текти), “рік” (року) та “рік” (ректи) тощо є вимова різна. И то же є в инших країх. Розумїю вже вятщенім “украйинцім” є то складно, та то є права руська вимова, а вимова з [і] всюди є пиджин.
Насамперед знову спасибі Вам за те, що пишете звичним для мене способом, прискорюючи та полегшуючи розуміння.
Наскільки я розумію, Ви знову про відмінності між літературною мовою (та близькими до неї говірками) та деякими діалектами. Дозвольте мені висловити свою думку про це. (Я багато разів казав, що не є знавцем Мови з відповідною освітою, тому можете на мене не зважати).
Я вже маю досвід роздумів “літературна мова — діялекти”, тому дозвольте виловити свою думки.
По-перше, такий запис сливе неможливий. Якщо спробувати такий створити, він буде надто складний і непридатний.
Але докази цього, якщо забажаєте, надам пізніше, а зараз дозвольте довести непотрібність такого запису.
Наша абетка існує для запису літературної мови, що включає літературну вимову. Її метою не є взяття до уваги всіх можливих вимов, а лише близькість до літераатурної вимови. Ви знаєте все набагато краще за мене, але нагадаю найважливіше.
Літературна мова — явище, властиве не тільки Українській. І в усіх мовах із досить великим розмаїттям і поширенням вона не може включати всі можливі вимови. І так має бути — має існувати загальнозрозумілий можливець мови, узятий за взірець, яким володіють усі.
Візмімо, наприклад, слово “віз”, яке Ви згадували. АУМ подає 8(!) можливців(вар’янтів) голосного на місці походженнєвого(етимологічного) звука [*о], і це тільки в 1 частині. Отже, я, оскільки, на жаль, мій край досить змоскальщений, скажу “воз”, добродій із Полісся — “вуиз”, а із Закарпаття — “вюз” (передній огублений). І нелегко буде зрозуміти.
А як говорити новинарям? Якщо кожен говоритиме так, як звик у своєму місті/селі, буде нелегко зрозуміти.
Мова має об’єднувати, а не розділяти. Саме тому для загального розуміння виробили письменський взірець. Й абетка має відповідати йому й тільки йому.
І ось тут ви могли неправильно мене зрозуміти. Ні, я не проти діялектів, говірок, навпаки, гадаю, що вживається недостатньо заходіа для їх збереження. Але є стандарт(чуже), що включає зокема минувшинний чинник, який геть не можна відкидати.
До речі, не просто так на багатьох землях “тверде І” занепало.
