А наскільки легко Вам читати його правопис?
Я його прогортую.
А наскільки легко Вам читати його правопис?
Я його прогортую.
“Стрібую відповїсти на питання ту. Напишу ту кирилицею, але пак и гинде кирилицею писати НЕ буду”
Добродію Єлисію, чи слід нам розуміти це так, що Ви не поважаєте нас як людей, як користувачів, і Вам начхати на наші прохання, скарги, звернення, побажання, думки?
А наскільки легко Вам читати його правопис?
Я його прогортую.
А якщо спробувати прочитати, наскільки складно чи легко?
Стрібую відповїсти на питання ту. Напишу ту кирилицею, але пак и гинде кирилицею писати НЕ буду.
Моя правопись є складнїша (та не така складна!). Та моя мета й не є перед усїм проста правопись, а перед усїм вїрна в оглядї ґу звяко- та тварослівйу.
Латиниця моєйи правописи та кирилиця (ни давня ни паче чинна) не суть рівнозначни. Латиниця є рівнозначна кирилицї хиба́ така, яка є переписьменуваннє (transliteration), ге в прикладї від одного користача ту (виджьте више). Та моя правопись латиницею НЕ Є переписьменуваннє — будь так, то й потреби в латиницї би не було.
Що люд не хоче складностий, то так, та люд узагалї би лише спав, їв, срав, а вкрайинцім ище вятською є легше мовити, ну, чи суржиком. Отже той ясунок из “простотою” є ту мало платен.
Вїрно кмїчено ту више, що трудність читати ня становить не лише сама моя правопись латиницею, а ще й словолад та слівня.
Коли йде ґу звягослівйу, моя мета є відгибати на письмї НЕ чинне звягослівйе, засноване лише на наймолодших нарїччях, посталих уже під добу московськойи кормиги, а відтогди де далї дужче вплинутих вятською мовою — вплинутих єю на тілько, що коли в первісних, прямо тяглих ку давньоруським нарїччям, північних (“київсько-полїських”) та південно-західних (широко: “галицьких” — не в узькій тямї слова!) и є сила черпаних слів, они заховують, хай різною мїрою, та первісне звягослівйє, оли наймолодші нарїччя в основї т.зв. “лїтературного стандарта” суть свойим звягослівйєм, грубо кажучи, вятські. Отже, моя правопись латиницею не йно не слїдує чинному “літературному стандарту”, а є вмисно спрямована проти’го.
Чинний стандарт разом из його письмом кирилицею підпирає вїту дуже пізднього постання руськойи мови, мїстячи ю в кінець XVII — початок XVIII столїття, та вїту во дочірньости йи від “одини спільни давньоруськойи праматере трий дочірньих мов: украйинськойи/руськойи, бїлоруськойи та росийськойи/вятськойи” — вїти, що ї перечать найновїша дана з вїджжі (history; *voydyos → *‹вѣжь (*вѣджь) “ἵστωρ” → *‹вѣжьꙗ (*вѣджьꙗ)› = védyïa/вїджжявїджия — ж.р., за зразком ‹браттябратия›; первісне значеннє: *“то, що знано й вїсто/вїдомо є з постережень/посторог; що тягне ґу дїяльности “вїджа=гистора — ϊστωρ — людини, яка спостерїгає за дїями, та знаменає йих” → ‹вїджжя~вїджия/védyïa: “дїяльність и знавство, повязани з тим”) розвитку руського звякослоівйа, що руську мову відносять до ще дописемни доби. Тож мета моєйи правописи є відродженнє вїрного стану руськойи мови в оглядї ґу звягослівйу — вїрного не значить “первісного” в тямї найранїшого щабля, але в тямї заховання тих вислїдів/відпрядів (results) розвитку звячмен НИНЇ, що прямо тягнуть из праруських нарїчь.Значить що моєю правописсю відрїкаю в правї носїїм изгаданих молодих, південно-східних, нарїчь мовити йими? Ни, не значить. Значить хиба́ найбільше що йих я виджу (“сприймаю, вважаю”) ге мнїй принадни (“менш престижні”) = мнїй питомо руські, але й йим є своє мїсто серед нарїчь руськойи мови. На впаки, то є чинний стандарт и чинне письмо кирилицею що вилучає та крайнить (маргіналізує) усі прочі різновиди руськойи мови. Тут є треба внести поясненнє. Мова є не во нарїчни різновиди в слівнї. Луком инде писа щось на шиб, “за потреби відгибати (“передати, відбити”) питимости (“особливості”) йини говірки (“of A=some=any dialect”), напр., у вмїтецькї дїлї, то́ може бути досягнуто ладивши чинне письмо кирилицею під дану говірку. Я так розумїю що він мисли (“мав на увазі”) то, ге, восточ (“for instance, наприклад”), “жаба” писати ге ‹жєба› чи “десять” ге ‹десеть› чи “мясо” ге ‹мньисо› чи “день” ге ‹динь› чи “головї” ге ‹гулувї› чи “колода” ге ‹ковода›, “інший” ге ‹єнчий› чи ‹гинший›, а що, за його словами, є “спільний та загальний стандарт мови, який усі розумїють и йим пишуть”. Утім, така постань (“позиція, точка зору, standpoint” — Желехівський II, 718: ‹поста́нь› “Stellung, Standpunkt”) ставить різновиди вимови в за́мет (“обйект”) яки бавки, мїстни дивотинки.
Та хай би нинїшня вимова, поширена школою, звана “стандартом”, и була далї стандартна та принадна (хоча я того не приймаю), письмо чи правопись є довжна залучити й инши різновиди, так бо чинять у більшости крайин Єврупи та без Єврупу — приклади’м уже писав не раз инде. Правописи мов у більшости крайин Єврупи та без Єврупу є ставлено не на різновидї вимови “більшости мовців” а на найбільшї кількости звячмен узагалї засвїдчених у данї мовї, хай та кількість є знана на вельми́ малї дїлї крайини.Що “то що відгибає кирилиця, стане (“достатньо”) про розумїннє”, то є, та рїч є не лише в “розумїннї” — то бисмо могли ще примитивнїше писати ніж и чинною правописсю кирилицею, ба, й сполувати можемо миги — нач пак дбати на красну добірну мову?
И вїрне відгибаннє звячмен є лиш одина рїч. Друга рїч є протирїччя в самій чинній правописи кирилицею, де деяка слова є писано що найближе ґ вимовї (‹вчити : учити›, ‹тиждень: тижня›, ‹піст : пісний›), оли гинша нї (‹шістнадцять›, чи тілько: ‹озеро›, хоча вся руська мова, без огляду на нарїчни питомости, вимагає приставна приголосна, коли перед тим на кінцї слова є голосен). Тож украйинець нашойи доби, хованийна кирилицї, з письмотварів ‹уже : вже›, ‹вчить : учить›, ‹опак/опако : навпаки› йпр. виводить в умї що письмо відгибає вимову, а відти, коли в чинній правописи вкрайинець видить, напр., лише ‹озеро› (й жадно ‹го́зеро, во́зеро, йо́зеро› чи ‹взе́р(-) ~ гозе́р(-) ~ ‹возе́р(-)›, то виводить що їдна лише вимова в будь яцї позиції є лише з /о/ на початку. Ба, ще гірше: вкрайинці ховани на чинній правописи, не лише невїрно мовлять ‹о, у, і› в усїх позиціях, коли правописсю не є передбачено чередування з ‹в› чи ‹й›, а ще й ставлять твври з ‹в-+приголосен› замїсть ‹у+приголосен› після приголосна, або ‹у+приголосен› замїсть ‹в+приголосен› після голосна, напр.: ‹віН ВЖе›, ‹тІ І Інші› тощо.Короче, во сім усім’ем писав уже не раз, и томить ня вже повторяти то саме. Далї буду писати латиницею.
Добродію Єлисію, дозвольте відповісти. Чи була особисто Ваша дорога до пізнання таємниць Мови такою вже легкою й безхмарною?
Якщо ні, то Ви повинні зрозуміти, як тяжко може бути іншим людям.
Якщо так (у чому я не дуже сумніваюся), то це не дивно, оскільки ви – один із найкращих мовознавців країни з дивовижним даром, світоч. У галузі мови(!). І ждати, що кожному так само легко дасться вивчення саме глибин Мови, перепрошую, як би це сказати… дивно й легковірно.
То дозвольте ще одне запитання: чи справді Ви вірите, що кожному може легко й приємно датися вивчення Мови на такому рівні тільки тому, що воно так далося Вам завдяки природному дару зокрема?
Якщо Ви великодушно й поблажливо зволите відповісти нам, простолюдмовцям, та й узагалі, не забувайье, будь ласка, що Вам це було цікаво й Ви здобували відповідну повноцінну кількарічну освіту
Для людей не треба передавати етимологію, “різну вимову”, “правдиву вимову”(неначе ніхто не чув, як слова, навіть написані кирилицею, люди все одно легко підлаштовували під себе), тощо.
Тут не зо всім погоджуся, було б не погано повернути ‘ї’ перед приголосними, щоб розрізняти лік (лічба) і лік (ліки), ціль (мета) і ціль (цілий) тощо. Ну а про різну вимову, ще зі звуками, яких в українській мові нема, додати нічого.
“Отже той ясунок из “простотою” є ту мало платен.”
Він є велико платен.
Правопис має бути достатньо зрозумілий і простий для широкого вжитку. Загальна схильність мов – рух від складнішого письма до простішого. Кому, як не Вам, знати це.
“письмо чи правопись є довжна залучити й инши різновиди, так бо чинять у більшости крайин Єврупи та без Єврупу — приклади’м уже писав не раз инде.”
Англійське та французьке письмо, наприклад, не передає, по суті, жодної вимови. Про які йдеться?
“а перед усїм вїрна в оглядї ґу звяко- та тварослівйу.”
“‹лучити› /ˈlut͡ʃɪtɪ, luˈt͡ʃɪtɪ/ “цілитися, попасти, попадати” — латиницею ‹louciti› проти ‹лучити› /ˈlʊt͡ʃɪtɪ, lʊˈt͡ʃɪtɪ/ “to join, to connect”,” – писали Ви. Але те У в переважній більшості говірок – один звук, а в іще більшій – одна звучина. Саме тому для використання такого письма переважній більшості носіїв доведеться просто заучувати, де було У, а де носове.
Як я вже казав, літературне письмо передає звучини літературної вимови, яка здебільшого вбирає найпоширеніші риси мови. Саме тому ми пишемо “кінь” як “кінь”, “пень” – як “пень”, а “лучити” – як “лучити”: у переважній більшості говірок це прибл. І, а не И й не УО(прибл.), не У. І в переважній більшості говірок Е з Е й Е з Ь давно злилися, як і різні У. Літратурне письмо на те й спрямоване, щоб кожному “в середньому” доводилося вчити щонайменше понад те, що знає він змалечку. І заради, умовно, одного-двох районів (можна, будь ласка, посилання на відомості про різні У?) змушувати всю країну вчити, де там У з У, а де з носового… ну…
А чи всюди де, наприклад, О з І й О з ятя є різними звуками на слух фоноскопа, вони є різними звучинами?
А яка проблема неправильну передачу “йі” букви ї вирішити тим, щоб далі писати ї, а вимовляти йи, а там йі, писати і, наприклад “Киів” (не конче правильний приклад, просто для внаочнення), а нечергомість вирішити тим, що ті слова, що чергуються, чергувати, а ті що ні, забирати в них те в (як у “внутрішній”) або взагалі слово замінювати (напр. взаємо)?
O ‹ï› tou ne bé móuvui, ta xtiõ tscéti œdpovésti, i méniõ Vam za tse Vasye puitanïe.
Récy e u tœumy cyto ‹ï› cuiriliçui pisiemo na mésté cœulcyca RŒUZNUIX ZUEACYMÊN — NE rœuznovuimóuv:
a) b) ‹ї› ← - и-› = jɪ[]=/jɪ– / [ˈjɪ-] = /ˈɪ-/ po v gòlôsné,
, yœu(u), */o ., ~|
4) ‹ï› = /ji, jɪ, je(ʲ)/ = ‹yei›, ‹ei› ← *y+e+|y, *e+|y,
5) ‹ї (+й)› = /jɘj/ = ‹yuy› ← *y+u+y(os).
Cyto u inax govoréx ne’ma rœuzniçui meidyu tami ci tami zueagymenami ci meidyu usémi, propravopisy ne e znacyno, i ne znacyno yac velicõ zeimniõ nerozrœuznyeinïe seagneity — pro pravopisy e znacyno cyto rœuzniça e, cde meidyu usémi, cde meidyu decotrami, u inxyéx govoréx, i cyto tâ rœuzniça e peruœstna (original) ta pervicyna (primary), a nerozrœuznyeinïe e utoricyno (secondary).
Pricladi:
‹їм› “I eat” = /jim/ = ‹émy› : ‹їм› “(to) them” = /jɪm/ = ‹yim›
‹Київ› = /ˈk(ʲ)ɘ̞jyw/ : ‹їв› “eaten” = /jiw, ji͡ew/ = ‹éu›
‹стої́ть› “stands” = /stoˈjɪtʲ/ = ‹stoyity› : ‹дої́ть› “[ui] doyéte (nacaz)” = /doˈjit(ʲ)/ = ‹doyét’›
‹їж (їджь)› “(you, sg.) eat (nacaz)” = /jiʒ, ji͡eʒ, jid͡ʒ/ = ‹édyi› : ‹їж› “hedgehog” = /jiʒ, jɪʒ/ = ‹eizyu›
‹безкраїй› “the boundless, the unlimited” = /bɛz̻ˈkrajɘj/ = ‹bezcrayuy› : ‹безкраїй› “to the boundless, to the unlimited” = /bɛz̻ˈkrajij/ = ‹bezcrayeiy
‹їстний~їсний = істний/існий/истний/исний› “real, authentic; persistent; brisk, vibrant, lively” = [ˈjɪstnɘ̞j] = ‹istnuy› : ‹їстний/їсний› “cyto use ésty” = /ˈjistnɘ̞j, ˈji͡estnɘ̞j, jistˈnɘ̞j, jestˈnɘ̞j/ = ‹éstnuy›
, а мінити його слід тіко у напрям лагоди з морфологією
Moya pravopisy bereity i tuaroslœuïe u cmét.
Napr.,
usiõdui ‹-(y)sc-›: ‹Rous-sc-uy›, ‹Galic-(y)sc-uy›, ‹Zapòrôg-(y)sc-uy›, ‹Voluin-sc-uy›,
usiõdui ‹‹d›: ‹tuigydeny› : ‹tuigydnya›,
usiõdui ‹t›: ‹pœust› : ‹pœustnuy›, ‹coristy› : ‹coristnuy›, ‹coristlivuy›,
usiõdui ‹-ui›: ‹vodui, nogui› : ‹medyui, volyui›,
usiõdui ‹-a›: ‹rõca› : ‹volya›,
usiõdui ‹s›: ‹vas, Vas› : ‹vasyu, Vasyu›,
usiõdui ‹-ïe›: ‹zeilïe› : ‹verxœuïe› : ‹peirïe› : ‹listïe›
usiõdui ‹-œu›: ‹Ylvœu› : ‹Raxœu› : ‹Cuyœu›, ‹Zòlotyœu›, ‹Glouxœu›, ‹Canyœu›, ‹gayœuca›,
usiõdui ‹i-›: ‹igra› : ‹igor›, ‹inacxye› : ‹ne inacye›
usiõdui ‹ou-›: ‹œn oucity› : ‹ona oucity›, ‹œn ouge› : ‹ona ouge›, ‹ino› : ‹ne ino›, ‹ouméti›: ‹ya ouméiõ› : ‹œn ouméieity›, ‹oum›: ‹bezoumstuo› : ‹na oumé›,
usiõdui ‹o-›: ‹opac, opaco, opacen› : ‹na opac, na opacui›
usiõdui ‹u-›: ‹dué udové› : ‹bédnuix udœu›,
Належно йменувати латинку אלישע פרוש не латинкою, а правописом (латинка насправді грає малий зміст).
Tô e prauda.
Щодо правопису - можливо то є ресентимент до англійського правопису,
Né.
більше здогадів не маю.
Ne lixye eaghelsoyui, a i ci ne uséx inxyuix móuv Euroupui e pravopisi stauleno na zueaco- ta tuaroslœuïé.
Та хочу все ж наголосити, що званий правопис вочевидь (для мене) не має намір бути якомога етимологічним
Se e prauda.
- етимологічні та фонологічні (причому перемінені на свої) принципи змішані в довільній послідовності,
Ne u ‘dovœulné’. Pèrêdnyeisty pro mene e zueaco- ta tuaroslœuïe, a istoslœuïe e utoricyno. Za pervoe, istoslœuïe ya zalõciaiõ gòlôuno pro rozrœuzneinïe homonymœu, napr.: ‹brati› “brothers” : ‹byrati› “to take”.
а скоріш має саме щонайбільш фонологічноорієнтований норов, у спробі наблизити дві різні мови - писемну та усну.
Tòcyno tac.
אלישע פרוש намагається своїм правописом, мовляв, привчити українців правильній в його уяві руській вимові, посилаючись на 17-те століття.
Priblizno tac, ale ne célcomy: moya pravopisy œdguibaieity i tô, cyto i nuiné e znano u rœuznuix narécïax.
Не було би ніяких питань, але ж що сучасна літ. укр., що українська господина Є. зазіхають на так звану “рідність”. Тоді в чому російська є нерідною для українців,
Tout esmi ne ròzouméu nicy.
приймаючи те, що між умовними українською та російською протягом історії був тісний континуум?
Continuum (teaglœsty) = interference.
Державна мова є не для побутового вжитку, це мова наперво для документообігу та науки, призначена саме для письма та державних посадовців.
I?? Osobisto, ne teamiõ yac se protirécity is moyeiõ pravopisïõ.
Pœslya useoho Vami pisanoho uisye e craynyo diuno vidéti tse:
«Тому не сприймаю оці езотеричні фонологічні дебрі з наративом про “рідність” за щось значиме, бо для кожного ця рідність може бути різна, як і самі українці.»
Tac, ôdnuim móuvçœum mogeity bouti rœudno ôdno, drouguim inxye — a moya pravopisy ispolõciaieity uséx, na œdménõ œd cinnoyui pravopisi cuiriliçeiõ.
Хай люди в побуті говорять хоч африканською, та я певен, що щоби уникнути українського розлому “Захід-Схід” наша державна мова має мати більш піднесені риси (як от церковнослов’янська), бути поза говірками різних частин України,
??? Oto cinna pravopisy cuiriliçeiõ neseity pèredoumóuvui pro rozcœul.
й не мати ніяких зазіхань на побут.
Ha? Cyto za ‘pobout’? Ic ceomou e tse??
А далі все складеться природньо, повірте.
Se sõty sciri liasi.
Тут не зо всім погоджуся, було б не погано повернути ‘ї’ перед приголосними, щоб розрізняти лік (лічба) і лік (ліки), ціль (мета) і ціль (цілий) тощо. Ну а про різну вимову, ще зі звуками, яких в українській мові нема, додати нічого.
Meidyu tsima slovama ne’ma rœuzniçui u gòlôsné u coreni: ‹léc, léciti, lécyba› “count” : ‹léc, léciti, lécouati› “drugs, cure, to cure, to treat”, ‹cély› (← ném. Ziel) : ‹cély› “célina, célœsty”.
Rœuzniça e tout: ‹dœul› “valley, bottom/lower part” : ‹dél› “part, section”, ‹sœuc› “juice” : ‹sécu› “slashed”, ‹séc› “I slashed”, ‹tœuc› “threshing floor; flow” : ‹teuc› “run, flown”, ‹bég› “run, running” : ‹bœug› “god”, ‹nœus› “nose” : ‹neus› “carried”, ‹vœuz› “cart, wagon” : ‹veuz› “carried/transported”, ‹rœuc› “year” : ‹réc” “of rivers” : ‹reuc› “said”, ‹nœug› “of legs” : ‹nég› “of pleasures”, ‹zéu› “gills; gasp, open mouth” : ‹zœu› “call, calling”, ‹vén› “of dowries” : ‹œn› “he”.
Англійське та французьке письмо, наприклад, не передає, по суті, жодної вимови. Про які йдеться?
I? Ni moya pravopisy ne œdguibaieity gédnui tòcynui uimóuvui. U tœumy i e récy: onui œdguibaiõty ZUEACYMENA — ÔTGE, USHYUI MŒUGYNUI ZUÕCUI u móuvé u uséx narécïax ci govoréx razomy.
“‹лучити› /ˈlut͡ʃɪtɪ, luˈt͡ʃɪtɪ/ “цілитися, попасти, попадати” — латиницею ‹louciti› проти ‹лучити› /ˈlʊt͡ʃɪtɪ, lʊˈt͡ʃɪtɪ/ “to join, to connect”,” – писали Ви. Але те У в переважній більшості говірок – один звук, а в іще більшій – одна звучина.
Isce raz, moyõ pravopisy e stauleno ne na ’bœulxuosti móuvçœu” a na naibœulxiœy cœulcosti zueacymên zasvédcyenuix u móuvé.
Мені би мати терплячість п. Поруша відповідати на ті самі питання й писати за те саме весь час… 😌
«“письмо чи правопись є довжна залучити й инши різновиди, так бо чинять у більшости крайин Єврупи та без Єврупу — приклади’м уже писав не раз инде.”
Англійське та французьке письмо, наприклад, не передає, по суті, жодної вимови. Про які йдеться? »
Dodatoc.
I eaghelscoe, i praneçscoe, i u inxyax móuvax Euroupui, na pisymé ci u pravopisi e œdguibano NE TÒCYNÕ UIMÓUVÕ, a ZUEACYMENA. Napr., u praneçscœy móuvé ‹in, en› znacity /ɛ̃/ a na pœuldé (napr. Toulouse) /ẽ/, ta usiõdui pisiõty ‹en, in›, u dœunscœy móuvé ‹g› u ‹bog› mogeity znaciti i [w] na ostrové Fyn ta ocoliçax, ale i [ɣ̞ˠ] na Jytlandé, ta use pisiõty ‹g›, a inde i [g], u eaghelscœy móuvé u Brytani ‹u› u cruité iscladé e [ʌ] na Pœuldné ale [u] na Pœulnoci, ta use pisiõty ‹u›, u nizozeimscœy móuvé dougye malo cde e rœuzniça u uimóuvé meidyu ‹ei› ta ‹ij›, ta na pisymé use rozrœuzniaiõty.
Мені би мати терплячість п. Поруша відповідати на ті самі питання й писати за те саме весь час… 😌
Oto.
Мені би мати терплячість п. Поруша відповідати на ті самі питання й писати за те саме весь час… 😌
Oto.
Добродію Єлисію, це те, що я й намагаюся сказати: чомусь Ви вирішили для себе, що:
Вам уже кілька людей сказали тільки тут: Ви своїм письмом марнуєте наш час.
Зрозумійте, будь ласка: я хочу не погіршити, а полегшити наше (як моє з Вами, так і в спільноті загалом) спілкування якраз-таки тому, що шаную Вас не тільки як людину, як користувача, а і як неабиякого, дуже значного мовознавця, неймовірно цінного для нас тут. І я хочу, щоб усі ті знання, якими Ви милосердно ділитеся з нами тут, були щонайдоступнішими, щонайзрозумілішими, щонайлегшими для сприйняття для всіх. Сподіваюся на Ваше розуміння
“Нє тѧгьхьє. Просто ıскєо єстє нє ıзъвъıклı до мо’ӷо пıсьма.”
Добродії всі нинішні й майбутні любителі нзвичних правописів, поясніть, будь ласка, зокрема добродію Boris Kolomoucenko, мені на милість, ЧОМУ ви вирішили, що ми всі маємо звикати до ваших письмен, пристосовуватися до вас?!
Добродію Єлисію, я хотів би звернутися до Вас, щоб визначити такий вид нашої подальшої взаємодії (або ж її відсутності), який буде щонайкращим як для нас із Вами, так і для всього Словотвору.
По-перше, я перепрошую за всі мої різкі й грубі вислови. Також вибачте, будь ласка, що тоді (з Вашим дослідженням) так сталося. Звісно, я не мав жодного наміру нищити Ваше дослідження, бо не знав і не міг знати, що Ви в ту мить писали. Ба більше, я й не знав до того, що якщо один користувач поширює допис на Толоці, то в іншого, що пише там у ту мить, оновлюється сторінка й усе зникає, про що я вже казав. Тому перепрошую за свою мимовільну провину.
По-друге, я не мав злісного наміру позбавляти Вас Словотвору. і, тим більше, позбавляти Словотвір Вас і Ваших знань на цей час. Але я вважаю, що такі висловлення неприпустимі в спільноті, тим більше в такій.
По-третє, я весь час намагався допомогти Словотвору, умовити Вас писати кирилицею, щоб Ваші знання, якими Ви (спасибі) ділитеся з нами тут, були щонайзрозумілішими для всіх. і Ваші значущі зауваження й висуви (пропозиції, тобто переклади) досягали наміту (цілі). Якщо мої старання марні, що ж, тоді я, мабуть, припиню це безнадійне діло, хоча так добре було, коли Ви мені якийсь час відповідали кирилицею. Мої (і не тільки!) нарікання на тяжко-, а то й незрозумілість Вашого письма, Ви знаєте; мої й не тільки прохання писати кирилицею Ви знаєте; моє й не тільки сприйняття такого письма як неповагу до нас і марнування нашого й не тільки часу Ви знаєте; тому робіть, як знаєте. Я не хочу більше своїми звертаннями й проханнями підбурювати Вас на негарні висловлення й позбавляти Словотвір такого безцінного джерела знань, як Ви.
Про наше з Вами спілкування: я дуже люблю вивчати Мову, і хотів би дізнатися від Вас багато чого, зокрема того, що просто так навряд чи й знайдеш. Але якщо Вам спілкування зі мною буде неприємне (як я вже сказав, я не буду більше, якщо Ви не хочете, доводити неможливість усезагального правопису, і взагалі порушувати питання Вашої латинки), нав’язуватися не буду. Можу взагалі не звертатися, окрім необхідного. Напишіть, будь ласка, як мені далі бути.
Укотре кажу, що поважаю Вас як людину, як користувача, як мовознавця. Сподіваюся на Ваше розуміння й відповідь.
бо не знав і не міг знати, що Ви в ту мить писали.
Bayi dougie ci mogli vésti — prosix ne pisati NICY CRŒUMY ic puitanïam istoslœïa u tœy niti.
Suoyui zacuidui u ogleadé latiniçui ’ste pxali cõdui-loucya, pèreslédouiõtyi mea usiõdui. Naibary tam — u niti o istoslœuïé ‘ste mogli ne lézti is tuimy, coli napoleglivo’my o tœumy prosiu, bo use mimo puitany istoslœuïa xobtity (“спамить”) nity.
моє й не тільки сприйняття
Cazyéte lixie za sebe.
я дуже люблю вивчати Мову, і хотів би дізнатися від Вас багато чого,
Ne lioubite — docaz tomou e cyto za usiõ dobõ Vasyoyui déialnosti na Slovotuoré ne prineali’ste gédnui radui. Use cyto Ui lioubite e clepati po 150+ slœu na deny. Béste gouren i coli cuiriliçeiõ pisax.
я не буду більше, якщо Ви не хочете, доводити неможливість усезагального правопису
Récy e ne u tœumy ci ya xotiõ, a u tœumy cyto ou Vaa ne’ma — i ne mogeity bouti — znacynuix yasœueny (“arguments”) pro tô. Nadnarécynœsty suoyeyui pravopisi latiniçeiõ ’smi docazau ouge dauno bezlécïõ pricladœu.
“Ne lioubite — docaz tomou e cyto za usiõ dobõ Vasyoyui déialnosti na Slovotuoré ne prineali’ste gédnui radui.” Чесно кажучи, хоча слова наче зрозумів, зовсім не розумію. що Ви маєте на увазі.