Опитування щодо правопису אלישע פרוש

> “SC у слові “scorieye”, має, судячи з усього, читатися як /ск/, із твердим С. А в “rousscoiõ” – як /с’к/, із м’яким С, наскільки я розумію. Та м’якість у другому (як і твердість у першім) не позначені ніяк. Те саме зі ZC у словах “uzcrœzy” і “blizcuimy”
> А справді, добродію Єлисію, чому тут не позначена м’якість?

Тут, добродію Єлисію

Rœzniça e u tvaroslœyie : tam corein a tam pocép. 

U coreni e ‹sc› za proxuiboiõ /sk/: ‹scoro› /ˈskoro/, ‹tascati› /taˈskatɪ/.

Pocép ‹•sc•› ucladaié meacœsty za proxuiboiõ — /•sʲk•/, a pravopisno e tõ meacœsty ne œdcreatano, a tó cerez yoho ceastotõ, i yzocrema tomou cyto yoho e lègco znati u slovie : œn a) nicda ne e ceasty corene, b) nicda ne e prosto za golosnomy, a tœilcui po sõgolosnie: ‹•b•sc•›, ‹•ç•sc•›, ‹•d•sc•›, ‹•l•sc•›, ‹•n•sc•›, ‹•r•sc•› itd., ale ne mogé bouti: ‹•a•sc•›, ‹•e•sc•›, ‹•o•sc•› itd. — togdie ‹sc› ne bõdé pocép ‹•sc•› ale ceasty corene abo pocép bõdé ‹•c› ci ‹•c•› a ne ‹•sc•›. 

Po golosnie iz meacœstyõ e ino pocép ‹•isco›: ‹sternisco›, ‹pasovisco›. Ne mogé vuinicnõti dvoznacynœsty, na pr., u ‹misca›, ponevagy inacye bui corein boul prosto ‹m•› ci ‹mi•›. Tóge platity i pro: ‹basco, bascuy› ‘garno, garnuy (o conie)’, ‹liesca›. ‹sòsca›, ‹triesca›, ‹lasca› itd. 

Ne mogé vuinicnõti dvoznacynœsty u ‹sc› po golosnie na cœilco pocép ‹•sc•› e, pitimo, *-ysk-, otge tó e |•ʲsk| → /•sʲk•/ (a po narieccyax i /•sk•/, bez meacosti), a meidj golosnomy ta *-ysk- bõdé neminõtche zvõc /j/: ‹crayscuy›, ‹rayscuy›, ‹ciarodieyscuy›, ‹Chouyscuy›, ‹Colomuyscuy›, ‹Ceortoruyscuy›, ‹svœyscuy›. Preamo po golosnie, hi pisau eimy vuisje, tó prosto ne mogé bouti pocép ‹•sc•› a œdtac i meacosti: ‹blisc, bliscati›, ‹triesc, triescati›, ‹lousc, louscati›, ‹tascati›. 

Yac neyma dvou rœznou pocépou /•sk•/ ta /•sʲk•/, to neyma i potrebui vidovito œdcreatati meacœsty u seimy pocépie pravopisno.

__
Cyto do ‹zc›, tout e moya xuiba. Peredje, pischõtchi ‹zc› za /zʲk/ u slovax he ‹nizco›, ‹õzco›, ‹blizco›, ‹slizco›, ‹cóuzco, xóuzco› itd., vuixodix yz toho cyto ‹z› na cœnçie corene pered pocépomy ‹•c•› imé za proxuiboiõ znaciti meacœsty seoho ‹z›, ale po inchix sõgolosniex meacosti neyma, por.: ‹pluitco›, ‹bridco›, ‹tònco›, ‹palco›, ‹jarco›, ‹parco›, ‹prõgco›, ‹lègco› itd.. Sam ge sesy pocép e istoslœuno *-uk-, a ne *-yk-, otge i meacosti tam perveisno ne bie boulo ; obace, porœunayte ‹gœrco› cde /r/ e ‘tverdo’, ale istoslœuno e tó *gor-yk-o — por. veat. ‹горький›, ceix. ‹hořký›. Ta pischõtchi siõ izmiencõ, yzgadax slovo ‹tèzco› /ˈtɛz.ko ~ ˈtæz.ko/, cde meacosti neyma, a tomou u vuisje tocenuix slovax iz corenemy na /z/, cde /z/ e meacco — /zʲ/ — pered simy pocépomy ‹•c•› e tacui treba œdcreatati meacœsty pravopisno, otge tacui: ‹blizyco› a ne ‹blizco›, ‹nizyco› a ne ‹nizco› itd. I mieniõ Vam cyto pomietiste i priteagnõste moyõ cmiety na se.

Добродію Єлисію, скажіть, будь ласка, а чим відрізняється, наприклад, “na cœilco” (30 травня, 2 рази) й “nacœilco” (21 травня) од “nacœlco” (20 й 15 травня), “na cœlco” (6 травня), “na cuœlco” (30 квітня) і “na cuœilco” (9 квітня), а потім – “na cœilco” (1 квітня; чи це був день глуму?)? 
Чому “pœimama”/“pœimui” сьогодні (1 червня), 26 травня, 15 травня, 12 травня, але “puœimœu” 2 травня, 30 й 28 квітня? Чому “bœilche” 30, 29 й 26 травня, але “buœlcheist” і спор. 2 травня 1 26 квітня? Явно видно, що “uœ” Ви востаннє написали 2 травня, але хитання uœ-uœi-œi були й до цього.
У чім різниця між “sia” (30, 26, 12 травня? 15 квітня, загалом протягом усього часу) й “sya” (4 травня, 28, 22 квітня)?
І взагалі – не хочете якось попереджати нас про зміни в Вашому… ооххх… письмі? І викласти правила читання й письма? Бо інколи просто неможливо здійснити пошук у Ваших повідомленнях!

> Добродію Єлисію, скажіть, будь ласка, а чим відрізняється, наприклад, “n**a c**œ**i**lco” (30 травня, 2 рази) й “n**ac**œ**i**lco” (21 травня) од “nac**œl**co” (20 й 15 травня), “n**a cœl**co” (6 травня), “n**a cuœ**lco” (30 квітня) і “na c**uœi**lco” (9 квітня), а потім -- “na c**œi**lco” (1 квітня; чи це був день глуму?)? 
> Чому “p**œi**mama”/“p**œi**mui” сьогодні (1 червня), 26 травня, 15 травня, 12 травня, але “p**uœi**mœu” 2 травня, 30 й 28 квітня? Чому “b**œi**lche” 30, 29 й 26 травня, але “b**uœ**lcheist” і спор. 2 травня 1 26 квітня? Явно видно, що “uœ” Ви востаннє написали 2 травня, але хитання uœ-uœi-œi були й до цього.
> У чім різниця між “sia” (30, 26, 12 травня? 15 квітня, загалом протягом усього часу) й “sya” (4 травня, 28, 22 квітня)?
> І взагалі -- не хочете якось попереджати нас про зміни в Вашому... ооххх... письмі? І викласти правила читання й письма? Бо інколи просто неможливо здійснити пошук у Ваших повідомленнях!

Добродію Єлисію, не поясните, будь ласка?

Добродію Єлисію, не поясните, будь ласка?

Poyasniti Vam ceomou Vui mogoste znati cyto za ‹“na cœilco” (30 травня, 2 рази) й “nacœilco” (21 травня) од “nacœlco” (20 й 15 травня), “na cœlco” (6 травня), “na cuœlco” (30 квітня) і “na cuœilco”› e to sam vuiraz? Ne viemy, acéi tomou cyto i popri tacœi drœbnui rœzniçui u pravopisi e tó use tacui citati netroudno?

__ 
‹uœ› bie trieba uvesti pozveagymeinnõ peredatchõ dvou golounuix rœznovidou: ‘pœudennoho’ ta ‘pœunœcynoho’, cde ‹œ› bõdõtchi za pervuy — /ʉ ~ ʏ/, a ‹uo› za drouguy — /u͡ɶ ~ ʉ͡ɶ ~ u͡o/, tb. ‘pœudenne’ ‹œ› × ‘pœunœcyne’ ‹uo› = ‘pœudenno-pœunœcyne’ ‹uœ›. Incha trieba bie uvesti i ocremo ‹œ› za ‘pœudenne’ /ʉ ~ ʏ/ ta ‹uo› za ‘pœunœcyne’ /u͡ɶ ~ ʉ͡ɶ ~ u͡o/ pro ròzrœzneigne slœu ‘pœudennoho’ ta ‘pœunœcynoho’ poxodgeigna iz rœznami znaceignami. Ale ya’smi pocui ne dosiu riecevuix potverdgeiny tacomou ròzrœzneignou, ta coli boulo bui, pisau buimy ‹œ› proti ‹uo (uó)› ci ‹uœ›. 

Ròzoumiegne sloveisnosti meidj ‹œ› ta ‹uœ›: 
‹œ› bie mnoiõ muisleno he peredneigne i dvigeigne (raise) *o → cerez * /ɶ/ u /ʉ, ʏ/ i dalye u [ʉ, ʏ, y, ɥ͡i, ʷi͡β̞ …], inchami slovami, u ‹œ› e * ‹o›, ta * ‹e› za peredneigne. A ‹u› u ‹uœ› bie peredati /u͡ / (uclioucyno /u̯͡ /) u ‘pœunœcynœmy’ œdcreatie o-peregolosou. 
Dosi e œdcruito puitagne ci ‘pœudennuy’ œdcreat o-peregolosou /ʉ, ʏ; lémc.: ʊ/ ta ‘pœunœcynuy’ œdcreat o-peregolosou oba poxodite œd izpœilnoho *|u͡ɶ|, u ‘pœudennœy’ smouzie pac dauchi dalye * /ʉ͡ʏ, ʏ͡y/ → */ʏː, yː/ ([yː, ɥ͡i, ɥ͡iʷ, ʷi͡β̞, …]), a na ‘pœunoci’ i dalye rœznovidui dvogouca, abo ci ‘pœudennuy’ proteag o-peregolosou bie œd poceatcou * |ʉ (ɶ)| (pac dalye → /ʉ/ → [ʉ, ʊ, yː, ɥ͡i, ɥ͡iʷ, ʷi͡β̞, …]). Ta cytoviec e prauda, ‹œ› idé i he ‹o+e›, iz ‘peredneno-õzjenomy’ * {o}, ale i he ‹o› = * |o|, cerez peregolos, = * [u͡o], + ‹e› he ‘peredneigne-õzjeigne’ drougoyui polovinui/ceasti tohoge * |o| u peregolosie. Razomy iz tuimy, ponevagy rousscœy móuvie e zagalomy pitimo /o/ → [o̝, ʊ, u], to i ‹œ› idé teajati (treat) he ‹o+e›, cde ‹o͡ › e /u͡ (*ʊ͡ )/ + prodóugeigne [o ~ o̝ ~ ɵ] i dalieye peredneigne-õzjeigne-vuisjeigne u [ɶ ~ œ ~ ʉ ~ ʏ ~ y ; → ɛ, e, ɪ, iʷ, i] œdcreatane pravopisno cerez ‹ ͡ e› u ‹œ ( * o+e)›. A togdie neyma potrebui pisati ‹u› — ‹uœ›, yac ‹o͡ › u ‹œ› ouge mogé znaciti i /u͡ , ʉ͡ / u ‘pœunœcynuix’ dvogouciex. 

‹œi› znacity *o-peregolos + /ʲ/ po sõgolosnie za tuimy: ‹cœ•il•co› /ˈkʉ•lʲ•ko/. Tout e ‹il› rœunoznacyno ‹ly› u ‹cœlyco›. 
Inchuy trieb bie ne œdcreatati /ʲ/ u pravopisi, mieneatchi yõ za proxuiboiõ: ‹cœlco› /ˈkʉlʲko/, ta siõ pravopisy esmi pac znau za vadnõ ponevagy e i /ˈkʉɫko/ oge slied e pisati ‹cœlco›, a œdtac pro /ˈkʉlʲko/ imé bouti œdcreatano /ʲ/ u pravopisi: ‹cœilco› ci ‹cœlyco›. Ay, ya’smi pocui ne riexiu cotrõ pravopisy voliti tou — ‹cœilco› ci ‹cœlyco› — xotcha ciastieye tacui coristaiõ yz pervoyui: ‹cœilco›. 

Pravopisnõ peredatchõ ‘meacosti’ — /ʲ/ — pered ynomy meacchenomy sõgolosnomy — a ne pœsylie, tb. ‘poperedjalnõ’ pravopisy u rousscie móuvie mogemo dositi u seredniorousscuix pameatcax pisanuix latiniçeiõ, he otó: ‹koyn› za ‹cœny›. Taca pravopisy e pitima irscœy ta catalanscœy móuvoma. Peredsoul tacœy pisnie peredatchie u rousscœy móuvie sõty yzocrema slova, he: ‹yscati› /ˈsʲkatɪ/ œd /iskati/ → */ʲskati/, iz */ʲs/ → [sʲ], a tacoge, u daunieychõ dobõ, *yk */i̯k/→ /t͡ɕ/. Tacõ pisnõ peredatchõ meacosti mogemo priclasti po usiex sõgolosniex crœmy ‹c, g, x›. Tõ samõ ‘poperedjalna’ pisna peredatcha ‘meacosti’ e pricladeno i u pravopisi ‹•ist› za /•stʲ/ porõcy iz pravopissyõ ‹•sty› za /•stʲ/, por. ‹radœist› : ‹radœsty›. I, ay, ya’smi pocui ne riexiu cotrõ voliti. Proti ‹•ist› za /•stʲ/ e cyto ne mogé bouti pœsylie golosna /ɪ/ ci /ɘ, ɤ/, na pr., /ˈkorɪstʲ/ ne mogemo pisati he ‹corist› (a pravopisy ‹coriist› e ocovirna), tomou slied e pisati ‹coristy›, a tuimy samuimy, ymabouty, i usiõdui ‹•sty› za /•stʲ/. 
I use tacui, bay dougye, ‹•ist› ci ‹•sty› za /•stʲ/,  ‹bœilche› ta ‹buœlcheist› este dvie rœznie slovie: ‘more’ ta ‘majority’. 

Pravopisy razomy proti pravopisi ocremo — ‹nacœilco› proti ‹na cœilco› — ne torcaié puitagna peredatchui zvõcœu, i ne mogé upluivati na citagne ; rœzniça e tou tacage he i meidj ‹на скільки› proti ‹наскільки›. 

Так, підтверджую: ‹“na cœilco”›, ‹“nacœilco”›, ‹“nacœlco”›, ‹“na cœlco”›, ‹“na cuœlco”›, ‹“na cuœilco”› — це один і той самий вираз, що відповідає українському «наскільки» або «на скільки», залежно від розчленованості конструкції.

Правописні варіанти відрізняються:

роздільністю: наскільки vs на скільки;

написанням м’якості /ʲ/: через ‹il›, ‹ly›, або без позначення;

вибором вокалізованого о-переголосу: ‹œ› проти ‹uœ› (як результат різного трактування походження голосного);

технічною точністю передавання фонетики (як у ‹œ› = о+е, /ʉ/ ~ /ʏ/, або ‹uœ› = /u͡ɶ/).

Ці варіанти читабельні без труднощів для звичного до стилю читача, бо всі вони вписані в одну звукову парадигму, і смисл лишається той самий. Це, по суті, різні глибини/шари фонологічної або етимологічної точності, які автор довільно комбінує, залежно від контексту, наголосу або графічного навантаження. Як із “наскільки” та “на скільки” — розуміння однакове, хоч оформлення різне.

Так, підтверджую: ‹“na cœilco”›, ‹“nacœilco”›, ‹“nacœlco”›, ‹“na cœlco”›, ‹“na cuœlco”›, ‹“na cuœilco”› — це один і той самий вираз, що відповідає українському «наскільки» або «на скільки», залежно від розчленованості конструкції.

Не повірите, для комп’ютера, пошуку, це різні слова. Якщо я наберу “na cœ..”, він мені не видасть “nacuœ…”.

Cyto znacity 

вибором вокалізованого о-переголосу: ‹œ› 

?

І взагалі – не хочете якось попереджати нас про зміни в Вашому… ооххх… письмі? І викласти правила читання й письма? Бо інколи просто неможливо здійснити пошук у Ваших повідомленнях!

Як щодо цього, добродію Єлисію?

‹uœ› bie trieba uvesti pozveagymeinnõ peredatchõ dvou golounuix rœznovidou: ‘pœudennoho’ ta ‘pœunœcynoho’, cde ‹œ› bõdõtchi za pervuy — /ʉ ~ ʏ/, a ‹uo› za drouguy — /u͡ɶ ~ ʉ͡ɶ ~ u͡o/, tb. ‘pœudenne’ ‹œ› × ‘pœunœcyne’ ‹uo› = ‘pœudenno-pœunœcyne’ ‹uœ›. Incha trieba bie uvesti i ocremo ‹œ› za ‘pœudenne’ /ʉ ~ ʏ/ ta ‹uo› za ‘pœunœcyne’ /u͡ɶ ~ ʉ͡ɶ ~ u͡o/ pro ròzrœzneigne slœu ‘pœudennoho’ ta ‘pœunœcynoho’ poxodgeigna iz rœznami znaceignami. Ale ya’smi pocui ne dosiu riecevuix potverdgeiny tacomou ròzrœzneignou, ta coli boulo bui, pisau buimy ‹œ› proti ‹uo (uó)› ci ‹uœ›. 
Ròzoumiegne sloveisnosti meidj ‹œ› ta ‹uœ›: 
‹œ› bie mnoiõ muisleno he peredneigne i dvigeigne (raise) *o → cerez * /ɶ/ u /ʉ, ʏ/ i dalye u [ʉ, ʏ, y, ɥ͡i, ʷi͡β̞ …], inchami slovami, u ‹œ› e * ‹o›, ta * ‹e› za peredneigne. A ‹u› u ‹uœ› bie peredati /u͡ / (uclioucyno /u̯͡ /) u ‘pœunœcynœmy’ œdcreatie o-peregolosou. 
Dosi e œdcruito puitagne ci ‘pœudennuy’ œdcreat o-peregolosou /ʉ, ʏ; lémc.: ʊ/ ta ‘pœunœcynuy’ œdcreat o-peregolosou oba poxodite œd izpœilnoho *|u͡ɶ|, u ‘pœudennœy’ smouzie pac dauchi dalye * /ʉ͡ʏ, ʏ͡y/ → */ʏː, yː/ ([yː, ɥ͡i, ɥ͡iʷ, ʷi͡β̞, …]), a na ‘pœunoci’ i dalye rœznovidui dvogouca, abo ci ‘pœudennuy’ proteag o-peregolosou bie œd poceatcou * |ʉ (ɶ)| (pac dalye → /ʉ/ → [ʉ, ʊ, yː, ɥ͡i, ɥ͡iʷ, ʷi͡β̞, …]). Ta cytoviec e prauda, ‹œ› idé i he ‹o+e›, iz ‘peredneno-õzjenomy’ * {o}, ale i he ‹o› = * |o|, cerez peregolos, = * [u͡o], + ‹e› he ‘peredneigne-õzjeigne’ drougoyui polovinui/ceasti tohoge * |o| u peregolosie. Razomy iz tuimy, ponevagy rousscœy móuvie e zagalomy pitimo /o/ → [o̝, ʊ, u], to i ‹œ› idé teajati (treat) he ‹o+e›, cde ‹o͡ › e /u͡ (*ʊ͡ )/ + prodóugeigne [o ~ o̝ ~ ɵ] i dalieye peredneigne-õzjeigne-vuisjeigne u [ɶ ~ œ ~ ʉ ~ ʏ ~ y ; → ɛ, e, ɪ, iʷ, i] œdcreatane pravopisno cerez ‹ ͡ e› u ‹œ ( * o+e)›. A togdie neyma potrebui pisati ‹u› — ‹uœ›, yac ‹o͡ › u ‹œ› ouge mogé znaciti i /u͡ , ʉ͡ / u ‘pœunœcynuix’ dvogouciex. 
‹œi› znacity *o-peregolos + /ʲ/ po sõgolosnie za tuimy: ‹cœ•il•co› /ˈkʉ•lʲ•ko/. Tout e ‹il› rœunoznacyno ‹ly› u ‹cœlyco›. 
Inchuy trieb bie ne œdcreatati /ʲ/ u pravopisi, mieneatchi yõ za proxuiboiõ: ‹cœlco› /ˈkʉlʲko/, ta siõ pravopisy esmi pac znau za vadnõ ponevagy e i /ˈkʉɫko/ oge slied e pisati ‹cœlco›, a œdtac pro /ˈkʉlʲko/ imé bouti œdcreatano /ʲ/ u pravopisi: ‹cœilco› ci ‹cœlyco›. Ay, ya’smi pocui ne riexiu cotrõ pravopisy voliti tou — ‹cœilco› ci ‹cœlyco› — xotcha ciastieye tacui coristaiõ yz pervoyui: ‹cœilco›. 
Pravopisnõ peredatchõ ‘meacosti’ — /ʲ/ — pered ynomy meacchenomy sõgolosnomy — a ne pœsylie, tb. ‘poperedjalnõ’ pravopisy u rousscie móuvie mogemo dositi u seredniorousscuix pameatcax pisanuix latiniçeiõ, he otó: ‹koyn› za ‹cœny›. Taca pravopisy e pitima irscœy ta catalanscœy móuvoma. Peredsoul tacœy pisnie peredatchie u rousscœy móuvie sõty yzocrema slova, he: ‹yscati› /ˈsʲkatɪ/ œd /iskati/ → */ʲskati/, iz */ʲs/ → [sʲ], a tacoge, u daunieychõ dobõ, *yk */i̯k/→ /t͡ɕ/. Tacõ pisnõ peredatchõ meacosti mogemo priclasti po usiex sõgolosniex crœmy ‹c, g, x›. Tõ samõ ‘poperedjalna’ pisna peredatcha ‘meacosti’ e pricladeno i u pravopisi ‹•ist› za /•stʲ/ porõcy iz pravopissyõ ‹•sty› za /•stʲ/, por. ‹radœist› : ‹radœsty›. I, ay, ya’smi pocui ne riexiu cotrõ voliti. Proti ‹•ist› za /•stʲ/ e cyto ne mogé bouti pœsylie golosna /ɪ/ ci /ɘ, ɤ/, na pr., /ˈkorɪstʲ/ ne mogemo pisati he ‹corist› (a pravopisy ‹coriist› e ocovirna), tomou slied e pisati ‹coristy›, a tuimy samuimy, ymabouty, i usiõdui ‹•sty› za /•stʲ/. 
I use tacui, bay dougye, ‹•ist› ci ‹•sty› za /•stʲ/,  ‹bœilche› ta ‹buœlcheist› este dvie rœznie slovie: ‘more’ ta ‘majority’. 
Pravopisy razomy proti pravopisi ocremo — ‹nacœilco› proti ‹na cœilco› — ne torcaié puitagna peredatchui zvõcœu, i ne mogé upluivati na citagne ; rœzniça e tou tacage he i meidj ‹на скільки› proti ‹наскільки›. 

Добродію Єлисію, про це й не тільки: хіба Ви намагаєтеся створити неможливе  письмо не для того, щоб усі ці різні переголоси передавати однаково?

Окрім того, добродію Єлисію, на додачу до питань вище: якщо я не знаю/не пам’ятаю, як пишеться Ваше слово, я не зможу його знайти (особливо коли Ви ще не вирішили  “‹cœilco› ci ‹cœlyco›”). 
До речі, Ви не пояснили, здаєтся, про “sia”/“sya”.
І я  вже безліч разів питав: як бути з тим, що через Ваше письмо сторонні інтернет-користувачі просто не зможуть знайти всі ті цікаві й користі відомості, які Ви тут пишете?
І чому в “‹volossye, viettye, zaliezzye, cameigne, zeille” (із Вашого повідомлення) тільки -ння пишеться як GNE (причому без Y, не GNYE)?

Як письмом пана https://slovotvir.org.ua/users/—2 записати:

• мнити «think», мінити «think», мінити «change»
• жати (1 ос. жну) «reap», жати (1 ос. жму) «press»
• монах, манах, мних
• America, Arab Emirates, Abkhazia, Armenia, Argentina, Angola

Я таки не розумію чому slœu- та slov- (слово) писані різно, це суть різні твармена? І ще, ськати то є тяжко, тож як написати цим письмом “слов’яни”?

slœu- є бовгарицею “слів-”
slov- є бовгарицею “слов-”

slœu- є бовгарицею “слів-”
slov- є бовгарицею “слов-”

То це різні морфеми?

> > slœu- є бовгарицею “слів-”
> > slov- є бовгарицею “слов-”
>
> То це різні морфеми?

Очевидно, не суть

Очевидно, не суть

То це суть просто різні звукові міни писані різно, як у бовгарському письмі?

Да, виходить

slœu- є бовгарицею “слів-”
slov- є бовгарицею “слов-”

То це різні морфеми?

Пані Кароліно, мені цікаво, Ви сплутали фонеми з морфемами чи не дуже їх розрізняєте?

Пане Романе, Ви дзвін почули, та не збагнете звідки він 😁

> > slœu- є бовгарицею “слів-”
> > slov- є бовгарицею “слов-”
>
> То це різні морфеми?

Господарь Поруш просто пише /w/ на кінци складу як ‘u’, а инде ‘v’. 
На приклад:
slovo - slœu
corova — corœu
œuça (ѡвца)
sadœunic

Так само господарь Поруш пише й /ɫ/ [w] на кінци складу як -u. 
На приклад:
móuva
tóuc
xodiu 

“slœu- є бовгарицею “слів-”
slov- є бовгарицею “слов-”

То це різні морфеми?”
А чого б їм бути різними морфемами? Корінь же один. Чергування

“То це суть просто різні звукові міни писані різно, як у бовгарському письмі?”
Саме так. 
Підіть і поясніть це добродієві Єлисію.
Пані Кароліно, я вже вимагаю: припиніть знущатися з Мови! Ви докупи ліпите як східні особливості, так і явно дуже чужі Вам західні (“ві” без найменшого відчуття, “суть”, “то”). Це ж боляче читати!

> \> \> slœu\- є бовгарицею “слів\-”
> \> \> slov\- є бовгарицею “слов\-”
> \>
> \> То це різні морфеми?
>
> Господарь Поруш просто пише /w/ на кінци складу як ‘u’, а инде ‘v’. 
> На приклад:
> slovo - slœu
> corova — corœu
> œuça (ѡвца)
> sadœunic

А, тобто на письмі відбиває відмінкові зміни в корені. 

А як записати всі відмінки? 
називний сло́во слова́
родовий сло́ва слів
давальний сло́ву слова́м
знахідний сло́во слова́
орудний сло́вом слова́ми
місцевий сло́ві, слову слова́х
кличний сло́во слова́

odin:
slovo
slova
slovou
slovo 
slovomy 
slovie 
slovo

mnog:
slova 
slœu
slovam 
slova 
slovami 
slovax 
slova

> odin:
> slovo
> slova
> slovou
> slovo 
> slovomy 
> slovie 
> slovo
>
> mnog:
> slova 
> slœu
> slovam 
> slova 
> slovami 
> slovax 
> slova

Міню Вам. Тоді дослівний — doslœvniy, дословен — dosloven? 

Певно
dosloven: doslœunuy