[Наталка:] Петре! Петре! Де ти тепер? Може де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю. (І. Котляревський)
Я скитався сиротою, Гірко мені було! (С. Руданський)
– Матінка приходили. – Що вона? Все своєї править? – Додому кличе. – Тоді, як скиталися по чужих дворах, не кликала. (Григорій Тютюнник)
Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко)
Скита́тися, -та́юся, -єшся, гл. Скитаться. Іване, синочку мій, де ти скитався? Грин. І. 46. Нещасні ж сирітки та підуть скитатись. Грин. III. 411.
Ски́тки, -ків, мн. Скитанія. Піти́ у —. Отправиться скитаться. Він у скитки пішов. Г. Барв. 295.
Спасибі за витяги.
Як воно може бути москвинським, якщо воно відоме з Давньої Руси: скытати ся
Багато які давньоруські слова вийшли з ужитку, тож це не довід сам по собі. Одначе як слово є в словницях і засвідчено в творах, то й питаннів не має буть.
СКИТА́ТИСЯ
псл. skytati sę;
зіставляється з лит. kutė'ti «струшувати, стріпувати», дісл. skunda «швидко забирати, поспішати», skynda «гнати», двн. scutten «трясти, штовхати»;
р. скита́ться, бр. [скіта́цца], др. скытати ся, болг. ски́там (се), м. скита се, схв. ски́тати се, слн. skítati se, стсл. скытати сѧ;
+
+++