НАДВІ́Р'Я, я, сер. Обгороджена ділянка землі біля будинку; подвір'я. А у будень, то він тобі Не посидить в хаті, Все нишпорить по надвір'ю (Тарас Шевченко, II, 1953, 256); Вантажні машини та підводи одна по одній вирушають з надвір'я (Юрій Смолич, Сорок вісім.., 1937, 371).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 64.
