Апотеоз — 1. В античних греків і римлян – культ обожнювання якої-небудь видатної особи. 2. книжн. Звеличування якої-небудь особи, події, явища. 3. Урочиста сцена в кінці спектаклю або концерту, в якій прославляється народ, герой, подія і т. ін. 4. Вища стадія розвитку чого-небудь; кульмінація. 5. У богослів'ї, "апотеоз" покликає до ідеї, що індивідуальне вивищується до богоподібного зросту. 6. В мистецтві, стосується ставлення до будь-якого предмету (образу, мелодії, тощо) в особливо величній чи піднесеній манері.

Такого полум'яного культу материнства [як у Т. Шевченка], такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу (Максим Рильський, III, 1956, 245).
Ще після одного відступу й наступу з'явилася й шоста дія. На цей раз то був апофеоз (Юрій Смолич, Театр.., 1940, 68).
Апофеоз політичної кар'єри. Апофеоз творчості.

З ґрецької мови ἀποθέωσις, від ἀποθεόω/ἀποθεῶ, ''обожнювати'';

лат. deificatio, анґл. аpotheosis, deification

• культура

• тамплієр