Звідкіль и 'е' в: легеня, німкеня, туркеня
Для збірних понять використовується суфікс -иво. Як вариво, видиво, місиво. -ево у цім слові недоречне.
лєгꙑнꙗ?
Марево накинуто вже зі сталинським правописом за часів СССР.
Так, лєгъ́ıнꙗ (< *льгъıни). Коли б там було *e, то подоба була б леже́ня через праслов'янське перве пом'якчіння
@Євген Ковтуненко
Тварослівно легеня є про мене темне, як і кишеня, перегеня, а німкеня, туркеня мабуть єста відбиток якоїсь говірки. Зараз гляну...
Шевельов у Їсторичній фонологиї пише (с. 684), що слова легеня, німкеня, туркеня первісно мали суфикс *-yn', і дійсно, в ЕССЯ можна знайти:
*lьgyni → друс. льгꙑни, льгꙑнꙗ «пільга», рус. легеня (вид. 17, с. 79)
*němъkyni → рус. німкеня, німкы́н'а (вид. 25, с. 102-103; там же примітка “Производное с суф. -yni от основы němъk-. Ввиду суффиксальной гипертрофии едва ли ранее.”)
Отже, це суть утворення з суфиксом *-yni. Але маємо литературні слова з цим же суфиксом: богиня, княгиня, господиня, рабиня, святиня, пустиня. Хоча й засвідчені суть на письмі, й особисто я чула подібні слова, але з -е́ня. Тобто в західних говірках дійсно наголошене ꙑ/и могло перейти в е.
Та це ледве пояснює суфикс -ево в слові "марево".
Aino, u ‹niemcuinia›, ‹grycuinia›, ‹tourcuinia›, ‹cneaguinia›, ‹boguinia›, ‹gospoduinia›, ‹sveatuinia›, ‹milostuinia›, ‹poustuinia›, ‹ròbuinia›, ‹beréguinia, peréguinia› ta ‹lèguinia› e *-ūn- + *-ya; ‹ui› /ɘ̞/ (*ū) po /k, ɣ̞, x/ pœd nagolósomy e pitimo bœilcheosti pd.-zx. govorœu. Ale u ‹cuixenia›, ‹pecenia› — tam *-en- + *-ya.
Istoslœuscui e ‹marivo› i zveagoslœuscui /ˈmarɪβ̞o/. Pravopisy ‹марево› u veatscie e yz œdistoslovotvoreigna pri /ʲɛ ~ ʲe/ → [ʲɪ ~ ʲɨ] u beznagolósie. U rous. e pravopisy ‹marevo› œdistoslovotvoreigne pri /ɪ/ [ɪ͡ɘ] → [ɪ̯͡ɘ, e̝] u beznagolósie (proti [ˈɪ͡ɘ̯] pœd nagolósomy), ymabouty u oumóuvax /ɛ/ → [ɛ̝, e] u beznagolósie.
»лєгꙑнꙗ?«
@Друга Путь
*ль́гъініа
@אלישע פרוש
Тож поза тих говорів може бути "легиня"?
І прочі слова на -иво мають право бути -ево в українській мові?
Слово, яке я чула в дитинстві на Київському Поліссі. Вживали його в значенні злого явища, яке водить людину по лісу, затьмарюючи сприйняття знайомої місцевості, а незнану роблячи неначе тією, яку людина добре знає. Казали: "Мара водить".Слово "мара" має наголос на останьому складі.
Вимова: {ˈmæt͡ʃət}, {ˈmæt͡ʃ.t- ~ ˈmæʃt-}.
ЕСУМ ІІІ, 455: мéчет² "лісок у степу". Тягне, яві, до д.-рус. мьчьтъ (http://oldrusdict.ru/dict.html#: "призрак, наваждение"), а такоже гіднику ("відповіднику") в роді жіночім: мьчьта (там же) "мечта, воображение, наваждение", корінь яких є *myk- (див. ЭССЯ XXI слова на *mьk- від *mьknõti, стор. 99 и далі, та слова на *mьč- від *mьčьta, стор. 90 й далі), з верстьми: *mik- (ЭССЯ XIX, 31: *mikati), *mig- (див. ЭССЯ XIX слова на *mig-, від *miga, стор. 25 и далі), *myg- (див. ЭССЯ XXI, слова на *mьg-, від *mьga, стор. 92 й далі), з первісним знаком *"рухати, смикати, тягти" (див. більше ЭССЯ XIX, 26–28: *migati).
Знак "лісок у степу" даного в ЕСУМ слова яві йде від знака *"міраж", тобо *"що мріє в дали → в степу → ліс, що мріє в степу". Яко ("оскільки") знак "лісок у степу" не є тілько ("настільки") суден ("необхідний, потрібний"), и ліпше би годило за тяму "міраж", про яку слово є тяжко лучити.
Pisal eimy cœmou. Ci Ui ne do cwnça citaiete?
Коли є значіння "лісок у степу" и казати, що воно просто не так потрібно, се, звісно, круто.
Але чи Вам се рішати, Ялисію?
Знак "міраж" у того слова є первісен. Можуть же бути й два знака за сим словом: "міраж", "лісок у степу". Хоча никотра з сих тям не паде в мові денно, котра би, гадаєте, Вам скоріше пала?
Та байдуже, первісен не первісен, українська мова змінюється, чи Ви радите нам перейти на праслов'янську мову?
Рід цього слова непевен, до того ж рідні йому слова кореня *mik- (як дати, що це слово тягне до згаданого кореня) в рущині не задержались, тому, мабуть, нема приводу "одкочувати" його значіння до "марива"
Нема. Натомість можем значіння розвити, наприклад, узагалі до будь-якого овазису, як гадаєте?
Мабуть таки ближче до оази, правда
До того ж, якби слово було давнього кореня *mik-/*mьk-, то натиск, мабуть, мав би бути на кінці слова ⟨мече́т⟩, про це каже натиск у рідного йому слова ⟨мечта́/машта⟩ у слов'янських мовах
>якогО Овазису
»якби слово було давнього кореня *mik-/*mьk-, то натиск, мабуть, мав би бути на кінці слова ⟨мече́т⟩, про це каже натиск у рідного йому слова ⟨мечта́/машта⟩ у слов'янських мовах«
Ne neminõtche. Nagolós ne e yn nadieyen yasœvoc, yac ouge u rous. e cœilco sõstau nagolósou, pace „u slovianscuix móuvax“.
Морок - те, що закриває істинну у ментальному значенні, або видиво, яке затьмарює реальність, спотворюючи її.
В українській мові "привид" це загалом будь-яке видіння, усе, що привижується. Звуження тями до значіння "дух" відбулося лиш за СССР через схожість до російського "привидение".
Якщо треба уточнит, що це саме дух, то можна вживати слово "дух" (так у польській мові звуть привидів), примара, мара́, змо́ра, поторо́ча, зла личи́на, мая́к, злу́да, гробови́к, страх, приставщи́на, поторо́ча.
Із Грінченкового "Словаря" (https://hrinchenko.com/dictionary/word/96-adamiv):
Ада́мові ві́вці. 2) Степной миражъ.
У його й Адам є 
r2u.org.ua: Адам
Гадаю це не є вкраїнський твар.
http://onlinecorrector.com.ua/мариво/
"марИти" але "марево"