Опитування щодо правопису אלישע פרוש

А ви таки не читаєте. Письмо Єлисієве є більш етимологічним перш за все для того, аби легше було відслідковувати походження слів, а особливо творити нові.

Pervche za use tacui ne tomou — tó bui boul namier cyto slougity sam sobie. 

Xuibity vuituiciti cyto ròzoumieti ymemo pœd ‘istoslœuyemy’ u pravopisi. Ponevagy œddatcha, na pr., /t͡ʃ/ he ‹c + e / i / y› (olni inde ‹c› znacity /k/) cerpaié yz rodjaya seoho zvõca u roussie ta zagalomy u slovianscuix móuvax, ta ne e tó cyto e prineato ròzoumieti pœd istoslœuyemy u pravopisi — natómiesty, se e postayova œddatcha zvõcœu na pisymie, sb. zvõcove (zveagymeinne) znaceigne pisymena e oumóuvleno postayemy’ho pered inchemy pisymeamy (ci incoli pœsylie’ho). 

Inchuy priclad, coli mynimo istoslœuna pravopisy ne e tacoiõ, e ròzrœzneigne u pravopisi zvõcœu cyto za cinnoiõ pravopissyõ bóulgariçeiõ e usie yea nuinie pisano he ‹i› : nacœilco po narieccyax e rœzniçõ izberegeno u givie móuvie, to se prosto ne mogé bouti yacostcheno he ‘istoslœuna’ pravopisy. 

Incha nastoya, cde ya coristaiõ yz istoslœuya, e namier pravopisno ròzrœzniti slova iz odinacovoiõ vuimóuvoiõ, he otó, na pr.: ‹mati› /ˈmɑtɪ/ : ‹ymati› /ˈmɑtɪ/, ‹brati› /brɐˈtɪ/ : ‹byrati› /ˈbrɑtɪ/, ‹zrieti› /ˈzri͡etɪ/ ‘to ripen’ : ‹zyrieti› /ˈzri͡etɪ/ ‘to see’, ‹pasti› /pɐsˈtɪ/ : ‹pàsti› /ˈpɑstɪ/ tc. Dodatcovo, na pr., ‹y› u ‹zyrieti›, ‹byrati›, a tacoge u ‹dyrati›, ‹pyrati›, ‹syrati› cazjé na mienõ ‹y : i›, porœunayte: ‹byrati : •birati›, ‹zyrieti : •zirati›, ‹dyrati : •dirati›. A u ‹sycati›, crœmy tacoge oucazœucui na mienõ ‹y : i — sycati : (•)sicati›, iesce i na te cyto ‹c› pœsylie ‹y› znacity /t͡ɕ/, a ne /k/ (xotcha tout peredbaceno i pravopisy ‹syçati›). 

Otge, te cyto taca pravopisy dasty vidieti liepche i istoslœuye, e dobre, ta ne e mœy golóunuy namier.

Ocrema znacyliva riecy e t.zv. crœzyzveagymeinna (diaphonemic) œddatcha zvõcœu u pravopisi. Na pr., prasl. *ē ci *oy imõty viedgiyscui dva golóuna proteaga (continuants) u rousscœy móuvie, a tó ‘pœunœcynuy’ /ʲi͡e/ ta ‘pœudennuy’ /ʲi(ː)/. E gadca cyto i drouguy (‘pœudennuy’) œdcreat (reflex) e proteag daunieychoho */i͡e/. Sya gadca e dosta muisliva, ta xay tam yac, crœzyzveagymeinna pravopisna œddatcha obou œdcreatou e ‹ie›, daiõtchi citati’ho i na ‘pœunœcynuy’ xib he /ʲi͡e/ i na ‘pœudennuy’ he /ʲi(ː)/. Te same tuicé i œdcreatœu prasl. *dyG, cyto po narieccyax e dalo /d͡ʒ/ a inde /ʒ/, i pro crœzyzveagymeinnõ pravopisnõ œddatchõ yix oba pischemo he ‹dg› pered ‹e, i, y› ta ‹dj› inde ; por.: ‹medja› = i /mɛˈd͡ʒa/ i /mɛˈʒa/. 

Poread iz tuimy, prag utieliti u svoyei pravopisi i prõgui pitimui sõto rousscœy móuvie a dati yei na pisymie nedielgeigynosti (individuality) œd inchuix slovianscuix móuv, a tó yzocrema dvoyeigna he u ‹ccy› za /t͡ʃʲt͡ʃʲ ~ t͡ʃʲː/, ‹ddy› za /dʲdʲ ~ dʲː/, ‹ssy› za /sʲsʲ ~ sʲː/, ‹u› za /w ~ u̯/ po golosniex hi tó bie pisano u seredniorousscuix pameatcax (por. ‹прауда, праоуда, праꙋда›, otge ‹prauda›).

“SC у слові “scorieye”, має, судячи з усього, читатися як /ск/, із твердим С. А в “rousscoiõ” – як /с’к/, із м’яким С, наскільки я розумію. Та м’якість у другому (як і твердість у першім) не позначені ніяк. Те саме зі ZC у словах “uzcrœzy” і “blizcuimy”
А справді, добродію Єлисію, чому тут не позначена м’якість?

> “SC у слові “scorieye”, має, судячи з усього, читатися як /ск/, із твердим С. А в “rousscoiõ” – як /с’к/, із м’яким С, наскільки я розумію. Та м’якість у другому (як і твердість у першім) не позначені ніяк. Те саме зі ZC у словах “uzcrœzy” і “blizcuimy”
> А справді, добродію Єлисію, чому тут не позначена м’якість?

Тут, добродію Єлисію

> “SC у слові “scorieye”, має, судячи з усього, читатися як /ск/, із твердим С. А в “rousscoiõ” – як /с’к/, із м’яким С, наскільки я розумію. Та м’якість у другому (як і твердість у першім) не позначені ніяк. Те саме зі ZC у словах “uzcrœzy” і “blizcuimy”
> А справді, добродію Єлисію, чому тут не позначена м’якість?

Тут, добродію Єлисію

Rœzniça e u tvaroslœyie : tam corein a tam pocép. 

U coreni e ‹sc› za proxuiboiõ /sk/: ‹scoro› /ˈskoro/, ‹tascati› /taˈskatɪ/.

Pocép ‹•sc•› ucladaié meacœsty za proxuiboiõ — /•sʲk•/, a pravopisno e tõ meacœsty ne œdcreatano, a tó cerez yoho ceastotõ, i yzocrema tomou cyto yoho e lègco znati u slovie : œn a) nicda ne e ceasty corene, b) nicda ne e prosto za golosnomy, a tœilcui po sõgolosnie: ‹•b•sc•›, ‹•ç•sc•›, ‹•d•sc•›, ‹•l•sc•›, ‹•n•sc•›, ‹•r•sc•› itd., ale ne mogé bouti: ‹•a•sc•›, ‹•e•sc•›, ‹•o•sc•› itd. — togdie ‹sc› ne bõdé pocép ‹•sc•› ale ceasty corene abo pocép bõdé ‹•c› ci ‹•c•› a ne ‹•sc•›. 

Po golosnie iz meacœstyõ e ino pocép ‹•isco›: ‹sternisco›, ‹pasovisco›. Ne mogé vuinicnõti dvoznacynœsty, na pr., u ‹misca›, ponevagy inacye bui corein boul prosto ‹m•› ci ‹mi•›. Tóge platity i pro: ‹basco, bascuy› ‘garno, garnuy (o conie)’, ‹liesca›. ‹sòsca›, ‹triesca›, ‹lasca› itd. 

Ne mogé vuinicnõti dvoznacynœsty u ‹sc› po golosnie na cœilco pocép ‹•sc•› e, pitimo, *-ysk-, otge tó e |•ʲsk| → /•sʲk•/ (a po narieccyax i /•sk•/, bez meacosti), a meidj golosnomy ta *-ysk- bõdé neminõtche zvõc /j/: ‹crayscuy›, ‹rayscuy›, ‹ciarodieyscuy›, ‹Chouyscuy›, ‹Colomuyscuy›, ‹Ceortoruyscuy›, ‹svœyscuy›. Preamo po golosnie, hi pisau eimy vuisje, tó prosto ne mogé bouti pocép ‹•sc•› a œdtac i meacosti: ‹blisc, bliscati›, ‹triesc, triescati›, ‹lousc, louscati›, ‹tascati›. 

Yac neyma dvou rœznou pocépou /•sk•/ ta /•sʲk•/, to neyma i potrebui vidovito œdcreatati meacœsty u seimy pocépie pravopisno.

__
Cyto do ‹zc›, tout e moya xuiba. Peredje, pischõtchi ‹zc› za /zʲk/ u slovax he ‹nizco›, ‹õzco›, ‹blizco›, ‹slizco›, ‹cóuzco, xóuzco› itd., vuixodix yz toho cyto ‹z› na cœnçie corene pered pocépomy ‹•c•› imé za proxuiboiõ znaciti meacœsty seoho ‹z›, ale po inchix sõgolosniex meacosti neyma, por.: ‹pluitco›, ‹bridco›, ‹tònco›, ‹palco›, ‹jarco›, ‹parco›, ‹prõgco›, ‹lègco› itd.. Sam ge sesy pocép e istoslœuno *-uk-, a ne *-yk-, otge i meacosti tam perveisno ne bie boulo ; obace, porœunayte ‹gœrco› cde /r/ e ‘tverdo’, ale istoslœuno e tó *gor-yk-o — por. veat. ‹горький›, ceix. ‹hořký›. Ta pischõtchi siõ izmiencõ, yzgadax slovo ‹tèzco› /ˈtɛz.ko ~ ˈtæz.ko/, cde meacosti neyma, a tomou u vuisje tocenuix slovax iz corenemy na /z/, cde /z/ e meacco — /zʲ/ — pered simy pocépomy ‹•c•› e tacui treba œdcreatati meacœsty pravopisno, otge tacui: ‹blizyco› a ne ‹blizco›, ‹nizyco› a ne ‹nizco› itd. I mieniõ Vam cyto pomietiste i priteagnõste moyõ cmiety na se.

Добродію Єлисію, скажіть, будь ласка, а чим відрізняється, наприклад, “na cœilco” (30 травня, 2 рази) й “nacœilco” (21 травня) од “nacœlco” (20 й 15 травня), “na cœlco” (6 травня), “na cuœlco” (30 квітня) і “na cuœilco” (9 квітня), а потім – “na cœilco” (1 квітня; чи це був день глуму?)? 
Чому “pœimama”/“pœimui” сьогодні (1 червня), 26 травня, 15 травня, 12 травня, але “puœimœu” 2 травня, 30 й 28 квітня? Чому “bœilche” 30, 29 й 26 травня, але “buœlcheist” і спор. 2 травня 1 26 квітня? Явно видно, що “uœ” Ви востаннє написали 2 травня, але хитання uœ-uœi-œi були й до цього.
У чім різниця між “sia” (30, 26, 12 травня? 15 квітня, загалом протягом усього часу) й “sya” (4 травня, 28, 22 квітня)?
І взагалі – не хочете якось попереджати нас про зміни в Вашому… ооххх… письмі? І викласти правила читання й письма? Бо інколи просто неможливо здійснити пошук у Ваших повідомленнях!

Godie e vuidavati sea za biedolaxõ. Vas bie tou citano cde bœlche neigy bõdy coho i na Vascha puitagna ci izmiencui bie œdpoviedano bœlche neigy bõdy coho. A néxtouiõty tuimy cyto pischete ne tomou cyto Vui pischete riecy a prœc e gloup, ale na opacui. Iesce raz, ya’smi dalieye ne citau i ne bõdõ, tomou cyto ya ne vieriõ cyto mogete pisati cytosi cyto gœdno e citagna.

Аби сповна розуміти думки Олисієві, гадаю, треба буть многомовом, говорознавцем, славистом… А так то все пусті балачки.

> Добродію Єлисію, скажіть, будь ласка, а чим відрізняється, наприклад, “n**a c**œ**i**lco” (30 травня, 2 рази) й “n**ac**œ**i**lco” (21 травня) од “nac**œl**co” (20 й 15 травня), “n**a cœl**co” (6 травня), “n**a cuœ**lco” (30 квітня) і “na c**uœi**lco” (9 квітня), а потім -- “na c**œi**lco” (1 квітня; чи це був день глуму?)? 
> Чому “p**œi**mama”/“p**œi**mui” сьогодні (1 червня), 26 травня, 15 травня, 12 травня, але “p**uœi**mœu” 2 травня, 30 й 28 квітня? Чому “b**œi**lche” 30, 29 й 26 травня, але “b**uœ**lcheist” і спор. 2 травня 1 26 квітня? Явно видно, що “uœ” Ви востаннє написали 2 травня, але хитання uœ-uœi-œi були й до цього.
> У чім різниця між “sia” (30, 26, 12 травня? 15 квітня, загалом протягом усього часу) й “sya” (4 травня, 28, 22 квітня)?
> І взагалі -- не хочете якось попереджати нас про зміни в Вашому... ооххх... письмі? І викласти правила читання й письма? Бо інколи просто неможливо здійснити пошук у Ваших повідомленнях!

Добродію Єлисію, не поясните, будь ласка?

Добродію Єлисію, не поясните, будь ласка?

Poyasniti Vam ceomou Vui mogoste znati cyto za ‹“na cœilco” (30 травня, 2 рази) й “nacœilco” (21 травня) од “nacœlco” (20 й 15 травня), “na cœlco” (6 травня), “na cuœlco” (30 квітня) і “na cuœilco”› e to sam vuiraz? Ne viemy, acéi tomou cyto i popri tacœi drœbnui rœzniçui u pravopisi e tó use tacui citati netroudno?

__ 
‹uœ› bie trieba uvesti pozveagymeinnõ peredatchõ dvou golounuix rœznovidou: ‘pœudennoho’ ta ‘pœunœcynoho’, cde ‹œ› bõdõtchi za pervuy — /ʉ ~ ʏ/, a ‹uo› za drouguy — /u͡ɶ ~ ʉ͡ɶ ~ u͡o/, tb. ‘pœudenne’ ‹œ› × ‘pœunœcyne’ ‹uo› = ‘pœudenno-pœunœcyne’ ‹uœ›. Incha trieba bie uvesti i ocremo ‹œ› za ‘pœudenne’ /ʉ ~ ʏ/ ta ‹uo› za ‘pœunœcyne’ /u͡ɶ ~ ʉ͡ɶ ~ u͡o/ pro ròzrœzneigne slœu ‘pœudennoho’ ta ‘pœunœcynoho’ poxodgeigna iz rœznami znaceignami. Ale ya’smi pocui ne dosiu riecevuix potverdgeiny tacomou ròzrœzneignou, ta coli boulo bui, pisau buimy ‹œ› proti ‹uo (uó)› ci ‹uœ›. 

Ròzoumiegne sloveisnosti meidj ‹œ› ta ‹uœ›: 
‹œ› bie mnoiõ muisleno he peredneigne i dvigeigne (raise) *o → cerez * /ɶ/ u /ʉ, ʏ/ i dalye u [ʉ, ʏ, y, ɥ͡i, ʷi͡β̞ …], inchami slovami, u ‹œ› e * ‹o›, ta * ‹e› za peredneigne. A ‹u› u ‹uœ› bie peredati /u͡ / (uclioucyno /u̯͡ /) u ‘pœunœcynœmy’ œdcreatie o-peregolosou. 
Dosi e œdcruito puitagne ci ‘pœudennuy’ œdcreat o-peregolosou /ʉ, ʏ; lémc.: ʊ/ ta ‘pœunœcynuy’ œdcreat o-peregolosou oba poxodite œd izpœilnoho *|u͡ɶ|, u ‘pœudennœy’ smouzie pac dauchi dalye * /ʉ͡ʏ, ʏ͡y/ → */ʏː, yː/ ([yː, ɥ͡i, ɥ͡iʷ, ʷi͡β̞, …]), a na ‘pœunoci’ i dalye rœznovidui dvogouca, abo ci ‘pœudennuy’ proteag o-peregolosou bie œd poceatcou * |ʉ (ɶ)| (pac dalye → /ʉ/ → [ʉ, ʊ, yː, ɥ͡i, ɥ͡iʷ, ʷi͡β̞, …]). Ta cytoviec e prauda, ‹œ› idé i he ‹o+e›, iz ‘peredneno-õzjenomy’ * {o}, ale i he ‹o› = * |o|, cerez peregolos, = * [u͡o], + ‹e› he ‘peredneigne-õzjeigne’ drougoyui polovinui/ceasti tohoge * |o| u peregolosie. Razomy iz tuimy, ponevagy rousscœy móuvie e zagalomy pitimo /o/ → [o̝, ʊ, u], to i ‹œ› idé teajati (treat) he ‹o+e›, cde ‹o͡ › e /u͡ (*ʊ͡ )/ + prodóugeigne [o ~ o̝ ~ ɵ] i dalieye peredneigne-õzjeigne-vuisjeigne u [ɶ ~ œ ~ ʉ ~ ʏ ~ y ; → ɛ, e, ɪ, iʷ, i] œdcreatane pravopisno cerez ‹ ͡ e› u ‹œ ( * o+e)›. A togdie neyma potrebui pisati ‹u› — ‹uœ›, yac ‹o͡ › u ‹œ› ouge mogé znaciti i /u͡ , ʉ͡ / u ‘pœunœcynuix’ dvogouciex. 

‹œi› znacity *o-peregolos + /ʲ/ po sõgolosnie za tuimy: ‹cœ•il•co› /ˈkʉ•lʲ•ko/. Tout e ‹il› rœunoznacyno ‹ly› u ‹cœlyco›. 
Inchuy trieb bie ne œdcreatati /ʲ/ u pravopisi, mieneatchi yõ za proxuiboiõ: ‹cœlco› /ˈkʉlʲko/, ta siõ pravopisy esmi pac znau za vadnõ ponevagy e i /ˈkʉɫko/ oge slied e pisati ‹cœlco›, a œdtac pro /ˈkʉlʲko/ imé bouti œdcreatano /ʲ/ u pravopisi: ‹cœilco› ci ‹cœlyco›. Ay, ya’smi pocui ne riexiu cotrõ pravopisy voliti tou — ‹cœilco› ci ‹cœlyco› — xotcha ciastieye tacui coristaiõ yz pervoyui: ‹cœilco›. 

Pravopisnõ peredatchõ ‘meacosti’ — /ʲ/ — pered ynomy meacchenomy sõgolosnomy — a ne pœsylie, tb. ‘poperedjalnõ’ pravopisy u rousscie móuvie mogemo dositi u seredniorousscuix pameatcax pisanuix latiniçeiõ, he otó: ‹koyn› za ‹cœny›. Taca pravopisy e pitima irscœy ta catalanscœy móuvoma. Peredsoul tacœy pisnie peredatchie u rousscœy móuvie sõty yzocrema slova, he: ‹yscati› /ˈsʲkatɪ/ œd /iskati/ → */ʲskati/, iz */ʲs/ → [sʲ], a tacoge, u daunieychõ dobõ, *yk */i̯k/→ /t͡ɕ/. Tacõ pisnõ peredatchõ meacosti mogemo priclasti po usiex sõgolosniex crœmy ‹c, g, x›. Tõ samõ ‘poperedjalna’ pisna peredatcha ‘meacosti’ e pricladeno i u pravopisi ‹•ist› za /•stʲ/ porõcy iz pravopissyõ ‹•sty› za /•stʲ/, por. ‹radœist› : ‹radœsty›. I, ay, ya’smi pocui ne riexiu cotrõ voliti. Proti ‹•ist› za /•stʲ/ e cyto ne mogé bouti pœsylie golosna /ɪ/ ci /ɘ, ɤ/, na pr., /ˈkorɪstʲ/ ne mogemo pisati he ‹corist› (a pravopisy ‹coriist› e ocovirna), tomou slied e pisati ‹coristy›, a tuimy samuimy, ymabouty, i usiõdui ‹•sty› za /•stʲ/. 
I use tacui, bay dougye, ‹•ist› ci ‹•sty› za /•stʲ/,  ‹bœilche› ta ‹buœlcheist› este dvie rœznie slovie: ‘more’ ta ‘majority’. 

Pravopisy razomy proti pravopisi ocremo — ‹nacœilco› proti ‹na cœilco› — ne torcaié puitagna peredatchui zvõcœu, i ne mogé upluivati na citagne ; rœzniça e tou tacage he i meidj ‹на скільки› proti ‹наскільки›. 

Так, підтверджую: ‹“na cœilco”›, ‹“nacœilco”›, ‹“nacœlco”›, ‹“na cœlco”›, ‹“na cuœlco”›, ‹“na cuœilco”› — це один і той самий вираз, що відповідає українському «наскільки» або «на скільки», залежно від розчленованості конструкції.

Правописні варіанти відрізняються:

роздільністю: наскільки vs на скільки;

написанням м’якості /ʲ/: через ‹il›, ‹ly›, або без позначення;

вибором вокалізованого о-переголосу: ‹œ› проти ‹uœ› (як результат різного трактування походження голосного);

технічною точністю передавання фонетики (як у ‹œ› = о+е, /ʉ/ ~ /ʏ/, або ‹uœ› = /u͡ɶ/).

Ці варіанти читабельні без труднощів для звичного до стилю читача, бо всі вони вписані в одну звукову парадигму, і смисл лишається той самий. Це, по суті, різні глибини/шари фонологічної або етимологічної точності, які автор довільно комбінує, залежно від контексту, наголосу або графічного навантаження. Як із “наскільки” та “на скільки” — розуміння однакове, хоч оформлення різне.

Так, підтверджую: ‹“na cœilco”›, ‹“nacœilco”›, ‹“nacœlco”›, ‹“na cœlco”›, ‹“na cuœlco”›, ‹“na cuœilco”› — це один і той самий вираз, що відповідає українському «наскільки» або «на скільки», залежно від розчленованості конструкції.

Не повірите, для комп’ютера, пошуку, це різні слова. Якщо я наберу “na cœ..”, він мені не видасть “nacuœ…”.

Cyto znacity 

вибором вокалізованого о-переголосу: ‹œ› 

?

І взагалі – не хочете якось попереджати нас про зміни в Вашому… ооххх… письмі? І викласти правила читання й письма? Бо інколи просто неможливо здійснити пошук у Ваших повідомленнях!

Як щодо цього, добродію Єлисію?

‹uœ› bie trieba uvesti pozveagymeinnõ peredatchõ dvou golounuix rœznovidou: ‘pœudennoho’ ta ‘pœunœcynoho’, cde ‹œ› bõdõtchi za pervuy — /ʉ ~ ʏ/, a ‹uo› za drouguy — /u͡ɶ ~ ʉ͡ɶ ~ u͡o/, tb. ‘pœudenne’ ‹œ› × ‘pœunœcyne’ ‹uo› = ‘pœudenno-pœunœcyne’ ‹uœ›. Incha trieba bie uvesti i ocremo ‹œ› za ‘pœudenne’ /ʉ ~ ʏ/ ta ‹uo› za ‘pœunœcyne’ /u͡ɶ ~ ʉ͡ɶ ~ u͡o/ pro ròzrœzneigne slœu ‘pœudennoho’ ta ‘pœunœcynoho’ poxodgeigna iz rœznami znaceignami. Ale ya’smi pocui ne dosiu riecevuix potverdgeiny tacomou ròzrœzneignou, ta coli boulo bui, pisau buimy ‹œ› proti ‹uo (uó)› ci ‹uœ›. 
Ròzoumiegne sloveisnosti meidj ‹œ› ta ‹uœ›: 
‹œ› bie mnoiõ muisleno he peredneigne i dvigeigne (raise) *o → cerez * /ɶ/ u /ʉ, ʏ/ i dalye u [ʉ, ʏ, y, ɥ͡i, ʷi͡β̞ …], inchami slovami, u ‹œ› e * ‹o›, ta * ‹e› za peredneigne. A ‹u› u ‹uœ› bie peredati /u͡ / (uclioucyno /u̯͡ /) u ‘pœunœcynœmy’ œdcreatie o-peregolosou. 
Dosi e œdcruito puitagne ci ‘pœudennuy’ œdcreat o-peregolosou /ʉ, ʏ; lémc.: ʊ/ ta ‘pœunœcynuy’ œdcreat o-peregolosou oba poxodite œd izpœilnoho *|u͡ɶ|, u ‘pœudennœy’ smouzie pac dauchi dalye * /ʉ͡ʏ, ʏ͡y/ → */ʏː, yː/ ([yː, ɥ͡i, ɥ͡iʷ, ʷi͡β̞, …]), a na ‘pœunoci’ i dalye rœznovidui dvogouca, abo ci ‘pœudennuy’ proteag o-peregolosou bie œd poceatcou * |ʉ (ɶ)| (pac dalye → /ʉ/ → [ʉ, ʊ, yː, ɥ͡i, ɥ͡iʷ, ʷi͡β̞, …]). Ta cytoviec e prauda, ‹œ› idé i he ‹o+e›, iz ‘peredneno-õzjenomy’ * {o}, ale i he ‹o› = * |o|, cerez peregolos, = * [u͡o], + ‹e› he ‘peredneigne-õzjeigne’ drougoyui polovinui/ceasti tohoge * |o| u peregolosie. Razomy iz tuimy, ponevagy rousscœy móuvie e zagalomy pitimo /o/ → [o̝, ʊ, u], to i ‹œ› idé teajati (treat) he ‹o+e›, cde ‹o͡ › e /u͡ (*ʊ͡ )/ + prodóugeigne [o ~ o̝ ~ ɵ] i dalieye peredneigne-õzjeigne-vuisjeigne u [ɶ ~ œ ~ ʉ ~ ʏ ~ y ; → ɛ, e, ɪ, iʷ, i] œdcreatane pravopisno cerez ‹ ͡ e› u ‹œ ( * o+e)›. A togdie neyma potrebui pisati ‹u› — ‹uœ›, yac ‹o͡ › u ‹œ› ouge mogé znaciti i /u͡ , ʉ͡ / u ‘pœunœcynuix’ dvogouciex. 
‹œi› znacity *o-peregolos + /ʲ/ po sõgolosnie za tuimy: ‹cœ•il•co› /ˈkʉ•lʲ•ko/. Tout e ‹il› rœunoznacyno ‹ly› u ‹cœlyco›. 
Inchuy trieb bie ne œdcreatati /ʲ/ u pravopisi, mieneatchi yõ za proxuiboiõ: ‹cœlco› /ˈkʉlʲko/, ta siõ pravopisy esmi pac znau za vadnõ ponevagy e i /ˈkʉɫko/ oge slied e pisati ‹cœlco›, a œdtac pro /ˈkʉlʲko/ imé bouti œdcreatano /ʲ/ u pravopisi: ‹cœilco› ci ‹cœlyco›. Ay, ya’smi pocui ne riexiu cotrõ pravopisy voliti tou — ‹cœilco› ci ‹cœlyco› — xotcha ciastieye tacui coristaiõ yz pervoyui: ‹cœilco›. 
Pravopisnõ peredatchõ ‘meacosti’ — /ʲ/ — pered ynomy meacchenomy sõgolosnomy — a ne pœsylie, tb. ‘poperedjalnõ’ pravopisy u rousscie móuvie mogemo dositi u seredniorousscuix pameatcax pisanuix latiniçeiõ, he otó: ‹koyn› za ‹cœny›. Taca pravopisy e pitima irscœy ta catalanscœy móuvoma. Peredsoul tacœy pisnie peredatchie u rousscœy móuvie sõty yzocrema slova, he: ‹yscati› /ˈsʲkatɪ/ œd /iskati/ → */ʲskati/, iz */ʲs/ → [sʲ], a tacoge, u daunieychõ dobõ, *yk */i̯k/→ /t͡ɕ/. Tacõ pisnõ peredatchõ meacosti mogemo priclasti po usiex sõgolosniex crœmy ‹c, g, x›. Tõ samõ ‘poperedjalna’ pisna peredatcha ‘meacosti’ e pricladeno i u pravopisi ‹•ist› za /•stʲ/ porõcy iz pravopissyõ ‹•sty› za /•stʲ/, por. ‹radœist› : ‹radœsty›. I, ay, ya’smi pocui ne riexiu cotrõ voliti. Proti ‹•ist› za /•stʲ/ e cyto ne mogé bouti pœsylie golosna /ɪ/ ci /ɘ, ɤ/, na pr., /ˈkorɪstʲ/ ne mogemo pisati he ‹corist› (a pravopisy ‹coriist› e ocovirna), tomou slied e pisati ‹coristy›, a tuimy samuimy, ymabouty, i usiõdui ‹•sty› za /•stʲ/. 
I use tacui, bay dougye, ‹•ist› ci ‹•sty› za /•stʲ/,  ‹bœilche› ta ‹buœlcheist› este dvie rœznie slovie: ‘more’ ta ‘majority’. 
Pravopisy razomy proti pravopisi ocremo — ‹nacœilco› proti ‹na cœilco› — ne torcaié puitagna peredatchui zvõcœu, i ne mogé upluivati na citagne ; rœzniça e tou tacage he i meidj ‹на скільки› proti ‹наскільки›. 

Добродію Єлисію, про це й не тільки: хіба Ви намагаєтеся створити неможливе  письмо не для того, щоб усі ці різні переголоси передавати однаково?

Окрім того, добродію Єлисію, на додачу до питань вище: якщо я не знаю/не пам’ятаю, як пишеться Ваше слово, я не зможу його знайти (особливо коли Ви ще не вирішили  “‹cœilco› ci ‹cœlyco›”). 
До речі, Ви не пояснили, здаєтся, про “sia”/“sya”.
І я  вже безліч разів питав: як бути з тим, що через Ваше письмо сторонні інтернет-користувачі просто не зможуть знайти всі ті цікаві й користі відомості, які Ви тут пишете?
І чому в “‹volossye, viettye, zaliezzye, cameigne, zeille” (із Вашого повідомлення) тільки -ння пишеться як GNE (причому без Y, не GNYE)?